Постанова Київський апеляційний суд № 754/11418/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №754/11418/20 головуючий у суді І інстанції Галась І.А. провадження №22-ц/824/8094/2022 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 04 жовтня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Суханової Є.М., Сліпченка О.І., секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини.Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 07.03.2008 року ОСОБА_2 перебував у шлюбі із ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народилась дитина - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . 29.08.2014 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва вказаний шлюб було розірвано. Позивач стверджує, що в подальшому відповідач від виконання батьківських обов`язків фактично самоусунулась, перестала враховувати інтереси та потреби дочки, дбати про її фізичний і духовний розвиток. ОСОБА_2 занепокоєний тим, що після розірвання шлюбу відповідач почала вести аморальний спосіб життя, зловживати алкогольними напоями, регулярно приводити до квартири, де проживає дочка, різних чоловіків. Дані факти можуть підтвердити свідки, клопотання про допит яких буде заявлено окремо в порядку, встановленому ЦПКУ. На всі зауваження та побажання батька дитини щодо дотримання кращих умов проживання дочки та її безпеки, позивачка реагує негативно, вчиняє скандали та застосовує шантаж у вигляді заборони спілкування батька із дочкою. ОСОБА_3 бажає спілкуватись із батьком, вона любить бувати у нього вдома та проводити разом час. Батько забезпечує дитину всім необхідним, піклується про навчання, виховання, лікування, харчування, відпочинок. При спілкуванні із батьком дитина, задоволена, щаслива, спокійна. Разом із батьком дівчинка проводить час не тільки цікаво, а і корисно. Вони відвідують музеї, атракціони, спектаклі та інші розвиваючі заходи. Вказане підтверджується, зокрема: з/д квитками від 13.07.2016 та від 17.04.2017; довідкою про екскурсійні тури з дитиною за 2017-2019 роки; квитком на новорічну виставу від 05.01.2020 року, квитанціями №1/05 та 1/04 про оплату навчання дитини тощо. Позивач створив дитині гарні умови для проживання. Дитина має у батька в квартирі свою окрему кімнату, ліжко, куточок для гри та навчання, а також всі інші необхідні речі, що може бути підтверджено актом обстеження побутових умов проживання дитини. Відповідач неодноразово порушувала право батька на спілкування із дитиною, влаштовувала скандальні сварки на очах дитини, забороняла дівчинці телефонувати батьку, не впускала останнього, коли той приїздив у гості. У зв`язку із цим позивач був змушений звернутись по допомогу до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації для встановлення графіку побачень із дитиною. Розпорядженням служби №410 від 14.07.2020 позивачу було встановлено відповідний порядок спілкування. Розуміючи, що дитині нестерпно боляче і образливо бути в центрі конфлікту, позивач ОСОБА_2 до останнього намагався налагодити стосунки із відповідачкою, просив припинити її чинити на дитину психологічний тиск, вказував на необхідність зміни ставлення до виховання дочки, просив створити для дитини нормальні комфортні умови дитинства. Проте, 16.08.2020 року сталась чергова неприпустима ситуація, яка однозначно свідчить про те, що відповідач не спроможна відповідально поводити себе перед дитиною та належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. Так, 16.08.2020 малолітня ОСОБА_3 зателефонувала батьку із проханням терміново забрати її з квартири матері. Дитина знаходилась у стресовому істеричному стані, була налякана, плакала, та благала батька забрати її, оскільки мати в цей час, будучи у стані алкогольного сп`яніння, влаштувала грандіозний скандал із своїм співмешканцем, не зважала на присутність дитини та займалась вирішенням своїх особистих проблем. На прохання дочки, позивач негайно виїхав до квартири колишньої дружини та забрав дитину до себе. У світлі вищевказаних подій, позивач повідомив про дану ситуацію службу у справах дітей та сім`ї, а також органи поліції, що підтверджується відповідними заявами від 17.08.2020 та 19.08.2020. 27.08.2020 відповідачка з`явилась до спеціалізованої школи № 97 імені О.Теліги, куди на навчання відповідач влаштував дочку. Відповідачка влаштувала скандал, в черговий раз осоромивши дитину, чим спричинила їй душевні страждання та емоційний дискомфорт. Нажаль подібні ситуації виникають надзвичайно часто, дитина живе у стані постійного стресу, є свідком регулярних скандалів, спостерігає як дорослі вживають алкоголь, лаються, і навіть інколи б`ються. Позивач впевнений, що така атмосфера негативно впливає на психіку маленької дочки та безсумнівно призведе у майбутньому до негативних наслідків. Позивач переконаний, що подальше постійне проживання дочки із матір`ю є неможливим, оскільки методи виховання відповідачки є неприпустимими, дитина постійно телефонує та плаче, зазнає моральних страждань та відчуває відчай у зв`язку із ситуацією, у якій опинилась через безвідповідальність матері. Позивач вважає, що дитина матиме можливість нормально жити та розвиватись, тільки якщо проживатиме із батьком. Також позивач переконаний, що дитина відповідачку насправді обтяжує, а її зацікавленість проживати разом із дитиною обумовлена виключно бажанням отримувати аліменти від позивача, оскільки іншого доходу відповідач не має. Разом із цим, позивач абсолютно не заперечує щодо контакту матері із дочкою, а навпаки вважає, що дитині необхідне повноцінне спілкування із обома батьками. Наразі ОСОБА_3 перебуває з батьком за адресою АДРЕСА_1 . До матері дівчинка повертатися боїться. Вказане підтверджується її особистими поясненнями працівнику соціальної служби, яка спілкувалась з дівчинкою з метою встановлення її волевиявлення. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року задоволено позов. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 . Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та ухвалити нове рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю. Вказує, що розгляд справи в суді першої інстанції проводився без відео та звуко фіксації, і судові засідання проходили у кабінеті судді, посилаючись на карантинні обмеження. Зазначає, що свідки з її строни не мали ніякого відношення до позивача, а саме це її батько та її колишній чоловік. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_3 пила чай з шоколадкою разом із судею, коли суд не відбувся з причин неявки психолога Шевченківської адміністрації. Вважає, що позивач звернувся до суду, щоб не сплачувати аліменти на дитину, оскільки рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року задоволено її позов про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. Звертає увагу суду на те, що позивач перекладає свої батьківські обов`язки на свою дружину, медичним обслуговуванням дитини він не може займатися, оскільки не розуміє нічого, і проживачи з дружиною позивача дуже небезпечно, оскільки у неї невиліковний грибок нігтів. Вказує, що жодною із третіх осіб не порівнювались умови проживання, у квартирі дружини позивача дитина їсть, спить та вчиться на розкладному столі для ноутбуку, сидячи на дивані. Зазначає, що в матеріалах справи міститься виписка з поліції, що у 2017 році позивач бив її на очах у дитини. Звертає увагу суду на те, що нею була запропонована мирова угода, однак позивач відмовився. Вказує, що на засідання Шевченківської адміністрації її не запросили, її дитині ще не було 10 років, що порушує ч. 1 ст. 242 ЦК України. Учасники справи відзиву на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк, не подали. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Протягом судового розгляду стороною позивача було доведено існування фактів оспорювання відповідачем місця проживання спільної доньки. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно ч. ч. 2, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № style='tag3:14.0pt;tag2:"Roboto Condensed"'> 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №61-11211св20. Принцип 2 Декларації прав дитини 1959 року та Конвенції про права дитини 1989 року визначають, що дитина повинна перебувати під особливим захистом, їй повинні бути надані всі можливості та умови для фізичного, психічного та соціального розвитку. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ст. ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до п. 1 ст. 9 указаної Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне для якнайкращого забезпечення інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Декларацією прав дитини 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ч. 2, 8 ст. 10 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Відтак, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. У постанові Верховного суду від 16 січня 2019 року по справі №487/2480/17 визначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного суду від 22 червня 2022 рокуу справі№ 336/3145/20 (провадження № 61-17908св21). Встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 07.03.2008 року. У позивача та відповідача є спільна донька - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . 29.08.2014 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва вказаний шлюб було розірвано. Сторонами не заперечується факт проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком починаючи з серпня 2020 року. В судовому засіданні суду першої інстанції допитана ОСОБА_3 , яка заявила про бажання проживати з батьком в категоричній формі. Додатково пояснила що батько не перешкоджає зустрічам з матір`ю та не налаштовує її проти матері. Згідно рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 09 січня 2020 року і до повноліття дитини. Згідно характеристики Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №189 з поглибленим вивченням англійської та німецької мов учениці 3-А класу ОСОБА_3 , вона навчається в школі №189 з першого класу. За час навчання зарекомендувала себе як здібна, відповідальна, дисциплінована учениця. Учбовим матеріалом володіє на достатньому рівні, має гарно розвинене мовлення, логічне мислення. Виявляє зацікавленість до навчання. В ОСОБА_3 чудова пам`ять, швидко запам`ятовує навчальний матеріал та вміло оперує вивченим матеріалом. На уроках уважна, працює додатково, успішно виконує творчі завдання. Дівчинка активно приймає участь в усіх класних конкурсах та позакласних заходах. Ульяна чемна, ввічлива та вихована. Доброзичливо ставиться до однолітків, дружелюбна, поважає старших. Завжди охайна, доглянута, свої речі тримає в порядку. Домашні завдання виконує добросовісно. До школи приходить вчасно, без запізнень. Згідно Розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.07.2020 року № 410 визначено порядок спілкування батька, ОСОБА_2 , з малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до встановленого графіку, а саме: перший і третій тиждень місяця з 18.00 год. п`ятниці до 19.00 год. неділі. Згідно довідки Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №189 з поглибленим вивченням англійської та німецької мов Деснянського району міста Києва від 26.08.2020 №110 ОСОБА_3 буде зарахована до 4-А класу Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №189 з поглибленим вивченням англійської та німецької мов Деснянського району міста Києва при наявності необхідних документів (особової справи, медичної картки). Згідно висновку Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації щодо визначення місця проживання малолітніх дітей № 109/04/40-2126 від 29.03.2021 року, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 . З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки малолітньоїОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , психологічний стан, зокрема прихильність до батька, проживання з ним в атмосфері любові, турботи, захисту, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, апеляційний суд вважає за доцільне подальше проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 и разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Крім того, проживання дитини з матір`ю не призведе до істотного порушення прав матері, оскільки відповідно до закону той з батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на безперешкодне спілкування з дитиною і зобов`язаний брати участь у її вихованні. Також в суді апеляційної інстанції відповідач надала поясненення, що вона без згоди позивача змінила місце проживання доньки та місця її навчання після ухвалення рішення судом першої інсатнції, та дочка протягом останніх чотирьох місяціяв проживає з нею. В суді апеляційної інстанції представник позивача та позивач пояснили, що вони підтверджують пояснення відповідача, про те, що остання змінила місце проживання дочки без згоди позивача. Також зазначили,що за для спокою дитини та не завдання іі моральних страждань позивач не вчиняє ні яких дій та чекає судового рішення щодо вирішення спору. Відповідно до ст.162 СК Україи якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Встановлено, що на час розгляду справи судом апеляційної інстанції позовних вимог про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання позивачем не подані. Доводи апеляційної скарги про те, що розгляд справи в суді першої інстанції проводився без відео та звуко фіксації, і судові засідання проходили у кабінеті судді, посилаючись на карантинні обмеження а також, що Уляна пила чай з шоколадкою разом із судею, коли суд не відбувся з причин неявки психолога Шевченківської адміністрації, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки у рази виникнення сумнівів у об`єктивності та неупередженості судді, відповідач мала право заявити складу суду відвід, однак в матеріалах справи відсутні докази щодо його заявлення. Доводи апеляційної скарги про те, що свідки з її строни не мали ніякого відношення до позивача, а саме це її батько та її колишній чоловік, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки даний спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, і при його вирішенні беруься до уваги не тільки покази свідків, а й ставлення обох батьків до виконання батьківських обов`язків, вік дитини, стан її здоров`я, турботу та піклування про неї, а також наявність у батьків роботи, заробітку, забезпеченості житлом та інші соціальні фактори, які свідчать про їхнє ставлення до утримання і виховання сім`ї та дитини, наміри і можливості виховувати малолітню дитину як повноцінного члена громадянського суспільства. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернувся до суду, щоб не сплачувати аліменти на дитину, оскільки рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року задоволено її позов про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки матеріальне становище не може бути єдиною та вирішальною умовою для визначення місця проживання дитини разом з ним. Крім того, матеріали справи не містять доказів про те, що батько перешкоджає матері спілкуватись з дитиною та вчиняє перешкоди для їх зустрічем. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач перекладає свої батьківські обов`язки на свою дружину, медичним обслуговуванням дитини він не може займатися, оскільки не розуміє нічого, і проживачи з дружиною позивача дуже небезпечно, оскільки у неї невиліковний грибок нігтів, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Доводи апеляційної скарги про те, що жодною із третіх осіб не порівнювались умови проживання, у квартирі дружини позивача дитина їсть, спить та вчиться на розкладному столі для ноутбуку, сидячи на дивані. Зазначає, що в матеріалах справи міститься виписка з поліції, що у 2017 році позивач бив її на очах у дитини, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки в разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку. Крім того служба у справах дітей надала висновок, щодо доцільності проживання ОСОБА_3 з батьком. Доводи апеляційної скарги про те, що нею була запропонована мирова угода, однак позивач відмовився, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки укладення мирової угоди є правом сторін, а не обов`язком. Доводи апеляційної скарги про те, що на засідання Шевченківської адміністрації її не запросили, її дитині ще не було 10 років, що порушує ч. 1 ст. 242 ЦК України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки в матералах справи відсутні докази зазначених обставин. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст.ст.141, 150, 160, 161 СК України. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «06» жовтня 2022 року. ГоловуючийсуддяЛ.П. Сушко СуддіЄ.М. Суханова О.І. Сліпченко