Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 341/1988/21

Справа № 341/1988/21 Провадження № 22-ц/4808/698/22 Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т.В. Суддя-доповідач Василишин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В. суддів: Максюти І.О., Фединяка В.Д., секретаря Петріва Д.Б., за участю ОСОБА_1 , адвоката Магарського М.З., який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 28 березня 2022 року, ухвалене у складі судді Гаполяка Т.В. у м. Галич, у справі за позовом ОСОБА_5 , поданим в своїх інтересах та в інтересах довірителів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: У жовтні 2021 року ОСОБА_5 звернувся до суду в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 липня 2019 року під час проведення огляду ОСОБА_3 вела себе агресивно, нецензурно лаялась, ображала честь та гідність ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 02 грудня 2019 року, 16 грудня 2019 року, 05 лютого 2020 року, 16 березня 2020 року в судовому засіданні Рогатинського районного суду Івано-Франківської області при розгляді кримінального провадження ОСОБА_3 поширила інформацію про те, що ОСОБА_2 тричі судимий та ображала ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Крім того, 22 січня 2021 року в судовому засіданні Рогатинського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_3 поширила інформацію про те, що ОСОБА_2 давав хабаря слідчому. Поширена інформація про те, що ОСОБА_2 тричі судимий та давав хабаря слідчому не відповідає дійсності, а тому є недостовірною та підлягає спростуванню відповідачкою. ОСОБА_5 також вказував на те, що поширенням недостовірної інформації позивачам завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, зовнішній вираз яких істотна зміна їх способу життя. Із урахуванням викладеного, позивачі просили визнати недостовірною, такою, що порушує права ОСОБА_2 на повагу до його честі та гідності інформацію, що поширюється ОСОБА_3 з 2019 року і по час звернення до суду, про те, що ОСОБА_2 тричі судимий та давав хабаря слідчому, зобов`язати ОСОБА_3 спростувати вказану інформацію в засіданні Рогатинського районного суду Івано-Франківської області (в спосіб, у який вона була поширена), стягнути з ОСОБА_3 на користь позивачів солідарно моральну шкоду в розмірі 150 000 грн. Судові витрати покласти на відповідачку (а.с. 1-4). Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 28 березня 2022 року, із урахуванням ухвали цього ж суду від 04 травня 2022 року про внесення виправлень, відмовлено у задоволенні позову, поданому ОСОБА_5 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди (а.с. 48-50, 62). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_5 , подав в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та протиправність, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що підставою для відмови судом першої інстанції в їх позові було визначене право відповідачки згідно із частиною другою статті 95 КК України давати показання. Однак, такий висновок суду вважає помилковим, оскільки у судових засіданнях під час розгляду кримінального провадження, відповідачка лише один раз давала покази в якості потерпілої, а образи та погрози, зазвичай, висловлювалися нею самовільно, з порушенням порядку та правил поведінки в судових засіданнях. Крім того, відповідачка принижувала їх честь та гідність і в інших громадських місцях, на вулиці, в коридорі будівлі суду, в залі суду до та після судових засідань. При цьому, такі дії остання вчиняла умисно, свідомо знаючи про неправдивість поширюваної нею інформації щодо них. З приводу незаконних та протиправних дій відповідачки вони неодноразово зверталися в поліцію, однак їм було рекомендовано звернутися за захистом своїх прав до суду в порядку цивільного судочинства, з огляду на дані правовідносини. На підставі викладеного, ОСОБА_5 , діючи в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити. Представник ОСОБА_3 адвокат Гринчишин І.Я. подав відзив на апеляційну скаргу, однак в порушення частини четвертої статті 360 ЦПК України до даного відзиву не додав докази надсилання (надання) його копій іншим учасникам справи. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік вказаний у цій статті та інші відомості, що вимагаються цим Кодексом. Згідно із частиною четвертою статті 360 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. При цьому колегія суддів зауважує, що цивільно-процесуальне законодавство не передбачає надсилання апеляційним судом копії відзиву учасникам справи. У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Враховуючи, що докази надсилання копій відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи суду не надано, у зв`язку з чим, відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Гринчишин І.Я., належить повернути без розгляду. У судовому засіданні апелянтка ОСОБА_1 , апелянт ОСОБА_5 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримали, просили її задоволити. Відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, її представник адвокат Гринчишин І.Я. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Судом встановлено, що в 2019 році ОСОБА_2 в межах кримінального провадження, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 серпня 2018 року за № 120180901400002263, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України по факту заподіяння ОСОБА_3 умисного легкого тілесного ушкодження. Згідно із зазначеним повідомленням про підозру, ОСОБА_2 раніше не судимий (а.с. 14). Згідно із відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, в провадженні Рогатинського районного суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у заподіянні ОСОБА_3 умисного легкого тілесного ушкодження (справа № 341/1854/19). Листом т.в.о. начальника відділення поліції №3 Івано-Франківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 26 лютого 2021 року повідомлено ОСОБА_5 про те, що фактів отримання хабарів працівниками Галицького ВП Тисменицького ВП ГУНП в Івано-Франківській області, зареєстровано не було (а.с. 15). Відмовляючи у задоволенні позову щодо визнання недостовірною та спростування поширеної відповідачкою інформації щодо того, що ОСОБА_2 тричі судимий та давав хабаря слідчому, суд першої інстанції виходив із того, що вказана інформація була поширена ОСОБА_3 в судовому засіданні Рогатинського районного суду Івано-Франківської області під час розгляду кримінального провадження в спосіб дачі показань, тобто остання реалізувала своє право, визначене частиною другою статті 95 КК України. Щодо вимоги про стягнення із відповідачки на користь позивачів моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що така є похідною, а відтак також не підлягає задоволенню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України). Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України). Згідно зі статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Юридичним складом цивільного правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин (пункти 4, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»): поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. За доводами позивача ОСОБА_2 , відповідачка поширила про нього недостовірну інформацію під час розгляду кримінального провадження вигукуючи в залі суду образливі слова та окрім інших, інформацію про те, що у нього є три судимості та про те, що він ніби-то, давав хабаря слідчому. Разом з тим, як встановлено судом із наявних у справі записів судових засідань у кримінальному провадженні № 120180901400002263, зазначені висловлювання відповідачка допустила у судовому засіданні під час дачі показань, як учасник кримінального процесу та під час відкладення розгляду даної справи, на що головуючим їй було зроблено зауваження. Зважаючи на вказані обставини, зазначені висловлювання остання допустила у судовому процесі і дії відповідачки повинні розглядатися в контексті дотримання процесуального закону щодо прав та обов`язків учасника процесу та, відповідно, відповідальності за порушення ведення судового процесу та порушення обов`язків учасника процесу. Відповідно, мали б мати наслідком реагування суду в процесуальний спосіб, в тому числі, і у випадку заяв про злочин оголошені в ході розгляду справи судом. Тому на думку колегії суддів, такі дії не є поширенням інформації в розумінні наведених норм статті 277 ЦК України. Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в цій частині позову, вказуючи на інші правовідносини, які виникли між сторонами. Щодо стягнення моральної шкоди слід зазначити таке. Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За загальним правилом, з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення прав цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. В даному випадку, позивачами не доведено в силу яких дій чи бездіяльності відповідачки спричинено їм моральну шкоду, в чому вона полягала та чим підтверджується. Посилання позивачів на ті самі дії, якими обґрунтовує позов ОСОБА_2 , не можуть вважатися належними, оскільки відсутні докази щодо визнання їх протиправними у встановленому порядку. Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об`єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 28 березня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 07 жовтня 2022 року. Суддя-доповідач Л.В. Василишин Судді: В.Д. Фединяк І.О. Максюта