Постанова Кропивницький апеляційний суд № 401/1620/16-ц

ПОСТАНОВА Іменем України 28 вересня 2022 року м. Кропивницький справа № 401/1620/16-ц провадження № 22-ц/4809/818/22 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Дьомич Л.М., Карпенка О.Л., за участю секретаря судового засідання Завітневич О.І., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідач ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2018 року, у складі судді Волошиної Н.Л. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У травні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитними договорами. В обґрунтування позову зазначав, що 06 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір кредиту № 40/133-5, відповідно до умов якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 30 800, 00 доларів США зі сплатою 12, 00 % річних, на споживчі потреби. Згідно п.п.3.3.7, 3.3.8, 3.3.9 договору кредиту відповідач зобов`язувався своєчасно здійснювати повернення кредиту та сплачувати нараховані відсотки, однак цього не виконує. В зв`язку з цим станом на 17 лютого 2016 року сума заборгованості за цим договором з урахуванням заборгованості по відсотках та пені загалом складає 43 337 доларів США 06 центів, що за офіційним курсом НБУ на 17 лютого 2016 року становить 1 170 958 грн. 57 коп. Крім того, 27 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та позивачем було укладено договір кредиту № 09.2/182-6, відповідно до умов якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 29500,00 доларів США зі сплатою 12, 00 % річних. Згідно п.п.3.3.7, 3.3.8, 3.3.9 даного договору кредиту відповідач зобов`язувався своєчасно здійснювати повернення кредиту та сплачувати нараховані відсотки, однак цього не виконує. Станом на 17 лютого 2016 року сума заборгованості за цим договором з урахуванням заборгованості по відсотках та пені загалом складає 58329 доларів США 20 центів, що за офіційним курсом НБУ на 17 лютого 2016 року становить 1 576 043 грн. 14 коп. 26 лютого 2016 року банк надіслав відповідачеві Досудові вимоги за вих. № 08.406-297/3437 та № 08.406-297/3432 про погашення заборгованості та вимагав повного дострокового погашення боргових зобов`язань протягом 30 ти днів з дня пред`явлення відповідної вимоги. Проте боргові зобов`язання відповідач не виконав, в зв`язку з чим представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором кредиту від 06 квітня 2005 року № 40/133-5 та заборгованість за договором кредиту від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 у розмірі 2 747 001,71 грн та судові витрати у виді сплаченого при поданні позову до суду судового збору у сумі 41 205,01 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції послався на пропуск позивачем строку позовної давності (звернення з позовом до суду за захистом порушеного права), про застосування якого заявлено відповідачем. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 12 травня 2022 року постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Частково скасовуючи постанову апеляційного суду, касаційний суд вказав, що погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, апеляційний суд не зазначив чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, оскільки відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник АТ «Укрсоцбанк» просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема зазначав, що доказами, які підтверджують наявність у відповідача заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Вказував, що згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виписки, з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Вважає, що виписка по рахунку є доказом на підтвердження будь яких операцій, що були здійснені клієнтом, а тому дана виписка є належним та допустимим доказом надання відповідачу грошових коштів та наявності заборгованості. Крім того, позивач зазначив, що судом не вірно застосовано строк позовної давності у даній справі, оскільки строк розпочався не з 2010 року, як про це вказано в оскаржуваному рішенні, а значно пізніше враховуючи платежі боржника. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Відзивів на апеляційні скарги не надходило, що згідно вимог ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення. Суд першої інстанції встановив такі обставини 06 квітня 2005 року між Акціонерно комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» ( на даний час Акціонерне товариство ««Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 40/133-5, відповідно до умов якого Кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 30 800, 00 доларів США зі сплатою 12, 00 % річних, на споживчі потреби. Порядок погашення основної суми заборгованості визначений договором, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 05 квітня 2012 року ( п.1.1 Договору) (а.с. 10-11, т.1). 27 квітня 2006 року між Акціонерно комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» ( на даний час Акціонерне товариство ««Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 09.2/182-6, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 29500,00 доларів США зі сплатою 12, 00 % річних, на умовах, визначених договором. Порядок погашення основної суми заборгованості визначений договором, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 26 квітня 2021 року ( п.1.1 Договору). (а.с. 14-16, т.1) П.п. 3.3.8, 3.3.9 Договорів кредиту № 40/133-5 та № 09.2/182-6 передбачено, що позичальник зобов`язаний сплачувати відсотки за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4, 2.5 Договору, а також своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1 Договору. Зобов`язання позичальника за обома договорами кредиту забезпечені іпотекою в день укладення цих договорів з майновим поручителем ОСОБА_2 укладено іпотечні договори № 172 та № 361, за умовами яких майновий поручитель передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У першому випадку вартість предмета іпотеки визначена у сумі 203 520 грн. 00 коп., в другому 353 500 грн. 00 коп. (а.с. 167-169, 170-172, т.1) Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача, підтримав апеляційну скаргу. Представник відповідача заперечила проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Постановою Верховного Суду від 12.05.2022 постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року скасовано в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому апеляційний суд переглядає позовні вимоги лише в цій частині. Судом встановлено, що 27 квітня 2006 року між Акціонерно комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 09.2/182-6, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в сумі 29500,00 доларів США зі сплатою 12, 00 % річних. За умовами договору сторони погодили як кінцевий термін погашення кредиту 26 квітня 2021 року, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості. Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Проте погодитися з таким висновком суду не можна з огляду на таке. За умовами договору від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 порядок погашення основної суми заборгованості визначений щомісячними платежами, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 26 квітня 2021 року. У пункті 4.5 кредитного договору від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6, сторони дійшли згоди про те, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення. Встановлено, що останній платіж за кредитним договором від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 відповідно до графіка погашення кредиту та умов договору відповідач здійснив 24 грудня 2010 року, а тому за умовами пункту 4.5 кредитного договору строком повернення кредиту вважається 61 день календарного дня після дня прострочення виконання зобов?язання, тобто 23 лютого 2011 року. Таким чином, оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено за договором кредиту від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 з 26 квітня 2021 року на 23 лютого 2011 року, то саме з цього часу протягом трьох років у позивача виникло право звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав за кожним з договорів відповідно. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 27 жовтня 2011 року зробив платіж через касу ПАТ «Укрсоцбанк» на погашення заборгованості по кредитному договору від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 у сумі 3 094,06 дол. США, що в еквіваленті становило 24 678,84 грн. 31 жовтня 2013 року ОСОБА_1 вніс через касу ПАТ «Укрсоцбанк» готівку у сумі 1 260,00 дол. США, що еквівалентно 10 071,81 грн, в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). Разом із тим, статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою». Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення. Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2018 року в справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18), від 11 липня 2018 року в справі № 366/1088/16-ц (провадження № 61-17516св18) та від 21 квітня 2021 року в справі № 211/5281/16-ц (провадження № 61-15522св19). Дослідивши зазначені обставини, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що здійсненні ОСОБА_1 платежі від 27 жовтня 2011 року та від 31 жовтня 2013 року по кредитному договору від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6, свідчать про визнання ним свого боргу та відповідно до статті 264 ЦК України є підставою для переривання перебігу позовної давності. Так, платежем від 27 жовтня 2011 року строк закінчується 27 жовтня 2014 року, а за платежем від 31 жовтня 2013 року 31 жовтня 2016 року. З позовом банк звернувся 11 травня 2016 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Згідно з частиною першою статі 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У висновку судово-економічної експертизи від 02 листопада 2017 року № 11/3-161 експерт зазначив, що «встановити чи підтверджується документально заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 перед ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 58 329,20 дол. США, що еквівалентно 1 576 043,14 грн згідно з розрахунком вимог ПАТ «Укрсоцбанк» станом на 17 лютого 2016 року не можливо у зв?язку з відсутністю необхідних документів у повному обсязі». Проте аналіз висновку експерта, дає підстави зробити висновок про те, що стверджувальної відповіді про те, чи підтверджується/не підтверджується документально заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 перед ПАТ «Укрсоцбанк» експерт не надав. На підтвердження позовних вимог банк надав розрахунок заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6, яка станом на 17.02.2016, становить 1 576 043,14 грн., з яких: 654 291,97 грн. тіло кредиту, 433 569,41 грн. проценти, 347 792,53 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту та 140 389,22 грн. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам (т. 1 а.с. 12-13). Заперечуючи щодо розміру заборгованості, відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції іншого розрахунку на спростування наданого позивачем розрахунку, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним зобов`язань за кредитним договором, за невиконання яких п. 4.5 договору передбачена відповідальність у виді сплати пені, штрафу. Враховуючи, що укладений між сторонами кредитний договір є правомірним відповідно до положень ст. 204 ЦК України, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним, відповідач має нести цивільно-правову відповідальність у відповідності до норм ст.ст. 525, 526, 610, 629, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України за невиконання умов кредитного договору. Проте, з наданим розрахунком заборгованості апеляційний суд не погоджується в частині нарахування процентів та пені враховуючи наступне. У пункті 4.5 кредитного договору від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6, сторони дійшли згоди про те, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Оскільки, строк виконання основного зобов`язання було змінено за договором кредиту від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 з 26 квітня 2021 року на 23 лютого 2011 року, зі спливом строку кредитування припинилось право позивача нараховувати проценти за кредитом, а відтак після 23 лютого 2011 року позивач не міг нараховувати такі проценти. Таким чином, на переконання апеляційного суду, позовні вимоги в частині стягнення заборгованість за простроченими процентами підлягають частковому задоволенню лише за 911 днів, а не 966 дні, як зазначено в розрахунку заборгованості з 22.08.2008 по 23.02.2011 в розмірі 7354 дол. США, що станом на 17.02.2016 еквівалентно 198 631,54 грн. За змістом ст. 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 2358 ЦК України). Враховуючи вищезгадані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не погоджується з наданим позивачем розрахунком пені за несвоєчасне погашення кредиту, і вважає, що станом на 17.02.2016 (в межах однорічного строку) заборгованість ОСОБА_1 по пені становить 115 955,08 грн, а за несвоєчасне погашення відсотків - 36 645,30 грн., оскільки позивачем при нараховані пені взято до розрахунку суму 9 774,69 доларів США, тоді як розмір заборгованості за простроченими процентами становить 7797,32 дол. США. Тому, розмір пені за несвоєчасне погашення відсотків становить 1356,73 дол. США, що еквівалентно 36 645,30 грн., виходячи з розрахунку: 7797,32 х 0,12% х 145 днів = 1356,73. З врахуванням наведеного, аналізуючи долучений до позовної заяви розрахунок вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6, колегія суддів приходить до висновку, що станом на 17.02.2016 заборгованість ОСОБА_1 по пені за несвоєчасне погашення кредиту становить 115 955,08 грн., а заборгованість по пені за несвоєчасне погашення відсотків становить 36 645,30 грн. У зв`язку з вищенаведеним, оскаржуване рішення суду слід скасувати та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 у розмірі 1 005 523,89 грн. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з підстав передбачених ст.376 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2018 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2006 року № 09.2/182-6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за договором кредиту № 09.2/182-6 від 27 квітня 2006 року у розмірі 1 005 523,89 грн., яка складається з: 654 291,97 грн. тіло кредиту, 198 631, 54 грн. заборгованість за простроченими процентами, 115 955,08 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 36 645,30 грн. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 03 жовтня 2022 року. Головуючий суддя А.М. Головань Судді Л.М. Дьомич О.Л. Карпенко