Постанова 4852 № 280/10981/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 жовтня 2022 року м. Дніпросправа № 280/10981/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., за участю секретаря судового засідання Соловей Л.О. за участю представників : позивача - Грамчук М.О., відповідача - Євтушик ВО., третьої особи - Матвеєв І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.07.2022 ( суддя першої інстанції Юхименко Г.В.) в адміністративній справі №280/10981/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, треті особи: Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області Катченко Владислав Євгенович про скасування наказу та поновлення на роботі,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами скасувати наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 20.10.2021 №576-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновити позивача на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області з 21.10.2021року. Позиція позивача обґрунтована тим, що 21.05.2021 року наказом відповідача його було призначено на посаду начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області. Вподальшому, оскаржуваним наказом відповідача, позивача було звільнено із займаної посади у зв`язку із поновленням на цій посаді особи, яка раніше її обіймала, при цьому з боку відповідача пропозицій щодо всіх наявних вакансій, на які може претендувати позивач, не надходило. Зазначає, що станом на дату прийняття оскаржуваного наказу у відповідача були вакантні посади, на які можна було призначити позивача. Також зазначає, що рішення суду, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу, було скасоване постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 (справа №280/95/21). Позивач звертався до відповідача із заявою щодо його поновлення на посаді, проте відповіді не отримав. Просив задовольнити позовні вимоги. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 20.10.2021 №576-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Зобов`язано Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів запропонувати та працевлаштувати ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він займав до припинення державної служби 20 жовтня 2021 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів запропонувати та працевлаштувати ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він займав до припинення державної служби 20 жовтня 2021 року та прийняти в цій частині нове рішення, яким поновити позивача на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області з 21.10.2021,оскільки таке рішення не ґрунтується на правильному застосуванні частини першої статті 235 КЗпП. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що посада начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області відноситься до публічної служби та пов`язана із службою в органах державної влади. Вважає, що в даній справі вирішується спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження і не є трудовим спором. Зазначає, що пріоритет у застосуванні мають норми спеціального законодавства, які регулюють трудові відносини у сфері реалізації права громадянина на державну службу, а саме Закон України «Про державну службу». Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області та ОСОБА_2 подали відзиви на апеляційну скарга позивача, в якому вказали на безпідставність доводів апеляційної скарги. В судовому засіданні представник відповідача та третьої особи апеляційну скаргу відповідача підтримали, проти апеляційної скарги позивача заперечили, просять суд апеляційну скаргу відповідача задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги відповідача заперечив. Вимоги апеляційної скарги позивача підтримав просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що Наказом відповідача від 20.05.2021 №268-к позивача було призначено з 21.05.2021 на посаду начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області. На підставі ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.08.2021 (справа №937/7545/21 за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР під №62021080020000145 від 12.07.2021) позивача було відсторонено від виконання обов`язків начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2021 у справі №280/95/2021 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім іншого, зазначеним рішенням суду поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області з 05.01.2021, у цій частині рішення суду допущене до негайного виконання. На підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2021 у справі №280/95/2021, наказом відповідача від 20.10.2021 №576-к позивача було звільнено з посади начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області у зв`язку з поновленням на посаді ОСОБА_3 , який раніше обіймав цю посаду, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України Про державну службу. Наказ видано в період відсторонення позивача від займаної посади за судовим рішенням. Копію наказу відповідача від 20.10.2021 №576-к позивач отримав засобами поштового зв`язку 09.11.2021 року. В матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідача до позивача із пропозицією іншої роботи (посади). Представник відповідача підтвердив, що такої пропозиції від відповідача позивачу не надходило. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі №280/95/21 було задоволено апеляційні скарги Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області: рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 280/95/21 скасоване, ухвалене нове рішення, яким в позові відмовлено. 10.11.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив скасувати наказ про своє звільнення та поновити його на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області. Наказом відповідача від 19.01.2022 №27-к на посаду начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області призначено третю особу

2. Вважаючи наказ про своє звільнення із займаної посади протиправним та таким, що порушує його трудові права, позивач звернувся до суду із цим позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з врахування позиції Верховного Суду, що у розумінні приписів п.1 ч.1 статті 88 Закону №889-VIII та положень статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення працівника допускається лише після надання роботодавцем пропозицій щодо всіх наявних вакансій на які може претендувати працівник та у разі відмови працівника від запропонованих посад. В даному випадку відповідачами не було запропоновано позивачу всі наявні вакансії, що є порушення відповідачем норм діючого законодавства щодо звільнення позивача. Відтак, оскаржуваний наказ підлягає скасуванню. Вирішуючи вимогу позивача про поновлення його на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області суд зазначив, що законодавство України містить прогалину в частині строків та форми пропозиції іншої роботи (посади) державному службовцю, якого має бути звільнено за п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону №889-VIII. Через наведену прогалину відповідач неспроможний із дотриманням вимог законодавства України звільнити третю особу 2 за п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону №889-VIII у випадку поновлення позивача на цю посаду (невизначено в який строк має бути надана особі, що звільняється за п. 1 ч. 1 ст. 88 цього Закону, пропозицію іншої роботи та в якій формі), що в свою чергу може призвести до ініціювання третьою особою 2 аналогічного позову та може призвести до повторного порушення прав позивача. За таких обставин суд дійшов висновку, що під час прийняття рішення відповідач як роботодавець не виконав вимоги законодавства в частині процедури звільнення працівника, оскільки позивачу не була запропонована рівнозначна посада в тій же установі, чим порушилися трудові гарантії позивача як працівника. За загальновідомим правилом, пріоритет у застосуванні мають норми спеціального законодавства щодо загального. Проте в частині відсутності врегулювання певних суспільних відносин спеціальним законодавством можуть застосовуватися положення загального законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржників, колегія суддів зазначає наступне. Спір у цій справі виник у зв`язку з припиненням державної служби позивача, який обіймав посаду в ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області, через поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала. Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спеціальне законодавство, Закон України «Про державну службу», не містить врегулювання порядку звільнення державного службовця у зв`язку з поновленням на посаді державної служби особи, яка раніше її займала, а тому у разі звільнення державного службовця у такому випадку мають бути застосовані норми загального законодавства, а саме Кодексу законів про працю України. Відповідно до ст.1 Закону України "Про державну службу", державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, визначних частиною першою цієї статті. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Згідно з п.7 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну службу", державна служба здійснюється з дотриманням принципу забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження. За змістом ч. ч. 7-8 ст. 11 Закону України "Про державну службу", захист права на державну службу, порушені права державного службовця підлягають безумовному поновленню, а перешкоди в реалізації цих прав - усуненню. Заявник має право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державних органів та їх посадових осіб, що перешкоджають реалізації прав, наданих йому цим Законом, до суду. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Частиною 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" визначено перелік підстав припинення державної служби: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади". Відповідності до статті 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. Частиною 6 статті 43 КЗпП України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Підставами для припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є: 1) поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала; 2) неможливість виконання державним службовцем службових обов`язків за станом здоров`я за наявності медичного висновку, порядок надання якого визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи недієздатною або про обмеження дієздатності особи; 4) визнання державного службовця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; 5) обрання на виборну посаду до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з дня набуття повноважень; 6) смерть державного службовця. Аналіз зазначених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що ст. 87 Закону України "Про державну службу" регламентує особливості припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 83 вищенаведеного Закону, державна служба припиняється у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст. 88 цього Закону). За своїм змістом стаття 88 вказаного Закону достатньо чітко регламентує особливості припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін. Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 20.10.2021 №576-к, позивача було звільнено з займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про державну службу». Підставою для прийняття спірного наказу стало рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2021 у справі №280/95/202, яким, зокрема, зобов`язано Держпродспоживслужби в Запорізькій області поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області з 05.01.2021 року. Так, ОСОБА_3 правомірно було поновлено на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області, яку на той час займав позивач ОСОБА_1 . Отже, колегія суддів доходить висновку, що роботодавець дійсно може розірвати трудовий договір з працівником у разі поновлення на роботі попереднього працівника, який раніше виконував цю роботу. Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів Про працю України» від 12.12.2019 р. № 378-ІХ внесено зміни до Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року і наразі дійсно закріплена можливість не виконувати норму про переведення працівника за його згодою на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП), але виключно при скороченні державних службовців. Відповідно до ч.6 cт. 49-2 КЗпП, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу'', здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості До мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що відповідачем, правомірно вищезазначену норму не було застосовано, виходячи з наступного. Щодо співвідношення норм КЗпП України та ЗУ «Про державну службу» Ст. 40 Кодексу законів про працю України регламентує розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпПУ, звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається у випадку, якщо працівника за його згодою неможливо перевести на іншу роботу. П. 1, 2 і 6 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ визначають випадки, за яких трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом: п. 1 у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; п. 2 у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а також у разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці; п. 6 у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Дійсно, аналіз наведених норм КЗпП дає підстави для висновку, що ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстави поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, допускається в тому випадку, якщо працівника за його згодою неможливо перевести на іншу роботу. Такі ж правила містяться в ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» лише щодо підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, передбаченої п. 1 ч. 1 цієї статті, такої як скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу, якщо відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а у разі відсутності такої пропозиції іншої роботи (посади державної служби) в цьому державному органі. Проте ст. 87 Закону України «Про державну службу» регламентує особливості припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 83 вищенаведеного Закону, державна служба припиняється у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст. 88 цього Закону). Стаття 88 вказаного Закону достатньо чітко регламентує особливості припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін. Як бачимо, ст. 87, 88 вищезазначеного Закону регламентують різні випадки припинення державної служби особою. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про державну службу», однією з підстав для припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала. Отже, п. 1 ч. 1 ст. 88 вказаного Закону достатньо чітко і безальтернативно врегулював питання припинення особою державної служби через поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала. Відповідно до розд. IX «Припинення державної служби» Закону України «Про державну службу» статтею 83 визначено 9 різних випадків припинення особою державної служби, за кожним з яких окремо в кожній наступній статті (в тому числі у ст. 87, 88) розд. ІХ Закону України «Про державну службу» визначаються різні підстави та порядок припинення особою державної служби. Якщо мова йде про конкуренцію норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу», то спеціальними нормами в частині визначення підстав припинення державної служби для особи є норми Закону України «Про державну службу». Окрім того, Вищий адміністративний суд Україні в інформаційному листі «Про розв`язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» 26.05.2010 року №753/11/13?10 зауважив, що під час вирішення спорів щодо звільнення державних службовців пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовані спірні відносини, а також коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Тому якщо у спеціальному законі не передбачається або прямо забороняється застосування норм трудового законодавства, то особа може бути звільнена виключно з підстав, передбачених цими законами. Таким чином, якщо гарантії, передбачені ст. 40 Кодексу законів про працю України щодо заборони звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці, враховані у ст. 87 Закону України «Про державну службу», то такі гарантії не можуть поширювати свою дію на відносини припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, які передбачені ст. 88 Закону України «Про державну службу». Адже цією статтею чітко передбачається, що однією з підстав для припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала. Отже, дія норм законодавства про працю, зокрема ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що звільнення через поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, допускається в тому випадку, якщо працівника за його згодою неможливо перевести на іншу роботу, не поширюється у частині відносин припинення державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про державну службу», в якій вищевказане правило не передбачається. Окрім того, до вищенаведених спірних відносин не доцільно застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і відповідну практику Європейського суду з прав людини, оскільки відсутня колізія норм КЗпПУ та Закону України «Про державну службу» та колізія норм Закону України «Про державну службу», в умовах якої можна було б застосовувати таку практику. Також питання припинення особою державної служби повною мірою та достатньо чітко врегульовані на національному рівні у формі Закону України «Про державну службу». При цьому існує колізія, щодо порядку захисту прав особи, яка чесно здобула право на заняття посади отримавши перемогу у конкурсі. З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо помилковості висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є обґрунтованими, у зв`язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що стало підставою для помилкового вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів задовольнити, а рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволені позовних вимог. Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.07.2022 в адміністративній справі №280/10981/21 скасувати. У справі № 280/10981/21 прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів треті особи: Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області, ОСОБА_2 про скасування наказу та поновлення на роботі. Постанова набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст судового рішення складено 19 жовтня 2022 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва