Постанова 4811 № 441/1297/21

Справа № 441/1297/21 Головуючий у 1 інстанції: Перетятько О.В. Провадження № 22-ц/811/1906/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 жовтня 2022 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою АТ «СК «АРКС» на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 28 червня 2022 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (правонаступник приватного акціонерного товариства «АХА Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог. В червні 2021 року представник ПАТ «Страхова Компанія «АРКС» (правонаступник приватного акціонерного товариства «АХА Страхування») Волчек Н.М. звернулась до Городоцького районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з неї шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 11 109 грн. 05 коп. та судовий збір. В обґрунтування позову покликалась на те, що 15.06.2018 між ПрАТ "СК "АХА страхування" та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 173681а8зга, предметом якого є страхування транспортного засобу «Opel», р.н.з. НОМЕР_1 . 24 листопада 2018 року, по вул. Кульпарківська, 226 «А» в м. Львів з вини ОСОБА_1 відбулась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобілів марки «Peugeot», р.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням останньої, «Opel», р.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Toyota», р.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , як наслідок автомобіль марки «Opel Insignia», р.н.з. НОМЕР_1 , пошкоджено. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ Україна», звернулись до останнього із вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу. ПрАТ СК «ПЗУ Україна» виплатило не всю суму відшкодування, тому, різницю суми невідшкодованих збитків просила стягнути з ОСОБА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 28 червня 2022 року у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (правонаступник приватного акціонерного товариства «АХА Страхування») до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги ПАТ «СК «АРКС`та її доводи. З рішенням суду не погоджується, вважає, що рішення суду винесено у зв`язку з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального права. Звертає увагу суду, що відповідно до звіту №159/18 про оцінку вартості збитків, вартість відновлювального ремонту автомобіля Opel insignia без урахування коефіцієнту фізичного зносу розрахована оцінювачем, складає 41 258, 21грн. Посилається на висновки Верховного Суду та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, та вважає, що правильною є вимога позивача до відповідача про стягнення вартості відновлювального ремонту ТЗ без урахування коефіцієнта фізичного зносу. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 16 вересня 2022 року ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу. Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Фактичні обставини справи, встановлені судом. 24 листопада 2018 року, по вул. Кульпарківська, 226 «А» в м. Львів відбулась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобілів марки «Peugeot», р.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , «Opel», р.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Toyota», р.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , як наслідок автомобіль марки «Opel Insignia», р.н.з. НОМЕР_1 , пошкоджено, заподіяно майнових збитків. Постановою судді Городоцького районного суду Львівської області від 21.12.2018 року ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (а.с. 10). Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Peugeot», р.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 , була застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ Україна» згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР.140185263 з лімітом страхової суми за шкоду, заподіяну майну в розмірі 100000 грн. (а.с. 65-69, 77-78). На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту за № 173681а8зга, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб «Opel», р.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 38). Відповідно до Страхового акту № АХА2432285 від 07.12.2018, розрахунку страхового відшкодування, експертного висновку/калькуляції № 1.003.18.0 07.12.2018, копії рахунку на оплату № 930 від 07.12.2018 та умов договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 173681а8зга від 15.06.2018, розмір страхового відшкодування склав 28 457 грн. 99 коп. (а.с. 13, 14, 15, 16-17, 30-36). Розмір страхового відшкодування АТ «СК «АХА Страхування» (теп. АТ «СК «АРКС») було сплачено потерпілому за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу згідно платіжного доручення № 520 144 від 10.12.2018 року (а.с. 9). 11 березня 2019 представник АТ «СК «АХА Страхування» (теп. АТ «СК «АРКС») звернулась до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 39-40). Як убачається із позовної заяви та не заперечується сторонами, 04.04.2019 року ПрАТ СК «ПЗУ Україна» було здійснено на користь позивача виплату страхового відшкодування в розмірі 17 348 грн. 94 коп. За таких обставин сума збитків, які залишились невідшкодованими становить 11 109 грн. 05 коп. Позивач 15.04.2019 звертався із претензією до ОСОБА_1 про відшкодування недоплаченої суми завданих збитків, однак така претензія залишена без реагування (а.с. 8) Позиція Апеляційного суду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з урахуванням діючого на момент скоєння ДТП страхового полісу, а також суми матеріальної шкоди, яка не перевищує ліміту страхового відшкодування, позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для покладення на відповідача відповідальності за шкоду, що завдана майну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована, позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача, у зв`язку з чим у задоволенні позову до ОСОБА_1 слід відмовити. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до частини першої статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступник) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Частиною першою статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Дії осіб, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), визначені у статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (частина перша статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Вказаною нормою також визначено вимоги до змісту та необхідних додатків до заяви про страхове відшкодування. Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов. Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року № № 755/18006/15-ц, прийшла до висновку про те, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком замість завдавача шкоди. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону та ст. 1191 ЦК України, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Натомість, згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Основною характерною ознакою суброгації є збереження того зобов`язання, яке виникло із заподіяння шкоди і у зв`язку з яким було виплачене страхове відшкодування, й зміна в ньому кредитора. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого (29 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/2351/17 та від 05.04.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/3165/17). У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов`язанні, то з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування (28 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 183/791/16-ц та від 28 лютого 2018 року у справі № 521/16989/13-ц). Натомість регрес - право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим і виникло нове - пов`язане саме з регресною вимогою. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Ці інститути мають різний режим правового регулювання. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України встановлений особливий правовий режим. Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику (30 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/12500/17). Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки у деліктному зобов`язанні, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Заміна кредитора у деліктному зобов`язанні в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією, що не змінює порядку перебігу позовної давності (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 910/2603/17 (провадження № 12-134гс18)). Невірна кваліфікація позивачем правової підстави звернення до суду, як регрес, не змінює дійсних відносин сторін у справі, які слід кваліфікувати, як суброгація. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту». Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Встановивши, що вартість майнового збитку, завданого пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_1 , перевищує стягнутий на користь позивача розмір страхового відшкодування, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та стягнутим страховим відшкодуванням. Верховний Суд в постановах від 13 травня 2019 року (справа №522/538/17), від 18 вересня 2019 року у справі № 750/12904/16-ц (провадження № 61-32322св18) прийшов до аналогічних висновків, підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає. За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.13 ст. 142 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» задоволено, відтак з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» підлягає до стягнення 2270 грн. судового збору за подання позовної заяви та 3405 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : апеляційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» задовольнити. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 28 червня 2022 року скасувати. Постановити нове судове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (правонаступник приватного акціонерного товариства «АХА Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» матеріальну шкоду в розмірі 11 109 грн. 05 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» 5 675 грн. сплаченого судового збору. Постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 03 жовтня 2022 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.