Ухвала КАС ВС № 160/10713/21

УХВАЛА 19 вересня 2022 року м. Київ справа № 160/10713/21 адміністративне провадження № К/990/23472/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі №160/10713/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просив суд: - стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 3 червня 2021 року до винесення рішення Верхового суду України та компенсації за час невикористаної відпустки за вказаний період, з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, позов задоволено частково: - стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 13 травня 2021 року до 1 червня 2021 року у розмірі: 14502,60 грн без відрахування обов`язкових платежів Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Дніпропетровська обласна прокуратура вдруге звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 26 серпня 2022 року за допомогою засобів поштового зв`язку. Скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Одночасно з цим, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Раніше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 29 липня 2022 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень. Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а сама скарга є майже ідентичною попередньо поданій, яку Верховний Суд визнав неналежно оформленою. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник хоча і вказує на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, однак, в порушення вимог статті 330 КАС України, конкретного пункту частини четвертої статті 328 КАС України не зазначає. Водночас, вказуючи на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду: від 16 березня 2021 року у справі №140/2819/19, від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, від 23 червня 2015 року №2-а-3138/10, від 29 травня 2018 року у справі №800/341/17, від 12 листопада 2019 року у справі №9901/21/19, від 19 лютого 2019 року у справі №824/399/17-а, від 2 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, скаржником не вказано, які саме норми права судами попередніх інстанцій були застосовані без урахування таких висновків, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так у справі №140/2819/19 предметом спору є оскарження наказів Державного архіву Волинської області «Про застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді зауваження», «Про застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді догани», «Про накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби», «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлення позивача на посаді державної служби заступника директора Державного архіву Волинської області з 4 вересня 2019 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У справі №21-8а15 оскаржуються накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі ГУ МВС) від 6 листопада 2008 року «Про результати службової перевірки слідчого підрозділу Виноградівського РВ ГУ МВС України в Закарпатській області та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності» та від 18 листопада 2008 року № 482/ос, яким позивача звільнено з посади; зобов`язання ГУ МВС поновити позивача на займаній посаді та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. У справі №800/341/17 предметом розгляду була Постанова Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 5 липня 2012 року № 5126-VII «Про звільнення судді» (далі - Постанова ВРУ № 5126-VII), якою позивача звільнено з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги судді. У справі №9901/21/19 оскаржувалась бездіяльність Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) ОСОБА_3 щодо залишення без задоволення спрямованої на адресу Президента України заяви позивача від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного контролю за діяльністю сектора безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України . У справі №824/399/17-а суб`єктом владних повноважень оскаржувалось стягнення з фізичної особи податкового боргу до місцевого бюджету за платежем: транспортний податок з фізичних осіб. У справі №826/11086/18 юридичною особою оскаржувалось рішення комісії ДФС України щодо нереєстрації податкової накладної Поряд із цим, дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 23 червня 2015 року у справі №2а-3138/10, встановлено, що за наслідками касаційного перегляду цю справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції, тобто остаточного рішення судом касаційної інстанції у наведеній скаржником справі не приймалося. Не було прийнято таке рішення й у справі №819/1420/15, оскільки Верховним Судом цю справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а відтак, посилання на висновки викладені у постанові від 24 вересня 2019 року, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, є помилковим. Таким чином, в даному випадку не можна визнати подібними правовідносини у цій справі та у справах, вказаних позивачем, оскільки у цій справі в порівнянні від вказаних позивачем справ відмінності є щодо: предмету спору, суб`єктного складу; умов застосування правових норм. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Посилаючись на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, скаржник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Проте, які саме норми права потребують такого висновку скаржник не зазначив, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Ураховуючи наведене, Суд вважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Підставою перегляду оскаржених судових рішень заявник зазначив також підпункти "а", "в", "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, однак Суд відхиляє такі доводи скаржника, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного судового реєстру, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2021 року розгляд даної справи призначено і справу розглянуто за правилами загального позовного провадження. Крім того, такі доводи не є самостійною підставою для касаційного оскарження зазначених судових рішень у цій справі, так як за нормами частини п`ятої статті 328 КАС України ці аргументи необхідно додатково зазначати виключно у разі оскарження судових рішень, перегляд яких у Верховному Суді не передбачено нормами КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі №160/10713/21. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі №160/10713/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду