Постанова 4857 № 380/1588/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/1588/21 пров. № А/857/9781/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Сеника Р.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кедик М.В.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження в м.Львові 25 травня 2022 року, повне судове рішення складено 25 травня 2022 року у справі №380/1588/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у зв`язку із звільненням, В С Т А Н О В И В : 05.02.2021 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Львівської обласної прокуратури, просила стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням у розмірі 21 437,01 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2022 позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ч. 5 ст. 51 Закону № 1697-VII та ч. 4 ст. 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Суд першої інстанції вказав, що однією з гарантій трудових прав працівників є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Суд першої інстанції зазначив, що особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивач звільнений на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Керівник Львівської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2022 та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що норми Закону України «Про прокуратуру» є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Скаржник вказує, що законами, що регулюють статус прокурорів, умови і підстави звільнення їх з посади та відповідно мають статус спеціальних, є Закон України «Про прокуратуру» та Закон №113-IX. Скаржник зазначає, що відповідно до п. 19 розділу II Закону №113-IX звільнення прокурорів під час проведення атестації на підставі п.9 ч. 1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених п.п.1-4 п.19 цього розділу, при цьому, такої умови як прийняття уповноваженим органом чи особами рішень про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, скорочення кількості прокурорів вказаним пунктом не передбачено. Скаржник вказує також, що судом першої інстанції не враховано, що у разі звільнення, в зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», не передбачено виплату вихідної допомоги звільненому працівнику. Скаржник вважає, що суд помилково прийшов до висновку, що при звільненні ОСОБА_1 набула право на вихідну допомогу, відповідно до статті 44 КЗпП України. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах прокуратури України на посаді прокурора Жидачівського відділу Стрийської місцевої прокуратури Львівської області. На підставі рішення Кадрової комісії № 17 від 19.11.2020, керівник Львівської обласної прокуратури видав наказ № 2505 к від 23.12.2020, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Жидачівського відділу Стрийської місцевої прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020. ОСОБА_1 оскаржувала наказ про звільнення у судовому порядку. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2022 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у справі №380/1500/21 скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Львівської обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Згідно із розрахунковим листом ОСОБА_1 за 2020 рік вихідна допомога їй не нараховувалась та не виплачувалась. 30.12.2020 ОСОБА_1 звернулась у Львівську обласну прокуратуру із заявою щодо підстав та мотивів невиплати належної вихідної допомоги при звільненні. Листом Львівської обласної прокуратури від 22.01.2021 ОСОБА_1 повідомлено, що ні Законом України «Про прокуратуру», який вважається законом спеціальної дії, ні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів і реформ органів прокуратури», виплати вихідної допомоги при звільненні не передбачена. Вважаючи, що така позиція Львівської обласної прокуратури не відповідає вимогам закону, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 169-VII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1697-VII). Відповідно до статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначено статтею 51 Закону № 1697-VII відповідно до положень пункту 9 частини 1 якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Вказаним Законом внесені зміни також у КЗпП України, а саме: статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Згідно з пунктом 19 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16 та від 08 серпня 2019 року в справі №813/150/16. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією із таких гарантій є виплата працівникові, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи. Приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі неуспішного проходження атестації. Загальною нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України відповідно до якої при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Верховний Суд у численних постановах, зокрема, від 27 травня 2021 року в справі №380/4855/20, від 24 червня 2021 року в справі №200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року в справі №300/2000/20, від 12 серпня 2021 року в справі №420/4554/20 вказував, що приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Отже, частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, а отже не заборонено застосування приписів статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Вказане узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 вересня 2022 року у справі №420/4896/20 Надаючи правову оцінку аргументам сторін, за наведено правового регулювання, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності бездіяльності відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі №380/1588/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. П. Сеник І. М. Обрізко