Постанова Тернопільський апеляційний суд № 606/1285/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 606/1285/21Головуючий у 1-й інстанції Мельник А.В. Провадження № 22-ц/817/726/22 Доповідач - Дикун С.І. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 жовтня 2022 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Дикун С.І. суддів - Костів О. З., Парандюк Т. С., з участю секретаря - Дідух М.Є. учасників справи: представника АТ "Ощадбанк" адвоката Данилевич А.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №606/1285/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 6 червня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ухваленого суддею Мельник А.В., повне судове рішення складено 10 червня 2022 року, - ВСТАНОВИв: У червні 2021 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі АТ «Ощадбанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування вимог посилалось на те, що 17.03.2008 між ВАТ «Державний ощадний банк України», яке після проведених змін до Статуту банку, затверджених постановою КМУ від 06.04.2011 року №502 перейменоване на ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №44, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 60 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних з кінцевим терміном сплати кредиту до 16.03.2013. Позичальник зобов`язувався до останнього робочого числа місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту щомісячно рівними частинами в сумі 1000,00 дол. США та сплачувати проценти щомісячно, нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом. Для забезпечення належного виконання зобов`язання, відповідно до кредитного договору №44 від 17.03.2008 ОСОБА_2 передано в іпотеку майно, яке належить їй на праві особистої власності (земельні ділянки та житловий будинок). 19.03.2008 приватним нотаріусом Теребовлянського нотаріального округу Тернопільської області посвідчено та зареєстровано в реєстрі №928 іпотечний договір між банком та ОСОБА_2 . У зв`язку із невиконанням позичальником своїх зобов`язань, банк звернувся із позовною заявою до Теребовлянського районного суду Тернопільської області про дострокове стягнення заборгованості, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 16.12.2011 Теребовлянським районним судом Тернопільської області винесено рішення у справі №2-301/11, яким частково задоволено позов банку до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 в користь банку 60014,63 доларів США (що в гривневому еквіваленті складає 479510,89 грн.), шляхом звернення стягнення на належне ОСОБА_2 та передане останньою, згідно іпотечного договору від 19.03.2008 в іпотеку банку нерухоме майно. Відповідач неодноразово звертався до Теребовлянського районного суду Тернопільської області із заявами про розстрочку виконання рішення, на підставі яких судом було винесено ухвали від 15.02.2012 та від 01.10.2015 про розстрочку виконання рішення суду. Ухвалою суду від 01.10.2015 було змінено графік погашення заборгованості, встановлений ухвалою суду від 15.02.2012 та розстрочено виконання рішення суду у справі №2-301/11, встановивши графік погашення суми стягнення, згідно якого до 01.03.2021 відповідач мав сплатити весь залишок непогашеної заборгованості. До 01.03.2021 позичальником заборгованість не погашена, останній платіж ОСОБА_1 здійснив 29.10.2020 в розмірі 300 доларів США. Враховуючи вищенаведене АТ «Ощадбанк» просить стягнути з ОСОБА_1 в користь позивача заборгованість в розмірі 38503,52 долари США, з яких: заборгованість по основному боргу - 35044,64 долари США та 3% річних по простроченому основному боргу - 3458,88 долари США. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 6 червня 2022 року позов Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором №44 від 17 березня 2008 року в розмірі 38503 (тридцять вісім тисяч п`ятсот три) долари США 52 центи, яких: 35044 (тридцять п`ять тисяч сорок чотири) долари США 64 центи - заборгованість за основним боргом, 3458 (три тисячі чотириста п`ятдесят вісім) доларів США 88 центів - розмір 3% річних по простроченому основному боргу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» 15591 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто одна) грн 44 коп. сплаченого судового збору. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу про оскарження зазначеного рішення суду, в якій просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду від 6 червня 2022 року та закрити провадження у справі. Посилається на те, що відповідно до ЗУ "Про захист прав споживачів", обмежені його права як споживача. Умови договору №33 від 17 березня 2008 року є несправедливими, оскільки банк надав йому кредит у сумі 60000 дол. США зі сплатою 13% річних, а позичальник зобов`язувався повернути кредит не пізніше 16 березня 2013 року. Зазначає, що банк, діючи виключно у своїх інтересах в умовах договору, встановив жорсткі обов`язки споживачу, тоді як надання послуг обумовлено лише власним розсудом виконавця, яким виступає у даному випадку АТ "Державний ощадний банк України". Окрім того, ПАТ "Ощадбанк" не звернув уваги на те, що договір кредиту укладає пенсіонер з 2001 року, іпотека - майно, житловий будинок передає банку пенсіонерка - ОСОБА_2 , 1934 р.н., у якої повністю відсутнє інше житло. Банк не звернув увагу, що 13% річних від суми 60000 дол. США становить 7888 дол. США, за кожен рік, на які видавався кредит - до 16 березня 2013 року, сума відсотків складає 39000 дол. США без інших розрахунків, пені та винагород. У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ "Ощадбанк" адвокат Данилевич А.Б. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Посилається на те, що на час звернення до суду із позовом існує заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №4 від 17.03.2008 року. Посилання в апеляційній скарзі про подвійне стягнення за кредитним договором є необгрунтованими, оскільки задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов`язанням, так як домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня. Звернення стягнення на предмет іпотеки не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок стягнення заборгованості за основним зобов`язанням. Окрім того, зазначає, що вимога сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором №44 не припинилося, тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Банк відповідно до розрахунку заборгованості просив стягнути з відповідача три проценти річних, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих за період з 15.06.2018 по 15.06.2021 у сумі 3458,88 дол. США (у валюті зобов`язання) за неповернення основного боргу у сумі 35044,64 дол. США. Зазначені нарахування проведено в межах позовної давності за період з 15.06.2018 по 15.06.2021 (за останні три роки, які передували подачі позову у цій справі). Судом першої інстанції досліджувався розрахунок заборгованості відповідача, та встановлено, що розрахунок за основним боргом та 3% річних, є правильним та обґрунтованим, доводи представника відповідача щодо неправильності проведеного банком розрахунку жодним чином не підтверджені. Під час розгляду справи в апеляційному суді представник позивача АТ "Ощадбанк" адвокат Данилевич А.Б. заперечила апеляційну скаргу. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим. Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Чорняк М.П. , будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, про що свідчать судові повістки із розписками про вручення, повернуті апеляційному суду в судове засідання повторно не з`явилися, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не подали. Відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, та враховуючи думку представника позивача, колегія суддів не вбачає перешкод щодо розгляду справи за їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 44 від 17.03.2008, згідно якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 60000,00 доларів США зі сплатою 13% річних, а позичальник зобов`язався повернути кредит до 16.03.2013. Для забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з Кредитного договору №44 від 17.03.2008 між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 19.03.2008 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Тернопільської області, зареєстрований в реєстрі за № 928, відповідно до якого ОСОБА_2 , яка є іпотекодавцем та майновим поручителем ОСОБА_1 передала в іпотеку майно, яке належить їй на праві власності: - домоволодіння загальною площею 118,4 кв. м., житлова площа 55,4 кв.м., знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; - земельна ділянка площею 0,1000 га., надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6125010100030030392; - земельна ділянка площею 0,0057 га., для ведення особистого селянського господарства, знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6125010100030030393. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 16.12.2011 у справі №2-301/11, яке набрало законної сили, позов ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого без балансового відділення № 10019/020 філії Тернопільське обласне правління ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу, задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого без балансового відділення № 10019/020 філії Тернопільське обласне правління ПАТ «Державний ощадний банк України» борг за кредитним договором № 44 від 17.03.2008 у сумі: 60014,63 доларів США (що в гривневому еквіваленті складає 479510,89 грн.) з них: заборгованість за кредитом - 51000 доларів США (407484,9 грн.); проценти за кредитом - 7314, 63 доларів США (58443,16 грн.); пеню за несвоєчасну сплату кредиту 1500 доларів США(11984,85 грн.); пеню за несвоєчасну сплату відсотків - 200 доларів США(1597,98 грн.) шляхом звернення стягнення на належне ОСОБА_2 та передане останньою, згідно іпотечного договору від 19.03.2008 в іпотеку банку нерухоме майно: - домоволодіння загальною площею 118,4 кв. м., житлова площа 55,4 кв.м., знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за РПНВ: 22478368; - земельна ділянка площею 0,1000 га., надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6125010100030030392; - земельна ділянка площею 0,0057 га., для ведення особистого селянського господарства, знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6125010100030030393 шляхом його реалізації на прилюдних торгах . Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого без балансового відділення № 10019/020 філії Тернопільське обласне правління ПАТ «Державний ощадний банк України», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання припиненим кредитного договору, задоволено, розірвано договір № 44 від 17.03.2011. Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 15.02.2012 заяву ОСОБА_1 про відстрочку (розстрочку) виконання рішення Теребовлянського районного суду від 16.12.2011 по справі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту задоволено, розстрочено виконання рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 16.12.2011 в наступному порядку: з 05.03.2012 по 05.03.2013 рівними частинами кожного місяця по 200,00 дол. США.; з 05.03.2013 по 05.03.2014 рівними частинами кожного місяця по 250,00 дол. США.; з 05.03.2014 по 05.03.2015 рівними частинами кожного місяця по 300,00 дол. США; до 01.06.2015 сплатити залишок заборгованості у сумі 50714,63 дол. США; Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01.10.2015 заяву ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення суду задоволено, надано розстрочку у виконані рішення Теребовлянського районного суду від 16.12.2011 по цивільній справі № 2-301/11 про стягнення з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого без балансового відділення № 10019/020 філії Тернопільське обласне правління ПАТ «Державний ощадний банк України» борг за кредитним договором № 44 від 17.03.2008 у сумі: 60014,63 доларів США (що в гривневому еквіваленті складає 479510,89 грн.) з них: заборгованість за кредитом - 51000 доларів США (407484,9 грн.); проценти за кредитом - 7314, 63 доларів США (58443,16 грн.); пеню за несвоєчасну сплату кредиту 1500 доларів США(11984,85 грн.); пеню за несвоєчасну сплату відсотків - 200 доларів США(1597,98 грн.), з 01.10.2015 по 01.10.2016 рівними частинами щомісяця по 150,00 доларів США; з 01.10.2016 по 01.10.2017 рівними частинами щомісяця по 170,00 доларів США; з 01.10.2017 по 01.10.2018 рівними частинами щомісяця по 200,00 доларів США; 01.10.2018 по 01.10.2019 рівними частинами щомісяця по 250,00 доларів США; з 01.10.2019 по 01.10.2020 рівними частинами щомісяця по 300,00 доларів США; до 01.03.2021 сплатити весь залишок несплаченої заборгованості. Згідно розрахунку простроченої заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 44 станом на 15.06.2021, заборгованість за основним боргом становить 35044,64 дол. США, що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 ; розмір 3% річних по простроченому основному боргу 3458,88 дол. США за період з 15.06.2018 по 15.06.2021. 29.10.2020 позичальником була здійснена остання плата в сумі 300 дол. США. 18.05.2021 у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань перед банком позивачем було надіслано відповідачу письмову вимогу про усунення порушення, у якій вимагав погасити прострочену заборгованість за кредитом. Вказано, що у випадку залишення вимоги без відповіді та виконання банк розпочне роботу по примусовому стягненню заборгованості шляхом звернення з позовною заявою до суду. Позивачем змінено організаційно-правову форму з публічного на приватне акціонерне товариство, у зв`язку із чим змінено найменування на Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», що підтверджується копією витягу зі Статуту АТ «Державний ощадний банк України», копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення до суду із позовом - червень 2021 року існує заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №44 від 17 березня 2008 року, а звернення стягнення на предмет іпотеки не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок стягнення заборгованості за основним зобов`язанням. Колегія суддів вважає висновки суду такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи. Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов`язання має похідний характер, а не альтернативний основному. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня». Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2018 у справі №921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18). Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що рішення Теребовлянського районного Тернопільської області від 16.12.2011 не виконано, предмет іпотеки не реалізовано, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося, тому зобов`язання відповідача за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту залишається дійсним. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 3% річних по простроченому основному боргу колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що «у контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у розмірі 13 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 13 000,00 доларів США». Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Оскільки зобов`язання відповідача щодо сплати заборгованості за кредитним договором №44 не припинилося, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до змісту позову та розрахунку заборгованості позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих за період з 15.06.2018 по 15.06.2021 у сумі 3458,88 дол. США (у валюті зобов`язання) за неповернення основного боргу у сумі 35044,64 дол. США. Судом встановлено, що зазначені нарахування проведено в межах позовної давності за період з 15.06.2018 по 15.06.2021 (за останні три роки, які передували подачі позову у цій справі). Поданий позивачем розрахунок заборгованості за основним боргом та 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України, правильним та обґрунтованим, доводи представника відповідача щодо неправильності проведеного банком розрахунку жодним чином не підтверджені. Відмовляючи у клопотанні про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем визнавався борг та вчинялися дії щодо добровільного погашення заборгованості, в тому числі подавалися заяви про розстрочку сплати боргу, останній платіж було здійснено 29.10.2020, тому строк позовної давності переривався та не сплив на момент подання позову. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 регулярно у добровільному порядку здійснював сплату боргу по кредитному договору в період з 22.08.2014 по 29.10.2020 шляхом внесення коштів безпосередньо в касу банку. Виконавче провадження щодо примусового виконання рішення Теребовлянського районного суду від 16.12.2011 року не було відкрите і жодних відомостей про примусове внесення коштів саме на виконання рішення суду не надано. Ухвалами Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 15.02.2012 та від 01.10.2015 за добровільними заявами ОСОБА_1 в яких він визнавав свої непогашені боргові зобов`язання за кредитним договором, розстрочувалося виконання рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 16.12.2011 та встановлювався графік погашення сум стягнення. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України, встановлена загальна позовна давність, що встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з положеннями статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Таким чином, застосування строків позовної давності можливе лише за умови наявності правових підстав для задоволення позову. Початок перебігу позовної давності пов`язується зі строком дії (припинення дії) договору, так і з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором. Пред`явлення вимоги про дострокове стягнення кредитних коштів згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання. Отже, звернення з позовом до суду про дострокове стягнення кредиту у спосіб звернення стягнення на іпотечне майно не позбавляє кредитора права, у разі невиконання такого судового рішення, на звернення з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах позовної давності, початок перебігу якої за загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, перебіг позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №44 від 17.03.2008 почався із постановлення рішення суду від 16.12.2011. Дана позовна заява була подана до Теребовлянського районного суду Тернопільської області 22.06.2021. Відповідно до ч.1,2 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України), суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 9 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17. Враховуючи вищенаведені норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції з дотриманням норм ст.ст.263-265 ЦК України дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки на час звернення до суду із позовом існує заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, що становить 35044 дол.США - заборгованість за основним боргом, позовна давність щодо даних правовідносин не сплила, тому суд першої інстанції підставно відмовив у застосуванні наслідків спливу позовної давності. Посилання в апеляційній скарзі на те, що банк лише в своїх інтересах встановив йому як споживачу, а також іпотекодавцю, котрі є особами похилого віку, жорсткі та несправедливі зобов`язання та умови договору, чим порушив ЗУ "Про захист прав споживачів" не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначено детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, з яким сторони мали можливість ознайомитися перед підписанням угоди. Сторони договору досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, тому ці умови мають виконуватись. Відповідно до вимог ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. ОСОБА_1 не оспорював вказаний договір в установленому законом порядку. Окрім того, ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються. Аналогічні правові позиції містяться в Постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 по справі №6-511 цс 15 та від 02.12.2015 у справі №6-1341цс15 . Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не досліджено предмет позову та заявлений борг в сумі 38503.52 дол. США та не вказано коли і в який спосіб ним повернуто суму боргу в розмірі 21.507,48 дол. США, оскільки судом першої інстанції досліджувався розрахунок заборгованості відповідача, та встановлено, що розрахунок за основним боргом та 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України, є правильним та обґрунтованим, доводи представника відповідача щодо неправильності проведеного банком розрахунку жодним чином не підтверджені, а також ним не подані інші розрахунки на спростування проведеного банком розрахунку заборгованості відповідача, у тому числі і з залученням спеціальних знань в галузі бухгалтерії та економіки. Банк відповідно до розрахунку заборгованості просив стягнути з відповідача три проценти річних, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих за період з 15.06.2018 по 15.06.2021 у сумі 3458,88 дол. США (у валюті зобов`язання) за неповернення основного боргу у сумі 35044,64 дол. США. Зазначені нарахування проведено в межах позовної давності за період з 15.06.2018 по 15.06.2021 (за останні три роки, які передували подачі позову у цій справі), що відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому суд підставно задовольнив позов в цій частині вимог, твердження апеляційної скарги правильності рішення суду в даній частині не спростовують. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені в апеляційному суді, слід покласти на ОСОБА_1 в межах понесених сум. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 6 червня 2022 року залишити без змін. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді покласти на відповідача в межах понесених ним сум. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 жовтня 2022 року. Головуючий: Дикун С.І. Судді: Парандюк Т.С. Костів О.З.