Постанова 4803 № 183/3209/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5053/22 Справа № 183/3209/21 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Лаченкової О.В. суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, стягнення інфляційних втрат та 3 відсотки річних, - ВСТАНОВИЛА: В травні 2021 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, стягнення інфляційних втрат та 3 відсотки річних. В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що 17 лютого 2001 року між сторонами був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 , у подружжя народилася дитина ОСОБА_3 . Шлюб між сторонами розірвано, дитина лишилася проживати з матір`ю та перебувала на її утриманні. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання доньки у розмірі ј частини від його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% від прожиткового мінімуму дитини відповідного віку. Стягнення аліментів проводилося до досягнення дитиною повноліття. Між тим, відповідач не сплачував аліменти на утримання доньки, в зв`язку з чим станом на 01.05.2018 року утворилася заборгованість у розмірі 54637,40 грн. В зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, боржника, відповідною постановою державного виконавця, було тимчасово обмежено у праві користування зброєю та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України. 01.10.2018 року відповідною постановою державного виконавця звернуто стягнення на заробітну плату боржника, внаслідок чого стягувач отримала частину аліментів у розмірі 15516,31 грн. 01.02.2020 року державний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника, а 09.06.2020 року державним виконавцем повернуто виконавчий документ стягувачу. У зв`язку з викладеним позивач просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення за період з жовтня 2007 року по травень 2018 року у розмірі 61159,40 грн., надавши при цьому розрахунок. Зазначену суму пені позивач вважає простроченим зобов`язанням, тому з посиланням на вимоги ст.526, 625 ЦК України просила стягнути з відповідача на її користь 3% річних за період з 01.05.2018 року по 01.05.2021 року у розмірі 5509,37 грн., а також інфляційні втрати за цей же період у розмірі 13209,95 грн. Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, стягнення інфляційний втрат та 3 відсотків річних - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року просить скасувати заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року від учасників справи до апеляційного суду не надходили. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками значаться сторони по справі (а.с.20). У відповідності до постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Новомосковського МРУЮ від 07.12.2007 року, останнім відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-4114 від 27.09.2007 року, виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів (а.с. 21). Варто зауважити, що подана постанова не містить розміру аліментів, що стягувалися з відповідача на користь позивача, як і не містить дати, з якої починається стягнення аліментів (а.с. 21). Дані щодо розміру аліментів містяться у розрахунку заборгованості по аліментах. Так, заборгованість по аліментах за період з 03.10.2017 року по 01.05.2018 року становить 54637,40 грн. (а.с. 21-22). Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів в розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення за період з жовтня 2007 року по травень 2018 року в розмірі 61159,4 грн., надавши при цьому розрахунок (а.с. 9-13). Між тим, в судовому засіданні судом першої інстанції встановлено, що станом на 01 травня 2018 року заборгованість по аліментам за виконавчим листом №2-4141 становить 54637,40 грн. З позовом про стягнення пені позивач звернулася у травні 2021 року, тобто після досягнення дочкою повноліття. Згідно із ч.3 ст.195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений положеннями Закону України «Про виконавче провадження», частина 8 статті 71 якого визначає, що спір щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Таким чином, можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку. Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у ч.4 ст.155 СК України. Відповідно до ч.1 ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Головною підставою стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів є наявність рішення суду та виконавчого листа по даній справі, яким платника аліментів зобов`язано здійснювати сплату аліментів в частині доходу (заробітної плати) платника. Також наявність заборгованості зі сплати аліментів з вини боржника. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч.3 ст.182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді сплати неустойки. Відповідно до ч.1 ст.196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження». Встановлення граничного розміру пені, яка може бути стягнута в разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, у розмірі, що не може перевищувати 100 відсотків заборгованості, є обставиною, що пом`якшує відповідальність, а тому ст.196 СК України, змінена Законом України від 17 травня 2017 року, на підставі ч.1 ст.58 Конституції України має зворотню дію в часі. (Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 05 вересня 2018 року по справі №753/12684/16, провадження №61-18327св18). Згідно з приписами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні відповідної норми сімейного права, суд має врахувати висновки щодо застосування відповідних норм права викладені в постановах Верховного Суду. Так, Верховний Суд у своїй постанові від 25.04.2018 року по справі №572/1762/15-ц відступив від попередніх правових позицій щодо розрахунку пені та вказав, що пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Згідно з формулою обрахування пені, визначеній у постанові Верховного суду від 25.04.2018 у справі №572/1762/15-ц, вказано наступне. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі ч.1 ст.196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо. Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною. Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені. Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, формула є такою: заборгованість за місяць * кількість днів заборгованості * 1%. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. При виплаті аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання. Якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %. Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості. Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. До аналогічних висновків щодо порядку обчислення пені у разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616 цс 18). Крім того, пунктом 22 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року за №3 роз`яснено, що передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Позивач, як одержувач аліментів на неповнолітню дитину, у відповідності до ч.1 ст.196 СК України, мала право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів. Між тим, у своєму позові ОСОБА_1 наполягає на тому, що нею частково отримані аліменти у розмірі 15516,31 грн. після винесення 01.10.2018 року державним виконавцем постанови про звернення стягнення на заробітну плату боржника. Належних та допустимих доказів такого виконання рішення суду позивачем не подано, як і не подано постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити розмір заборгованості по аліментах на момент досягнення дитиною повноліття, та її наявність взагалі на момент звернення позивача до суду з цим позовом. Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у задоволенні позову про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів слід відмовити, оскількине доведено розмір заборгованості по аліментах на момент звернення до суду з позовом, а поданий позивачем розрахунок заборгованості по аліментам станом на 01.05.2018 року не являється беззаперечним доказом наявності заборгованості зі сплати аліментів на момент розгляду справи в суді. Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, дійшов помилкового висновку, що передбачена ст.625 ЦК України відповідальність за прострочення грошового зобов`язання не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, зокрема до сімейних правовідносин. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За частиною 2 статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) міститься висновок про те, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань. Грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, із невиконанням грошового зобов`язання. При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (статті 625 Цивільного кодексу України). Зважаючи на вищевикладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 відсотки річних слід відмовити, оскільки позивачем не доведено розмір заборгованості по аліментах на момент звернення до суду. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Доводи апеляційної скарги, що державним виконавцем під час здійснення підрахунку загальної суми заборгованості була здійснена помилка та не врахована сума 6348,0 грн. за 2015 рік, а тому загальна сума становить 61159,40 грн., яка покладена в основу розрахунку позивача, який є вірним, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Сама позовна заява не містить необхідних даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми боргу. Крім того, підставою стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів є наявність рішення суду та виконавчого листа по даній справі, яким платника аліментів зобов`язано здійснювати сплату аліментів в частині доходу (заробітної плати) платника. Також наявність заборгованості зі сплати аліментів з вини боржника. Через відсутність належних та допустимих доказів (виконання рішення суду, постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, довідки про стан заборгованості по аліментах на момент досягнення дитиною повноліття, та її наявність взагалі на момент звернення позивача до суду з цим позовом) суд позбавлений можливості з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні. Отже, апелянтом не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заборгованості по аліментах на момент звернення до суду. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року - змінити в частині правового обгрунтування відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних. В іншій частині рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова