Постанова 4814 № 638/7590/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 638/7590/20 Номер провадження 22-ц/814/1494/22Головуючий у 1-й інстанції Семіряд І.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Триголова В.М., суддів Дорош А.І., Лобова О.А., при секретарі : Коротун І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 листопада 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди Встановив: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовною заявою про компенсацію моральної шкоди , завданою бездіяльністю органу, що має здійснювати досулове розслідування , та прокуратури. У своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказує , що у Слідчому відділі Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області з 2012 року знаходиться кримінальне провадження №12012220480000010 за ч.2, ст.190 КК України по відношенню ОСОБА_2 . У даному кримінальному провадженні позивача визнано потерпілим. Позвач також зазначає, що він неодноразово звертався зі скаргами до керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 на бездіяльність слідчих у данному кримінальному провадженні .Проте не отримавши належного захисту позивач вимушений був звернутись до відповідача з заявами про кримінальне правопорушення , які внесені в ЄРДР за №42013220090000130 відносно слідчого Топоркова , № 4201422009000004 відносно слідчого Санжаровської , №4201622100000222 відносно слідчого Андроняк , ,№ 4201822000000000219 відносно слідчого Хомич, № 42018220000001473 відносно слідчого Рябцевої,. № 41018221090000059 відносно слідчого Хомич та Мороз ,№ 42017220000001156 відносно слідчого Мороз , № 42018220000001192 відносно процесуального керівника Мороз, № 42018220000001192 відносно процесуального керівника Ярового, № 42018220000001334 відносно керівника Харківської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 , у всіх кримінальних провадженнях ОСОБА_1 визнано потерпілим. Внаслідок бездіяльності відповідача , позивачу спричинено моральну шкоду , яка полягає у моральних стражданнях , ослільки він не міг реалізувати своє право на розгляд своїх заяв , наданих до відповідача і вимушений був докладати додаткових зусиль для поновлення свого права на розгляд своїх заяв в порядку встановленому КПК України. Звертає увагу, на те, що Дзержинським районним судом м.Харкова прийнято ухвали про визнання дій слідчих Топоркова та Санжаровської неправомірними , про визнання бездіяльності уповноваженої особи прокуратури неправомірною; про відвід слідчого Андроняк про визнання незаконною бездіяльності уповноважених осіб Харківської місцевої прокуратур №1. Не зважаючи на ухвали суду, клопотання, докази у кримінальному провадженні відповідач продовжує бездіяльність, що спричиняє моральні страждання позивачу. ОСОБА_1 просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 133 520 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру і відповідно заподіяння моральної шкоди, розмір якої також необгрунтований. Не погодившись з рішенням Дзержинського раонного суду м.Харкова від 15 листопада 2021 року , ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Позивач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріалного та процесуального права, вказує що не одержав правового захисту від посадової особи відповідача, наголошує що цим йому дійсно завдано моральних страждань. У апеляційній скарзі просив , рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити його позов. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до наступних висновків Судом встановлено, що 16.08.2013 прокуратурою Дзержинського району м. Харкова внесено відомості до ЄРДР за № 42013220090000130, за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 367 КК Україниз фабулою: 16.08.2013 до прокуратури надійшла ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова щодо внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 щодо неправомірних дій слідчого СВД Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС в Харківській області Топоркова С.Є. 21.01.2014 прокуратурою Харківської області внесено відомості до ЄРДР за №4201422009000004, за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 365 КК України. 12.02.2018 Територіальним управлінням ДБР внесено відомості до ЄРДР за № 4201822000000000219 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 365 КК України. 21.02.2018 Харківською місцевої прокуратурою №1 внесено відомості до ЄРДР №42018221090000059 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 365 КК України. 25.10.2018 Територіальним управлінням ДБР внесено відомості до ЄРДР за №42018220000001334 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 365 КК України. 24.10.2017 Прокуратурою Харківської області внесено відомості до ЄРДР №42017220000001156 за правовою кваліфікацією (КК України 2001 року) ч.1,ст..364 (чинна з 04.06.2014 року). 16.11.2018 Прокуратурою Харківської області внесено відомості до ЄРДР за №42018220000001473 (КК України 2001 року) ч.1,ст..364 (чинна з 04.06.2014 року), у витягу потерпілою ( заявником ) зазначена ОСОБА_4 . Окрім того, позивачем вказано, що в ЄРДР внесено відомості за № 42016221000000222, № 42018220000001192, проте жодного доказу цим обставинам ОСОБА_1 не надав . З наданих позивачем доказів також вбачається, що йому надавались письмові відповіді Харківською місцевою прокуратурою, а саме 13.02.2020 за вих. №04-26-2732-12, 23.02.2018 за вих. №04-26-1457-18, 29.10.2018 за вих. №15/3-76-15, 28.08.2013 за вих. №42013-90-130. ОСОБА_1 зазначає, що всі зазначені кримінальні провадження внесені до ЄРДР стосовно слідчих та процесуальних керівників у зв`язку з тим, що не вживається жодних заходів у кримінальному провадженні №12012220480000010 за ч. 2 ст. 190 КК України, де його визнано потерпілим. Проте, жодного доказу того, що кримінальне провадження №12012220480000010 внесено до ЄРДР суду не надано. До апеляційної скарги апелянтом долучено лише Пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого у кримінальному провадженні №12012220480000010, підписану ОСОБА_1 . Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення. Статтями 16та 23 ЦК Українипередбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Чинне законодавство не містить методики чи способівобчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Згідно зі статтею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. Статтею 55 Конституції Україникожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до статті 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Частинами 1-3 статті 23 ЦК Українита роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. В деліктних правовідносинах обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою покладається на позивача. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року (справа №638/14260/16-ц, провадження №61-11766св18), від 10 жовтня 2018 року (справа №640/3837/17, провадження №61-29382св18). Згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18), необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відповідно до частини 6 статті 1176 Цивільного Кодексу Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Згідно частини 1 статті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями1167,1174 ЦК Українидоказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою , що зазначено у ст.ст.1167,1173,1174 ЦК України. Частинами 1,6 ст.28 КПК України визначено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом. Суд здійснює нагляд за дотримання верховенства права та законності процесуальної діяльності слідчого та прокурора , забезпечує дотримання основоположних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовиї контроль за їх діяльністю , що має на меті усунути недоліки в такій діяльності. При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й ,відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення моральної або матеріальної шкоди. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110цс18) визначено, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження №12-199гс18) зроблений висновок, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження №61-3462св18) зроблено висновок, що тлумачення статей 23, 1174 ЦК Українисвідчить, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Частиною 3 статті 12 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77-81, 89 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем, всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України, не надано належних доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями уповноважених осіб відповідача. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду , щодо неналежності доказів та вважає вірним твердженя , що відповідно до частини другої, шостоїстатті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. На підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 надано копії витягів з ЄРДР, копії ухвал Дзержинського районного суду м. Харкова, які належним чином не посвідчені. З огляду на частину шостустатті 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналів зазначених документів. Позивач не надав належних доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, її розміру в результаті хвилювань й переживань, спричинених порушенням його права на неупереджене, своєчасне, справедливе досудове розслідування, причинний зв`язок між діями і бездіяльністю уповноваженої особи відповідача та настанням негативних наслідків, на які він посилається. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення слідчими будь-яких протиправних дій стосовно ОСОБА_1 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012220480000010 , які оскаржувались позивачем посадовим особам відповідача. Позивачем наголошувалося , що ухвалами Дзержинського районного суду м.Харкова була визнана неправомірною діяльність слідчих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012220480000010 , та суду не було надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин. На підставі викладеного, з урахуванням встановлених судом обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту спричинення йому душевних страждань, яких він міг зазнати у зв`язку збездіяльністю посадових осіб відповідача. Посилання апелянта на наведені ним висновки Верховного Суду колегія суддів вважає необґрунтованими через різні фактичні обставини з даною справою. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин, що були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується апеляційний суд. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів статті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду без змін. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Відповідно до п.1,ч.1,ст.374 ЦПК України Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин , колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню а рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 листопада 2021 року - підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.367, п.1,ч.1,ст 374,ст.375,ст.382,384 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає сили з дня її прийняття та може бути оскарженя до Верхового Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 19 вересня 2022 року. Головуючий В.М. Триголов Судді А.І.Дорош О.А.Лобов