Ухвала КАС ВС № 640/21215/19

УХВАЛА 18 жовтня 2022 року м. Київ справа №640/21215/19 адміністративне провадження №К/990/26488/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року у справі № 640/21215/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство оборони України, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправними дій , зобов`язання вчинити дії, - УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 27 вересня 2019 року №1013ц про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключення зі списиків особового складу Генеральної прокуратури України та направлення у розпорядження Міністерства оборони України для вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби; - зобов`язати Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній посаді, яку він обіймав 27 вересня 2019 року; - зобов`язати Генерального прокурора прийняти рішення про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу; - стягнути з Держави України на користь ОСОБА_1 встановлену під час судового розгляду розмір відшкодування у грошовій формі в рахунок відшкодування моральної шкоди, яка завдання незаконними діями органів державної влади в особі Генеральної прокуратури України та судові витрати; - призначити судово-психіатричну експертизу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 27 вересня 2019 року №1013ц про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключення зі списиків особового складу Генеральної прокуратури України та направлення у розпорядження Міністерства оборони України для вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 057 113 грн 72 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора моральну шкоду 486 000 грн 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням Офісом Генерального прокурора та ОСОБА_1 подано апеляційні скарги. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. У касаційній скарзі позивач підставами касаційного оскарження вказує пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17. Суд касаційної інстанції зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у справі №815/1554/17 спірні правовідносини виникли у зв`язку з оскарженням звільнення позивача з органів прокуратури у 2017 році у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»). У вказаній справі спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі - «Закон №113-ІХ»). Натомість у цій справі, що розглядається, предметом позову є звільнення позивача з посади начальника відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключення зі списків особового складу Генеральної прокуратури України та направлення у розпорядження Міністерства оборони України для вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби з 30 вересня 2019 року керуючись статтею 9, частиною 2 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 154 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Наведене свідчить про те, що правовідносини у справі №815/1554/17 не є подібними зі справою ОСОБА_1 і мають різне правове регулювання й відмінні фактичні обставини. Тому наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справ, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Верховного Суду є безпідставними. Також, у касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 5 частини першої статті 9, частин третьої, п`ятої статті 16, пункти 5,7 частини першої статті 3, пункт 2 частини п`ятої статті 7 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ), статті 3, 8, пункту 14 частини першої статті 92, частини другої статті 131-1 Конституції України, частин 1, 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пунктів 5, 7 статті 3, частин 1-3 статті 15, абз. 1 частини 5 статті 16, статті 14 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, які встановлюють гарантії незалежності прокурора), пункту 19 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ, статті 9 та частини другої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правових позицій Європейського Суду з прав людини у справах «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/697, п.48, ЕСРR 2002-IV, «Ван Раалте проти Нідерландів», п.39, Reports 1997-1 «Олександр Волков проти України», «Сідабрас та Джяутас проти Литви» та «Бігаєва проти Греції». Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Так, у цій справі скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у справі №640/20537/19, яке набрало законної сили встановлено правомірність відкликання позивача з Генеральної прокуратури України, а отже підстави для звільнення позивача з посади у цій справі є правомірним. При цьому, зі змісту рішення суду апеляційної інстанції, оприлюдненого в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що при розгляді справи суд керувався статтею 9, частиною 2 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 154 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Водночас в обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен зазначити норму права, яка повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій. Скаржником не зазначено висновків судів, рішення яких оскаржуються, та положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосовано судами при прийнятті відповідного висновку. Крім того, зазначивши вищевказані норми заявник не виклав їх у взаємозв`язку у контексті індивідуальних обставин, характерних лише для цієї справи. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Позивач підставою касаційного оскарження судових рішень також зазначає, пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України вказуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: 1)суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року у справі № 640/21215/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство оборони України, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправними дій , зобов`язання вчинити дії - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк Судді Верховного Суду