Постанова 4803 № 199/4853/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3700/22 Справа № 199/4853/19 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Лаченкової О.В. суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі Кравченко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Дніпровська міська рада, Амур-Нижньодніпровська районна у м.Дніпрі рада про встановлення нормативно-правової межі в натурі на місцевості, - ВСТАНОВИЛА: В червні 2019 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Дніпровська міська рада, Амур-Нижньодніпровська районна у м.Дніпрі рада про встановлення нормативно-правової межі в натурі на місцевості. В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що на підставі договору довічного утримання від 22 березня 1991 року, вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , що межує з домоволодінням АДРЕСА_2 , яке частково належить ОСОБА_2 . Влітку 2009 року відповідачка встановила за своїм сараєм, за будинком та частково за сараєм позивача бетонний паркан, чим фактично знищила доступ до них для їх обслуговування. При цьому, суттєво збільшила відстань від свого сараю до вказаної огорожі. Позивачка звернулася до суду. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2011р. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено часткового: зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати самочинно зведений паркан між власним житловим будинком АДРЕСА_2 та житловим будинком АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 впродовж тильної сторони будинку останньої. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06.01.2012 зазначене рішення роз`яснено: що після демонтування самовільно зведеного паркану між житловим будинком АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , та житловим будинком АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 повинна мати доступ до обслуговування тильної сторони будинку АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності. Відповідач демонтувала вказану частину паркану, а позивачу довелося з обох боків свого будинку встановити хвіртку для виходу до його тильної стіни, оскільки узгоджувати межу і встановлювати нормативно-правовий паркан відповідач відмовляється. В результаті розгляду вищезазначеної цивільної справи доступ до тильної сторони будинку позивача отримала відповідачка, що, не дає можливості позивачу проводити поточний ремонт тильної сторони будинку, влаштовувати необхідні інженерно-технічні заходи, які запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівлі будинку АДРЕСА_1 . Для встановлення нормативно-правової межі (паркану) в натурі між домоволодіннями, позивач зверталася до Дніпровської міської ради, однак їй відмовлено, оскільки вказане питання не відноситься до їх повноважень. Після чого, позивач замовила у ФОП ОСОБА_3 «Матеріали потографо-геодезичних вишукувань за адресою: АДРЕСА_1 », яким запропоновано два варіанти нової межі між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Однак відповідач не погодилася із запропонованими варіантами меж земельної ділянки, тому позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом. З урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просила визнати межі в натурі між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 такою, що відповідає запроектованій межі (варіант 1) між вказаними земельними ділянками, яка наведена на схемі у додатку 3 «Матеріалів топографо-геодезичних вишукувань за адресою: АДРЕСА_1 , ФОП ОСОБА_4 , 2020 року», де ширина проходу від тильної стіни будинку АДРЕСА_1 до межі становить 1 м; визнати за позивачем право встановлення в натурі по вищевказаній межі межового знаку паркану за своїми будівлями (будинок, сарай) з їх тильної сторони, оскільки на частині цієї межі за будівлями ОСОБА_2 межовий знак паркан вже давно встановлено; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 під час встановлення нею межового знаку паркану за своїми будівлями, відповідно до вищевказаної схеми запроектованої межі (варіант 1) «Матеріалів топографо-геодезичних вишукувань за адресою: АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_4 , 2020 року»; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 24 719,97 грн. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська міська рада, Амур-Нижньодніпровська районна у м.Дніпрі рада про встановлення нормативно-правової межі в натурі на місцевості відмовлено. В апеляційній скарзі на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 січня 2022 року ОСОБА_1 просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 січня 2022 року і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 січня 2022 року ОСОБА_2 просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 січня 2022 року. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що на підставі договору довічного утримання від 22 березня 1991 року, укладеного між ОСОБА_1 та її батьком ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . По сусідству знаходиться житловий будинок АДРЕСА_2 , частина якого належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2 . Належний позивачці будинок розташований так, що фактично тильною стороною виходить у бік сусіднього домоволодіння, тобто домоволодіння АДРЕСА_2 , і знаходиться поряд з межою земельних ділянок. Непорозумінь між колишніми власниками домоволодінь, батьками сторін по справі, ніколи не було. Однак влітку 2009 року відповідачка на відстані 25-50 см від будинку і дальше за ним навскіс встановила бетонний паркан висотою 1,5 м, закривши ним вікно кухні і доступ до тильної сторони домоволодіння позивачки, що унеможливлює належним чином обслуговувати домоволодіння. Зазначені дії відповідачки не відповідають нормам Земельного Кодексу України щодо добросусідства, ч.3 п.3.25 Державних будівельних норм України №360-92 та санітарним нормам. Звернення позивача до відповідача з пропозицією вирішення спору у позасудовому порядку, оскільки необхідно ремонтувати домоволодіння, яке побудовано після війни, бажаних результатів не дало, тому позивач звернувся до суду. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2011 р. позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено часткового: зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати самочинно зведений паркан між власним житловим будинком АДРЕСА_2 та житловим будинком АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 впродовж тильної сторони будинку останньої. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06.01.2012 р. роз`яснено рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2011 р. Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2011 р., а саме зазначено, що після демонтування самовільно зведеного паркану між житловим будинком АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , та житловим будинком АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 повинна мати доступ до обслуговування тильної сторони будинку АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності. Відповідач демонтувала вказану частину паркану, однак узгодити межу і встановлювати нормативно-правовий паркан відповідач відмовляється. Для встановлення нормативно-правової межі, а також встановлення відповідного межового знаку (паркану) в натурі між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , позивач зверталася до Дніпровської міської ради. Відповіддю Дніпровської міської ради від 17.10.2018 за №357-зв позивачу відмовлено, оскільки вказане питання не відноситься до повноважень постійної комісії міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин та запропоновано звернутися до суду. Позивач замовила у ФОП ОСОБА_3 «Матеріали потографо-геодезичних вишукувань за адресою: АДРЕСА_1 ». ФОП ОСОБА_3 запропоновано два варіанти нової межі між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Однак відповідач не погодилася із запропонованими варіантами меж земельної ділянки, тому позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом. Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року по справі призначена судова земельно-технічна експертиза. На вирішення якої поставлено наступне питання: «Які можливі, відповідно до вимог нормативно-правових актів України, варіанти проходу з позначенням границі між домоволодінням по АДРЕСА_1 та домоволодінням по АДРЕСА_2 ? 16 квітня 2021 року за Вх. 10577 Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз до суду направлено висновок експертизи, відновідно до якого позначення меж земельних ділянок між домоволодінням по АДРЕСА_1 та домоволодінням по АДРЕСА_2 не відноситься до основних завдань земельно-технічної експертизи та виходить за межі компетенції судового експерта зі спеціальністю 10.7. (а.с. 143-183 том 2). Клопотань, щодо призначення повторної експертизи сторонами заявлено не було. Так, межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками. Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за №391/17686 (далі - Інструкція №376). Відповідно до положень статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року №858-IV «Про землеустрій» у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. За п.3.12 Інструкції №376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Згідно з пунктом 1.3 Інструкції №376 виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником. Тобто встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи по відновленню меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції № 376). Пунктами 4.2, 4.3 Інструкції №376 встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Частинами першою-третьою статті 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (ч.ч.4,5 статті 158 ЗК України). Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання межі в натурі між земельними ділянками домоволодінь сторін задоволенню не підлягають, оскільки встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції безпідставно відмовив визнати межу в натурі між земельними ділянками, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення (згідно з п.4 ч.2 ст.16 ЦПК). Верховний Суд в постанові від 16 червня 2020 року в справі №285/1018/18 зазначає, що межі ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками, необхідно відрізняти позовні вимоги про встановлення та відновлення меж ділянки. З огляду на зазначені норми матеріального права встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи щодо відновлення меж ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало в разі його можливого порушення. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2019рокуу справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18). Питання встановлення та відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) належить до компетенції органів місцевого самоврядування, а саме до комісії щодо розгляду земельних спорів районної у місті ради (відповідно до ЗУ Про землеустрій та Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. До вищезазначених органів ОСОБА_1 не зверталася, рішень органів місцевого самоврядування, у разі незгоди які можуть бути оскаржені в судовому порядку, не отримувала. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , щодо розгляду висновку експерта, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, не можуть бути прийняті до уваги. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 січня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова