Постанова Київський апеляційний суд № 361/2406/20

від 27.09.2022НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

справа № 361/2406/20 головуючий у суді І інстанції Петришин Н.М. провадження № 22-ц/824/8151/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданими представником - адвокатом Васильєвим Павлом Сергійовичем, на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року до суду надійшла позовна заява ТОВ «АНСУ» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 03 серпня 2011 року між відповідачами та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір №23-547/11-А, відповідно до якого банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти в сумі 212 160,00 гривень терміном до 02.08.2018 року, із встановленням плати за користування кредитними коштами у розмірі 17,5 процентів річних, поточний рахунок Позичальника НОМЕР_1 . Відповідно до п. 1.4.1.5.1. Кредитного договору у випадку порушення Позичальником будь-яких своїх зобов`язань встановлених умовами Кредитного договору, процентна ставка підвищується на 4% (чотири відсотки) річних, в порядку передбаченому цим договором. За договором позичальник зобов`язується здійснювати сплату грошових коштів шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань з метою погашення заборгованості за виданим кредитом та нарахованим відсоткам на рахунок НОМЕР_2 . Відповідно до п. 1.7.1. Кредитного договору Кредит надається однією сумою згідно з кредитною заявкою позичальника, в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника. Банк виконав свої обов`язки за Кредитним договором № 23-547/11-А від 03.08.2011 належним чином. 03 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено Договір поруки 23-547/11-А-П. Відповідно до умов пункту 1.1. Договору поруки Поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором № 23-547/11-А від 03.08.2011 року. Відповідно до умов пункту 1.2. Договору поруки поручитель та боржник відповідають солідарні боржники, що означає, що Кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до Боржника, так і до Поручителя, чи до обох одночасно. 03 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір застави, відповідно до умов якого для забезпечення повного і своєчасного виконання заставодавцем боргових зобов`язань, визначених у статті 2 цього Договору, заставодавець надає Заставодержателю в заставу предмет Застави (автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, тип легковий седан, 2011 року випуску. Відповідач 1 та Відповідач 2 свої обов`язки за Кредитним договором та Договором не виконують, чим порушують їх умови. 21 листопада 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та КРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АНСУ» укладені Договори про відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами застави. Заборгованість Відповідачів за Кредитним договором, відповідно до розрахунку заборгованості по Кредитному договору станом 07.04.2020 року становить 87 786,47 гривень, та заборгованість відповідачів за прострочення виконання грошових зобов`язань за Кредитним договором складає 10 274,47 гривень. На підставі викладеного та приймаючи до уваги значний строк невиконання прийнятих на себе зобов`язань, ТОВ «АНСУ» направило 02.01.2020 року Відповідачу 1 та Відповідачу 2 досудові вимоги за вих. № 4761, № 4760 про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання, але дані вимоги не виконані. Враховуючи вищевказане позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість у сумі 98 060,94 гривень та судовий збір. Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2021 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» заборгованість за кредитним договором № 23-547/11-А від 03 серпня 2011 року у розмірі 98 060 (дев`яносто вісім тисяч шістдесят ) гривень 94 копійки, яка складається з: залишок заборгованості за кредитом - 57 776, 52 гривень, залишок заборгованості по процентах - 9 365, 79 гривень, пеня - 20 644, 16 гривень, інфляційні втрати - 6 698, 72 гривні, 3 проценти річних - 3 575, 75 гривні. Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» судовий збір у розмірі по 1051 гривні з кожного. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Васильєва Павла Сергійовича, подала апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив визнати обґрунтованими підстави для відводу судді першої інстанції, яка прийняла оскаржуване заочне рішення та здійснила його перегляд, заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. При цьому зазначає, що суд першої інстанції не дослідив квитанції, які були долучені відповідачем при поданні заяви про перегляд заочного рішення. А відтак, вказані докази необхідно дослідити в суді апеляційної інстанції, оскільки вказані докази підтверджують сплату коштів, неврахованих при ухваленні оскаржуваного рішення. Зазначає, що факт того, що відповідач виплатив суму боргу являється самостійною підставою для неможливості подальшого нарахування заборгованості та інших штрафних санкцій. На думку апелянта, суд першої інстанції не визначив період часу, за який відбувається стягнення. Окрім того, звертає увагу суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції не було вирішено клопотання відповідача про витребування оригіналу кредитної справи з усіма додатками за договором кредиту №23-547/11-А від 03 серпня 2011 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 . Апелянт наголошує, що, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12 позивач не мав права нараховувати проценти від суми позики після спливу строку кредитування, який припинився 02 серпня 2018 року. Також вказує на те, що позивачем не було надано суду виписки з рахунку відповідача 1, які могли б бути доказом наявності чи відсутності заборгованості відповідача

1. Натомість, розрахунок вимог банку не може підтверджувати існування кредитної заборгованості, оскільки не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 25 квітня 2012 року в справі №6-20цс12). Апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідач 1 не отримувала письмову вимогу банку про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання, що є порушенням ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, на думку апелянта, позивач відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про споживче кредитування» не мав права стягувати прострочену заборгованість, тому що він не був включений до реєстру колекторських компаній. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що позивачем пропущено строк позовної давності, у зв`язку з чим, враховуючи те, що відповідач не знав про наявність справи, в апеляційній скарзі заявляє про необхідність застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача. Вказує, що відповідач 1 не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, а відтак, дане порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2021 року та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2021 року та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 15 липня 2022 року на адресу суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , направлений представником позивача засобами поштового зв`язку 12 липня 2022 року. У вказаному відзиві представник позивача просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції - без змін. 18 липня 2022 року на адресу суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , направлений представником позивача засобами поштового зв`язку 12 липня 2022 року. У вказаному відзиві представник позивача просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому представник позивача зазначає, що банком було проведено аналіз квитанцій, які просила долучити до матеріалів справи сторона відповідачів, та з`ясовано, що всі суми погашень за даними квитанціями було враховано банком на погашення кредитної заборгованості за кредитним договором та відображено у розрахунку заборгованості, який позивачем долучено пунктом № 13 до додатків до позовної заяви. Окрім того, звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що сторона відповідачів не надала свого розрахунку чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості для нього, тобто відповідачі не спростували факт наявності та розмір заборгованості чи порядок її нарахування. Також апелянтами не заявлено клопотання про проведення відповідної судової економічної експертизи. Таким чином, на думку представника позивача, відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності розміру заборгованості. Представник позивача наголошує, що в розрахунках заборгованості, долучених до позовної заяви, зазначені і періоди часу, за який відбулося стягнення. Щодо клопотання відповідача про витребування оригіналу кредитної справи, представник відповідача зазначає, що під час розгляду справи в місцевому суді позивач завжди забезпечував явку свого представника з оригіналом документів кредитної справи, про що представником було оголошено в судовому засіданні. Натомість у сторін справи питань з цього приводу не було. Сторона позивача наголошує, що банк не нараховував проценти від суми позики поза межами строку кредитування, що вбачається з розрахунку заборгованості. При цьому жодного доказу щодо такого нарахування апелянтами не надано. Також представник позивача звертає увагу суду на те, що апелянтами не ставиться під сумнів факт укладення кредитного договору та факт отримання кредитних коштів, а навпаки - апелянти підтверджують їх. Окрім вищевикладеного, представник позивача зазначає, що апелянти власноруч отримали письмову вимогу (про дострокове повернення кредиту) від позивача 11 лютого 2020 року, що підтверджується матеріалами справи. Також, представник позивача заперечує доводи апелянтів щодо неможливості стягнення простроченої заборгованості позивачем. При цьому зазначає, що позивач є фінансовою установою, що підтверджується матеріалами справи, а не колекторською компанією, яка на думку апелянтів має право надавати кредитні кошти. Крім того, доводи апелянтів про застосування строку позовної давності сторона позивача вважає неаргументованими та неконкретизованими. Разом з тим зазначає, що позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом в межах строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки в даній справі ціна позову становить 98 060,94 грн. і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 03 серпня 2011 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №23-547/11-А, відповідно до якого банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти в сумі 212 160,00 гривень терміном до 02.08.2018 року, із встановленням плати за користування кредитними коштами у розмірі 17,5 процентів річних, поточний рахунок Позичальника НОМЕР_1 . Відповідно до п. 1.4.1.5.1. Кредитного договору у випадку порушення Позичальником будь-яких своїх зобов`язань встановлених умовами Кредитного договору, процентна ставка підвищується на 4% (чотири відсотки) річних, в порядку передбаченому цим договором. За договором позичальник зобов`язується здійснювати сплату грошових коштів шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань з метою погашення заборгованості за виданим кредитом та нарахованим відсоткам на рахунок НОМЕР_2 . Відповідно до п. 1.7.1. Кредитного договору Кредит надається однією сумою згідно з кредитною заявкою позичальника, в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника. Відповідно до умов Кредитного договору встановлено, що цільове призначення кредиту - на придбання автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, який позичальником було передано в заставу Банку. 03 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено Договір поруки 23-547/11-А-П. Відповідно до умов пункту 1.1. Договору поруки Поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником в`язань за Кредитним договором № 23-547/11-А від 03.08.2011 року. Відповідно до умов пункту 1.2. Договору поруки поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що Кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до Боржника, так і до Поручителя, чи до обох одночасно. 03 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір застави, відповідно до умов якого для забезпечення повного і своєчасного виконання заставодавцем боргових зобов`язань, визначених у статті 2 цього Договору, заставодавець цим надає Заставодержателю в заставу предмет Застави (автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, тип легковий седан, 2011 року випуску, колір чорний, шасі № VIN НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ). 21 листопада 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «АНСУ» укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого новий кредитор має право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, вказаних у Додатку № 1 до цього договору та сплати штрафних санкцій у розмірах, передбачених основними договорами. Відповідно до реєстру кредитних договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, видно, що банк передав новому кредитору право вимоги до боржника ОСОБА_1 , кредитний договір № 23-547/11-А від 03.08.2011 року. Згідно до реєстру договорів поруки, права вимоги за якими відступають, вбачається, що банк передав новому кредитору право вимоги до боржника ОСОБА_1 , кредитний договір № 23-547/11-А від 03.08.2011 року, поручителем якого виступає ОСОБА_2 . Крім того, 21 листопада 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «АНСУ» укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами застави, відповідно до якого новий заставодавець приймає та набуває всіх прав належних первісному заставодержателю за договорами застави, які забезпечують виконання зобов`язань за кредитними договорами та перелічені у додатку № 1 до цього договору. Із додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги за договорами застави від 21.11.2018 року, видно, що банк передав право вимоги до боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №23-547/11-А від 03.08.2011 року, заставою якого є автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, тип легковий седан, 2011 року випуску, колір чорний, шасі № VIN НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Також судом першої інстанції встановлено, що позивачем в порядку позасудового врегулювання спору 02.01.2020 р. надіслано відповідачам вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до розрахунку, заборгованість відповідачів по Кредитному договору № 23-547/11-А від 03.08.2011 року станом на 07.04.2020 року становить 87 786,47 гривень, а заборгованість відповідачів за прострочення виконання грошових зобов`язань за Кредитним договором складає 10 274,47 гривень. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що враховуючи, що відповідачі допустили виникнення заборгованості, та, відповідно, порушили зобов`язання за договором, забезпеченим порукою, беручи до уваги те, що договором поруки встановлена солідарна відповідальність відповідачів перед банком, при цьому права вимоги банка до відповідачів відступлено позивачу у встановленому цивільним законодавством порядку із дотриманням процедури інформування боржників про відступлення права грошової вимоги, суд вважає, що у позивача виникло право вимагати солідарного задоволення своєї вимоги про повернення наданих кредитних коштів та сплати процентів із застосуванням передбачених договором штрафних санкцій. На підставі викладено, позовні вимоги банку про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких відноситься примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Так, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з нормами ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у визначений у зобов`язанні строк. Договором, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). При цьому у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст.611 ЦК ). Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Як передбачено ст. 1048 ЦК України, право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначені у ст.1050 ЦК України. Зокрема, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. В силу ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події (ч.2 ст.1078 ЦК). Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. За змістом ст.541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст.543 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель від повідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. А відтак, враховуючи вищевикладені норми матеріального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами та зважаючи на вірно встановлені судом першої інстанції обставини справи, а саме: порушення зобов`язання за договором, забезпеченим порукою, що передбачає солідарну відповідальність відповідачів перед банком, та дотримання банком процедури інформування боржників про відступлення права грошової вимоги, суд першої інстанції на думку колегії суддів дійшов правильного висновку про задоволення позову. Що ж стосується доводів апелянтів щодо незаконності і необґрунтованості судового рішення, то вони апеляційним судом розцінюються критично виходячи з наступного. Розглядаючи доводи апелянтів щодо не дослідження судом першої інстанції копій квитанцій, які були долучені відповідачем при поданні заяви про перегляд заочного рішення та клопотання про необхідність їх дослідження в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Згідно з частиною 3 статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки на судове засідання, призначене на 23 листопада 2020 року - отримано особисто (т.1, а.с.106), на 25 травня 2021 року - вручено дружині ОСОБА_2 (т.1, а.с. 142). При цьому апеляційний суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. А відтак, посилання ОСОБА_2 на те, що у зв`язку із тим, що він не брав участь у судовому розгляді, не зміг надати відповідні докази оплати, спростовуються матеріалами справи, а отже, не можуть бути прийняті до уваги. Отже, завірені копії квитанцій про сплату коштів за договором № 23-547/11-А від 03 серпня 2011 року (47 шт.), які апелянт просить дослідити в суді апеляційної інстанції є новим доказом, який не був предметом розгляду суду першої інстанції. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.01.2021 у справі № 264/949/19. Отже, відповідач не реалізував своє процесуальне право, передбачене ст. 83 ЦПК України щодо подання доказів до суду першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, враховує, що вони не мають виключного значення для правильного вирішення справи, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що дані платежі, з урахуванням черговості їх погашення та не завжди вчасного внесення чергового платежу, були в цілому враховані при визначенні розміру заборгованості. А відтак, колегія суддів, встановивши, що відповідач, належним чином повідомлений про наявність судового провадження на розгляді в суді першої інстанції, вважає, що посилання відповідача на позбавлення його можливості надати докази та спростувати пояснення позивача в суді першої інстанції є безпідставними. Крім того, доводи апелянтів щодо невизначення періоду часу, за який відбувається стягнення апеляційний суд оцінює критично як такі, що не ґрунтуються на жодних належних та допустимих доказах, а є припущеннями відповідачів. Натомість колегія суддів погоджується з позицією позивача про те, що в розрахунках заборгованості, долучених до позовної заяви, зазначені періоди часу, за які проводилося нарахування заборгованості та відбулося стягнення. Щодо не вирішення клопотання про витребування оригіналу кредитної справи з усіма додатками за договором кредиту №23-547/11-А від 03 серпня 2011 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає про таке. Дане клопотання було заявлено ОСОБА_2 в заяві про перегляд заочного рішення суду (т.1, а.с.175-215) та ОСОБА_1 в заяві про перегляд заочного рішення суду (т.2, а.с.16-35). Однак, як вбачається зі змісту ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2022 року (т.2, а.с.4-5) та ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2022 року заяви про перегляд заочного рішення Броварського міськрайонного суду Киїівської області від 25 травня 2021 року були залишені без задоволення. А відтак, клопотання про витребування оригіналу кредитної справи не підлягало вирішенню судом першої інстанції, оскільки судом було відмовлено у перегляді заочного рішення суду. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що позивачем пропущено строк позовної давності, у зв`язку з чим відповідач 1 при поданні заяви про перегляд заочного рішення суду заявляла про необхідність застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача, однак суд першої інстанції вказаного не дослідив. Разом з тим, беручи до уваги, що відповідачами така заява не була подана до суду першої інстанції під час розгляду справи, а заяви про перегляд заочного рішення Броварського міськрайонного суду Киїівської області від 25 травня 2021 року були залишені без задоволення, були відсутні підстави для вирішення їх судом першої інстанції. Окрім того, колегія суддів вважає заяви необґрунтованими, оскільки відповідачами жодним чином не вмотивовано підстави для застосування строку позовної давності в даній справі. Як вбачається з матеріалів справи, дія кредитного договору закінчилася 02 серпня 2018 року, до суду з позовом позивач звернувся у квітні 2020 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Також апелянти вказують, що відповідач 1 не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, а відтак, дане порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Такі доводи апеляційних скарг на думку колегії суддів є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу. Як вже встановлено апеляційним судом, ОСОБА_2 був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції. Окрім того, ОСОБА_1 також була належним чином повідомлена про розгляд справи, про що, зокрема, свідчать рекомендовані повідомлення про вручення, зокрема судової повістки на судове засідання, призначене на 25 травня 2021 року (т.1, а.с.143) та її неодноразові клопотання та заяви, подані до суду першої інстанції (т.1, а.с.87-90, 104-105, 124-126, 130-131, 145-150). Також апеляційний суд звертає увагу, що під час розгляду справи судом першої інстанції та постановленні заочного рішення, що оскаржується, стороною відповідача клопотання про витребування оригіналу кредитної справи з усіма додатками за договором кредиту №23-547/11-А від 03 серпня 2011 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 не заявлялося, а отже доводи стосовно порушення судом першої інстанції процесуального права в цій частині не знайшли свого підтвердження. Окрім того, суд відхиляє доводи відповідачів щодо того, що позивач нараховував проценти від суми позики після спливу строку кредитування, який припинився 02 серпня 2018 року, оскільки вказане спростовується матеріалами справи, а саме: розрахунком заборгованості, наданим позивачем до позовної заяви (т.1, а.с. 47-51), згідно якого останнє нарахування позивачем було здійснено за період з 01.08.2018 - 02.08.2018 року. Крім того, не заслуговують на увагу і доводи апелянтів щодо неотримання письмової вимоги банку про погашення заборгованості, як такі, що спростовуються матеріалами справи. Так, письмова вимога про погашення заборгованості отримана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку 11 лютого 2020 року (т.1, а.с.57-62), що підтверджується належними та допустимими доказами. Окрім того, посилання апелянтів на те, що позивач відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про споживче кредитування» не мав права стягувати прострочену заборгованість, тому що він не був включений до реєстру колекторських компаній апеляційний суд розцінює критично, як суб`єктивне трактування стороною відповідачів норм матеріального права. Так, згідно з частиною 1 статті 23 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець, новий кредитор має право залучати до врегулювання простроченої заборгованості виключно колекторську компанію, включену до реєстру колекторських компаній, шляхом укладення відповідного договору. Договір, спрямований на врегулювання простроченої заборгованості, укладений кредитодавцем, новим кредитором з юридичною особою, яка не включена до реєстру колекторських компаній, є нікчемним. А відтак, вказаною нормою передбачено право нового кредитора залучати до врегулювання простроченої заборгованості виключно колекторську компанію, при цьому обов`язковість включення самого нового кредитора до реєстру колекторських компаній даною нормою не встановлено. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 апелянт просить визнати обґрунтованими підстави для відводу судді першої інстанції, яка прийняла оскаржуване заочне рішення суду та здійснила його перегляд. Відповідно до ст. 352 ЦПК учасники справи (а також інші особи, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов`язки) мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. У ст. 353 ЦПК наведено вичерпний перелік ухвал суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Серед них немає ухвали, яка постановлюється за підсумками розгляду заяви про відвід судді. Із цього випливає висновок, що ухвала суду першої інстанції, якою вирішено питання відводу судді, може бути оскаржена тільки одночасно з оскарженням рішення суду по суті справи. Розглядаючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо невмотивованості вказаних ухвал, колегія суддів виходить з такого. Статтею 36 ЦПК України визначено підстави для відводу (самовідводу) судді, а саме: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. У клопотанні представника заявника ОСОБА_1 - Васильєва Павла Сергійовича про відвід головуючому судді у справі Петришин Н.М. представник зазначав, що суддя Петришин Н.М. приймала заочне рішення, яке оскаржується. Також розглядала та відмовила у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення. Суддя, яка приймала рішення, відмовила у його скасуванні, що свідчить про ознаки «повторної участі судді у розгляді справи». Відтак, при перегляді рішення вказаним судом є стійка, сформована позиція у справі у судді, нажаль, не вбік відповідачів. Це вплине на об`єктивний перегляд рішення, оскільки скасовувати рішення, яке прийнято самим суддею може свідчити про підтвердження допущенних помилок при його прийнятті. Тому, у розрізі п.3 ч.1 ст.36 ЦПК України суддя прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи (відмови у скасуванні), це демонструє наявні інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України. При цьому зазначав, що заявлення відводу є необхідним для демонтажу будь-яких сумнівів в об`єктивності та неупередженості, з метою повного та всебічного розгляду справи, дотримання відповідачем 2 процесуальних прав, виходячи з морально-етичних міркувань (т.2, а.с.60-62). Однак, суд апеляційної інстанції критично оцінює вказані посилання апелянта, який вважав дану обставину підставою для відводу головуючого судді в суді першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2022 року заявлений представником заявника ОСОБА_1 - Васильєвим Павлом Сергійовичем , відвід судді Петришин Наталії Миколаївні визнано необґрунтованим. Заяву представника заявника ОСОБА_1 - Васильєва Павла Сергійовича , про відвід головуючого у справі - судді Петришин Наталії Миколаївні передано на розгляд іншому судді, визначеногому в порядку, вставленому ст. 33 ЦПК України (т.2, а.с.65-66). Визнання заяви про відвід необґрунтованою вмотивовано тим, що обґрунтування зводиться виключно до незгоди сторони з процесуальним рішенням судді, що не є підставами для відводу судді та не свідчить про існування об`єктивно обґрунтованих обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Крім того, посилання відповідача на повторність участь судді Петришин Н.М. у розгляді справи є безпідставним, оскільки відсутні передбачені ст. 37 ЦПК України обставини про недопустимість повторної участі судді в розгляді справи. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2022 року у задоволенні заяви представника заявника Васильєва Павла Сергійовича про відвід судді, поданої в цивільній справі № 361/2406/20 про перегляд заочного рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та кредит» про стягнення заборгованості відмовлено (т.2, а.с. 69-71). Відмова в задоволенні заяви представника заявника Васильєва Павла Сергійовича про відвід судді обґрунтована тим, що передбачені ст.36 ЦПК України підстави для відводу судді відсутні, викладені представником заявника мотиви - його припущення, заява про відвід є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Апеляційний суд, оцінюючи висновки суду першої інстанції в цій частині, виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Крім того, суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених частиною 1 статті 37 цього Кодексу, а саме: суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. Як вбачається з письмових матеріалів справи, у даній справі було прийнято судом у тому ж складі заочне рішення, а ухвалою заяву відповідача про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення. А відтак, враховуючи норму ч. 1 ст. 37 ЦПК України, суддя може брати участь у вирішенні даної справи. Отже, враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що обґрунтування заяви про відвід зводиться виключно до незгоди сторони відповідача з процесуальним рішенням судді, що не є підставами для відводу судді та не свідчить про існування об`єктивно обґрунтованих обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про відсутність передбачених нормами законодавства підстав для відводу головуючого судді в суді першої інстанції в даній справі. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано обґрунтовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості. Інші доводи апеляційних скарг, також на законність рішення суду першої інстанції не впливають, оскільки спрямовані на переоцінку доказів та побудовані на припущеннях. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки їх доводи висновків суду не спростовують. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд бере до уваги, що ухвалами Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року було відстрочено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі по 3 153 грн. 00 коп. кожному, за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі. А відтак, враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_2 та апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, з відповідачів слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі по 3 153 грн. 00 коп. з кожного. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Васильєвим Павлом Сергійовичем, - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Васильєвим Павлом Сергійовичем, - залишити без задоволення. Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2021 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 3 153 грн. 00 коп. - за розгляд справи апеляційним судом. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 3 153 грн. 00 коп. - за розгляд справи апеляційним судом. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова