Постанова 4857 № 300/3546/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/3546/21 пров. № А/857/9248/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Довгої О.І., Хобор Р.В., при секретарі судового засідання: Пославському Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року (головуючий суддя Остапюк С.В., ухвалене у м. Івано-Франківську, повний текст складено 05.01.2022) у справі № 300/3546/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: 15.07.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 26.03.2015 до 17.03.2021 в розмірі 1 632 766, 68 гривень. Позивач заявлені позовні вимоги щодо предмета спору обґрунтовує тим, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 наказом Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області за № 39-о від 17.03.2021 його поновлено на посаді начальника Яремчанської державної податкової інспекції. Тому з відповідача підлягає стягненню заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 26.03.2015 до 17.03.2021 в розмірі 1 632 766, 68 гривень. 09.11.2021 ухвалою суду першої інстанції в адміністративній справі допущено заміну вибулого відповідача - Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області його правонаступником Державною податковою службою України. Крім цього, 10.12.2021 суд першої інстанції залучив до адміністративної справи № 300/3546/21 Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області як другого відповідача. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.12.2021р. позов задоволено частково. Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.03.2015 до 17.03.2021 в розмірі 1 246 590 гривень 92 копійки. В задоволенні решти позовних вимог та до іншого відповідача відмовлено. Рішення в частині стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 17 313 грн. 76 коп. допущено до негайного виконання. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, його оскаржив відповідач Державна податкова служба України подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, в якій покликаючись порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду та вказує, що ГУ ДПС в Івано-Франківській області є правонаступником майна, прав та обовязків ГУ ДПС в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 43142559), а тому з ДПС України є не можливим стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В судовому засіданні представник апелянта надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. В судовому засіданні представник відповідача ГУ ДПС в Івано-Франківській області зазначив, що позивачем пропущено строк звернення з даним позовом до суду, просив апеляційну скаргу задовольнити. Позивач будучи повідомленим про час та місце розгляду справи, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта та відповідача2, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у квітні 2015 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, Державної податкової інспекції у місті Яремчі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними, визнання незаконними та скасування наказів № 244-О від 25 березня 2015 року, № 87-О від 31 березня 2015 року, поновлення на роботі та стягнення коштів. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. 30 березня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Ухвалою від 17 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за виключними обставинами в адміністративній справі № 809/1649/15, а ухвалою від 29 квітня 2020 року призначила справу № 809/1649/15 до розгляду в судовому засіданні. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.09.2020 заяву про перегляд за виключними обставинами задоволено частково. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. В подальшому, 15.12.2020 Івано-Франківський окружний адміністративний суд призначив до розгляду адміністративну справу № 809/1649/15 за правилами загального позовного провадження. Також, 12.01.2021 ухвалою суду, за заявою ОСОБА_1 від 06.01.2021, залишено без розгляду позов в частині вимог про стягнення середнього заробітку. 21.01.2021 за наслідками нового судового розгляду рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду за № 809/1649/15 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 25 березня 2015 року № 244-о Про звільнення ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області № 87-о від 31 березня 2015 року Про оголошення наказу. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у м.Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області. В задоволенні решти позову відмовлено. Cтягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України 15 000 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу. На виконання вказаного вище судового рішення наказом Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області за № 39-о від 17.03.2021 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Яремчанської державної податкової інспекції. Відтак суд першої інстанції вірно зазначив, що питання щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в адміністративній справі за № 809/1649/15 судом не вирішувалося та встановив термін вимушеного прогулу позивача, який тривав з 26.03.2015 до 17.03.2021 та складає 1492 робочих днів. Відповідно до ч.2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Слід зазначити, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 (далі Порядок). Згідно пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку). Відповідно до довідки про доходи, встановлений розмір середньоденного заробітку позивача складає 314, 78 гривень. Як вірно зазначено судом першої інстанції, зі змісту пункту 10 Порядку слідує, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Відтак, аналізуючи зміст пункту 10 Порядку, коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення. Такий висновок випливає з того, що зазначена норма передбачає коригування заробітної плати у зв`язку з підвищенням саме посадового окладу (тарифної ставки). Такий коефіцієнт має розраховуватися окремо в кожному випадку підвищення посадового окладу. Розрахований коефіцієнт слід множити на суми виплат за період до підвищення. Пункт 10 Порядку виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України за №1213 від 09.12.2020, тобто після настання моменту поновлення позивача на посаді, що зумовлює застосування до правовідносин норм права, що діяли на час їх існування, в тому числі застосування до них положень пункту 10 Порядку, чинного весь період перебування позивача у вимушеному прогулі. Суд першої інстанції вірно встановив розмір та дати підвищення посадового окладу за посадою, з якої протиправно звільнено позивача. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що розрахувавши коефіцієнт коригування заробітної плати шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення слід дійти висновку, що з врахуванням середньоденного заробітку позивача в розмірі 314, 78 гривень за період підвищення такий коефіцієнт складає наступні величини: з 19.01.2016 до 24.05.2016 1,25 і дорівнює 392, 75 гривень середньоденного заробітку; з 25.05.2016 до 06.02.2017 1,71 і дорівнює 673, 92 гривень середньоденного заробітку; з 07.02.2017 до 04.09.2018 1,28 і дорівнює 862, 62 гривень середньоденного заробітку; з 05.09.2018 до 31.12.2018 1, 277 і дорівнює 1 101, 57 гривень середньоденного заробітку; з 01.01.2019 до 31.12.2019 1, 08 і дорівнює 1 189, 70 гривень середньоденного заробітку; з 01.01.2020 до 12.12.2020 оклад не підвищувався і дорівнює 1 189, 70 гривень середньоденного заробітку. За вказані періоди строк вимушеного прогулу позивача, окрім неохоплених підвищенням посадового окладу за посадою 203 дні з 26.03.2015 до 18.01.2016 та 62 дні з 13.12.2020 до 17.03.2021, складає: 87, 178, 392, 82, 250, 238 робочих днів, а всього 1 492 робочих дня. З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що розмір розрахованого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26.03.2015 до 17.03.2021 складає 1 246 590, 92 гривень, що підлягає стягненню на користь позивача з Державної податкової служби України. Щодо доводів апелянта на те, що з ДПС України є не можливим стягнення в користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу то колегія суддів зазначає, що таке не заслуговує на увагу, оскільки судом першої інстанції було проведено заміну відповідача ГУ ДПС в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код 43142599) його правонаступником Державною податковою службою України, (том.1, а.с.170-171). Щодо строків звернення з даним позовом до суду, то колегія суддів вважає, що позивач не позбавлений такого права, оскільки при розгляді справи №809/1649/15 питання стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу не розглядалося, і після виконання судового рішення у вказаній справі (наказ №39-о, від 17.03.2021 року), звернення позивача і запитом до ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 08.04.2021 року з метою отримання даних та одержання відповіді на нього, позивач звернувся в суд з даним позовом. З врахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду погогджується з судом першої інстанції про часткове задоволення позову. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та прцесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апелянта не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд ,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року у справі № 300/3546/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді О. І. Довга Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 03.10.2022