Постанова 4855 № 320/4645/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4645/21 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 вересня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів (Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів (Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів (Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 13.12.2019 по 05.04.2021 включно; - зобов`язати Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів (Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 14.12.2019 по 05.04.2021 включно, виходячи з розміру середньоденної плати в сумі 561,10 грн. за кожен календарний день такої затримки. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно своєчасно не здійснено позивачу виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Так, зазначена компенсація була виплачена йому лише 06.04.2021, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково: Стягнуто з Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів (Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3983 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят три) грн. 07 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що належним, достатнім та ефективним способом захисту, який у повній мірі відновлює порушені права позивача, є стягнення з Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів (Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) справедливого, пропорційного середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 3983,07 грн. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. На переконання апелянта, відповідач маючи можливість досудового врегулювання спору, свідомо не проводив таку виплату, не досліджено чи була у відповідача можливість виплатити позивачу грошову компенсацію своєчасно. Також вказує, що суд першої інстанції не обґрунтував законність застосування підходу при визначенні майнових втрат позивача. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не надано. Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Наказом начальника Міжнародного центру Національної гвардії України від 13.12.2019 №276 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас та з 13.12.2019 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. При звільненні позивача з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у повному обсязі відповідно до довідки-розрахунку від 13.12.2019 року №13, а саме 28100 грн. 74 коп. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, підтверджується наявною у справі банківською випискою та не заперечується сторонами по суті, 06.04.2021 позивачу було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в розмірі 23456,98 грн. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач стверджував, що оскільки сума відповідної грошової компенсації не була виплачена йому своєчасно під час його звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини, відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України. Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, враховуючи принцип справедливості та співмірності, дійшов висновку про доцільність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 3983,07 грн. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Однак, вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у п.27 постанови від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), яка, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною 1 ст.117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції у прийнятому рішенні при визначенні належної до стягнення з відповідача суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду невірно застосовано принцип справедливості та співмірності розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат та заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та безпідставно суттєво зменшено вказану суму. Колегія суддів зазначає, що з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Дані положення переважно стосуються випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, - співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, як було вірно зауважено судом першої інстанції із посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та постанов Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18. Відповідно до п. 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Матеріалами справи підтверджується, що: - позивач звернувся до суду з цим позовом 14.04.2021, тобто через 1 рік та 7 місяців після звільнення зі служби, яке мало місце 13.12.2019; - сума компенсації позивачу за неотримане під час проходження військової служби речове майно (23456,98 грн.) є майже у одинадцять разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (268786,06 грн.). Згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: "https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial", середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам є такою: - у грудні 2019 року - 16,2%; - середня за 2020 рік - 13,1%; - у січні 2021 року - 12,0%; - у лютому 2021 року - 11,7%; - у березні 2021 року - 11,8%; - у квітні 2021 року - 11,9%. Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, дорівнює 3983,07 грн. та складається з таких сум: - у грудні 2019 року - 187,40 грн. (23456,98 грн. (розмір неотриманої позивачем при звільненні компенсації за неотримане речове майно) х 16,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за грудень 2019 року) : 365 дн. х 18 дн. (кількість днів прострочення у грудні 2019 року)); - у 2020 році - 3072,86 грн. (23456,98 грн. х 13,1%); - у січні 2021 року - 239,07 грн. (23456,98 грн. х 12,0% : 365 дн. х 31 дн.); - у лютому 2021 року - 210,53 грн. (23456,98 грн. х 11,7% : 365 дн. х 28 дн.); - у березні 2021 року - 235,08 грн. (23456,98 грн. х 11,8%: 365 дн. х 31 дн.); - у квітні 2021 року - 38,13 грн. (23456,98 грн. х 11,9%: 366 дн. х 5 дн.). Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 3983,07 грн. Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. При цьому, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто рішення суду першої інстанції відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст.316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів (Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів (Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.В. Губська О.В. Епель