Постанова Київський апеляційний суд № 371/911/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 371/911/19 Головуючий у 1-й інст. - Капшук Л.О. Апеляційне провадження 22-ц/824/8024/2022 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 вересня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргупредставника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Власенка Артема Олександровича на рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 травня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість яка станом на 15 травня 2019 року становить 76 595 грн 93 коп., та складається з заборгованість за тілом кредиту - 31 519 грн 18 коп., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 10 666 грн 96 коп., нарахована пеня за прострочене зобов`язання - 30 186 грн 17 коп., пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 100, 00 грн, штраф (фіксована частина) 3623,62 - штраф (процентна складова) - 500 грн. Штрафи нараховані відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг. Посилається на те, що 16 січня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідачу надано кредит у розмірі 5 010 гривень у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитний договір укладено шляхом підписання заяви б/н від 16 січня 2008 року, якою відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складають договір про надання банківських послуг. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 12 травня 2022 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 1 929 грн 30 коп. та понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 48 грн 39 коп., всього 1 977 грн 69 коп. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, 09 червня 2022 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Власенко Артем Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким в частині відмови у стягненні заборгованості за частиною тіла кредиту та неустойки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині в повному обсязі, а в іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з відповідача судові витрати. Посилається на те, що з моменту підписання відповідачем заяви, між банком та ним укладено кредитний договір шляхом приєднання до запропонованого банком договору, а також доведено, що відповідач був повідомлений про умови кредитування, в тому числі про відсоткову ставку та користування кредитними коштами та розмір неустойки, пені та штрафу. Крім того, посилається на те, що позивачем до суду першої інстанції була надана виписка про рух коштів по картковому рахунку позичальника, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та що відповідач неодноразово знімав кредитні кошти, купував продукти харчування, ліки, сплачував комунальні послуги, здійснював перерахування на інші рахунки, поповнював рахунок в терміналі самообслуговування, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Крім того, посилається на те, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Посилається на те, що ОСОБА_1 звертався до Банку з метою перевипуску карти, отримав перевипущені картки з новими номерами та продовженим строком дії до останнього дня 01/2020 року, якими продовжив користуватися. Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції уваги не звернув, що з розрахунку та виписки чітко вбачається, що в період з 01.09.2015 року по 15.05.2019 рік відповідачем використано кредитних коштів у загальному розмірі 77 505 грн 80 коп., а повернуто 66 814 грн, тобто у повному обсязі кредитні кошти не були повернуті. Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в добровільному порядку не повернуті фактично отримані та використані позичальником кошти у розмірі 1 929 грн 30коп. В свою чергу відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст. ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що 16 січня 2008 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про відкриття карткового рахунку. Згідно умов анкети - заяви банк відкриває клієнту гривневий картковий рахунок № НОМЕР_1 , з фінансовим типом кредитного ліміту, базовою процентною ставкою 36 % з розрахунку з розрахунку 360 днів в році з видачею розрахункової картки. Строк дії кредитного ліміту визначений терміном дії картки (12/11). Порядок погашення заборгованості встановлений у виді щомісячних платежів в розмірі 7% від суми заборгованості шляхом внесення коштів на карту, або списання банком коштів із дебетної картки. Графа «сума кредитного ліміту» в анкеті - заяві не заповнена. Для отримання платіжної картки відповідач заповнив заяву, в якій зазначив персональні дані. Факт отримання кредитної картки відповідачем не оспорюється. З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом, станом на 15 травня 2019 року, заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 31 519 грн 18 коп., за простроченим тілом кредиту - 10 666 грн 96 коп., за відсотками заборгованість відсутня, за пенею за прострочене зобов`язання - 30 186 грн 17 коп., за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гри. -100 грн., штраф (фіксована частина) визначений в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) - у сумі 3 623 грн 62 коп. (а.с. 8-15). З наданої позивачем виписки з карткового рахунку за період з 1 січня 2009 року по 7 жовтня 2019 року вбачається, що відповідачу 16 січня 2008 року за карткою № НОМЕР_1 встановлено кредитний ліміт у розмірі 1 000 грн. 07 червня 2009 року розмір кредитного ліміту збільшено до 3 010 грн. 30 вересня 2010 року розмір кредитного ліміту збільшено до 3 610 грн. З 8 листопада 2010 року розмір кредитного ліміту збільшено до 4 210 грн. 2 червня 2011 року розмір кредитного ліміту збільшено до 5 010 грн. ОСОБА_1 користувався наданими банком коштами, знімав кредитні кошти та поповнював картковий рахунок, про що свідчить рух коштів. Станом на 30 листопада 2011 року (на момент закінчення строку дії отриманої відповідачем кредитної картки) розмір заборгованості за кредитом становив 1 929 грн 30 коп.. Вказана заборгованість складається з використаних відповідачем кредитних коштів та списаних банком відсотків за користування кредитним лімітом та прострочений кредит в межах дії кредитної картки. З наданої банком виписки вбачається, що після 30 листопада 2011 року розмір кредитного ліміту не збільшувався. Розмір заборгованості за кредитом збільшувався за рахунок нарахування відсотків за користуванням кредитного ліміту зі збільшенням процентної ставки від 2,5 % до 3,6 %, нарахування пені за прострочення кредиту на суму понад 100 грн, нарахування пені за прострочку кредиту. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (у даному випадку - ПАТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам банківських послуг і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника, підписаній сторонами 16 січня 2008 року, відсутні умови договору про розмір кредитного ліміту, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач , пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту, пеню за прострочене зобов`язання, пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором станом на 15 травня 2019 року, посилався на анкету заяву Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приват Банку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті:https://privatbank.ua/terms/як невідємні частини спірного договору. З матеріалів справи долучених до позовної заяви судом встановлено, що в анкеті-заяві відсутні дані про розмір встановленого кредитного ліміту та підстави для нарахування штрафів та пені. Позивачем не надано доказів відповідно до приписів статтей 76- 81 ЦПК України, які б підтвердили ті обставини, що надані Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг є додатками до підписаної відповідачем анкети-заяви про надання кредиту. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приват Банку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приват Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Зазначення в анкеті-заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на яку посилається банк. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Cама по собі підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 провадження № 14-131цс19). Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив, нащо правильно акцентував увагу суд першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо відмови у стягненні на користь банку визначеної ним заборгованості за користування кредитом, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», долучений до матеріалів справи, не є складовою частиною спірного кредитного договору та не підтверджує права банку здійснювати такі нарахування. Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості достовірно не вказує на розмір невиконаного відповідачем зобов'язання та є неналежним доказом. До апеляційної скарги представник позивача надав довідку про надані картки за договором та довідку про зміну умов кредитування. Як вбачається з матеріалів справи, вказані документи представником позивача не були надані до суду першої інстанції, та позивач не заявив клопотання апеляційному суду про прийняття нових доказів. Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За умовами ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскільки доказів неможливості подання довідки про надані карки за договором та довідки про зміну умов кредитування до суду першої інстанції позивачем не було подано, клопотання про приєднання нових доказів позивачем не заявлено, апеляційний суд не приймає до уваги приєднану до апеляційної скарги довідку про надані карки за договором та довідку про зміну умов кредитування. Враховуючи, що позивачем не надано доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України в обгрунтування заявлених позовних вимог в частині стягнення неустойки за користування кредитом, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за користування кредитом. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Власенка Артема Олександровича - залишити без задоволення. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 травня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді