Постанова 4855 № 620/4742/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4742/25 Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за шість місяців, з 12.02.2025 по 10.04.2025 за затримку належних при звільненні грошових сум; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців, з 12.02.2025 по 10.04.2025 за затримку належних при звільненні грошових сум, обчислений відповідно до статті 117 КЗпП України. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2025 по 09.04.2025. - зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2025 по 09.04.2025. - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України області та наказом від 11.02.2025 №43 звільнений зі служби. 10.04.2025 відповідачем проведено остаточний розрахунок та виплачена позивачу компенсація за речове майно у сумі 62241,46 грн, що підтверджується випискою банку (а.с.21). Після проведення остаточного розрахунку відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку. ОСОБА_1 вважає, що оскільки виплата компенсації за речове майно відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до статті 117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, а тому і звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з позивачем не було проведено повного розрахунку грошового забезпечення, а остаточну виплату позивачу грошового забезпечення відповідачем проведено 10.04.2025. Суд першої інстанції установив, що вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця за період з 12.02.2025, водночас по 09.04.2025 (день, що передує дню виплати). Апелянт у скарзі зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права та не врахував позицію відповідача, що головним розпорядником бюджетних коштів є Національна гвардія України, кошти позивачу були виплачені відразу після їх надходження, відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зважаючи, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, то суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги в частині задоволених позовних вимог. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби врегульовано Кодексом законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби). Так, статтею 117 КЗ ПП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. В той же час, згідно статті 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Також, колегія суддів зазначає, що період з 19.07.2022 розраховується з обмеженням строку виплати у 6 місяців. Враховуючи викладене вище в сукупності, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2025, водночас по 09.04.2025 (день, що передує дню виплати). Щодо доводів апелянта про те, що головним розпорядником бюджетних коштів є Національна гвардія України, тому кошти позивачу були виплачені відразу після їх надходження, колегія суддів зазначає, що такі обставини не можуть бути підставою для невиконання вимог законодавства щодо своєчасної виплати належних особі сум, а також не звільняють суб`єкта владних повноважень від відповідальності за порушення прав особи. Отже, доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову та зводяться до переоцінки доказів та свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду. Судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст.316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.