Постанова Одеський апеляційний суд № 515/1054/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.10.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи № 515/1054/20 Апеляційне провадження № 22-ц/813/6852/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого- Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря Кузьмук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 25 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Тимошенка С.В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та позиції відповідача У серпні 2020 року Татарбунарська районна державна адміністрація, правонаступником якої є Білгород-Дністровська районна державна адміністрація (далі - РДА, райдержадміністрація), звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів (а.с.1-3). Позов обґрунтований тим, що відповідач ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народилися діти - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2006 року зазначений шлюб розірвано. Після розлучення діти залишились проживати з матір`ю. Відповідач допомагав матеріально своїй колишній дружині, але участі у вихованні сина не приймав, не відвідував батьківськи збори у школі та не цікавився його успіхами. Після смерті матері ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), неповнолітній ОСОБА_4 проживає в родині бабусі ОСОБА_5 та дідуся ОСОБА_6 . За весь цей час відповідач не цікавився життям сина, не підтримував його морально та матеріально, не вживав заходів щодо оформлення пенсії по втраті годувальника, вступу дитини до навчання. Фактично ОСОБА_1 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не займається вихованням та утриманням сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не спілкується з ним. На підставі наведеного, позивач просив суд: - позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_4 ; - стягнути аліменти з ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 до досягнення ним повноліття на користь опікуна, прийомних батьків, батьків-вихователів або закладу, де буде утримуватись дитина, в розмірі ј заробітку (доходу) щомісячно, але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. Відповідач ОСОБА_1 позов визнав частково. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог про позбавлення його батьківських прав за недоведеністю та частково задовольнити позовні вимоги про стягнення аліментів, а саме: стягнути з нього щомісячно аліменти на утримання сина у розмірі 1/6 частини усіх видів доходу. Зазначав, що після розлучення колишній дружині ОСОБА_2 та двом неповнолітнім дітям ним була залишена квартира за адресою: АДРЕСА_1 , а також щомісячно добровільно за усною згодою з колишньою дружиною надавались грошові кошти на утримання сина. При визначенні розміру аліментів просив врахувати наявність у нього інвалідності, отримання пенсії по інвалідності та відсутність офіційного працевлаштування, укладення шлюбу з іншою жінкою ( ОСОБА_7 ), наявність від вказано шлюбу трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.40-45). У відповіді на відзив на позов позивач просив залишити без задоволення відзив ОСОБА_1 , посилаючись на його необґрунтованість та недоведеність. Зазначено, що відповідач не тільки самоусунувся від виконання своїх обов`язків батька, а й звернувся до суду з позовом про виключення відомостей про своє батьківство з актового запису про народження сина (справа №515/227/20). Позивач також вказав про складання 07 серпня 2020 року у відношенні ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.184 КУпАП, однак провадження у справі № 515/1226/20 було закрито. Просив врахувати потреби дитини ОСОБА_4 та те, що він є студентом і навчається в м.Одесі, а відповідач 29 листопада 2021 року за власним бажанням припинив діяльність як ФОП (а.с.60-63). Неповнолітній ОСОБА_4 надав суду письмові пояснення, користуючись своїм правом передбаченим ч.2 ст.47 ЦПК України, в яких просив суд позбавити батьківства відповідача та стягнути з нього аліменти на його утримання щомісячно у розмірі ј заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зазначав, що після смерті мами він перебуває на утриманні бабусі та дідуся. Відповідач не цікавиться його життям, здоров`ям та не надає матеріальної допомоги. У справі №515/227/20 була проведена молекулярно-генетична експертиза, яка підтвердила батьківство ОСОБА_1 на 99,99%, на підставі заяви ОСОБА_1 позов у цій справі залишено без розгляду. Щодо визначення розміру аліментів просив суд врахувати, що відповідач з метою ухилення від подальшої сплати аліментів 29 листопада 2021 року припинив свою діяльність як ФОП, а 16 листопада 2021 року його дружина ОСОБА_7 розпочала свою діяльність як ФОП з практично аналогічними видами економічної діяльності. За відомостями з декларацій ОСОБА_1 має близько мільйонні доходи та є власником 10 об`єктів нерухомого майна (а.с.65-68). Ухвалою суду від 14 лютого 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - орган опіки та піклування в особі Татарбунарської міської ради Одеської області (а.с.102). Представник ОСОБА_11 в інтересах третьої особи в судовому засіданні підтримала позовну заяву в повному обсязі (а.с.112-114). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 25 лютого 2022 року позов задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь опікуна, прийомних батьків, батьків-вихователів або закладу, де буде утримуватись дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 , починаючи з 14 серпня 2020 року. Суд допустив негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с.116-118). Задовольняючи позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції дійшов висновку, що з боку відповідача стосовно свого неповнолітнього сина з моменту розлучення з ОСОБА_2 по теперішній час мало місце ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо виховання дитини. Зазначив, що відповідач, маючи на це можливість, не спілкувався з дитиною, не проявляв щонайменшої батьківської турботи, не приймав участі у її вихованні, не цікавився інтересами сина, не виявляв інтересу до його внутрішнього світу, не приймав участі у шкільному житті сина, не відвідував батьківських зборів, не спілкувався з класним керівником та вчителями. Крім того, він у 2020 році звертався до суду з позовною заявою, в якій просив виключити з актового запису про народження його сина ОСОБА_4 відомості про його батьківство, що може свідчити про його намір відмовитися від сина. Суд зазначив, що заслуговує на увагу той факт, що в період, коли у провадженні суду перебувала ця справа, відповідач припинив свою підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця 29 листопада 2021 р. та фактично передав належні йому види економічної діяльності своїй дружині ОСОБА_7 , яка за- реєстрована як фізична особа-підприємець 15 листопада 2021 р., що може свідчити про намір якщо не ухилитись від утримання свого неповнолітнього сина, то у крайньому разі про зменшення тягаря фінансових витрат на утримання дитини. Зазначені фактори суд оцінив як ухилення відповідача від виховання дитини та свідомого нехтування ним своїми обов`язками. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів, суд при визначенні розміру аліментів врахував наявність на його утриманні ще трьох неповнолітніх дітей та наявність у нього 2 групи інвалідності. Тому повважав, що зменшення розміру аліментів з 1/4 частини на 1/6 частину на утримання неповнолітньої дитини, є розумним, не суперечить нормам матеріального права, а також буде справедливим балансом між захистом прав неповнолітніх дітей. Доводи апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині позбавлення батьківських прав та відмовити у задоволенні позову в цій частині. В частині стягнення аліментів рішення суду не оскаржується (а.с.120-126). Апеляційна скарга, крім доводів, що містяться у відзиві на позов, містить посилання на те, що під час винесення рішення судом першої інстанції не враховано: - позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька, так і для дитини; - наявні в матеріалах справи документи не є належними доказами його (відповідача) усунення від виконання батьківських обов`язків; - відповідач не визнавався винним за ч.1 ст.184 КУпАП, а тому відсутній юридичний факт невиконання відповідачем обов`язків щодо виховання дітей; - правову позицію Верховного Суду у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19; - посилання позивача на судове рішення у справі №515/1665/20 про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів не має правового значення, оскільки вказане рішення оскаржено до суду апеляційної інстанції та не набрало законної сили; - інформація з освітніх установ стосується минулого часу; - мати до дня смерті та син особисто не звертались до суду або до органу опіки та піклування з питанням позбавлення батьківських прав відповідача, так як їх влаштовувала його поведінка, який утримував сина шляхом надання щомісячно грошових коштів померлій мати; - адміністративна справа №513/1226/20 відносно ОСОБА_1 була закрита за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, тобто ОСОБА_1 не був визнаний винним. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судовому засіданні 18 жовтня 2022 року сторони, будучі належним чином повідомленими про слухання справи в апеляційній інстанції, участі не прийняли (а.с.135-142). Сторони,будучі обізнаними про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, не виявили бажання скористатись правом прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку, передбаченому ст.212 ЦПК України. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/1, від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19. Враховуючи наведене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 18 жовтня 2022 року у відсутності сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи, що в розумінні вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не є перешкодою розгляду справи. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині позбавлення батьківських прав, тому з огляду на вимоги ст.367 ЦПК України в частині стягнення аліментів не переглядається судом апеляційної інстанції. Встановлені судом фактичні обставини справи Встановлено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_2 (мати) а.с.4. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла (а.с.8). Актом обстеження житлово-побутових умов від 16 квітня 2020 року встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 проживає по АДРЕСА_2 в родині дідуся ОСОБА_6 та бабусі ОСОБА_5 , житло у задовільному стані, у квартирі охайно, чисто, помешкання облаштовано необхідними меблями та предметам побуту. У хлопчика є окрема кімната, в якій є все необхідне для розвитку дитини (а.с.10). Наказом служби у справах дітей Татарбунарської райдержадміністрації № 46/А-2020 від 16 квітня 2020 року до прийняття остаточного рішення про форму влаштування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено тимчасове місце проживання дитини разом з дідусем ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за адресою: АДРЕСА_2 . На ОСОБА_6 покладено персональну відповідальність за життя і здоров`я дитини (а.с.13). 13 липня 2020 року ОСОБА_4 звернувся до служби у справах дітей Татарбунарської райдержадміністрації із заявою про позбавлення батьківських прав його батька ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що він з лютого 2020 року не приймає участі в його утриманні та вихованні, не цікавиться його життям. В заяві зазначено, що після смерті його матері він проживає в родині дідуся та бабусі, а ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про оспорювання батьківства по відношенню до нього (а.с.9). З характеристики КЗ «Татарбунарська ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 ім.В.З. Тура» вбачається, що ОСОБА_4 навчався в даній школі з 1 класу, за час навчання зарекомендував себе як не дуже старанний, але здібний, комунікабельний учень. В цілому характеристика учня позитивна. Зазначено, що бабуся та дідусь цікавляться навчанням дитини та відповідально ставляться до його виховання, регулярно відвідували школу (а.с.11). За інформацією того ж навчального закладу від 23 липня 2020 року за період навчання ОСОБА_4 (з 1 по 9 клас) батько ОСОБА_1 на батьківські збори та шкільні заходи не з`являвся жодного разу, успіхами дитини за весь період навчання не цікавився, контакту із школою не підтримував, із вчителями та класним керівником не спілкувався (а.с.12). 07 серпня 2020 року Татарбунарська райдержадміністрація Одеської області надала висновок як орган опіки та піклування, за яким вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_4 (а.с.14). З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 встановлено, що 07 листопада 2015 року укладений шлюб між ОСОБА_1 (відповідачем) та ОСОБА_12 (а.с.47). Копіями свідоцтв про народження підтверджено, що ОСОБА_1 є батьком: - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.48); - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.49). З копії посвідчення НОМЕР_2 , виданого відділом у справах дітей сім`ї, молоді та спорту Татарбунарської райдержадміністрації Одеської області 14 грудня 2017 року, вбачається, що родині ОСОБА_1 та ОСОБА_7 надано статус багатодітної сім`ї, в графі «діти» вказані ще дві дитини ОСОБА_13 , 2003 року народження, та ОСОБА_9 , 2011 року народження (а.с.50). Відповідач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи (а.с.52). З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 02 вересня 1999 р., дата запису 11 жовтня 2010 р., види діяльності: - 45.32. роздрібна торгівля деталями на приладдям для автотранспортних засобів (основний); - 93.19. інша діяльність у сфері спорту; - 68.20. надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Підприємницька діяльність ОСОБА_1 припинена - дата запису: 29 листопада 2021 року, підстава: власне рішення (а.с.51, 69). З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на аркуші справи 70 вбачається, що ОСОБА_7 (дружина відповідача) зареєстрована як фізична особа-підприємець, дата запису 15 листопада 2021 р. Види діяльності: - 45.32 роздрібна торгівля деталями на приладдям для автотранспортних засобів (основний); - 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; - 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. З копії щорічної декларації за 2020 рік ОСОБА_1 вбачається, що: - місце роботи або проходження служби - Татарбунарська міська рада; займана посада - депутат та присяжний; -члени сім`ї: дружина ОСОБА_7 , сини ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та падчерка ОСОБА_13 ; - у власності ОСОБА_1 перебуває 8 об`єктів нерухомості та 2 транспортні засоби, на праві оренди перебуває 1 об`єкт нерухомості; - дохід за 2020 рік склав: від зайняття підприємницькою діяльністю 280 950 грн; пенсія 25 800 грн.; гонорари та інші виплати згідно з цивільно-правовим правочинами 2 365 грн.; - грошові активи: готівкові кошти у розмірі 53 000 доларів США та 20 000 Євро. Аналогічна інформація міститься в щорічній декларації за 2019 рік, окрім доходів та грошових активів. Так, доходи ОСОБА_1 за 2019 рік склали: від зайняття підприємницькою діяльністю 727 100 грн; пенсія 23 392 грн.; гонорари та інші виплати згідно з цивільно-правовим правочинами 2 319 грн. Грошові активи: готівкові кошти у розмірі: 53 000 доларів США, 20 000 Євро та 200 000 грн. (а.с.76-80). З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено таке. 03 березня 2020 року відкрито провадження у справі № 515/227/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення відомостей про особу, як батька, з актового запису про народження дитини (відносно ОСОБА_4 ). Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 листопада 2021 року за заявою позивача позов залишено без розгляду. 10 вересня 2020 року у відношенні ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.184 КУпАП, за яким 07 серпня 2020 року о 14.00 год. виявлено факт невиконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 по відношенню до свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 , що проявляється у не забезпеченні необхідних умов навчання та виховання. Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області у справі № 515/1226/20 від 05 листопада 2020 року закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. 03 грудня 2020 року Татарбунарська районна державна адміністрація Одеської області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відібрання дитини ( ОСОБА_4 ) від батька без позбавлення його батьківських прав та стягнення аліментів (справа №515/1665/20). Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 30 квітня 2021 року у вищезазначеній справі позов задоволено частково. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відібрали від батька ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав. Позовні вимоги про стягнення аліментів залишено без розгляду. Рішення суду оскаржено до апеляційного суду в частині відібрання дитини. Постановою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року вказане судове рішення в оскарженій частині скасовано та відмовлено у задоволенні позовних вимог про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав. Суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для застосування положень ст.170 СК України, оскільки відібрання дитини від батька, з яким дитина не проживає з 2006 року та з ним не знаходиться, є неможливим. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч.2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно із ч.ч.2,4 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, участі у вихованні та утриманні сина не приймає, не цікавиться його станом здоров`я, успішністю у закладі освіти. Разом з тим, існування вказаних обставин позивачем належними та допустимими доказами не доведено. Подані позивачем докази, досліджені судом першої інстанції, не свідчать про небажання батька піклуватись про свого сина, також як і не свідчать про свідоме злісне нехтування останнім своїми батьківськими обов`язками, оскільки, як убачається з матеріалів справи та визнано позивачем, ОСОБА_1 сплачував кошти на дитину матері ОСОБА_4 . Оскільки винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним батьківських обов`язків не встановлено, колегія суддів уважає передчасним висновок місцевого суду стосовно наявності підстав для застосування такого крайнього заходу впливу на батька, як позбавлення його батьківських прав, який судом першої інстанції обґрунтовано, зокрема, посиланням на висновок органу опіки і піклування, де вказано про доцільність такого позбавлення. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не містять беззаперечних, вмотивованих висновків необхідності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , отже не дає достатньо підстав для застосування такого крайнього заходу. Оскарження апелянтом судового рішення в частині позбавлення батьківських прав також свідчить, що ОСОБА_1 не втратив інтересу до участі у вихованні неповнолітнього сина та має намір на відновлення відносин з ним. Установивши вказане, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого позивач не аргументував. Суд апеляційної інстанції установив, що неможливість активної участі батька в житті дитини спричинена об`єктивними причинами, зокрема: - він проживає у м.Татарбунари Одеської області, а дитина у м.Одесі в гуртожитку, у зв`язку з навчанням; - між сином та відповідачем існують неприязні стосунки, що слідує з письмових пояснень самого ОСОБА_4 , а саме: «В лютому 2020 року ОСОБА_1 влаштував моєї матері черговий скандал, я заступився за неї та сказав: «Ты мне не отец, если так поступаешь с мамой» (а.с.65); - з матеріалів справи встановлено, що з 2005 року (з моменту народження дитини) до 2020 року між відповідачем та колишньою дружиною ОСОБА_2 не існувало спорів щодо виховання чи утримання дитини. Позивач у позовній заяви зазначає, що відповідач допомагав матеріально колишній дружині, що з огляду на положення ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню; - з 2020 року виник конфлікт, після якого ОСОБА_1 звернувся до суду з метою оскарження батьківства відносно ОСОБА_4 , а вже після цього неповнолітній син ОСОБА_4 звернувся до Татарбунарської райдержадміністрації із заявою про позбавлення батьківських прав його батька. Згодом райдержадміністрація звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_4 . Матеріали справи не містять доказів свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Відповідно до ч.ч.2,3 ст.171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, апеляційний суд вважає, що неврахування думки неповнолітнього ОСОБА_4 щодо позбавлення його батька батьківських прав є виправданим з огляду на його вік, часу виникнення конфлікту з 2020 року та звернення із заявою до органу опіки піклування про позбавлення батьківських прав його батька у зв`язку зі зверненням батька до суду про оспорювання батьківства. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено. У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). З огляду на вказане вище, колегія суддів вважає, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Позбавлення батьківських прав відповідача відносно його сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Позивачем не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до сина батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно сина. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який (захід) за обставин, що склались, застосовувати не можна, оскільки це остаточно розірве зв`язок дитини, матір якої померла, з батьком. Сам по собі факт звернення до суду із апеляційною скаргою свідчить про не байдужість батька щодо позбавлення його батьківських прав відносно сина. У силу ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Так, у висновку Татарбунарської райдержадміністрації від 07 серпня 2020 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відсутні відомості, що він був складений за участю батька дитини, а також він не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків (а.с.14). Колегія суддів зазначає, що лише самого висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав та встановлення факту неналежного виконання батьком свого обов`язку щодо виховання дитини, згідно із положеннями діючого в Україні сімейного законодавства, є недостатнім для позбавлення особи батьківських прав. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню п.2 ч.1 ст.164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками». Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19. У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків…Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також звернення ОСОБА_2 ще у 2016 році до органів опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дитини, що свідчить насамперед про інтерес батька до дитини, намагання брати участь у вихованні доньки, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує і хоче брати участь у її вихованні, суди правильно відмовили в задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав». Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач бажає приймати участь у вихованні та спілкуванні з сином, а тому на цей час відсутні підстави для позбавлення його батьківських прав. При цьому, колегія суддів не погоджується із висновком органу опіки та піклування, який носить рекомендаційний характер, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо сина, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. Цей висновок є недостатньо обґрунтованим та доведеним, тому суперечить інтересам дитини. Матеріали справи не містять даних, що ОСОБА_1 притягувався до адміністративної або кримінальної відповідальності за неналежне виховання дитини, порушення емоційного чи психологічного стану дитини. Враховуючи вищевикладене, суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, позиції сторін, викладені у письмових документах, та вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є достатніми для того, щоб зробити обґрунтований висновок про ухилення ОСОБА_1 від виховання дитини та не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками. Отже колегія суддів виходить з того, що рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 . При цьому, апеляційний суд врахував бажання відповідача відновити спілкування з сином та змінити свою поведінку та дійшов висновку про необхідність, виключно в інтересах дитини, надати можливість батьку та сину налагодити їх родинні стосунки. Проте слід попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на службу у справах дітей Татарбунарської міської ради Одеської області як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків, як то передбачено п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 зі змінами «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав». Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про те, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції. Суд першої інстанції дійшов невірного висновку про необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав. Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 25 лютого 2022 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати. У задоволенні позову Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -орган опіки та піклування в особі Татарбунарської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав - відмовити. Попередити ОСОБА_1 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Покласти на службу у справах дітей Татарбунарської міської ради Одеської області контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення за правилами ст.389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 20 жовтня 2022 року. Головуючий: Судді :