Постанова 4824 № 752/3839/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/8917/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 752/3839/22 29 вересня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Кирилюк Г.М. - Левенця Б.Б. при секретарі - Шпильовій Я.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Корнієнка Сергія Валерійовича на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Чередніченко Н.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання бездіяльності неправомірною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- в с т а н о в и в: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання бездіяльності неправомірною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що під час ознайомлення у квітні 2021 року із матеріалами виконавчого провадження № 28929499 з примусового виконання судового наказу № 2-н-5807/2009, виданого 26 квітня 2011 року Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» коштів в сумі 50 587,85 грн. встановлено, що 24 січня 2012 року старшим державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби Качурою Л.В. в рамках відкритого виконавчого провадження № 28929499 оголошений у розшук, належний боржнику ОСОБА_1 , автомобіль марки «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . 13 травня 2012 року оголошений у розшук автомобіль марки «TOYOTA CAMRI», державний номер НОМЕР_2 під керуванням його власника ОСОБА_1 був затриманий поліцейськими полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в м. Києві, що підтверджується листом від 15 травня 2012 року № 45/332. 14 червня 2012 року на підставі акту опису та арешту майна № 566/5, складеного державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби Качурою Л.В., автомобіль марки «TOYOTA CAMRI», державний номер НОМЕР_2 переданий на відповідальне зберігання директора філії 10 ПП «Нива-В.Ш.» ОСОБА_2 . З матеріалів об`єднаного кримінального провадження № 12014100010004102 від 23 травня 2014 року Голосіївського управління поліції ГУНП у м.Києві вбачається, що 22 травня 2014 року автомобіль марки «TOYOTA CAMRI», державний номер НОМЕР_2 , належний ОСОБА_1 , був викрадений групою невідомих осіб зі штраф майданчику ТОВ «Оллин-Плюс» по вулиці Нова, 1 у місті Києві. Зазначав, що внаслідок несвоєчасного вжиття державним виконавцем та посадовими особами Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві належних заходів з примусового виконання судового наказу № 2-н-5807/2009 протягом періоду часу з 14 червня 2012 року по 22 травня 2014 року було втрачено особисте майно боржника (позивача у справі), що перебувало в їх віданні. Про це вказують обставини щодо невжиття державним виконавцем протягом періоду часу з 14 червня 2012 року по 22 травня 2014 року заходів з реалізації автомобіля, належного боржнику ОСОБА_1 ; направлення майже через 2 роки 5 місяців після викрадення арештованого майна боржника подання державної виконавчої служби №219/5 від 27 жовтня 2016 року до Голосіївського УП ГУНП у м.Києві про притягнення громадянина ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ст.382 КК України (невиконання судового рішення) та відсутності в матеріалах об`єднаного кримінального провадження № 12014100010004102 будь-яких відомостей (документів, протоколів допитів свідків) щодо належності автомобіля «TOYOTA CAMRY», державний № НОМЕР_2 , саме боржнику ОСОБА_1 , щодо його арешту Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві за виконавчим провадженням ВП № 28929499, а також щодо подання №219/5 від 27 жовтня 2016 року виконавчої служби та інформації про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності. Крім того, вказував, що 08 грудня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду у справі № 2-н-5807/2009 дії державного виконавця Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Качури Л.В. щодо відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року були визнані неправомірними та 16 лютого 2022 року головним державним виконавцем Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Проц B.C. на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року були скасовані, у тому числі, виконавчі дії державного виконавця Качур Л.В. про відкриття виконавчого провадження (№ 28929499) від 30 вересня 2011 року та постанова про розшук майна боржника від 24 січня 2012 року, з винесенням повідомлення про повернення виконавчого документу - судового наказу № 2-н-5807/2009, виданого 26 кітня 2011 року Жовтневим районним судом м.Кривий Ріг, стягувачу. Посилаючись на те, що через протиправну бездіяльності старшого державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби Качури Л.В. та посадових осіб відповідача (на час виникнення спірних правовідносин - Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції місті Києві) відбулася втрата майна боржника (позивача у справі), що знаходилося у віданні органу державної виконавчої влади, чим йому заподіяно матеріальну та моральну шкоду, позивач просив суд: визнати бездіяльність Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у вигляді не здійснення заходів з примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні ВП № 28929499, що призвело до втрати особистого майна позивача ОСОБА_1 , неправомірною; стягнути на його користь з Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на відшкодування матеріальної шкоди 478 343,01 грн. та 100 000,00 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди, а всього 578 343,01 грн. Розмір матеріальної шкоди обґрунтовував тим, що середня ціна продажу ідентичного автомобіля марки «TOYOTA CAMRY», 2007 року випуску державний № НОМЕР_2 , станом на 13 травня 2012 року (дату затримання та вилучення) складала 161 477,00 грн. Вважає, що до спірних правовідносин за цим спором необхідно застосувати вимоги ч.2 ст.625 ЦК України, а тому сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних за період з 23 травня 2014 року (дня наступного після викрадення автомобіля») по 17 лютого 2022 року становить 478 343,01 грн. (161 477 грн. + 279 359,11 грн. + 37 506,90 грн.). При визначені розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, позивач посилався на характер протиправної бездіяльності відповідача та його вину в цьому, ступінь спричинених заявнику цією протиправною та тривалою бездіяльністю незручностей і душевних страждань, що призвело до втрати ним нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В окремо поданій заяві позивач просив поновити процесуальний строк на звернення до суду з позовом, посилаючись на те, що вказаний строк пропущено з поважних причин, оскільки він об`єктивно дізнався про порушення своїх прав та інтересів лише у квітні-грудні 2021 року, під час ознайомлення з матеріалами виконавчого (№ 28929499) та кримінального проваджень (№ 12014100010004102), а також при вчиненні адвокатом процесуальних дій, спрямованих на його захист. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання бездіяльності неправомірною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Корнієнко Сергій Валерійович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного розгляду просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, та у відповідності до вимог п.2 ч.І ст.374 ЦПК України, підлягає скасуванню повністю, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які посилався позивач в обгрунтування доводів і вимог позову. Обмежившись посиланнями на невірно обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та недоведеність неправомірної бездіяльності відповідача, внаслідок якої втрачено особисте майно позивача, суд першої інстанції залишив поза увагою надані позивачем докази, з яких вбачається, що постановою Дніпровського апеляційного суду у справі № 2-н-5807/2009 від 08 грудня 2021 року дії державного виконавця Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Качури Л.В. щодо відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року були визнані неправомірними з тих підстав, що виконавча служба могла відкрити виконавче провадженим у тому випадку, коли місцем знаходження боржника або його майна є Голосіївській район міста Києва. Натомість, матеріали справи не містили належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 мав відношення до цього виконавчого округу. 16 лютого 2022 року головним державним виконавцем Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Проц B.C. на підставі зазначеної постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року були скасовані, у тому числі, виконавчі дії державного виконавця Качури Л.В. про відкриття виконавчого провадження (№ 28929499) від 30 вересня 2011 року та постанова про розшук майна боржника від 24 січня 2012 року, з винесенням повідомлення про повернення виконавчого документу - судового наказу № 2-н-5807/2009, виданого 26 кітня 2011 року Жовтневим районним судом м.Кривий Ріг, стягувачу. Таким чином, на думку позивача, дії відповідача щодо опису та арешту 14 червня 2012 року автомобіля марки «TOYOTA CAMRY», державний № НОМЕР_2 , належного ОСОБА_1 , та його передача на зберігання третій особі були здійснені неправомірно. Щодо не оскарження позивачем бездіяльності відповідача в порядку статті 447 ЦПК України, зазначив, що на час звернення у лютому 2022 року позивача до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про визнання бездіяльності органу виконавчої служби через втрату майна заявника, виконавче провадження ВП № 28929499, під час примусового виконання якого була допущена бездіяльність, вже не існувало через вчинення 16 лютого 2022 року головним державним виконавцем Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Проц B.C. процесуальних дій на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 2-н-5807/2009. Крім того, ст.447 ЦПК України знаходиться в Розділі УІІ ЦПК України, що має назву «Судовий контроль за виконанням судових рішень» та стосується питань оскарження дій, в тому числі, бездіяльності органу державної виконавчої служби, пов`язаних (спрямованих на) з виконанням судового рішення. Вимоги позову у справі, яка переглядається, щодо визнання бездіяльності виконавчої служби, заявлені позивачем в контексті положень ч.1 ст. 1173 ЦК України щодо заподіяння шкоди власникові майна внаслідок його втрати під час виконання судового рішення. У зв`язку з наведеним, вважає висновок суду першої інстанціїщодо неправильно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів безпідставним. Висновок суду першої інстанції щодо не доведення позивачем саме неправомірної бездіяльності відповідача, внаслідок якої втрачено особисте майно позивача, вважає таким, що суперечить положенням ч.1 ст. 1173 ЦК України, за якими, шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини органів. Також, на думку представника позивача, поза увагою суду першої інстанції та належної оціники залишилися й інші наступні докази бездіяльності відповідача, що містяться в матеріалах справи, з яких вбачається, що після опису та арешту автомобіля боржника - позивача у справі, та його передачі 14 червня 2012 року на зберігання іншій особі, посадові особи виконавчої служби забули про існування зазначеного чужого майна, фактично, залишивши його напризволяще, тобто, саме бездіяльність відповідача, попри визначений виконавчим законодавством порядок і строки вчинення дій з реалізації арештованого майна протягом не більш 6 місяців, не запобігли втраті майна 22 травня 2014 року, яке фактично знаходилося в оперативному управлінні органу державної виконавчої влади, що потягло спричинення фізичній особі (позивачу у справі) матеріальної та моральної шкоди. Не було надано судом першої інстанції правової оцінки і обставинам щодо правомочності передачі арештованого автомобіля директору філії 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш» Волинському Е.Б., а саме: щодо персоналізації цієї посадової особи структурного підрозділу приватного підприємства, його повноважень щодо прийняття на зберігання арештованого майна, юридичного статусу філії приватного підприємства, його статутних документів, наявності договірних правовідносин між 10-ою філією ПП «Пива-В.Ш» та відповідачем, в тому числі, з урахуванням обставин викрадення автомобіля з території штрафмайданчика іншого підприємства - ТОВ «Оллин- Плюс». В частині висновку суду першої інстанції щодо необхідності обгрунтування доводів про заподіяння позивачеві, внаслідок бездіяльності відповідача, матеріальної та моральної шкоди, то, на думку представника позивача, він є неспроможним, оскільки наявність шкоди та розмір (у тому числі, порядок нарахування) представником відповідача в судовому засіданні не оспорювалися. У визначений ухвалою суду строк, відповідач Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві не скористались процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 . У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Корнієнко Сергій Валерійовичпідтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Проц Віктор Степанович заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції. Представник третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві в судове засідання не з`явився. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві повідомлялась у встановленому законом порядку. Відповідності до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності представника третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Корнієнка Сергія Валерійовича, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що у провадженні Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 28929499 з примусового виконання судового наказу № 2-н-5807/2009, виданого 26 квітня 2011 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» коштів в сумі 50 587,85 грн., яке відкрито 30 вересня 2011 року. Під час примусового виконання судового наказу старшим державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби Качурою Л.В. на підставі постанови від 24 січня 2012 року оголошений у розшук належний боржнику ОСОБА_1 транспортний засіб марки «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 (а.с. 14). Відповідно до листа полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 15 травня 2012 року № 45/332 автомобіль марки «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , що належить позивачу, 13 травня 2012 року затриманий працівниками полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в м. Києві та доставлено на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів по вул. Пухівська, 3 в м. Києві, про що проінформовано ВДВС Голосіївського РУЮ у місті Києві (а.с. 15). 14 червня 2012 року на підставі акту опису та арешту майна № 566/5 державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби Качури Л.В. автомобіль марки «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , був переданий державним виконавцем Качурою Л.В. на відповідальне зберігання директору ПП «Нива - В.Ш.» ОСОБА_2 , якого було під особистий підпис попереджено про кримінальну та матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна(а.с. 16-17). Перевіркою даних з АСВП та наявної документації в матеріалах АСВП № 28929499 інформація щодо реалізації транспортного засобу «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 відсутня, що підтверджується листом начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30 вересня 2021 року № 35406/2-21 (а.с. 30, 32). Із наданих учасниками справи та досліджених судом першої інстнації письмових доказів вбачається, що 22 травня 2014 року автомобіль марки «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 викрадений групою невідомих осіб зі штрафмайданчику ТОВ «Оллин-Плюс», який розташований в м. Києві по вул. Нова,

1. За даним фактом в провадженні слідчого відділу Голосіївського УП ГУНПУ у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 12014100010004102 від 23 травня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.1, 3 ст. 289, ч.ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст.186 КК України (а.с.20, 21). В жовтні 2016 року старший державний виконавець Голосіївського районого відділу державної виконавчої служби м. Київ ГТУЮ у м. Києві Маріуца Т.В. звернулась до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві із поданням, погодженим начальником відділу державної виконавчої служби, про вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності зберігача майна ОСОБА_2 за неналежне зберігання майна, яке було йому передане на зберігання, згідно опису та арешту майна від 14 червня 2012 року (а.с. 18-19). Відповідно до повідомлення Голосіївського УП ГУНПУ у м. Києві від 27 квітня 2021 року, по кримінальному провадженню № 12014100010004102 від 23 травня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.1, 3 ст. 289, ч.ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, проводяться слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення та особи причетної до незаконного заволодіння вищевказаним транспортним засобом (а.с.20). Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ) підтверджено, що згідно даних Єдиного реєстру транспортних засобів станом на 14 квітня 2021 року транспортний засіб «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 зареєстрований на ім?я ОСОБА_1 , дата реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім, зазначеної реєстраційної операції вказаного транспортного засобу на ім?я ОСОБА_1 , інших реєстраційних дій не проводилось (а.с. 13). Із наданого позивачем судового рішення Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року (справа № 2-н-5807/2009) вбачається, що у липні 2021 року ОСОБА_1 звертався до суду із скаргою на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Качури Л.В., за результатом розгляду якої постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Качури Л.В. щодо відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року. Зобов`язано Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року, постанову про арешт майна боржника від 24 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 28929499тапостанову про арешт майна боржника від 13 травня 2020 року у виконавчому провадженні № 28929499, постанову про розшук майна боржника від 24 січня 2012 року у виконавчому провадженні № 28929499, постанову про розшук боржника від 27 жовтня 2016 року у виконавчому провадженні № 28929499, постанову про розшук майна боржника від 24 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 28929499, та постанову про арешт коштів боржника від 13 травня 2020 року (а.с.33-37). Обставини, встановлені рішенням суду у справі № 2-н-5807/2009, що набрало законної сили, вказують на те, що при відкритті виконавчого провадження Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) володів достовірною інформацією про місце проживання боржника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , натомість доказів, які б підтверджували, що боржник працює чи має майно, проживає чи перебуває у місті Києві, матеріали справи не містять, а тому були відсутні законні підстави для прийняття державним виконавцем виконавчого документу і відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника, зареєстроване місце проживання якого знаходиться в Дніпропетровській області, де він проживає і отримує доходи. На підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року (справа № 2-н-5807/2009), керуючись абзацом 4 частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», постановою Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16 лютого 2022 року скасовано виконавчу дію «Відкриття ВП (з накладенням арешту на майно боржника)» від 30вересня 2011 року, а також постановою Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16лютого 2022 року, скасовано документ «Постанова про розшук майна боржника» від 24 січня 2012 року (а.с. 38, 39). Повідомленням Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16 лютого 2022 року, повернуто виконавчий документ - судовий наказ № 2-н-5807/2009, виданий 26 квітня 2011 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» коштів в сумі 50587,85 грн., без прийняття до виконання (а.с. 40). Під час судового розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів того, що дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Качури Л.В. щодо проведення опису та арешту майна автомобіля TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 та передачі 14 червня 2012 року арештованого майна на відповідальне зберігання директору ПП «Нива - В.Ш.» ОСОБА_2 були визнані неправомірними та такими, що суперечили закону. Відсутні належні та достатні докази, які б підтверджували неправомірну бездіяльність державного виконавця під час примусового виконання судового наказу щодо невиконання обов`язку реалізації належного позивачу автомобіля. Відмовляючи у позові ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання бездіяльності неправомірною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що що позивач (боржник за виконавчим провадженням) в частині пред`явлених вимог про визнання бездіяльності Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у вигляді не здійснення заходів з примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні ВП № 28929499 неправомірною, що призвело до втрати особистого майна позивача ОСОБА_1 , обрав невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки в даному випадку закон передбачає інший порядок розгляду вказаних вимог, а саме: оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а відтак в цій частині позовних вимог слід відмовити. Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди обґрунтований тим, що позивач не довів належними та достатніми доказами обставин, які б підтверджували наявність неправомірної бездіяльності державного виконавця при примусовому виконанні судового наказу, що встановлена у визначеному законом порядку, та причинного зв`язку між діями державного виконавця і фактом викрадення майна боржника у зберігача. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального та процесуального права, з наступних підстав. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Отже, при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби. У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 вказано, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених умов, які необхідні для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих умов виключає настання відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена у постановіВерховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 910/15758/19. Крім того, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що саме лише задоволення скарг на дії органу державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб органів державної виконавчої служби та заподіяною шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки. При вирішенні спору про відшкодування шкоди у порядку статей 1173, 1174 ЦК України необхідно враховувати, що саме протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) відповідного органу чи його посадової особи є причиною завданої шкоди. Отже, між діями чи бездіяльністю та шкодою має бути прямий причинний зв`язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню. За відсутності такого зв`язку збитки не відшкодовуються. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Фактичні обставини у справі, яка переглядається, вказують на те, що під час здійснення виконавчого провадження № 2892949 з примусового виконання судового наказу № 2-н-5807/2009, виданого 26 квітня 2011 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» коштів в сумі 50 587,85 грн., державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби Качурою Л.В., на виконання положень частини 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону N 606-XIV) постановою від 24 січня 2012 року, оголошено розшук, належного боржнику за виконавчим документом, автомобіля марки «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 . Після виявлення майна боржника - автомобіля марки «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , державний виконавець, керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, провів опис та арешт цього майна, про що склав акт № 566/5 від 14 червня 2012 року. Описане майно було передано на зберігання директору ПП «Нива - В.Ш.» ОСОБА_2 , якого було під особистий підпис попереджено про кримінальну та матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна, про що зазначено в акті № 566/5 від 14 червня 2012 року. 22 травня 2014 року автомобіль марки «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 був викрадений групою невідомих осіб зі штрафмайданчику ТОВ «Оллин-Плюс», який розташований в м. Києві по вул. Нова,

1. За даним фактом в провадженні слідчого відділу Голосіївського УП ГУНПУ у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 12014100010004102 від 23 травня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.1, 3 ст. 289, ч.ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст.186 КК України. Виявивши розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення переданого на зберігання майна або встановивши інші незаконні дії з цим майном, виконавець складає про це акт і звертається з повідомленням до органів досудового розслідування для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності, передбаченої статтею 388 КК України. 27 жовтня 2016 року старший державний виконавець Голосіївського районого відділу державної виконавчої служби м. Київ ГТУЮ у м. Києві Маріуца Т.В. звернулась до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві із поданням, погодженим начальником відділу державної виконавчої служби, про вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності зберігача майна ОСОБА_2 за неналежне зберігання майна, яке було йому передане на зберігання, згідно опису та арешту майна від 14 червня 2012 року. Відповідно до повідомлення Голосіївського УП ГУНПУ у м. Києві від 27 квітня 2021 року вбачається, що у кримінальному провадженні № 12014100010004102 від 23 травня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.1, 3 ст. 289, ч.ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, проводяться слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення та особи причетної до незаконного заволодіння транспортним засобом, що належить ОСОБА_1 (позивачу у справі). На підставі наданих сторонами доказів та у відповідності із встановленими фактичними обставинами справи колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в діях державного виконавця відсутній склад правопорушення, оскільки відсутній прямий причинний зв`язок між діями державного виконавця, вчиненими при примусовому виконанні судового наказу (особлива форма судового рішення), і фактом викрадення майна боржника у зберігача. Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, завдання шкоди позивач фактично пов`язує із фактом викрадення належного йому майна - автомобіля марки «TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , яке державним виконавцем було передано на відповідальне зберігання директору ПП «Нива - В.Ш.» ОСОБА_2 , а не з вчиненням дій (бездіяльності), пов`язаних з примусовим виконанням судового наказу. Так, матеріали справи не містять та позивачем (боржником за виконавчим документом) під час судового розгляду справи не надано доказів того, що ним як боржником виконавчого провадження оскаржувалися дії державного виконавця щодо проведення опису та арешту майна - автомобіля TOYOTA CAMRI», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 та передачі 14 червня 2012 року арештованого майна на відповідальне зберігання директору ПП «Нива - В.Ш.» ОСОБА_2 , а також бездіяльність державного виконавця під час примусового виконання судового наказу щодо невиконання обов`язку з реалізації належного позивачу автомобіля. До того ж, розмір майнової шкоди, яку позивач просить стягнути з відповідача Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), є сумою, що дорівнює вартості викраденого автомобіля, яка не є майновою шкодою, що підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Вимога позивача про відшкодування інфляційних витрат також не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судового наказу (особлива форма судового рішення), у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам, встановленим постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року (справа № 2-н-5807/2009), зокрема, щодо визнання неправомірними дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Качури Л.В. щодо відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року, та дійшов обгрунтованого висновку про те, що сам по собі факт визнання незаконною дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження не свідчить про завдання позивачу шкоди та про наявність підстав для її відшкодування. Інших доказів того, що саме неправомірні дії чи бездіяльність державного виконавця призвели до неможливості виконання судового наказупозивачем не надано. Указане спростовує доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанціїне враховано при вирішенні спору вищезазначену постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року (справа № 2-н-5807/2009). Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині відшкодування майнової шкоди є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги позивача вказаного висновку не спростовують. Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача в частині вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн., в обгрунтування розміру якої позивач посилався на характер протиправної бездіяльності відповідача та його вину в цьому, ступінь спричинених заявнику цією протиправною та тривалою бездіяльністю незручностей і душевних страждань, що призвело до втрати ним нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має правона відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України). З урахуванням наведеного, а також підстав, з якими позивач пов`язував завдання йому моральних страждань, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями державного виконавця, про які вказано у позові, та настанням шкоди. Колегія суддів апеляційного судупогоджується з такими висновками, так як для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди. При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, встановлення факту протиправності дій, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) державного виконавця, а відтак обґрунтованим є висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині вимог. Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Корнієнка Сергія Валерійовича. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а судові рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Корнієнка Сергія Валерійовича залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 червня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 07 жовтня 2022 року. Головуючий: Судді: