Постанова Київський апеляційний суд № 760/20457/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 760/20457/17 Головуючий у суді першої інстанції: Українець В.В. Номер провадження: 22-ц/824/1446/2022 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 серпня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., при секретарі: Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: В жовтні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся в Солом`янський районний суд міста Києва із вказаним позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (далі - відповідачі) солідарно 1 500 000 гривень боргу, 1 030 500 гривень інфляційних втрат та три проценти річних в розмірі 134 753 гривень 43 копійок. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 04 серпня 2014 року між ним та ОСОБА_3 було укладено письмовий нотаріально посвідчений договір позики (далі - договір позики), за умовами якого, він передав позичальнику грошову позику в розмірі 1 500 000 гривень зі строком повернення не пізніше 04 жовтня 2014 року. Грошові кошти в розмірі 1 500 000 гривень були передані позичальнику до підписання договору. Згідно з п. 5 цього договору, дружина позичальника - ОСОБА_1 надала згоду на укладення договору, що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є. 04 серпня 2014 року. Зазначав, що договір позики укладався в інтересах сім`ї відповідачів, і найімовірніше для придбання квартири. Так, як сума боргу позичальником йому не повернута, ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх зобов`язань, тому відповідальними за виконання зобов`язання за договором позики вважає обох відповідачів. За таких обставин, позивач вимушений був звернутися до суду з даним позовом, який просив задовольнити. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 1 500 000 гривень, інфляційні втрати в розмірі 1 030 500 гривень, три проценти річних в розмірі 127 479 гривень 45 копійок. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення коштів відмовити. Зокрема, в доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає на недоведеність позивачем того, що договір позики від 04 серпня 2014 року було укладено в інтересах сім`ї і отримані кошти використані в інтересах сім`ї. Той факт, що договір позики укладений за наявності згоди дружини і кошти отримані під час шлюбу з ОСОБА_4 не свідчить про те, що договір позики було укладено в інтересах сім`ї та відповідно отримані кошти були використані в інтересах сім`ї. Також вказує на те, що у договорі позики, на підставі якого з відповідачів солідарно стягнуто грошові кошти, не зазначено цільове призначення позики і не вказано, що позика була отримана саме на купівлю квартири чи будь-якого іншого майна та/або в інтересах сім`ї і суд передчасно застосував до спірних правовідносин норму ч. 4 ст. 65 СК України. Звертає увагу суду на надання нею доказів, які підтверджують ту обставину, що кошти за договором позики були отримані ОСОБА_4 не в інтересах сім`ї та не на придбання квартири, а нерухоме майно, придбане ОСОБА_1 у 2015 році куплене виключно за її особисті кошти, отримані від підприємницької діяльності та коштів, отриманих в позику від родича сім`ї. Крім того, зазначає про порушення норм процесуального права, яке проявилось в безпідставному залученні судом ОСОБА_1 як співвідповідача лише з метою забезпечення позову. У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги вважає необгрунтованими, а висновки суду такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про задоволення позову шляхом солідарного стягнення з відповідачів боргу за договором позики, інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими, оскільки ОСОБА_3 , в добровільному порядку, кошти отримані в позику у встановлений в договорі позики від 04 серпня 2014 строк - не пізніше 04 жовтня 2014 року у спосіб, передбачений договором не повернув, дружина позичальника - ОСОБА_1 у нотаріально посвідченій заяві надала згоду на укладення спірного договору в інтересах сім`ї, в якій зазначено, що договір позики укладається її чоловіком в інтересах сім`ї, на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, і укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню. Відхиляючи доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що вона за власні кошти могла придбати квартиру, суд вказав, що квартира не є предметом спору між сторонами, оскільки заявлені вимоги стосуються повернення позики - грошових коштів і в матеріалах справи є неспростовані докази (нотаріально посвідчена згода) на отримання позики в інтересах сім`ї. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції так як вони відповідають обставинам справи і узгоджуються з вимогами закону. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. За правилами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Судом першої інстанції встановлено, що 04 серпня 2014 року між ОСОБА_2 «позикодавець» та ОСОБА_3 «позичальник» укладено письмовий договір позики, посвідчений 04 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Полежаєвим О.Є. та зареєстрований в реєстрі за №

619. За умовами договору, ОСОБА_2 передав позичальнику грошову позику в розмірі 1 500 000 гривень зі строком повернення не пізніше 04 жовтня 2014 року. За домовленістю сторін, договір позики є безвідсотковим. Грошові кошти в розмірі 1 500 000 гривень були передані позичальнику до підписання договору. (т. 1, а.с. 5, т. 2, а.с. 153). Зі змісту договору позики (пункт 5) вбачається, що дружина позичальника - ОСОБА_1 надала згоду на укладення цього договору, що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом КМНО Полежаєвим О.Є. 04 серпня 2014 року за реєстровим № 618 (т.1, а.с. 5, т. 2, а.с. 153). Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 07 серпня 2013 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві ( т.2 а.с.173). Пункт 6 договору викладено в такій редакції: «Після повернення боргу, мною, «позикодавцем», буде видано «позичальнику» власноручну розписку про одержання грошей. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий». В обумовлений договором строк, відповідач ОСОБА_3 , гроші, отримані при укладенні договору позики, в сумі 1 500 000 гривень не повернув. В межах позовних вимог суд встановив, що сукупний індекс інфляції за період прострочення з 01 листопада 2014 року по 31 серпня 2017 року складає 182,6 %. Інфляційне збільшення суми боргу становить 1 239 386 гривень 98 копійок. Позивачем заявлено вимоги про стягнення цієї суми в меншому розмірі, а саме: 1 030 500 гривень інфляційних втрат. Термін прострочення сплати коштів за договором позики за період з 01 листопада 2014 року по 03 жовтня 2017 року складає 1094 дні, тому, сума трьох процентів річних дорівнює 127 479 гривень 45 копійок. Приписами ст. 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Частиною 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників), кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Згідно із ч.ч. 2, 4 ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Встановивши, що дружина позичальника - ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену згоду на укладення договору позики своїм чоловіком - ОСОБА_3 , зазначивши у заяві від 04 серпня 2014 року, що договір позики укладається її чоловіком в інтересах сім`ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважали вигідними для них як подружжя, суд, на підставі ч. 4 ст. 65 СК України прийшов до вірного висновку, що вказаний договір позики від 04 серпня 2014 року, укладений ОСОБА_3 створив обов`язки і для ОСОБА_1 , як другого із подружжя, оскільки грошові кошти в сумі 1 500 000 гривен, які отримані в позику, використані в інтересах сім`ї і на передбачених законом підставах стягнув заборговані кошти солідарно з обох відповідачів. Відповідають вимогам закону і висновки Солом`янського районного суду міста Києва щодо відхилення письмових доводів відповідача ОСОБА_3 про повернення ним позики, оскільки пунктом 6 договору визначено, що борг вважається повернутим лише в разі видачі позикодавцем позичальнику власноручної розписки про одержання грошей. Видачу такої розписки позивачем, ОСОБА_3 в установленому законом порядку не довів, матеріали справи такої розписки не містять. Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач ОСОБА_6 рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року в апеляційному порядку не оскаржив. Відповідно до чинного законодавства, право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Конституцією України. На важливості гарантування особі права на оскарження судового рішення неодноразово наголошував і Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Як зазначено у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції», стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів якого є доступ до суду. Щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. Відповідно до положень ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, передбачених законом підстав для його скасування із ухваленням нового рішення при апеляційному розгляді не встановлено. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено, що договір позики від 04 серпня 2014 року було укладено в інтересах сім`ї і отримані кошти використані в інтересах сім`ї, що у договорі позики не зазначено цільове призначення позики і не вказано, що позика була отримана саме на купівлю квартири чи будь-якого іншого майна та/або в інтересах сім`ї, що суд передчасно застосував до спірних правовідносин норму ч. 4 ст. 65 СК України, колегія суддів до уваги не приймаються, виходячи із наступного. Як вбачається із заяви ОСОБА_1 , подану приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Полежаєву О.Є. від 04 серпня 2014 року, ОСОБА_1 , як дружина, надала своєму чоловіку ОСОБА_3 згоду на отримання позики від ОСОБА_2 та укладення з ним договору позики грошей в сумі 1 500 000 гривен на умовах по його розсуду. В тексті заяви зазначено: «При цьому, я стверджую, що договір позики укладається моїм чоловіком в інтересах сім`ї на умовах, що договір позики укладається її чоловіком в інтересах сім`ї на умовах, які ми попередньо обговорили і вважаємо вигідними для нас, і укладення цього договору відповідає нашому спільному волевиявленню». За таких обставин, суд першої інстанції надав правильну правову оцінку, як договору позики від 04 серпня 2014 року так і нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 про надання згоди як одного із подружжя на укладення договору позики і вірно зазначив у рішенні суду, що вказані докази свідчать про те, що договір позики укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї, майно, одержане за договором (грошові кошти в сумі 1 500 000 гривен) використані в інтересах сім`ї. Отже, договір позики створив обов`язки і для ОСОБА_1 , як іншого з подружжя, що не брав безпосередньої участі в укладенні договору позики. Не зазначення у договорі позики цільового призначення позики, що позика була отримана саме на купівлю квартири чи будь-якого іншого майна та/або в інтересах сім`ї не свідчить про невідповідність договору позики від 04 серпня 2014 року вимогам закону. На час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, відповідачами не надано судового рішення про визнання недійсним договору позики грошей між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від 04 серпня 2014 року. Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на штучне її залучення співвідповідачем у справі лише з метою забезпечення позову і що це є порушенням норм процесуального права підлягає відхиленню як безпідставне. Так, 10 листопада 2017 року ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , про стягнення коштів і призначено справу до судового розгляду на 30 травня 2018 року (том 1 а.с. 28). До початку судового розгляду справи, представником позивача ОСОБА_7 , 28 грудня 2017 року подано позовну заяву із змінами та доповненнями, в якій співвідповідачем зазначено ОСОБА_1 (том 1 а.с. 91, 92). В подальшому, 30 травня 2018 року суд, розглянувши уточнену позовну заяву, залучив ОСОБА_1 співвідповідачем у справі. Отже, залучення ОСОБА_1 в якості співвідповідача, відповідає вимогам процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права є необгрунтованими і не спростовують висновків суду першої інстанції. Таким чином, розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що Солом`янський районний суд міста Києва всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року без змін Керуючись ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П.Коцюрба Судді: І.М.Білич Т.А. Слюсар