Постанова 4818 № 642/4429/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇН 29 вересня 2022 року м. Валки справа № 642/4429/21 провадження №22-ц/818/2318/22 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідач : Харківське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу : Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2021 року ухваленого у складі судді Пашнєва В.Г. у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, моральної шкоди,- УСТАНОВИВ: 14 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, у якому просила стягнути з відповідача заборгованість з оплати праці в загальному розмірі 91 985,28 грн. (65 685,93 грн. заборгованість щодо заробітної плати та 26 299,35 грн. заборгованість з виплати вихідної допомоги), а також середній заробіток за весь час затримки заробітної плати у розмірі 13 612,50 грн., та моральну шкоду у сумі 25 000 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона з 24.06.2008 перебувала в трудових відносинах з Харківським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством на посаді економіста з праці І категорії. 07.06.2021 ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю та умов колективного договору щодо виплати заробітної плати (частина 3 статті 38 КЗпП) на підставі наказу Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства № 85/к від 07 червня 2021 року. На останній день звільнення, керівництво підприємства повинно було виплатити їй заборгованість з оплати праці в загальному розмірі 91 985,28 грн. Вказана сума вже зазначена з урахуванням податків та обов`язкових платежів до бюджету. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі у розмірі 91 985 грн. 28 коп, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 07 червня 2021 року по день ухвалення рішення 01 листопада 2021 року в розмірі грн. 50 коп.. без утримання ПДФО та інших обов`язкових платежів до бюджету, з відрахуванням Харківським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством в подальшому з зазначеної суми - податків, зборів та інших обов`язкових платежів, 3000 грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що невиплата заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення законного трудового права позивачки свідчить про заподіяння їй моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Не погодившись з рішенням суду Харківське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство звернулось до суду з апеляційною скаргою. Просить рішення скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повній мірі з`ясовані обставини, які мають суттєве значення для справи, а рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не надана оцінка заявленим позовним вимогам та позиції Відповідача стосовно того, що до суми заборгованості бо заробітній платі, заявленої Позивачем у позовній заяві, входить і вихідна допомога в розмірі тримісячного заробітку нарахована у відповідності до ст. 44 КЗпА України. Враховуючи, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення заробітної плати, то при розгляді даної справи задоволеними могли бути лише вимоги в частині, що стосуються стягнення коштів, які належать до структури заробітної плати. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції враховано виключно розмір простроченої заборгованості роботодавця, але не досліджено ймовірний розмір пов`язаних з затримкою розрахунку при звільненні майнових витрат Позивача; наявність у Відповідача значних утруднень для виплати заборгованості, пов`язаних з обов`язками сплатити борг за іншими зобов`язаннями, у тому числі за аналогічними вимогами. Скаржник також зазначив, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів заподіяння їй моральних страждань протиправною поведінкою Відповідача по справі, зокрема доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій Відповідача. Позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 25000 грн., аналогічно які і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні жодним чином не обґрунтовує визначену суму моральної шкоди у розмірі 3000 грн. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Частиною 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 з 24.06.2008 працювала на Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві.(а.с.8) З наказу ХКЕПОП № 85/к від 07 червня 2021 року.07.06.2021року вбачається, що ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю та умов колективного договору щодо виплати заробітної плати (частина 3 статті 38 КЗпП) (а.с. 7) Як вбачається з довідки № 17/887 ХКЕПОО від 29.06.2021, станом на 16 червня 2021 року . загальний розмір заборгованості відповідача по заробітній платі перед Позивачкою становить 91 985, 28 грн.(а.с. 6) Відповідно до довідки за № 17/902 від 05.07.2021 про нараховану заробітну плату, вбачається, що у квітні 2021року ОСОБА_1 нараховано за 22 робочих днів -10 989 грн., у травні 2021 року за 15 робочих днів -9157,50 грн. , середньоденний розмір заробітної плати за останні два місяці складає 544,50 грн. (а.с.8) Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального права, що їх регулюють. Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Доказів про виплату вказаної суми відповідачем позивачу станом на день розгляду справи до суду не надано. Таким чином, враховуючи наявність у підприємства боргу перед позивачем з виплати заробітної плати, у зв`язку зі звільненням, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача суму заборгованості в розмірі 91985грн. 28 коп. Що стосується розміру середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню за період затримки у виплаті заборгованості із заробітної плати, судова колегія виходить з наступного. Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України,- в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відомостей про наявність спору про розмір боргу судам першої та апеляційної інстанції не надані. Відповідно до п. 21 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 р.,- при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995р. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100,- середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку, - нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Позивачем до позову долучена довідка за квітень та травень 2021 року з урахуванням якої за останні два місця, що передують звільненню, його середньоденна заробітна плата становить 544 грн. 50 коп. (а.с. 8). Отже, розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати судом першої інстанції обґрунтовано розрахований до вимог чинного законодавства та наявних доказів , які заходяться в матеріалах справи. Що стосується до стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 суми моральної шкоди, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Статтею 237-1 КЗпП України визначений порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин, відповідно до положень якого передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. В силу ч.4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача. Невиплата заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 року у цивільній справі №362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Виходячи з вищевикладеного, невиплатою відповідачем належних позивачу коштів, йому спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків як ним, так і його сім`єю. Ситуація, яка склалася, дійсно вимагала від нього додаткових зусиль для організації свого життя та життя своєї сім`ї, у зв`язку з втратою гідного матеріального забезпечення. Приймаючи до уваги ті обставини, що позивач мав незручності з приводу порушення відносно нього законодавства, що обумовлюється тим, що позивач хвилювався, зазнав моральних страждань, враховуючи вимоги розумності та справедливості, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.). За таких обставин судова колегія вважає, що суд повно встановив обставини у справі, дав належну оцінку доказам на їх підтвердження та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося. Керуючись ст. ст. 367, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства року залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 29 вересня 2022 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук