Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/9412/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2022 р. Справа № 480/9412/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Держпраці у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 (головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька) по справі № 480/9412/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлебосолофф" до Управління Держпраці у Сумській області про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлебосолофф" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило: - визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 31.08.2021 №СМ2467/201/АВ/П/ТД-ДФ. В обґрунтування позову зазначило, що захід державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування щодо ТОВ «Хлебосолофф», проведений посадовими особами Управління Держпраці у Сумській області з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: інспекційне відвідування проводилось за адресами, не зазначеними у направленні на його проведення. Також вказало, що на момент проведення інспекційного відвідування керівник ТОВ «Хлебосолофф» знаходилась у відпустці, про що було проінформовано інспекторів праці, у зв`язку з чим позивач не мав можливості надати всі необхідні документи, в тому числі і цивільно - правові угоди з виконання робіт/надання послуг. Вказані документи направлено до Управління Держпраці у Сумській області разом з актом інспекційного відвідування підписаним із зауваженнями. При цьому, вважало висновок відповідача про використання позивачем праці найманої особи без належного оформлення трудових відносин безпідставним, оскільки мало місце укладання цивільно-правового договору, який не містить ознак трудових. Таким чином, в діях позивача відсутні порушення трудового законодавства, які викладені в акті перевірки та за вчинення яких накладено штраф. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 позов задоволено. Управління Держпраці у Сумській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що цивільно-правовий договір від 06.07.2021, на який посилаються позивач та суд першої інстанції не надавався відповідачу ні під час проведення інспекційного відвідування, ні під час розгляду справи уповноваженою особою Управління. Вважає, що суд першої інстанції невірно надав оцінку договору від 06.07.21, не врахував, що функції виконавця цивільно-правового договору - ОСОБА_1 є тотожними функціям працівника за трудовим договором, виконуються систематично, належать до конкретної посади, спеціальності чи трудової функції в діяльності товариства. Вказані обставини свідчать про обов`язок роботодавця укладати трудовий договір з працівником. З урахуванням наведеного, вказує, що Управлінням Держпраці правомірно накладено на позивача штраф за допуск до роботи ОСОБА_1 без укладення трудового договору. Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що Управлінням Держпраці у Сумській області, на підставі наказу 07.07.2021 за №654, направлень, в період з 07.07.2021 по 08.07.2021 проведено інспекційне відвідування ТОВ "Хлебосолофф" щодо дотримання законодавства про працю, за результатами якого складено акт №СМ 2467/20/АВ від 09.07.2021 з відміткою про застосування засобів відеотехніки. (а.с. 5, 8- 11). Актом встановлено, зокрема, що в ході інспекційного відвідування за адресою АДРЕСА_1 , в офісному приміщенні ТОВ «Хлебосолофф» перебувала за робочим місцем, виконуючи обов`язки оператора ОСОБА_1 . У своїх письмових та усних поясненнях повідомила інспекторів праці, що працює на ТОВ «Хлебосолофф» на умовах цивільно-правового договору місяць, контроль за виконаною роботою здійснює ОСОБА_2 , заробітну плату отримає по закінченню терміну договору, проте не повідомила коли саме він закінчується. В момент спілкування інспекторів праці з ОСОБА_1 до офісу ТОВ «Хлебосолофф» прибула ОСОБА_3 , яка передала кошти ОСОБА_1 , отримані за реалізацію продукції. Проте директором ТОВ «Хлебосолофф» будь-яких документів у ході інспекційного відвідування, що підтверджують наявність правовідносин з вищезазначеною особою не надано. Також, в ході інспекційного відвідування встановлено допуск ТОВ «Хлебосолофф» до роботи працівників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без укладення трудового договору. Таким чином, у ході інспекційного відвідування встановлено, що ТОВ «Хлебосолофф» допущено до виконання робіт осіб без оформлення трудового договору, чим порушено вимоги ч.4 ст.24 КЗпП, згідно з якою працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 09.07.2021 відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень, яким зобов`язано позивача до 09.08.2021 усунути порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України та надати письмове повідомлення із долученням копій первинних документів за підписом уповноваженої особи об`єкта відвідування до Управління Держпраці у Сумській області (а.с. 6-7). Позивачем подані заперечення до акту інспекційного відвідування, за наслідками розгляду яких 22.07.2021 відповідач листом повідомив товариство щодо залишення без змін акту інспекційного відвідування від 09.07.2021 (а.с. 16) . 31.08.2021 постановою Управління Держпраці у Сумській області № СМ2467/201/АВ/П/ТД-ДФ ТОВ «Хлебосолофф» притягнуто до відповідальності за порушення ч. 4 ст. 24 КЗпП України у вигляді штрафу в розмірі 60 000,00 грн. Постановою встановлено, що ТОВ «Хлебосолофф» допущено до виконання робіт 1 особу - ОСОБА_1 без оформлення трудового договору, чим порушено вимоги ч.4 ст. 24 КЗпП, згідно з якою працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового до оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с. 12-13). Не погоджуючись з постановою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між позивачем та фізичною особою договір має ознаки договору цивільно-правового характеру. Відповідно, його укладення та допуск до виконання робіт не потребує повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Частиною 1 ст. 265 КЗпП України визначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. З аналізу наведеної норми слідує, що відповідальність за вказаною статтею настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Укладення трудового договору передбачено у ст. 24 КЗпП України. Відповідно до ч. 4 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Характерними ознаками трудових відносин є: - систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); - підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; - виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; - обов`язок роботодавця надати робоче місце; - дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо. Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. З аналізу наведених норм, колегія суддів зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 14.05.2020 у справі № 640/1099/19, від 07.04.2021 у справі № 580/1823/19, від 22.07.2021 у справі № 360/1955/19, від 23.09.2021 № 280/1379/1, від 30.08.2022 у справі 520/6310/19, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Судом встановлено, що 06.07.2021 ТОВ «Хлебосолофф» уклало цивільно-правову угоду № 3 з ОСОБА_1 строком до 26.08.2021, за умовами якого вказана особа зобов`язана виконати наступні роботи (надати послуги): здійснити прийом грошових коштів, залишків товару та відповідної документації від продавців з виїзної торгівлі. Опрацювати 80 рейсів (а.с. 17). Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що наданий до суду позивачем договір із ОСОБА_1 від 06.07.21 є цивільно-правовим договором, який не містить ознак трудового, що свідчить про безпідставність висновків контролюючого органу про допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Проте колегія суддів вважає такі висновки помилковими, оскільки суд першої інстанції не надав оцінку предмету договору від 06.07.2021, обов`язкам ОСОБА_1 , передбаченим вказаним договором, зокрема її дій щодо подальшого розпорядження отриманими грошовими коштами та документацією підприємства, а отже передчасно дійшов висновку про відсутність в ньому ознак трудового договору. Натомість, дослідивши цивільно-правовий договір, колегія суддів зазначає, що останній не є конкретизованим, оскільки не містить визначення подальшої долі отриманих ОСОБА_1 від продавців матеріальних цінностей підприємства позивача, зокрема грошових коштів, залишків товару та документації, а також їх зберігання тощо. Отже, в укладеній угоді деталізовано не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги), не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику. Самі види робіт, які виконувала особа, свідчать не про договір надання послуг, а про виконання трудового обов`язку, бо зазначені дії повинні вчинятися не періодично, а у зв`язку з виробничою необхідністю постійно, що відповідає трудовому договору, а не угоді про надання послуг. Також, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 виконує такі роботи відповідно до вказівок та робочому місці, яке вказується стороною, яка замовила відповідну роботу, що свідчить про наявність саме трудових правовідносин із позивачем. Суди першої інстанції не звернув уваги й на ту обставину, що п. 5.1 Договору передбачено, що координація процесу роботи покладається на уповноваженого представника замовника в особі - Божок Є.С. В п. 5.2 Договору зазначено, що координація полягає в організації процесу робіт, контролю за ходом виконання та якості. Як було зазначено вище, однією з основних ознак, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами. Отже, як вбачається зі змісту угоди, працівник самостійно не організовував роботу, виконував її не на власний розсуд, а підпорядковувався відповідним посадовим особам. Крім того, відповідальність виконавця послуг не була передбачена в угоді, а передбачено лише про її наявність у відповідності до законодавства. Крім того, як вже зазначалось, однією із послуг, яка надавалась ОСОБА_1 позивачу за Договором було здійснення прийому грошових коштів. Відповідно до вимог п.44 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 №148, керівник установи/підприємства під час прийняття на роботу касира укладає з ним договір про повну матеріальну відповідальність та ознайомлює його під підпис із вимогами цього Положення. Керівник установи/підприємства для здійснення функцій касира може прийняти рішення щодо виконання таких функцій працівником іншої/іншого установи/підприємства, залученого на підставі укладеної між установами/підприємствами угоди на надання послуги з надання персоналу, у якій обов`язково зазначається вимога про повну матеріальну відповідальність такого працівника. Згідно з п. 45 Положення, касир/працівник іншої/іншого установи/підприємства, залучений на підставі укладеного договору на надання послуги з надання персоналу несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей відповідно до законодавства України. Касиру/працівнику іншої/іншого установи/підприємства, залученому на підставі укладеного договору на надання послуги з надання персоналу, забороняється передовіряти виконання дорученої йому роботи іншим особам. В/на установах/підприємствах, які мають одного касира, у разі потреби тимчасової його заміни виконання обов`язків касира покладається на іншого працівника за письмовим наказом керівника. З цим працівником укладається договір про повну матеріальну відповідальність на час виконання ним обов`язків касира. Цінності, передані касиру під відповідальність, у разі його відсутності перераховуються іншим касиром, якому вони передаються, у присутності керівника та головного бухгалтера або в присутності комісії, призначеної керівником установи/підприємства. Про результати перерахування і передавання цінностей складається акт за підписами зазначених осіб. Установи/підприємства, штатним розписом яких не передбачено посади касира, виконання його обов`язків покладають на бухгалтера чи іншого працівника, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до письмового розпорядження керівника. Доказів на підтвердження укладення ТОВ «Хлебосолофф» договору з ОСОБА_1 про повну матеріальну відповідальність ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена вище угода, укладена позивачем з фізичною особою не була спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а була пов`язана із самим процесом праці, мала триваючий характер, не закінчувалась фактом надання послуги, що є характерним для трудових функцій. Колегія суддів зауважує, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджає реалізації правам фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо. З огляду на встановлені обставини, ТОВ «Хлебосолофф» в порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України допустило працівника ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Щодо доводів позивача про порушення відповідачем процедури проведення інспекційного відвідування, а саме її проведення за адресами, відмінними від вказаної у направленні, колегія суддів зазначає, що зазначення у наказі та направленні на проведення інспекційного відвідування лише юридичної адреси позивача та не зазначення у цих документах фактичної адреси здійснення інспекційного відвідування (ці адреси вказані в акті інспекційного відвідування) не може свідчити про порушення відповідачем порядку проведення інспекційного відвідування. Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 11.11.2021 (справа № 200/4092/19-а), від 02.12.2021 (справа № 1.380.2019.002712). Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем належними доказами доведено факт вчинення правопорушення. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Управління Держпраці у Сумській області від 31.08.2021, якою на позивача накладено штраф у розмірі 60 000 грн, за порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України, прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений законами України, а тому відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування. Натомість, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 308, 311, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Сумській області - задовольнити. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 по справі № 480/9412/21 - скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлебосолофф" - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій