Ухвала КАС ВС № 320/7267/19

УХВАЛА 19 вересня 2022 року м. Київ справа № 320/7267/19 адміністративне провадження № К/990/23328/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі №320/7267/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії від 29 жовтня 2019 року №116 про неуспішне проходження ним атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; - наказ від 21 листопада 2019 року №1666ц про звільнення його з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; - поновити його на відповідній посаді прокурора; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора призначити його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 листопада та 54 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Рішенням Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення Першої кадрової комісії від 29 жовтня 2019 року №116 про неуспішне проходження прокурором першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; - визнано протиправним та скасовано наказ від 21 листопада 2019 року №1666ц про звільнення позивача з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; - поновлено ОСОБА_2 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 29 листопада 2019 року; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 листопада 2019 року до дати фактичного поновлення на роботі, у порядку та за алгоритмом визначеним постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», з урахуванням пункту 3 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX та рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_2 10000,00 грн у відшкодування моральної шкоди; - у задоволенні іншої частини позову відмовлено. Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 листопада 2019 року до дати постановлення рішення - 24 вересня 2021 року у розмірі: 1 156 574,40 грн. Постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року та додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року, а в позові відмовлено. Не погоджуючись із цим судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_2 вдруге звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 26 серпня 2022 року за допомогою засобів поштового зв`язку. Скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року, а рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року та додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року залишити без змін. Одночасно з цим, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурора і наказу про звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури. Раніше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 18 квітня 2022 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судового рішення. Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. У касаційній скарзі указано, що судове рішення оскаржується на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема у постановах Верховного Суду у справі №640/9398/20 та від 24 червня 2021 року у справі №280/5009/20 в частині ігнорування кадровими комісіями/Генеральною прокуратурою звернень прокурорів. Однак, в порушення вимог цього пункту, чітко не вказує, які саме норми права судами попередніх інстанцій були застосовані без урахування таких висновків. Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. У цьому контексті Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Водночас Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правової позицій Верховного Суду, викладеної у постановах у справах №640/9398/20, №280/5009/20. Так, про технічні «збої» в програмі, або роботі комп`ютерної техніки під час проведення атестації позивач кадрову комісію не повідомляв, у той час як у справах, на які він покликається, відповідні обставини мали місце безпосередньо під час складання іспиту. Наведене свідчить про те, що правовідносини у справах №640/9398/20, №280/5009/20 не є подібними зі справою ОСОБА_1 і мають відмінні фактичні обставини. Отже, зазначені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судом попередньої інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Іншою підставою оскарження судового рішення, заявник указав відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема застосування положень частини другої статті 19 Конституції України та пунктів 11, 14, 22 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ щодо правомірності/законності затвердження головою кадрової комісії графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора до набрання чинності наказу Генерального прокурора «Про затвердження порядку роботи кадрових комісій». Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Разом з тим, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо правомірності/законності затвердження головою кадрової комісії графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора до набрання чинності наказу Генерального прокурора «Про затвердження порядку роботи кадрових комісій», скаржником належним чином не обґрунтовано в чому полягало неправильне застосування саме цих норм судом попередньої інстанції, у поєднанні з обставинами з яких він виходив, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, як і не вказує як, на його думку, такі норми повинні застосовуватись. Суд звертає увагу скаржника, що формальне зазначення про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах без конкретизації норм права та позиції скаржника щодо того як такі норми мають бути застосовані, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Відтак, з огляду на зазначене, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження є безпідставним. Крім того, заявник у касаційній скарзі вказує на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що мають значення для справи, однак, всупереч вимогам статей 328 та 330 КАС України скаржником не зазначено конкретного підпункту частини другої статті 353 КАС України, не надано належного обґрунтування такого посилання у взаємозв`язку із частиною четвертою статті 328 КАС України. З огляду на викладене, формальне посилання на не дослідження доказів, що мають значення для справи, як на підставу касаційного оскарження без зазначення конкретного підпункту частини другої статті 353 КАС України, без наведення обґрунтування такого посилання у взаємозв`язку із частиною четвертою статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням обов`язку скаржника щодо зазначення підстав касаційного оскарження, встановленого КАС України. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі №320/7267/19. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку перебуванням у відпустці головуючої судді Мартинюк Н.М. (наказ від 30 серпня 2022 року №129-кв), розгляд цієї скарги відбувся по виходу судді з відпустки. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі №320/7267/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду