Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/4077/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5816/22 Справа № 211/4077/21 Суддя у 1-й інстанції - Онопченко Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2022 року м.Кривий Ріг Справа № 211/4077/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровські області на заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2022 року, яке постановлено суддею Онопченком Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 03 лютого 2022 року,- ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК від 02.06.1997 року ОСОБА_1 первинно було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 40 % за трудовим каліцтвом, визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.07.1998 року. Висновком МСЕК від 21.11.2007 року позивачу, при повторному переогляді, було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 40 % за трудовим каліцтвом, визнано особою з інвалідністю третьої групи, на безстроковий термін. Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві - задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 65 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. грн. 00 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровські області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Вважає, що позивач отримав право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з отриманням виробничої травми у 2001 році, тобто до утворення Фонду, отже Відділення Фонду не може бути відповідачем у справі. Крім того, позивач не перебував і не міг перебувати в правовідносинах з Відділенням. До Фонду позивач ні разу не звертався за медичним лікуванням, будь-якими медико-соціальними послугами. Вважає, що Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09. 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02. 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03. 2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12. 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV, у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області моральної шкоди. Вказує, що позивач не надав будь-яких доказів ліквідації підприємства, внаслідок неналежних умов праці на якому у нього виникло професійне захворювання, та відсутність правонаступників. Також, відповідач зазначає, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Відзив на апеляцій скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, щоОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Криворізьким АТП-14129 та, станом на 11.09.1996 року, займав посаду водія першого класу. Працюючи водієм Криворізького АТП-14129, 11.09.1996 року, внаслідок нещасного випадку, ОСОБА_1 отримав травму, а саме: закритий перелам лівої лонної і сідничної кістки, посттравматичний неврит малогомілкового нерва зліва, позачеревний розрив сечового міхура, велика зачеревна урогематома черевної порожнини. (а.с.10-11). Висновком МСЕК від 02.06.1997 року ОСОБА_1 первинно було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 40 % за трудовим каліцтвом, визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.07.1998 року. Висновком МСЕК від 21.11.2007 року позивачу, при повторному переогляді, було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 40 % за трудовим каліцтвом, визнано особою з інвалідністю третьої групи, на безстроковий термін. Згідно акту № 1061 прийняття - передачі особових справ потерпілих на виробництві, складеного 22 січня 2002 року, страховик - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України прийняв від ВАТ «Криворізька АТП-14129» до виплати особову справу потерпілого ОСОБА_1 (а.с.23). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області - залишено без змін ( а.с. 113-116). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Також, суд виходив з того, що позивач був застрахованою особою, та відповідно до ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, виникло в особи до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 717-V від 23 лютого 2007 року, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, незалежно від дати звернення з позовом до суду. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, з наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою у січні 1997 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами), в редакції станом на січень 1997 рік. У відповідності до положень п.11 цих Правил, в редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин сторін, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн. ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, зазначав що підприємство на якому він отримав виробничу травму у 1996 році ліквідовано. У частині першій статті 37 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). За статтею 466 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, у разі реорганізації юридичної особи виплата місячних платежів ( ст. 465 цього Кодексу), належних з неї у зв`язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров`я чи заподіянням смерті, покладається на правонаступників юридичної особи. При ліквідації юридичної особи без правонаступника належні потерпілому або особам, зазначеним у час-другій статті 456 цього Кодексу, платежі повинні бути капіталізовані за Правилами державного страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірі і строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди. У разі ліквідації юридичної особи позови про відшкодування шкоди, заподіяної ліквідованою юридичною особою, зв`язані з ушкодженням здоров`я чи смертю громадянина, пред`являються до вищої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи. Вимога про збільшення або зменшення розміру одержуваного потерпілим відшкодування шкоди на підставах, передбачених у статтях 463 і 464 цього Кодексу, пред`являється до правонаступника або відповідно до організації зазначених у частині третій цієї статті, або відповідно до правонаступника юридичної особи чи організації, зазначених у частині третій цієї статті, які провадять відшкодування за заподіяну шкоду. У пункті 32 Правил відшкодування власником підприємства,установи і організаціїабо уповноваженимним органомшкоди,заподіяної працівниковіушкодженням здоров`я,пов`язаним з виконаннямним трудовихобов`язків затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що при ліквідації, банкрутстві або реорганізації ( злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства відшкодування шкоди, компенсація всіх видів витрат проводиться правонаступником. Якщо права й обов`язки ліквідованого підприємства не переходять до правонаступника, суми, що підлягають відшкодуванню, капіталізуються і перераховуються органам державного соціального страхування для виплати розмірі і в терміни, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди. У разі ліквідації або банкрутства підприємства без правонаступника ліквідаційна комісія надсилає офіційне повідомлення про це до місцевого органу державного соціального страхування. Якщо при ліквідації підприємства капіталізація платежів у відшкодування шкоди не проведена, регресна вимога подається органам державного соціального страхування. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у Постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 212/629/ 17-ц, провадження №61-36283св18, від 17 липня 2019 року у справі 6987/16-ц, провадження № 61-17314св18 та Верховний Суд України у Постанові від 06 грудня 2017 року у справі № 212/411/17-ц. Так, у пункті 4 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому ушкодженням здоров`я складається також з відшкодування моральної шкоди, за наявності факту її заподіяння. За вказаних обставин вбачається, що у зв`язку із ліквідацією без правонаступника Криворізького АТП-14129, із регресною вимогою про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я під час виконання трудових обов`язків позивач має право звернутись до органів державного соціального страхування, тому Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області є належним відповідачем у справі, що було вірно встановлено судом першої інстанції. У зв`язку з чим, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він є неналежним відповідачем по справі та не повинен відшкодовувати моральну шкоду позивачу у зв`язку з отриманням ним виробничої травми у 1996 році. Посилання відповідача на той факт, що позивач жодного разу не звертався до відповідача за медичним лікуванням, будь-якими медико-соціальними послугами, колегія суддів не бере до уваги, оскільки це не має правового значення, адже позовні вимоги стосуються стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, зокрема, це не спростовує наявності правових підстав для обов`язку відшкодування відповідачем позивачу моральної шкоди внаслідок отримання виробничої травми. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано відсоток втрати позивачем професійної працездатності - 45%, за трудовим каліцтвом від 11.06.1996 року, визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, що свідчить про тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, ПОТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровські області- залишити без задоволення. Заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 28 вересня 2022 року. Головуючий: Судді: