Постанова 4803 № 202/5076/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5042/22 Справа № 202/5076/19 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИЛА: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «Приватбанк» укладено наступні депозитні договори: 1) депозитний договір від 29 квітня 2008 року №SAMDN01000703431990 (вклад «Депозит VIP»), з основною карткою (картка-рахунок по вкладу № НОМЕР_1 ), за умовами якого він вніс на особовий рахунок грошові кошти у початковій сумі 68 712,83 доларів США строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 12% річних; 2) депозитний договір від 16 липня 2012 року №SAMDN01000727203613 (вклад «Депозит VIP»), з основною карткою (особовий рахунок по вкладу №26353613673400), за умовами якого він вніс на особовий рахунок грошові кошти у початковій сумі 70 000,00 доларів США строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 10% річних; 3) депозитний договір від 31 серпня 2012 року №SAMDN01000728308803 (вклад «Депозит VIP»), з основною карткою (особовий рахунок по вкладу № НОМЕР_2 ), за умовами якого він вніс на особовий рахунок грошові кошти у початковій сумі 463 088,18 грн строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 18% річних. Вказував, що під час переїзду з АР Крим на материкову територію України у зв`язку з анексією АР Крим Російською Федерацією, його сім`я фактично втратила усе своє майно, зокрема й банківські документи. 22 липня 2014 року він звертався до VIP відділення АТ КБ «ПриватБанк» у м.Києві на вул.Хрещатик із приводу розблокування його рахунків та надання банківських виписок по вказаним депозитним договорам. Із наданих банком виписках по депозитним рахункам вбачається, що банк в односторонньому порядку з 01 квітня 2014 року перестав нараховувати проценти по всім «кримським» депозитам, хоча відділення банку працювали в АР Крим до 15 травня 2014 року. Крім того, станом на 25 березня 2014 року на особовому рахунку № НОМЕР_1 обліковувалися грошові кошти у розмірі 127 874,17 доларів США, станом на 16 березня 2014 року на особовому рахунку № НОМЕР_3 обліковувалися грошові кошти у розмірі 81 802,32 доларів США, станом на 31 березня 2014 року на особовому рахунку № НОМЕР_2 обліковувалися грошові кошти у розмірі 688 814,05 грн. Зазначав, що 15 липня 2019 року він звернувся до VIP відділення АТ КБ «ПриватБанк» у м.Києві з письмовою заявою про розірвання депозитних договорів та повернення йому грошових коштів за вказаними депозитними договорами, а також відповідних процентів. Разом з тим, ані відповіді, ані грошових коштів не отримав. Таким чином, банк добровільно відмовляється розірвати з ним депозитні договори (укладення яких банк навіть не хоче визнавати) та підтвердити прийняття розірвання договорів виплатою всієї суми вкладів разом із процентами відповідно до умов вкладів та положень Умов та Правил надання банківських послуг. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: розірвати депозитний договір від 29 квітня 2008 року №SAMDN01000703431990 (вклад «Депозит VIP»), з основною карткою (картка-рахунок по вкладу №26355603444216) і стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь суму вкладу у валюті договору разом з нарахованими процентами станом на 01 квітня 2014 року у розмірі 127 874,17 доларів США, проценти за період з 01 квітня 2014 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 60 176,79 доларів США, 3 % річних за період з 18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 15 167,95 доларів США, пеню за період з 18 грудня 2018 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 1 213 607,50 грн; розірвати депозитний договір від 16 липня 2012 року№SAMDN01000727203613 (вклад «Депозит VIP»), з основною карткою (особовий рахунок по вкладу №26353613673400) і стягнути з відповідача на його користь суму вкладу у валюті договору разом з нарахованими процентами станом на 01 квітня 2014 року у розмірі 81 802,32 доларів США, проценти за період з 01 квітня 2014 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 36 564,80 доларів США, 3 % річних за період з 18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 9 614,30 доларів США, пеню за період з 18 грудня 2018 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 765 762,89 грн; розірвати депозитний договір від 31 липня 2012 року №SAMDN01000728308803 (вклад «Депозит VIP»), з основною карткою (особовий рахунок по вкладу №26351614273771) і стягнути з відповідача на його користь суму вкладу у валюті договору разом з нарахованими процентами станом на 01 квітня 2014 року у розмірі 688 814,05 грн, проценти за період з 01 квітня 2014 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 965 031,90 грн, 3 % річних за період з 18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 105 630,24 грн, пеню за період з 18 грудня 2018 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 1 794 320,70 грн та інфляційні втрати з 10 жовтня 2014 року по день ухвалення рішення суду про розірвання договору. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано депозитний договір від 29 квітня 2008 року №SAMDN01000703431990 з особовим рахунком № НОМЕР_1 та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу разом з нарахованими процентами станом на 01 квітня 2014 року у розмірі 127 874,17 доларів США; проценти за період з 01 квітня 2014 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 60 176,79 доларів США; 3% річних за період з 18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 15 167,95 доларів США, а всього 203 218,91 доларів США; пеню за період з 18 грудня 2018 року по 18 грудня 2019 у розмірі 1 167 949,49 грн з відрахуванням на користь держави обов`язкових податків і платежів. Розірвано депозитний договір від 16 липня 2012 року №SAMDN01000727203613 з особовим рахунком № НОМЕР_3 та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу разом з нарахованими процентами станом на 01 квітня 2014 року у розмірі 81 802,32 доларів США; проценти за період з 01 квітня 2014 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 36 564,80 доларів США; 3% річних за період з 18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 9 614,30 доларів США, а всього 127 981,42 доларів США; пеню за період з 18 грудня 2018 року по 18 грудня 2019 у розмірі 736 953,65 грн з відрахуванням на користь держави обов`язкових податків і платежів. Розірвано депозитний договір від 31 серпня 2012 року №SAMDN01000728308803 з особовим рахунком № НОМЕР_2 та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму вкладу разом з нарахованими процентами станом на 01 квітня 2014 року у розмірі 688 814,05 грн; проценти за період з 01 квітня 2014 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 964 731,98 грн; 3% за період з 18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 105 630,24 грн; пеню за період з 18 грудня 2018 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 1 794 320,70 грн; інфляційні втрати за період з 18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 214 500,48 грн, а всього 3 767 997,45 грн з відрахуванням на користь держави обов`язкових податків і платежів. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384,20 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 9 605,00 грн. Не погодившись з таким рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило його скасувати в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Компенсовано АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 14 407,50 грн за рахунок держави. Постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року задоволено заяви представників ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог. Прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позову до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення неустойки (пені) з АТ КБ «ПриватБанк» за депозитними договорами та в цій частині визнано нечинними рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року й постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» у частині позовних вимог про стягнення неустойки (пені). Відмовлено у задоволенні клопотання представника АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №199/3152/20, провадження №14-224 цс

21. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дугінова Д.А. задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами і в цій частині справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на те, що ОСОБА_1 відмовився від частини позовних вимог та така відмова прийнята судом, апеляційний суд під час нового розгляду даної справи перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами. Так, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів, враховуючи рекомендації Верховного Суду, викладені у постанові від 01 червня 2022 року, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами без змін, з огляду на таке. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом установлено, що між ОСОБА_1 та Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено три депозитних договори з істотними умовами відповідно до типових публічних договорів приєднання ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк»), а саме:

1. Депозитний договір від 29 квітня 2008 року №SAMDN01000703431990 (вклад «Депозит VIP»), з основною карткою, (картка-рахунок по вкладу №26355603444216) за умовами якого ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у початковій сумі 68 712,83 USD строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 12% річних (яка діяла станом на час укладення договору та була чинною до його першої автоматичної пролонгації; після останньої пролонгації станом на 01 квітня 2014 року процентна ставка складала 9,75% річних);

2. Депозитний договір від 16 липня 2012 року №SAMDN01000727203613 (вклад «Депозит VIP»), з основною карткою (особовий рахунок по вкладу №26353613673400) за умовами якого ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок № НОМЕР_3 грошові кошти у початковій сумі 70 000 USD строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 10% річних (яка діяла станом на час укладення договору та була чинною до його першої автоматичної пролонгації; після останньої пролонгації станом на 01 квітня 2014 року процентна ставка складала 8,5% річних);

3. Депозитний договір від 31 серпня 2012 року №SAMDN01000728308803 (вклад «Депозит VIP»), з основною карткою (особовий рахунок по вкладу №26351614273771) за умовами якого ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок № НОМЕР_2 грошові кошти у початковій сумі 463 088,18 грн строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 18% річних (яка діяла станом на час укладення договору та була чинною до його першої автоматичної пролонгації; після останньої пролонгації станом на 01 квітня 2014 року процентна ставка не змінилася та складала 18% річних). У 2014 році ОСОБА_1 переїхав для постійного проживання з АР Крим до м.Києва у зв`язку з анексією АР Крим, зазначаючи, що банківські документи, зокрема, оригінали спірних депозитних договорів та квитанцій, у позивача не збереглися. Відповідно до наданих ОСОБА_1 виписок по депозитних рахунках та Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку, наданого Національним банком України, на рахунках позивача станом на 01 квітня 2014 року обліковувалися грошові кошти у розмірі: за депозитним договором від 29 квітня 2008 року №SAMDN01000703431990 (вклад «Депозит VIP») з особовим рахунком по договору №26355603444216 (він знаходився на 5-й черговій пролонгації, після попередніх чотирьох автоматичних пролонгацій договору дата чергової пролонгації у звіті НБУ зазначено 25 квітня 2013 року) у розмірі 127 874,17 доларів США; за депозитним договором від 16 липня 2012 року №SAMDN01000727203613 (вклад «Депозит VIP»), з особовим рахунком по договору №26353613673400 (він знаходився на першій черговій автоматичній пролонгації, дата якої 31 серпня 2013 року) у розмірі 81 802,32 доларів США; за депозитним договором від 31 серпня 2012 року №SAMDN01000728308803 (вклад «Депозит VIP»), з особовим рахунком по договору №26351614273771 (він знаходився на першій черговій автоматичній пролонгації, дата якої 16 липня 2013 року) у розмірі 688 814,05 грн. В Умовах та Правилах надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема, зазначено про автоматичну пролонгацію депозитних договорів, про можливу зміну процентних ставок за договорами при їх пролонгації та зміну дат цих договорів після кожної пролонгації (завершення кожного чергового року) (пункт 2.6.1.8 та пункт 3.13 Умов та Правил) (а. с. 120, 125, т. 1). Відповідно до пункту 2.6.1.8. Умов та Правил у разі, якщо після закінчення терміну вкладу, Клієнт не заявив Банку про відмову від продовження терміну вкладу та Банк не заперечує проти продовження вкладу на новий термін, вклад автоматично вважається продовженим ще на один термін, вказаний у Заяві або «Пам`ятка Клієнта / Довідка про умови кредитування». Строк вкладу продовжується неодноразово без появи Клієнта в Банк. При цьому, числення нового терміну вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього терміну вкладу. В тому випадку, коли БАНК заперечує проти продовження вкладу, він письмово або через sms повідомляє про це КЛІЄНТА по реквізитах, що вказані у клієнтській базі ПриватБанку, не пізніше, ніж за 2 календарних дні до закінчення терміну вкладу. Винятком є вклад «Комбі», за яким пролонгація не передбачена. У день закінчення строку вкладів ОСОБА_1 не заявляв Банку про свій намір повернути вклад, а Банк за два календарних дні до закінчення строку вкладів не повідомляв позивача про заперечення проти продовження вкладу, а відтак договори були неодноразово продовжені. Пунктом 2.6.1.9. Умов та Правил визначено, що при продовженні терміну вкладу розрахунок відсотків на кожний новий термін вкладу здійснюється за процентною ставкою, що діє в БАНКУ для продовжуваних депозитних вкладів даного найменування та строку на день закінчення попереднього терміну вкладу, без укладання додаткових угод до цього договору. Наступне продовження вкладу здійснюється в такому ж порядку. З 01 квітня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» зупинило в односторонньому порядку нарахування відсотків за депозитними договорами ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 08 травня 2014 року №5055355 та Звітом, наданим Національним банком України, відповідно до яких розмір грошових коштів за депозитними договорами позивача станом на 01 квітня 2014 року та станом на 08 травня 2014 року є незмінним. 08 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із письмовою заявою про повернення йому грошових коштів за депозитними договорами, однак грошові кошти позивачеві Банком не були повернуті (а.с.70, т.1). Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено три депозитних договори з істотними умовами відповідно до типових публічних договорів приєднання АТ КБ «ПриватБанк». Факт їх укладення та внесення позивачем грошових коштів на депозитні рахунки підтверджується листом Національного банку України від 22 жовтня 2019 року №18-0007/54908/БТ, доданим до нього «Звітом про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (форма №625), роздруківкою електронної банківської виписки про стан усіх рахунків позивача у банку станом на 08 травня 2014 року у формі довідки («Справка №5055355») від 08 травня 2014 року, яку банк надіслав на електронну адресу позивача, виписками з депозитних рахунків позивача. Районний суд зазначив, що банком не виконані зобов`язання за договорами банківських вкладів, кошти ОСОБА_1 не повернуті, за що відповідач повинен нести відповідальність, передбачену законом та умовами договору. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню суми вкладів разом з нарахованими відсотками за користування грошовими коштами позивача станом на 01 квітня 2014 року, тобто, станом на дату припинення нарахування банком відсотків за депозитними договорами. Крім того, враховуючи автоматичну пролонгацію дії договорів, а також те, що на вимогу позивача повернути йому суми вкладів відповідач грошові кошти не повернув і продовжував користуватися ними, не нараховуючи відсотки, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за період з 01 травня 2014 року по 18 грудня 2019 року, розраховані відповідно до наданих відповідачем відсоткових ставок за аналогічними депозитними договорами за відповідні періоди, а не за ставкою «на вимогу». З урахуванням заяви представника відповідача про застосування позовної давності до нарахувань згідно з ч.2 ст.625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню 3% річних (за всіма депозитними договорами) та інфляційні витрати (виключно за депозитним договором у національній валюті) за неналежне виконання грошового зобов`язання тільки за останні три роки до розірвання судом зазначених договорів та пеня за останній рік до дня розірвання судом вищезазначених договорів. Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції щодо вкладу за депозитними договорами, виходячи з наступного. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено главою 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя статті 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (частини перша та друга статті 1060 ЦК України). Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (частина перша статті 1074 ЦК України). Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України). Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року №516, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за №1256/8577 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі Положення №516). Укладення договору банківського рахунку та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів (пункт 2.9 Положення №516). Банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком (пункт 3.3 Положення №516). Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункти 1.8 та 1.9 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за №1172/8493 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі Інструкція №492). Пункт 10.1 Інструкції №492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Пунктом 5 постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року №260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території АР Крим і м.Севастополя» зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і м.Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території АР Крим та м.Севастополя, зокрема, відповідної Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк». У своєму рішенні від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) (No.2) (заява №66610/09) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав, що особа, яка розмістила грошову суму в банку, передала йому право використання цієї суми, банк був зобов`язаний зберігати її, й у разі використання з метою одержання прибутку мав повернути еквівалентну суму вкладникові після припинення дії угоди. Отже, власник рахунку міг уважати, що його вклад у банку в безпеці, особливо при отриманні відсотків. Власник рахунку правомірно вважав, що буде повідомлений про ситуацію, яка загрожує суті угоди з банком і його фінансовим інтересам, щоб він міг завчасно зробити дії відповідно до закону та зберегти право на захист свого майна. Подібні довірчі відносини характерні для банківських операцій та банківської справи (пункт 52). Ця практика ЄСПЛ підлягає застосуванню у цій справі, оскільки зазначений ЄСПЛ принцип відповідальності банку перед своїм клієнтом не залежить від наявності чи відсутності факту конфіскації банком грошових коштів клієнта банку. Враховуючи, практику застосування ЄСПЛ поняття «власність», до неї слід також віднести грошові кошти, що знаходяться на рахунку позивача. Невиконання зі сторони відповідача обов`язку щодо повернення позивачу належних йому грошових коштів може мати наслідком порушення зобов`язання держави щодо захисту права позивача користуватися та розпоряджатися його майном грошовими коштами в іноземній валюті (доларах США), яке захищене частиною першою статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Виходячи з зазначених норм права, відповідальність ПАТ КБ «ПриватБанк» за вкладами його клієнтів не обмежується виключно відповідальністю його відповідної кримської філії. Таку відповідальність несе ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а тому відповідні доводи банку є безпідставними. У своїй постанові від 01 червня 2022 року по даній справі, Верховний Суд вказав, що скасовуючи рішення районного суду про задоволення позову та відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, апеляційний суд не звернув уваги на те, що постановою Національного банку України від 19 березня 2003 року №124 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2003 року за №353/7674, на даний час втратила чинність на підставі постанови Національного банку України від 01 березня 2016 року №129), затверджено «Правила організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України», в якій міститься Форма №625 (місячна) «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку». Зазначена Форма містить у собі відомості про усі істотні умови депозитних договорів контрагентів банку загальний розмір зобов`язань банка за якими перевищує два мільйони гривень. Згідно з відповіддю начальника управління правового забезпечення діяльності Національного банку України юридичного департаменту від 22 жовтня 2019 року №18-0007/54908/БТ з належним чином засвідченим «Звітом про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (форма №625) ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 01 квітня 2014 року у частині, що стосується контрагента ОСОБА_1 , у колонці №3 зазначеного звіту вказаний номер «Код (номер) контрагента/інсайдера» №1790903892 реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача (а.с.191-193, т.1). Також із зазначеної відповіді вбачається, що це останній звіт відповідача та після 01 квітня 2014 року банк припинив надавати відповідні звіти до Національного банку України. Відповідно до постанови Національного банку України від 19 березня 2003 року №124 усі банки України до 01 березня 2016 року повинні були надавати «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (форма №625). У наданому «Звіті про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (форма №625) ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 01 квітня 2014 року міститься інформація про діючі станом на 01 квітня 2014 року депозитні договори, які укладені з позивачем та які є предметом його позову. Отже, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (форма №625) ПАТ КБ «ПриватБанк», виписки банку за депозитними договорами та довідка банку («Справка №5055355») від 08 травня 2014 року є доказами укладення депозитних договорів та внесення позивачем грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки вкладника. Такий висновок районного суду щодо застосування «Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (форма №625) ПАТ КБ «ПриватБанк», як підтвердження наявності договірних правовідносин, також узгоджується із численною судовою практикою Верховного Суду, зокрема, правовими висновками, викладеними у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі №201/13102/14, провадження №61-16248 св 18; від 05 грудня 2018 року у справі №201/10374/14, провадження № 61-12093 св 18 та ін. З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що позивач не довів факту укладення з Банком депозитних договорів, як такі, що спростовуються наявними в матеріалах даної цивільної справи належними та допустимими доказами. Водночас, скасовуючи постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року, Верховний Суд наголошував, що під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити, коли ОСОБА_1 ініціював одностороннє розірвання договорів: 15 липня 2019 року чи 08 жовтня 2014 року і які умови договорів чи актів Банку щодо можливості одностороннього розірвання депозитних договорів. При цьому, Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року по цій справі вказав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17 (провадження №14-133цс20) зроблено висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. У зв`язку з цим підлягає додатковому встановленню та дослідженню момент розірвання депозитних договорів та чи передбачено умовами депозитних договорів одностороння відмова про розірвання договору, повідомивши про це одну зі сторін правочину, оскільки у справі відсутні самі депозитні договори або як це правове питання врегульовано іншими локальними банківськими актами. Так, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що 22 липня 2014 року лише звернувся до VIP відділення АТ КБ «ПриватБанк» у м.Києві на вул.Хрещатик із приводу розблокування його рахунків та надання банківських виписок по вказаним депозитним договорам, а вже 15 липня 2019 року він звернувся до VIP відділення АТ КБ «ПриватБанк» у м.Києві з письмовою заявою про розірвання депозитних договорів та повернення йому грошових коштів за вказаними депозитними договорами, а також відповідних процентів. Разом з тим, до відзиву на позовну заяву Банк надав суду заяву, подану Банку ОСОБА_1 і його представником ОСОБА_5 від 08 жовтня 2014 року з вимогою видати через представника кошти за трьома спірними депозитними договорами (т.1, а.с.70), що є вимогою про одностороннє розірвання договорів. В своїй апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що ще 08 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звертався із заявою до Банку з вимогою повернення коштів. Тобто, суд першої інстанції не врахував, що у разі б, якщо позивач підтвердив би належними та допустимими доказами факт укладання договорів банківського вкладу (Депозит VIP), останні є розірваними через два банківські дні після отриманої Банком заяви, а саме починаючи з 10 жовтня 2014 року. Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав. Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Оскільки Банк не перерахував кошти вкладнику на його поточний рахунок, то трансформації правовідносини сторін у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України, після чого Банк згідно з вимогами статті 1070 цього Кодексу виплачує вкладнику проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, застосовані бути не можуть. У цій частині доводи Банку є помилковими. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16, провадження №14-64 цс 19; від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17, провадження №14-133 цс

20. При цьому у першій наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду детально аналізувалася судова практика з цього питання, викладена у постановах Верховного Суду України за 2013-2016 роки, з наведенням номерів справ і дат постанов, в яких Верховний Суд погодився з висновками Верховного Суду України. Таким чином, заява позивача від 08 жовтня 2014 року про повернення йому грошових коштів не свідчить про договірне розірвання депозитних договорів, адже згідно «Умов та Правил надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанк» та з урахуванням положення п.2.2.3.7 про умови та правила укладення «Вкладу «Депозит VIP», у підпункті якого 2.2.3.7.13. зазначено: «Цей договір набирає чинності з дня його підписання. Дія договору припиняється з виплатою Клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов цього договору». Тобто, підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачеві всієї суми вкладу разом з процентами в день звернення позивача із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договорів, чого відповідачем здійснено не було. У судовому порядку до цього зазначені договори також не розривалися, а добровільне їх розірвання відповідно до «Умов та Правил надання банківських послуг» з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») так і не відбулось, адже відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитних договорів, визначені положенням п.2.2.3.7.13 «Умов та Правил надання банківських послуг». За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами, оскільки само по собі звернення позивача 08 жовтня 2014 року із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати ці договори розірваними з 10 жовтня 2014 року без виплати Банком Клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та Правил надання банківських послуг». У зв`язку з чим, враховуючи встановлені судом обставини наявності у кожному з депозитних договорів положення про автоматичну пролонгацію дії зазначених договорів, а також те, що на вимогу позивача повернути йому суми вкладів відповідач грошові кошти позивачеві не повернув та продовжував користуватися його грошовими коштами, не нараховуючи відсотки, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за період з 01 квітня 2014 року по 18 грудня 2019 року, розраховані відповідно до наданих відповідачем відсоткових ставок за аналогічними депозитними договорами за відповідні періоди (том 1 а.с.115-118). Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У контексті статей 524, 533535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Ураховуючи наведене вище, оскільки Банк порушив грошове зобов`язання, районний суд вірно застосував положення статті 625 ЦК України та стягнув на користь позивача три проценти річних від простроченої суми, навівши детальний розрахунок, який відповідачем не спростовано. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17, провадження №14-133 цс

20. Водночас, ураховуючи подану представником Банку заяву про застосування позовної давності згідно зі статтями 257, 261, 267 ЦК України, районний суд обчислив вказану вище суму при застосуванні частини другої статті 625 ЦК України, обмежившись трьома роками, які передували подачі такого позову. Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, провадження №14-254цс19. Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх. Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи вищевикладене та вказівки Верховного суду, викладені у постанові від 01 червня 2022 року по даній справі, які відповідно до частини 1 статті 417 ЦПК України є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні цього спору не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, тобто, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення у відповідній частині відсутні. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова