Постанова КЦС ВС № 562/471/18

Постанова Іменем України 30 вересня 2022 року м. Київ справа № 562/471/18 провадження № 61-4349св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Акціонерний банк «Укоопспілка», Товариство з обмеженою відповідальністю «Креді Фінанс Актив», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - приватний нотаріус Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області Банацька Лідія Іванівна, розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Рівненського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М, Гордійчук С. О., Шимківа С. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного банку «Укоопспілка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Креді Фінанс Актив», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - приватний нотаріус Здолбунівськогорайонного нотаріальногоокругу Рівненської областіБанацька Лідія Іванівна, про припинення іпотеки, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного банку «Укоопспілка» (далі - АБ «Укоопспілка»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - приватний нотаріус Здолбунівського районого нотаріального округу Рівненської області Банацька Л. І., про припинення іпотеки. Свої вимоги мотивувала тим, що 22 грудня 2006 року між АБ «Укоопспілка» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 207, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 25 000,00 дол. США строком до 21 грудня 2007 року. На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 29 грудня 2006 року між АБ «Укоопспілка» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодержателю АБ «Укоопспілка» передано належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: будинок АДРЕСА_1 (далі - спірний будинок), про що у Державний реєстр обтяжень було внесено відповідний запис. Посилаючись на те, що термін дії кредитного договору від 22 грудня 2006 року № 207 закінчився, позивач просила суд визнати іпотечний договір від 29 грудня 2006 року, укладений між АБ «Укоопспілка» та ОСОБА_1 , припиненим та виключити з Державного реєстру іпотек та реєстру обтяжень спірний будинок, оскільки наявність іпотеки та обтяжень порушує її права як власника нерухомого майна. Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 січня 2020 року до участі у справі як співвідповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Креді Фінанс Актив» (далі - ТОВ «Креді Фінанс Актив»), якому 13 лютого 2019 року АБ «Укоопспілка» відступив право вимоги за кредитним договором від 22 грудня 2006 року №

207. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано іпотечний договір від 29 грудня 2006 року, укладений між АБ «Укоопспілка» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області Банацькою Л. І. за реєстровим номером № 2625, припиненим. Виключено з Реєстру іпотек та реєстру обтяжень нерухомого майна будинок АДРЕСА_1 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії кредитного договору закінчився 20 червня 2008 року, тому договір іпотеки також припинив свою дію. Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Креді Фінанс Актив» задоволено. Заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 листопада 2020 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання припиненими правовідносин за договором іпотеки, оскільки основне зобов`язання за кредитним договором не виконане, тому не припинена дія зобов`язань за іпотечним договором, який забезпечує основне зобов`язання. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 12 травня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року в справі № 758/3453/16, від 16 грудня 2019 року в справі № 607/4911/16, від 20 лютого 2018 року в справі № 910/7228/17, від 31 травня 2018 року в справі № 910/4413/17, від 18 липня 2018 року в справі № 910/18160/17, від 09 квітня 2020 року в справі № 910/4962/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що АБ «Укоопспілка» продав (переуступив) ТОВ «Креді Фінанс Актив» право вимоги за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № 207 на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 13 лютого 2019 року. Однак АБ «Укоопспілка» залишився іпотекодержателем за іпотечним договором від 29 грудня 2006 року. Тому, посилаючись на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 758/3453/16, заявник вважає, що оскільки іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов`язанням, то іпотечний договір від 29 грудня 2006 року є припиненим, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги. Крім того, зазначає, що АБ «Укоопспілка» відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинено шляхом ліквідації як юридичну особу з 27 вересня 2019 року, що свідчить про те, що іпотечний договір від 29 грудня 2006 року не може бути забезпеченням основного зобов`язання. Оскільки строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором сплив 20 червня 2008 року, то строк дії іпотечного договору закінчився також 20 червня 2008 року, що є підставою для припинення іпотеки. Апеляційний суд при перегляді справи не встановив факту невиконання позичальником ОСОБА_3 умов кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності заборгованості за вказаним кредитним договором. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися і вказівки Верховного Суду, які були викладені у постанові від 22 липня 2021 року у цій же справі, де було вказано, що під час нового апеляційного розгляду апеляційний суд має врахувати питання застосування частини третьої статті 288 ЦПК України щодо порядку оскарження повторного заочного рішення. Зазначає, що цьому випадку, заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2020 року не є повторним для ТОВ «Креді Фінанс Актив», оскільки ТОВ «Креді Фінанс Актив» було залучено до участі у справі вже після перегляду та скасування попереднього заочного рішення від 04 квітня 2018 року, тому ТОВ «Креді Фінанс Актив» мало право скористатися вимогами статті 284 ЦПК України щодо перегляду заочного рішення суду, однак було позбавлено можливості оскаржувати заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2020 року на загальних підставах. Доводи інших учасників справи У липні 2022 року ТОВ «Креді Фінанс Актив» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Крім того, зазначає, що твердження позивача про те, що іпотека припинилась у зв`язку з тим, що попередній іпотекодержатель припинив своє існування, а новий не надав нотаріально посвідченого договору про перехід прав до нього не відповідає дійсності та є помилковим, оскільки 14 лютого 2019 року між АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Креді Фінанс Актив» було укладено договір відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черняком А. Л. та зареєстрований в реєстрі №

106. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 31 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Здолбунівського районного суду Рівненської області. Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2022 року. Фактичні обставини, встановлені судами Суди встановили, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв. м на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Чайковською А. О. та зареєстрованого в реєстрі за номером № 1282 (т. 1 а. с. 8). 22 грудня 2006 року між АБ «Укоопспілка» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 207, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримала кредит у сумі 25 000,00 дол. США з кінцевою датою погашення 21 грудня 2007 року (т. 1 а. с. 5). Відповідно до додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 21 грудня 2007 року № 207 остаточне погашення кредиту визначено 20 червня 2008 року (т. 1 а. с. 125). На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 29 грудня 2006 року між АБ «Укоопспілка» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивачка передала в іпотеку АБ «Укоопспілка» спірний житловий будинок (т. 1 а. с. 6, 7). 13 лютого 2019 року АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Креді Фінанс Актив» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого АБ «Укоопспілка» продав (переуступив) ТОВ «Креді Фінанс Актив» право вимоги за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № 207 (т. 1 а. с. 59-61).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вказаним вимогам закону. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» цієї глави «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (статті 546 ЦК України в редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки). У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 598, стаття 599 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом (стаття 17 Закону України «Про іпотеку»). У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 202/3772/19 (провадження № 61-9126св20) зазначено, що зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 187/998/16-ц (провадження № 61-603св19) зазначено, що за загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 ЦК України. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку. У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)». Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору від 29 грудня 2006 року договір іпотеки діє до повного виконання заставодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором, або при настанні підстав передбачених чинним законодавством. Таким чином, якщо договір іпотеки не припинено з визначених законом підстав, то усі права і обов`язки, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися і є діючими до його повного виконання. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував, що зобов`язання за кредитним договором від 22 грудня 2006 року не виконані, на підтвердження чого надав виписки з особового рахунку позичальника ОСОБА_3 , відповідно до яких сума заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № 207 станом на 18 червня 2018 року становить 19 565,60 дол. США. Доказів належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором позивач не надав. Тому, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором не виконане належним чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для припинення правовідносин за договором іпотеки, який забезпечує основне зобов`язання. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи касаційної скарги про те, що іпотека припинилась у зв`язку з тим, що попередній іпотекодержатель (АБ «Укоопспілка») припинив своє існування, а новий (ТОВ «Креді Фінанс Актив») не надав нотаріально посвідченого договору про перехід прав до нього, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки спростовується матеріалами справи, а саме договором відступлення прав за іпотечним договором від 14 лютого 2019 року, укладеним між АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Креді Фінанс Актив», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черняком А. Л. та зареєстрованим у реєстрі № 106 (т. 1 а. с. 110-114). Крім того, звертаючись до суду з позовом позивач не посилався як на підставу для задоволення його вимог про припинення іпотеки на те, що іпотекодержатель (АБ «Укоопспілка») припинив своє існування, а до ТОВ «Креді Фінанс Актив» не перейшло право вимоги за іпотечним договором, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд не може вирішувати вимоги, які не були заявлені в суді першої інстанції, та які не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій. Доводи касаційної скарги про те, що строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором сплив 20 червня 2008 року, то строк дії іпотечного договору закінчився також 20 червня 2008 року, що є підставою для припинення іпотеки, є безпідставними та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язання, яке не було виконане належним чином однією зі сторін, а закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним. Оскільки закінчення строку дії договору не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, то, відповідно, не є підставою для припинення іпотеки, яка забезпечує це зобов`язання та є похідним від основного зобов`язання. Жодних підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», позивач не надав, а матеріали справи не містять. Посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року в справі № 758/3453/16, від 16 грудня 2019 року в справі № 607/4911/16, від 20 лютого 2018 року в справі № 910/7228/17, від 31 травня 2018 року в справі № 910/4413/17, від 18 липня 2018 року в справі № 910/18160/17, від 09 квітня 2020 року в справі № 910/4962/18, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки у вказаних справах встановлені інші фактичні обставини справи. Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме прийняття апеляційної скарги відповідача на оскаржуване заочне рішення від 20 листопада 2020 року без перегляду судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на таке. Згідно з частиною третьою статті 288 ЦПК України повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Отже, у разі скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження суд за результатом розгляду справи відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України повторно може ухвалити заочне рішення. На повторне заочне рішення спеціальні правила перегляду за заявою відповідача не поширюються, а тому відповідач може оскаржити його в апеляційному суді в загальному порядку. Ухвалене заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2020 року є повторним заочним рішенням, яке відповідно до частини третьої статті 288 ЦПК України підлягає оскарженню відповідачем у загальному порядку, відповідно до глави 1 розділу V ЦПК України «Апеляційне провадження». Посилання в касаційній скарзі на те, що оскаржуване заочне рішення не є повторним для ТОВ «Креді Фінанс Актив», оскільки ТОВ «Креді Фінанс Актив» було залучено до участі у справі вже після перегляду та скасування попереднього заочного рішення від 04 квітня 2018 року, є безпідставним, оскільки ТОВ «Креді Фінанс Актив» є правонаступником АБ «Укоопспілка», тобто набуло всіх прав та обов`язків відповідача у цій справі, а тому мало право на оскарження повторного заочного рішення у загальному порядку. Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції, містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів з наданням таким фактам відповідної правової оцінки. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду -без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Постанову Рівненського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко