Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/12918/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2022 р. Справа № 440/12918/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2021, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, м. Полтава, повний текст складено 17.11.21 по справі № 440/12918/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення позивачу з 19.02.2020 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 19.02.2020 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління ДСА України в Полтавській області від 27.02.2020 №02/886-2020-вих, з урахуванням виплачених сум в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення з 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 19 лютого 2020 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління ДСА України в Полтавській області від 27.02.2020 №02/886/2020-вих в розмірі 54 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2021 року в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 19 лютого 2020 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління ДСА України в Полтавській області від 27.02.2020 №02/886/2020-вих в розмірі 54 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум, та прийняти постанову у відповідній частині, якою зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 19 лютого 2020 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління ДСА України в Полтавській області від 27.02.2020 №02/886/2020-вих в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у відставку з посади Кобеляцького районного суду Полтавської області позивач звільнений 17.01.2011 року, та в той час позивачу було призначено щомісячне грошове утримання в розмірі 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді без обмеження граничного розміру. Вказує, що нормами Закону України «Про судоустрій та статус суддів», в редакції від 01.01.2011 року, закріплено право позивача на щомісячне довічне грошове утримання з урахуванням вислуги років у розмірі 84% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Посилаючись на принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, зауважує, що суд першої інстанції при вирішенні спору щодо правовідносин і прав, які виникли у 2011 році, застосував норми Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року, який регулює правовідносини, пов`язані із організацією судової влади та здійснення правосуддя, які виникають з дня набрання цим законом чинності, тобто після настання правовідносин, які мали місце на час виходу позивача у відставку. Стверджує, що при здійсненні нарахування щомісячного грошового утримання відповідач виходив із невірно обрахованого стажу та відсоткового розміру, оскільки до стажу не було зараховано юридичного стажу, який позивач здобув, працюючи адвокатом. Наголошує, що при обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо слід застосовувати положення частини 1 статті 137 Закону №1402-VIII, положення частини 2 цієї статті, як стаж, який зараховується додатково. Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022 року про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення та довідкою про доставку електронного листа. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. З огляду на вищевикладене, з урахуванням запровадженого на території України воєнного стану та активними бойовими діями на території Харківської області та безпосередньо у м. Харків, апеляційна скарга ОСОБА_1 була розглянута 20.09.2022 року. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є суддею у відставці Кобеляцького районного суду Полтавської області, якому призначено довічне грошове утримання судді у відставці згідно Закону України "Про судоустрій і статус суддів". З 01.01.2020 відповідачем здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , у зв`язку з чим щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 01.01.2020 складає 39727,80 грн. У зв`язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, 03.03.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додав довідку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 27.02.2020 року № 02/886/2020-вих про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Вказана довідка видана позивачу на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, про те, що станом на 18.02.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 94590,00 грн., у тому числі:

1. Посадовий оклад - 63060,00 грн.;

2. Доплата за вислугу років - 31530,00 грн.;

3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді - 00,00 грн.;

4. Доплата за науковий ступінь - 00,00 грн.;

5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 00,00 грн.;

6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону № 1402-VIII - 00,00 грн. 05.03.2020 ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення №1 про відмову гр. ОСОБА_1 у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 03.03.2020 на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 27.02.2020 року № 02/886/2020-вих у зв`язку з відсутністю в чинному пенсійному законодавстві правових норм щодо проведення перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці у зв`язку з рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020. Позивач не погодився з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №1 від 05 березня 2020 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №440/4812/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №1 від 05 березня 2020 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 згідно заяви від 03 березня 2020 року та довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 27.02.2020 року № 02/886/2020-вих.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 27.02.2020 року № 02/886/2020-вих., з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року. На виконання рішення суду від 11.11.2020 у справі № 440/4812/20, ГУ ПФУ в Полтавській області здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача з 19 лютого 2020 року виходячи з 50 відсотків суддівської винагороди. Не погодившись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення з 19 лютого 2020 року перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправно здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі довідки Територіального управління ДСА України в Полтавській області від 27.02.2020 №02/886/2020-вих. з 19 лютого 2020 року в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, оскільки порушило вимоги частини 3 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року. При цьому, суд першої інстанції зазначив про те, що позивач має право на перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління ДСА України в Полтавській області від 27.02.2020 №02/886/2020-вих в розмірі 54 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі по тексту - Закон №1402-VIII). За змістом п.2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Відповідно до ч.1 ст.142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (ч.2 ст.142 Закону №1402-VIII). Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Згідно з ч.ч. 4, 5 ст.142 Закону №1402-VI у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Частинами 1, 2 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною 3 ст.135 Закону №1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, п.22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 р. отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (п.23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402). Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 року №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019 року, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402. Положеннями п.24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визначено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. За змістом п.25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 р. №6-рп/99, від 20.03.2002 р. №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 р. №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 р. №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 р. №10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 р. №2-р/2020. Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. №2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402 зі змінами. У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013). Отже, судді, які вже перебувають у відставці з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020, пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнав неконституційним. Згідно з ч.1 ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 р. №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020, Закон № 1402-VIII не містить норм, які по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Верховний Суду постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року в справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Отже, з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII. У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62). Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність. Колегія суддів зазначає, що до винесення Конституційним Судом України рішення розмір суддівської винагороди був диференційованим в залежності від підтвердження суддею за результатами кваліфікаційного оцінювання відповідності займаній посаді (у разі підтвердження відповідності займаній посаді розмір винагороди більший, ніж до того) та саме після винесення вказаного рішення розмір суддівської винагороди суддів, які не підтверджували відповідність займаній посаді, зрівнявся з суддівською винагородою суддів, що вже підтвердили, тобто вказаний розмір фактично підвищився, що і є підставою для перерахунку довічного грошового утримання. Як встановлено під час розгляду справи та не заперечувалось сторонами, позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці вперше призначене у розмірі, визначеному Законом №2453-VI, яким передбачалась інша формула обрахунку грошового утримання, зокрема, розмір суддівської винагороди та відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання. Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 вказав, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. Положеннями ст.142 Закону № 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Зазначена норма чітка, однозначна, зрозуміла та не вступає в колізію з іншими нормами. Верховний Суд у рішенні від 16.06.2020 року по зразковій справі №620/1116/20 (Пз/9901/5/20) дійшов висновку про наявність у судді у відставці, який отримує щомісячне грошове утримання у розмірі обчисленому згідно положень Закону №2453-VI, права (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України №1402-VIII. На підставі викладеного, оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для обрахунку щомісячного грошового утримання одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розмір суддівської винагороди за Законом №1402-VIII; розмір відсотку за Законом №2453-VI). За цим, доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору щодо правовідносин і прав, які виникли у 2011 році, застосував норми Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року, який регулює правовідносини, пов`язані із організацією судової влади та здійснення правосуддя, які виникають з дня набрання цим законом чинності, тобто після настання правовідносин, які мали місце на час виходу позивача у відставку, є необґрунтованими. Колегія суддів також враховує, що визначення відсотку розміру довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді на підставі норм Закону №1402-VIII не призводить до порушення статті 22 Конституції України, оскільки безпосередньо сам розмір довічного грошового утримання (в грошовому виразі), на який має право позивач згідно норм Закону №1402-VIII, не є меншим ніж той, який був забезпечений позивачу на підставі положень Закону від 07.07.2010 року №2453-VI. Таким чином, застосовуючи при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу на підставі довідки Територіального управління ДСА України в Полтавській області від 27.02.2020 №02/886-2020-вих з 19 лютого 2020 року приписи статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року, а не приписи Законів, які втратили чинність, відповідач діяв правомірно. Вирішуючи питання щодо правильності розрахунку відповідачем стажу судді у відставці при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управління ДСА України в Полтавській області від 27.02.2020 №02/886-2020-вих з 19 лютого 2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Так, положеннями ст.142 Закону №1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. За матеріалами справи, рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 18.04.2011 у справі №2-а-731/11 встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Радянській армії з 06.11.1976 року по 11.12.1978 рік (2 роки 1 місяць 6 днів), навчався в Харківському юридичному інституті з 01.09.1983 року по 26.06.1987 рік (1 рік 10 місяців 29 днів - половина навчання), працював в органах прокуратури з 03.08.1987 року по 16.05.1988 рік (09 місяців 14 днів), працював на посаді судді Козельщинського районного суду Полтавської області з 22.01.1993 року по 17.01.2011 року (17 років 11 місяців 26 днів). Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23.12.2010 року № 2864-VI позивач був звільнений, у зв`язку із поданням заяви про відставку. Згідно до наказу ТУ ДСА в Полтавській області від 17.01.2011 року позивач був звільнений із займаної посади судді у відставку. Вказано, що на час звільнення позивача його загальний стаж роботи, що дає право на відставку судді та на продовження отримувати щомісячне довічне грошове утримання склав 22 (двадцять два) роки 9 (дев`ять) місяців 15 (п`ятнадцять) днів, що також підтверджується розрахунком ТУ ДСА України в Полтавській області щодо стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання грошового утримання судді. Також зазначеним рішенням суду зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області призначити ОСОБА_1 із 18.01.2011 року щомісячне довічне грошове утримання з врахуванням стажу роботи, що дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання 22 (двадцять два) роки 9 (дев`ять) місяців 15 (п`ятнадцять) днів в розмірі 84 (вісімдесят чотири) відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Отже, відповідно до рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 18.04.2011 у справі №2-а-731/11 загальний стаж роботи, що дає право на відставку судді та на продовження отримувати щомісячне довічне грошове утримання склав 22 (двадцять два) роки 9 (дев`ять) місяців 15 (п`ятнадцять) днів. Також вказаний стаж роботи позивача підтверджено розрахунком Кобеляцького районного суду Полтавської області, який наявний у матеріалах справи. В апеляційній скарзі позивач стверджує, що при здійсненні нарахування щомісячного грошового утримання відповідач виходив із невірно обрахованого стажу та відсоткового розміру, оскільки до стажу не було зараховано юридичного стажу, який позивач здобув, працюючи адвокатом, та вказує, що при обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо слід застосовувати положення частини 1 статті 137 Закону №1402-VIII, положення частини 2 цієї статті, як стаж, який зараховується додатково. Так, зі змісту трудової книжки позивача встановлено наступне: - з 25.05.1988 позивача прийнято стажером адвоката в юк. Кобеляцького району; - 01.12.1988 позивач прийнятий в члени Полтавського обласної колегії адвокатів з місцем роботи в юк. Кобеляцького району; - 21.01.1993 позивача відраховано із членів Полтавської обласної колегії адвокатів з місцем роботи в юк. Кобеляцького району; - 22.01.1993 позивача обрано та зараховано на посаду народного судді Кобеляцького району (а.с. 16-18). Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не розмежовує поняття "суддівський стаж" в розрізі його правозастосування (чи то при звільненні, чи то при обрахунку суми щомісячного довічного утримання). Матеріалами справи становлено, що 22.01.1993 позивача обрано та зараховано на посаду народного судді Кобеляцького району і на час призначення на посаду судді, питання визначення стажу, який дає право судді на відставку, регулювалось нормами Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII. Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-XII (в редакції, чинній на день набуття позивачем статусу судді) право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років. Законом України від 12.07.2018 № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі по тексту - Закон №2509-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) статтю 137 Закону №1402-VIII доповнено частиною другою такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді». Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Водночас, прямої вказівки на те, що норми частини другої статті 137 Закону №1402-VIII застосовуються до осіб, які реалізували своє право на відставку до 05 серпня 2018 року цей Закон не містить. Відповідно передбачені частиною другою статті 137 Закону №1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді застосовуються з дати набрання чинності Законом №2509-VIII, тобто з 05 серпня 2018 року. З огляду на викладене, передбачені частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді застосовуються з дати набрання чинності Законом №2509-VIII, тобто з 05.08.2018. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у схожих правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 20.04.2021 року у справі №620/536/19, від 17.09.2021 року у справі №824/301/20-а, від 30.09.2021 року у справі №243/6450/17 та від 23.11.2021 року у справі № 280/5617/18. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено копією трудової книжки позивача, згідно з наказом ТУ ДСА в Полтавській області від 17.01.2011 останній був звільнений із займаної посади судді у відставку з 17.01.2011. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до позивача не може бути застосована норма права щодо обрахунку стажу роботи на посаді судді, яка набрала чинності після виходу позивача у відставку, тобто частина друга статті 137 Закону №1402-VIII, а відтак відсутні підстави для зарахування до стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання грошового утримання судді періодів роботи адвокатом з 01.12.1988 по 21.01.1993. Колегія суддів відхиляє посилання позивача, викладені у апеляційній скарзі, на необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, сформованих у постановах від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 та від 08.10.2020 року у справі №9901/537/19, оскільки обставини, що виникли у межах спірних правовідносин, не є подібними до тих, які суди встановили під час розгляду цих справ, зокрема, позивачі у цих справах на момент виникнення спірних правовідносин перебували на посадах суддів та здійснювали правосуддя, натомість ОСОБА_1 є суддею у відставці. Таким чином, стаж роботи позивача на посаді судді в загальному розмірі складає 22 років 9 місяців 15 днів, що дає право на перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 згідно з довідкою Територіального управління ДСА України в Полтавській області від 27.02.2020 №02/886/2020-вих в розмірі 54 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50 відсотків за 20 років + 4 відсотки (2% х 2 років, оскільки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді). Отже, здійснюючи з 19.02.2020 року позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідач діяв не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 року. Колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, а саме, порушення права позивача на належний перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, правомірно вийшов за межі позовних вимог, та обрав спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення з 19 лютого 2020 року позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та зобов`язання відповідача з 19 лютого 2020 року здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління ДСА України в Полтавській області від 27.02.2020 №02/886/2020-вих в розмірі 54 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2021 по справі № 440/12918/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров