Постанова Київський апеляційний суд № 756/3771/22

Справа № 756/3771/22 Головуючий в суді І інстанції Шестаковська Л.П. Провадження № 33/824/2509/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ВСТАНОВИВ: Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №386523 вбачається, що ОСОБА_2 24 травня 2022 року приблизно о 05 год. 00 хв. за адресою АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ході якого словесно ображав, здійснював погрози, чим вчинив психологічне насильство в сім`ї, внаслідок чого могло бути заподіяно шкоду псих. здоров`ю потерпілої, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, щодо ОСОБА_2 закрито з підстав п. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність в діях особи події та складу вказаного адміністративного правопорушення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, захисник ОСОБА_1 - адвокат Шуляк Н.О. подала апеляційну скаргу, відповідно до якої вказує, що суд першої інстанції не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому винесена постанова не відповідає фактичним обставинам справи та є незаконною та необґрунтованою. Так, апелянт вказує, що судом першої інстанції зроблено неправильний висновок про те, що суб`єктивний склад учасників цієї справи про адміністративне правопорушення станом на 15 травня 2022 року виключає існування між ними сімейних відносин і вони не є членами сім`ї один одного. Вказує, що обґрунтовуючи неможливість притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , суддя посилається на Закон України "Про попередження насильства в сім`ї", згідно якого насильство в сім`ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю, однак вказаний Закон втратив чинність 7 грудня 2017 року відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року, то апелянт вказує, що копія постанови ОСОБА_1 не направлялась, а зі змістом постанови потерпіла та представник потерпілої особи ознайомились на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, у зв`язку з чим останнім днем для подачі апеляційної скарги є 13 серпня 2022 року. Враховуючи викладене, захисник ОСОБА_1 - адвокат Шуляк Н.О. просить визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції поважними, поновити цей строк, скасувати постанову Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та застосувати до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її захисника адвоката Шуляк Н.О., яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Козлюк М.В., який заперечував проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Так, доводи захисника ОСОБА_1 - адвоката Шуляк Н.О. про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року, на думку апеляційного суду, є обґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не була присутня в судовому засіданні 21 липня 2022 року. Також, матеріали справи не містять доказів отримання копії постанови ОСОБА_1 . Враховуючи зазначене, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, права на апеляційне оскарження, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, з огляду на викладені обставини суд апеляційної інстанції вважає за необхідне клопотання задовольнити, поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року, як такий, що пропущений з поважних причин. Згідно з ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності. Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Відповідно до вимог ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами. Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб. Об`єктивна сторона вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Тобто, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції даної норми КУпАП, орган поліції зобов`язаний при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно, в чому саме полягало психологічне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна або могла бути заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов`язковим. Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції було встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №455726 від 24 травня 2022 року ОСОБА_2 , 24 травня 2022 року приблизно о 05 год. 00 хв. вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , в ході якого словесно ображав, здійснював погрози, чим вчинив психологічне насильство в сім`ї, внаслідок чого могло бути заподіяно шкоду псих. здоров`ю потерпілої, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Тобто, фабула правопорушення була викладена у протоколі. Суддею також було встановлено, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні сімейні стосунки, вони разом не проживають, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, проживають за різними адресами, тобто у вказаних осіб відсутня сім`я та спільне в ній проживання, в межах яких могло б бути вчинено домашнє насильство. Тобто, судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що суб`єктний склад учасників цієї справи про адміністративне правопорушення станом на 15 травня 2022 виключає існування між ними сімейних відносин і вони не є членами сім`ї один одного. Таким чином, обґрунтовуючи неможливість притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 суддя посилався на відсутність сімейних відносин, а відтак вважав, що відсутні підстави для відповідальності за Законом України "Про попередження насильства в сім`ї". Разом з тим, указаний Закон втратив чинність 7 грудня 2017 року відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Згідно із ст. 3 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін. Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству"). Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї. Відповідно до п.2 частини 2 статті 3 Закону дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється в тому числі на колишнє подружжя. Згідно із статтею 5 Закону, основними напрямами реалізації державної політикиу сфері запобігання та протидії домашньому насильству є в тому числі ефективне реагування на факти домашнього насильства; належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміну їх поведінки. Відповідно до статті 20 Закону, постраждалим особам надається допомога та захист в тому числі шляхом забезпечення постраждалим особам доступу до правосуддята інших механізмів юридичного захисту. Згідно із статтею 21 Закону, постраждала особа в тому числі має право на звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Таким чином, є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що суб`єктний склад учасників цієї справи про адміністративне правопорушення станом на 15 травня 2022 виключає існування між ними сімейних відносин і вони не є членами сім`ї один одного, а відтак виключає підстави для застосування відповідальності до колишнього члена сім`ї. Відповідні доводи апеляційної скарги є правильними. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_2 дій, за які встановлена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Відповідно до ч.2 ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії. Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи. Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду "Енгель та інші проти Нідерландів" були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень. Такими критеріями є: "критерій національного права", який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; "критерій кола адресатів", відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; "критерій мети та тяжкості наслідків", за змістом якого вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину, якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. У будь-якому випадку правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за правилами кримінального правопорушення за яке призначене покарання (стягнення), за яким особа позбавляється волі. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: "+5 посилань" та інших. Аналіз диспозиції та санкції ч.1 ст.173-2 КУпАП дає підстави стверджувати те, що це правопорушення відповідає критерію "кола адресатів" та критерію "мети та тяжкості наслідків". Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись за процедурою кримінального судочинства. У зв`язку із цим, при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням. Забезпечення доведеності вини є складовою частиною однієї із засад кримінального провадження відповідно до п.10 ч.1 ст.7, ст. 17 КПК України та однією із засад судочинства відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Конституції України. Згідно зі ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Так, в протоколі про адміністративне правопорушення ВАБ №386523 вбачається, що ОСОБА_2 24 травня 2022 року приблизно о 05 год. 00 хв. за адресою АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ході якого словесно ображав, здійснював погрози, чим вчинив психологічне насильство в сім`ї, внаслідок чого могло бути заподіяно шкоду псих. здоров`ю потерпілої, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП(а.с. 2). Крім того, в матеріалах справи містяться письмові пояснення ОСОБА_1 від 23 травня 2022 року, відповідно до яких вона зазначає, що 15 травня 2022 року приблизно з 05:00 год. ранку за адресою свого проживання на номер телефону НОМЕР_1 вона почала отримувати повідомлення від свого колишнього чоловіка ОСОБА_2 . Повідомлення носили вкрай образливий, лайливий характер, які в подальшому були направлені друзям та рідним. Повідомила, що такого характеру повідомлення ОСОБА_1 отримує від ОСОБА_2 періодично, системно протягом 2 років (а.с.3). Також в матеріалах справи міститься заява (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення за ст. 126-1 КК України від 16 травня 2022 року, з якою ОСОБА_1 зверталась до Оболонського УП ГУНП України в місті Києві (а.с.4-7) та скріншоти на 7 аркушах, в яких містяться повідомлення образливої форми (а.с. 8-14). Як вбачається із матеріалів справи, до протоколу додані ксерокопії пояснень ОСОБА_1 від 23 травня 2022 року, з яких слідує, що ОСОБА_2 15 травня 2022 року о 05 год 00 хв почав відправляти на її номер мобільного оператора смс повідомлення вкрай образливої для неї форми, в тому числі у нецензурній формі. Разом з тим, в якості доказів до протоколу додані ксерокопії скріншотів записів на 7 аркушах, в яких містяться повідомлення образливої форми. В той же час, скриншот (англ. screenshot) це знімок екрана - зображення, отримане комп`ютером, що зображує дійсно те, що бачить користувач на екрані монітора. Це зображення створене із запису видимих елементів екрана комп`ютера або іншого візуального пристрою виведення інформації. Як правило, це цифрове зображення створюється операційною системою або спеціальним програмним забезпеченням, хоча може також бути зроблене за допомогою фотокамери або іншого приладу для перехоплення сигналу відео з виходу комп`ютера. Тобто природа скриншоту як доказу відноситься до електронного документу. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. (ст.5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг"). Так, відповідно до ч.1 ст.96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). У висновках з постанов ВС від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19, вказано - суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. ВС неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21). У постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі №442/3516/20 надані сторонами скріншоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка. А у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 ВС дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах. Електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них (преамбула "базові принципи" Керівництва). В межах, прийнятних відповідно до національного законодавства та на розсуд суду, електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього. Достовірність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному (пункти 21, 22 Керівництва). Під час дослідження електронних доказів має відбуватись належна ідентифікація таких доказів. Це означає, зокрема, що будь-яка технологія, яка підтверджує автентичність, точність і цілісність даних, повинна бути прийнята. Кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію як метадані. Метадані - це відомості про інші дані, і іноді їх називають "цифровим відбитком" електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний. Метадані забезпечують необхідний контекст для оцінки доказів (даних) так само, як поштовий штемпель забезпечує контекст для оцінки звичайного (паперового) листа та його змісту. Суди повинні усвідомлювати потенційну доказову цінність метаданих, у випадку коли інша сторона оспорює достовірність доказу (авторство, цілісність, автентичність). Метадані можуть бути використані для відстеження та ідентифікації джерела та адресата повідомлення, даних про пристрій, який створив електронні докази, дати, часу, тривалості та типу доказів. Метадані можуть бути релевантними або як непрямі докази (наприклад, вказівки на найбільш релевантну версію документа), або як прямі докази (наприклад, якщо даними файлу маніпулювали). Ця настанова також релевантна у випадку втрати метаданих. Як вбачається із ксерокопії скріншотів записів на 7 аркушах, в яких містяться повідомлення образливої форми, на одному з них є запис: "фототаблицю складено 16 травня 2022 року мною, позивачем за зустрічним позовом у справі № 756/13720/211, ОСОБА_1 " при цьому, надрукований на цих документах текст та записи не містять жодних даних про дати написання цих записів, даних про відправника та адресата цих записів (чи можливих смс повідомлень), їх оригінальний текст на кожному із цих документів не засвідчений. Також, всі зазначені документи мають печатку "Для довідок" із даними "Оболонське управління поліції ГУНП у м. Києві", при цьому даних про те хто засвідчував ці документи, коли вони виготовлені і засвідчені, де їх оригінали знаходяться на зберіганні, матеріали протоколу не містять, що суперечить вимогам Порядку засвідчення копій документів, визначених пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держсноживстандарту України від 07.04.2003 №55. Пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003) визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису. Підпис відповідальної особи засвідчують на документі відбитком печатки організації, який ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ. Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії. Між тим, жодний наявний в справі документ в ксерокопії, який долучений поліцейським до матеріалів протоколу, не завірений належним чином. Сам ОСОБА_2 автентичність наведених доказів не визнає. Таким чином, перелічені документи не можуть бути визнані належними і достатніми доказами у справі з огляду на вимоги ст. 251 КУпАП. Наведені вище обставини у своїй сукупності вказують на те, що в ході провадження у цій справі не доведено наявності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Отже, матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 погроз та образ відносно ОСОБА_1 , окрім самого протоколу про адміністративне правопорушення, та пояснень самої ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд враховує те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі "Карелін проти Російської Федерації", апеляційний суд приходить до висновку, що протокол не може бути самостійним та достатнім доказом у справі про адміністративне правопорушення. Враховуючи вищевикладене, належних та достатніх доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП матеріали справи не містять. Відтак, враховуючи обставини справи, а також враховуючи, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обставини домашнього насильства, описані у протоколі про адміністративне правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а постанову Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, щодо ОСОБА_2 закрито з підстав п. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність в діях особи події та складу вказаного адміністративного правопорушення змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись положеннями статті 247, 284, 294 КУпАП, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, щодо ОСОБА_2 закрито з підстав п. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність в діях особи події та складу вказаного адміністративного правопорушення змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Т.О. Писана