Постанова 4854 № 420/6276/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/6276/22 Категорія: 111020000 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. при секретарі Аргіровій М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, за результатом якого позивач просить: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9552-54У від 09 листопада 2020 року, прийняту Головним управлінням ДПС у Одеській області; зобов`язати Головне управління ДПС у Одеській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність; стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 коп.). В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він перебуває на обліку доходів і зборів, як фізична особа-підприємець, однак підприємницької діяльності фактично не здійснював та доходу від такої діяльності не отримував, у зв`язку з чим вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності правових підстав. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9552-54У від 09 листопада 2020 року, прийняту Головним управлінням ДПС у Одеській області. Зобов`язано Головне управління ДПС у Одеській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , шляхом виключення нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність; Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невірне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, посилаючись на положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зазначає, що незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження підприємницької діяльності. З огляду на зазначене, отримана позивачем заробітна плата як найманого працівника та факт реєстрації його фізичної особи-підприємцем без отриманого від підприємницької діяльності доходу є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають один одного. Крім того, як вказує апелянт, позивачем не надано до суду доказів сплати за нього роботодавцем-страхувальником єдиного внеску як за застраховану особу у період з 2017 по 2020 роки, зокрема довідки Пенсійного фонду України, форми ОК-5. Відповідно до ст. ст. 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», враховуючи рішення Ради суддів України від 24.02.2022 року № 09, наказом голови П`ятого апеляційного адміністративного суду № 9-до/с від 28.02.2022 року, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду у П`ятому апеляційному адміністративному суді в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи. З апеляційної скарги вбачається, що апелянт просить розгляд справи проводити за його участю, а тому розгляд справи призначено у режимі відеоконференції. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою. 09.11.2020 Головним управлінням ДПС в Одеській області складено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Ф-9552-54у на суму 35588,74 грн. Разом з тим, протягом періоду, за який була нарахована недоїмка згідно вимоги ГУ ДПС в Одеської області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 за и ф-9552-54у, позивач як фізична особа-підприємець не отримував доходу (не здійснював підприємницької діяльності), крім того, позивач перебував у трудових відносинах з підприємством, котре сплачувало єдиний внесок з його заробітної плати. Як вбачається із копії трудової книжки від 01.09.2006 року серії НОМЕР_1 позивач у період часу з 11.03.2016 року по теперішній час постійно офіційно працює на різних посадах. Відповідно до довідки наданої Комунальним закладом Южненської міської ради «Міський палац культури «Дружба» за №1 від 21.04.2022 ОСОБА_1 дійсно працює на посаді машиніста сцени з 12 квітня 2018 року по теперішній час (наказ від 11.04.2018 №6-к/тр). Не погоджуючись із вищенаведеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи її протиправною і необґрунтованою, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області № Ф-9552-54У від 09 листопада 2020 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн. в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванню є такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач у період часу з 11.03.2016 року по теперішній час постійно офіційно працює на різних посадах та за нього сплачується ЄСВ. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Відповідно, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Таким чином, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), від 02.04.2020 (справа №620/2449/19), від 22.07.2021 року (справа №320/2655/20). Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, яке здійснене апелянтом, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до копії трудової книжки від 01.09.2006 року серії НОМЕР_1 , довідки, наданої Комунальним закладом Южненської міської ради «Міський палац культури «Дружба» за №1 від 21.04.2022, позивач у період часу з 2017 по 2020 рік включно був найманим працівником та офіційно працював на різних посадах. При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності апелянтом не надано. За таких обставин, враховуючи, що у період, за який позивачу було нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, останній працював на підприємствах, які, у свою чергу, сплачували за нього такий внесок, нарахування позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиного внеску свідчить про подвійний характер оподаткування, що є підставою для скасування податкової вимоги. При цьому, колегія суддів зазначає, що системний аналіз ст. 9, 12, 14 Закону № 2464, розділів IV та VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. № 435 свідчить, що дії відповідача щодо формування вимоги базуються на даних Інтегрованої картки платника податків (далі - ІКПП). Тому, з метою захисту прав позивача, суд першої інстанції правомірно зобов`язав відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , шляхом виключення нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність. Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта стосовно ненадання позивачем доказів сплати роботодавцем-страхувальником за нього, як за застраховану особу, єдиного внеску за період з 2017 по 2020 рік, оскільки обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за можливий факт несвоєчасної або не в повному обсязі сплати страхових внесків законом покладено саме на підприємство-страхувальник, а позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 24 травня 2018 року (справа №490/12392/16-а), від 1 листопада 2018 року (справа №199/1852/15-а), від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) Враховуючи, що предметом даного спору є правомірність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9552-54У від 09 листопада 2020 року, факт сплати підприємством-страхувальником єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 не належить до предмету доказування у даній справі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність визнання протиправною та скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9552-54У від 09 листопада 2020 року. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 04 жовтня 2022 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова