Постанова 4801 № 148/1437/22

Справа № 148/1437/22 Провадження № 22-ц/801/1826/2022 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Штифурко Л. А. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2022 рокуСправа № 148/1437/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Матківської М.В., Панасюка О.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу №148/1437/22за матеріалами заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Примакової Валентини Валентинівни на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року про відмову у видачі судового наказу, яка постановлена суддею Штифурко Л.А. в Тульчинському районному суді Вінницької області, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернулась в суд з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року відмовлено у видачі судового наказу. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Примакова В.В. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою та такою, що порушує інтереси заявника та її дитини. Просила ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Враховуючи особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ, справа розглядається в апеляційній інстанції без повідомлення її учасників, оскільки відповідно до ч.2 ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на ухвали про відмову у видачі судового наказу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції, виходив з того, що заява про видачу судового наказу подана з порушенням вимог ст.163 ЦПК України, тому у видачі судового наказу слід відмовити на підставі п.1 ч.1 ст.165 ЦПК України. Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з такого. Згідно статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Згідно вимог ч.ч. 1-3 ст. 163 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються: документ, що підтверджує сплату судового збору; документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Згідно ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; заяву подано з порушенням правил підсудності. Відповідно до частин першої, другої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Згідно із частинами першою, четвертою статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Частиною шостою статті 62 ЦПК України передбачено, що оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. За приписами статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Згідно з пунктами 1-5 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 (далі Положення), дане Положення встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів. Ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України. В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (зразок в Додатку 1). Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням. Ордер встановленої форми є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Пунктом 11 Положення встановлено, що ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Отже, ордер, який видано відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом з ордером чинна редакція ЦПК України не вимагає. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України). Положеннями статей 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, позаяк доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повертаючи заяву з формальних підстав суд унеможливлює доступ заявника до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Аналогічний висновок міститься також і в постанові Верховного Суду від 12 липня 2021 року за наслідками розгляду справи № 750/7902/20-ц. Відповідно до матеріалів, до поданої по справі адвокатом Примаковою В.В. в інтересах ОСОБА_1 заяви про видачу судового наказу було долучено ордер серії АВ №1046005 від 08 серпня 2022 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги №1 від 08 серпня 2022 року. Окрім цього, у ордері зазначено, що договором про надання правової (правничої) допомоги повноваження адвоката не обмежуються. Таким чином, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства та правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування, на підтвердження своїх повноважень у суді першої інстанції адвокат Примакова В.В. подала документ, передбачений частиною четвертою статті 62 ЦПК України. Положення цієї норми процесуального закону не вимагають від адвоката для підтвердження повноважень представника надання договору про надання правової допомоги. Отже, висновок районного суду про те, що представником ОСОБА_3 не надано належних доказів на підтвердження її повноважень щодо представництва інтересів заявника у суді, є помилковим й таким, що не відповідає правильному застосуванню норм процесуального права, з огляду на встановлені обставини справи та вимоги процесуального законодавства. Крім того, відсутність у додатках до заяви заявника доказів на підтвердження того, що дитина проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, не свідчить про відсутність у ОСОБА_1 права на стягнення такого утримання з боржника ОСОБА_2 . Отже, суд першої інстанції не врахувавши вищенаведеного, дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для відмови у видачі судового наказу на підставі п.1 ч.1 ст. 165 ЦПК України. Згідно п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції не наділений правом на видачу судового наказу, а відтак, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвоката Примакової Валентини Валентинівни задовольнити. Ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року про відмову у видачі судового наказу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Повний текст судового рішення складено 12 жовтня 2022 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Матківська М.В. Панасюк О.С.