Постанова 4855 № 320/13970/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13970/20 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання дій протиправними, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської прокуратури про визнання дій протиправними. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Київської міської прокуратури, що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 27.03.2020 року по 26.11.2020 року в порядку та в розмірах передбачених ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язано Київську міську прокуратуру провести нарахування заробітної плати ОСОБА_1 з 27.03.2020 року по 26.11.2020 року, у порядку та спосіб, визначений ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та виплатити грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманим з 27.03.2020 року по 26.11.2020 року грошовим забезпеченням та належним до виплати грошовим забезпеченням, розрахованим у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». В решті позовних вимог відмовлено Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Київська міська прокуратура подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , згідно трудової книжки, з 05 серпня 2008 року працює в органах прокуратури України на прокурорсько-слідчих посадах. Відповідно до наказу Київської міської прокуратури від 04.11.2020 року № 665 К, ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 26.11.2020 року до 19.08.2023 року включно. 22 листопада 2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації про розмір посадового окладу. Позивач, отримавши лист Київської міської прокуратури від 27.11.2020 року №27-246вих та вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй належної заробітної плати за період з червня 2015 року по 26.11.2020 року у розмірах, встановлених законодавством, звернулась до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Відповідно до частин першої-четвертої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» 1697-VII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулювалася цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 1774-VIII частину 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року». Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальну заробітну плату у 2015 році встановлено у місячному розмірі: з 1 січня 1218 гривень, з 1 вересня 1378 гривень. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» мінімальну заробітну плату у 2016 році встановлено у місячному розмірі: з 1 січня 1378 гривень, з 1 травня 1450 гривень, з 1 грудня 1600 гривень. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року 1600 гривень. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року 1762 гривні. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року 1921 гривня. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року 2102 гривня. При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. За змістом частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Згідно статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Статтею 90 вказаного Закону визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема статті 81 Закону України «Про прокуратуру», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Закон України від 28.12.2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону України 14.10.2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону. Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16. Сторонами не оспорюється той факт, що у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як було зазначено позивачем, положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, йому завдано матеріальної шкоди (збитків) у вигляді неотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме частини третьої статті 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, на що колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Згідно частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відповідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Однак, положення даної статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач просить відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоплаченої суми заробітної плати. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Отже, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена рішенням Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. У тексті рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, втратили чинність саме з цієї дати. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим помилково вирішив по суті спір, частково задовольнивши адміністративний позов. Натомість, судова колегія вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання дій протиправними відсутні. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання дій протиправними - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.