Постанова 4814 № 552/528/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/528/22 Номер провадження 22-ц/814/1622/22Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М. імена (найменування) сторін: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Іванової Олени Ігорівни на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2022 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 травня 2022 року у складі судді Турченко Т.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна, - В С Т А Н О В И В : У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Остапенко О.П. звернувся до суду із вказаним позовом та просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 61956,98 грн. та 3% річних у сумі 443,04 грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 05.07.2016 року з нього на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.05.2016 року і до досягнення дитиною повноліття. На підставі виконавчого листа Київським ВДВС м. Полтави у Полтавській області відкрито виконавче провадження № 51895541. 10.02.2020 року ОСОБА_2 подала до Київського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) заяву у якій просила зробити перерахунок аліментів у зв`язку з отриманням ОСОБА_1 доходу від продажу 1/2 частки їхньої квартири, у сумі 392 000,00 грн. На підставі поданої заяви, державним виконавцем було зроблено перерахунок суми аліментів та донараховано ОСОБА_1 суму аліментів від продажу Ѕ частки квартири. Не бажаючи добровільно сплачувати безпідставно нараховану суму аліментів, 04.03.2020 року та 23.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця з проханням виправити помилку в перерахунку аліментів, та виключити безпідставно нараховані кошти. Дану заяву було залишено без задоволення. Не погоджуючись з діями державного виконавця, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав проте, 03.09.2020 року ухвалою Київського районного суду м. Полтави у задоволенні його скарги було відмовлено. 16.11.2020 року постановою Полтавського апеляційного суду вищевказану ухвалу залишено без змін. Постановою Верховного суду від 24.03.2021 року скасовано ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 03.09.2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16.11.2020 року та ухвалено нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Київського відділу ДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця Київського відділу ДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) Черненко І.В. щодо включення до доходів ОСОБА_1 за жовтень 2018 року грошових коштів отриманих від продажу 1/2 частки квартири. Зобов`язано державного виконавця Київського відділу ДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) Черненко І.В. виконати розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 51895541 без включення до його доходу коштів, отриманих від продажу 1/2 частки квартири. На даний час донька позивача досягла повноліття, а виконавче провадження № 51895541 закінчено. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по ВП № 51895541 від 02.02.2022 року станом на 06.11.2021 рік заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Переплата становить 61 956,98 грн. Листом від 26.01.2022 року позивач звернувся до ОСОБА_2 з пропозицією повернути безпідставно набуті кошти. Проте, на даний час відповідач кошти не повернула. В зв`язку з чим просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті грошові кошти у сумі 61 956, 98 грн. та 3 % річних у сумі 443,04 грн., а всього: 62 400 грн. 02 коп., а також судові витрати. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 61 956, 98 грн. та 3 % річних у сумі 443,04 грн., а всього: 62 400 грн. 02 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн. Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 травня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5200,00 грн. Не погодившись з вказаними рішеннями місцевого суду представник ОСОБА_2 адвокат Іванова О.І. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2022року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 травня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на не неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем у добровільному порядку було здійснена сплата аліментів, жодного примусу зі сторони відповідача не було. Дії позивача свідчать про факт добровільного надання фінансової допомоги на утримання дитини, адже відповідно до ст. 182 СК України платник аліментів має право на підставі власного волевиявлення сплачувати аліменти у більшому розмірі. Окрім того, переплата зі сплати аліментів на утримання дитини виникла до досягнення нею повноліття, тому будь-яка переплата зі сплати аліментів не може розцінюватися як безпідставно отримані кошти. Таким чином, ОСОБА_2 добросовісно набула грошові кошти у розмірі 61956,98 грн. в межах відкритого виконавчого провадження № 51895541. Також вказала, що витрати на правничу допомогу адвоката Остапенка О.П. стягнуті додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11.05.2022 є неспівмірними з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та наданих послуг, а також з їх обсягом. Просила стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача судові витрати понесені ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн. в суді першої інстанції, та судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а саме судовий збір 992,40 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу в сусмі 4000 грн. Від представника ОСОБА_1 адвоката Остапенка О.П. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 не бажав добровільно сплачувати неправомірно нараховану заборгованість зі сплати аліментів від продажу Ѕ частки квартири, що підтверджується наявними у справі доказами, тому кошти у сумі 61956,98 грн. безпідставно та недобросовісно набуті ОСОБА_2 , не є аліментами та на них не розповсюджується ст. 1215 ЦК України. Окрім того, просив вирішити питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, розмір яких згідно попереднього розрахунку складає 4000 грн. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 05.07.2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментиу розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.05.2016 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 9). На підставі вищевказаного рішення 07.07.2016 року Київським районним судом м. Полтави було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментиу розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.05.2016 року і до досягнення дитиною повноліття. 10.08.2016 року старшим державним виконавцем Київського ВДВС м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області Пилипенко А.В. відкрито виконавче провадження № 51895541 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментіву розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.05.2016 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 10). 10.02.2020 року ОСОБА_2 подала до Київського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Суми) заяву, у якій просила зробити перерахунок аліментів у зв`язку з отриманням ОСОБА_1 доходу від продажу 1/2 частини їхньої квартири, у сумі 392 000,00 грн. На підставі поданої заяви державним виконавцем було зроблено перерахунок суми аліментів та донараховано ОСОБА_1 суму аліментів від продажу 1/2 частини квартири (а.с. 11). 02.03.2020 року та 17.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Київського ВДВС у м. Полтава Північно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Суми) Міщаніна О.В. з заявою про проведення перерахунку нарахованих для сплати ним аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , 2003 року народження (а.с. 12-13). 14.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця. 03.09.2020 року ухвалою Київського районного суду м. Полтави у задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено (а.с. 14-15). 16.11.2020 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 03.09.2020 року залишено без змін (а.с. 16-18). 24.03.2021 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Черненко Ірини Вікторівни задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Черненко Ірини Вікторівни із включення до доходів ОСОБА_1 за жовтень 2018 року грошових коштів отриманих від продажу 1/2 частки квартири. Зобов`язано державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Черненко Ірину Вікторівну виконати розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 51895541 без включення до його доходу коштів, отриманих від продажу 1/2 частки квартири (а.с. 19-24). 25.01.2022 року постановою старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Черненко І. В. закінчено виконавче провадження № 51895541 в зв`язку з досягненням ОСОБА_3 повноліття, та відсутністю заборгованості по аліментах (а.с. 26). Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № 51895541, виданого Київським відділом державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) № 8957 від 02.02.2022 станом на 06.11.2021 роборгованість і сплати аліментів відсутня, мається переплата в розмірі 61 956,98 грн. (а.с. 27). Листом від 26.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з пропозицією в позасудовому порядку повернути безпідставно набуті кошти (а.с. 28). Відповіддю від 31.01.2022 ОСОБА_2 відмовилася в позасудовому порядку повертати ОСОБА_1 кошти (а.с. 30). Враховуючи вищевказані обставини справи місцевий суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня. Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18), від 24 березня 2021 року у справі № 369/8126/17 (провадження № 61-5137св19). Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року справа № 545/163/17. Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти у сумі 61956,98 грн. були отримані ОСОБА_2 на підставі її заяви від 10.02.2020 до Київського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) в рамках виконавчого провадження № 51895541, в якій вона просила зробити перерахунок суми аліментів у зв`язку з отриманням ОСОБА_1 доходу від продажу Ѕ частки квартири. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. На підставі поданої ОСОБА_2 заяви, діючи неправомірно, державний виконавець Київського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) зробив перерахунок суми аліментів та донарахував ОСОБА_1 як прибуток за жовтень 2018 року грошові кошти у сумі 392000 грн., отримані позивачем від продажу квартири. Вказана неправомірність дій державного виконавця була встановлена постановою Верховного Суду від 24.03.2021 року, якою зобов`язано державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Черненко Ірину Вікторівну виконати розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 51895541 без включення до його доходу коштів, отриманих від продажу 1/2 частки квартири. Верховний Суд вказав, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів. Таким чином, ОСОБА_2 безпідставно було отримано кошти у розмірі 61956,98 грн., що підтверджується розрахунком державного виконавця. Частиною 2 ст. 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними. Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц, провадження № 61-22875св19. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, розмір яких визначений із урахуванням наданого позивачем розрахунку. Належних і допустимих доказів на спростування вказаного розрахунку та/або свого розрахунку відповідачем надано не було. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду Київського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2022 року залишити без змін. Доводи апеляційної скарги, щодо незаконності ухваленого місцевим судом додаткового рішення, колегія суддів відхоляє з огляду на наступне. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_1 у даній справі на підставі договору про надання правничої допомоги від 27 вересня 2021 року № 335 надавало адвокатське об`єднання «Аргос» в особі керуючого партнера Остапенка Олександра Петровича (а.с. 47-48). На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, 28.04.2022 року адвокат Остапенко О.П. в інтересах ОСОБА_1 надав до суду детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги по справі станом на 27.04.2022 рік. Просив вирішити питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 200, 00 грн. Враховуючи задоволення позовних вимог, місцевий суд, прийшов до обгрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу. Таким чином, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому додаткове рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 14.09.2022 року до суду апеляційної інстанції представником ОСОБА_1 адвокатом Остапенко О.П. було подано детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги у даній справі в суді апеляційної інстанції, зокрема за складання відзиву на апеляційну скаргу у сумі 2400 грн., які він просив стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача. На підтвердження здійснення ОСОБА_1 оплати за надану правову допомогу було долучено платіжне доручення № 149466402 від 24.06.2022 у сумі 2400 грн. Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи обсяг наданих послуг і виконаних адвокатом робіт, вважає підтвердженими витрати ОСОБА_1 на професійну правову допомогу надану адвокатом Остапенко О.П. у сумі 2400 грн, які відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_2 . Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Іванової Олени Ігорівни залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2022 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 травня 2022 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2400 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.Ю. Кузнєцова Судді: Г.Л. Карпушин Л.М. Хіль