Постанова 4872 № 915/1046/21

від 13.09.2022 ·

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2022 року м. ОдесаСправа № 915/1046/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29) Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.; Предстаники сторін в судове засідання не з`явились; розглянувши апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2021 по справі №915/1046/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „СТІВ до Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, (суддя місцевого господарського суду: Смородінова О.Г., Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул.Фалєєвська, 14) 09.07.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «СТІВ» (далі ТОВ Фірма «СТІВ») звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 08/07 від 08.07.2021, в якій просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської міської ради від 09.06.2021 № 5/65 «Про відмову ТОВ фірмі «Стів» у наданні в оренду земельної ділянки по вул. Шосейній, 12/4 у Заводському районі м. Миколаєва». Позовні вимоги (з урахуванням заяви № 04/10/2 від 04.10.2021) ґрунтуються на підставі: договору оренди землі №6008 від 11.11.2008, з договорами про зміни №239-11 від 05.03.2012, № 342-14 від 30.12.2014; рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2008 у справі № 17/284/08; договору купівлі-продажу від 05.10.2018 № 2066; заяви позивача від 13.11.2020 про продовження договору оренди землі; рішення Миколаївської міської ради № 5/65 від 09.06.2021; застосування норм статей 120, 125 Земельного кодексу України, статей 21, 328, 377 Цивільного кодексу України, статей 24, 29, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», статті 33 Закону України «Про оренду землі». Позов мотивовано тим, що з моменту укладення договору купівлі-продажу від 05.10.2018 №2066 Товариство є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:01:005:0031, у зв`язку з тим, що на ній розташована належна позивачу нерухомість. Оскільки прийняте міською радою рішення від 09.06.2021 № 5/65 «Про відмову ТОВ Фірмі «Стів» у наданні в оренду земельної ділянки по вул. Шосейній, 12/4 у Заводському районі м. Миколаєва» порушує права позивача на мирне володіння майном, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що відповідачем не спростовано, що договором купівлі-продажу від 05.10.2018, який недійсним не визнавався, ТОВ Фірма «СТІВ» набуло право власності на торговельний кіоск, який розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Шосейна (колишня вулиця Фрунзе), будинок 12/4, загальною площею 6,30 м2. Таким чином, з моменту купівлі відповідного майна, фактичним користувачем земельної ділянки стало ТОВ Фірма «СТІВ». Відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статей 120, 125 Земельного кодексу України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, можна дійти висновку, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні. Відсутність у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 позовні вимоги задоволено в повному обсязі, визнано протиправним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 09.06.2021 №5/65 «Про відмову ТОВ Фірмі «Стів» у наданні в оренду земельної ділянки по вул. Шосейній, 12/4 у Заводському районі м. Миколаєва», стягнуто з Миколаївської міської ради на користь ТОВ Фірма «СТІВ» 2270,00 грн. судового збору. В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що станом на момент прийняття спірного рішення Миколаївської міської ради №5/65 від 09.06.2021 позивач продовжує користуватися земельною ділянкою в межах визначених договором купівлі-продажу від 05.10.2018 відповідно до розміру нерухомого майна, придбаного позивачем, запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивача на відповідний об`єкт є дійсним. Водночас, зі спірного рішення вбачається, що ним встановлюється обов`язок позивача звільнити земельну ділянку площею 14 кв.м. (кадастровий номер 4810136300:01:005:0031) та повернути її міській раді. Суд першої інстанції в рішенні зазначив, що з огляду на необхідність звільнення позивачем самовільно зайнятої земельної ділянки площею 14 кв.м., яка більша площі торговельного кіоску, що належить позивачу, відповідач фактично вказує на необхідність знесення нерухомого майна позивача. На переконання суду прийняття спірного рішення фактично порушує право власності ТОВ Фірма «СТІВ» на майно, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Шосейна, 12/4. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Миколаївська міська рада звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідач не погоджується з рішенням місцевого господарського суду, вважає його необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням приписів процесуального та невірним застосуванням норм матеріального права. Миколаївська міська рада зазначає, що вона, як власник земельної ділянки, не надавала дозволу позивачу на здійснення будівництва об`єкту нерухомості та відповідно реєстрації права власності на неї. Будь-яких інших рішень міською радою з цього приводу не приймалося, погоджень не надавалося. Апелянт звертає увагу, що з матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що дія Договору оренди землі від 11.11.2008 №6068, укладеного між Миколаївською міською радою та ФОП Теселько В.М., припинилась 13.06.2017, у зв`язку з чим після відчуження останнім на підставі договору купівлі-продажу №2066 від 05.10.2018 торговельного кіоску ТОВ Фірма «СТІВ» до позивача не перейшло право користування за договором оренди. Заявник апеляційної скарги вказує, що відповідно до приписів ст.123 Земельного кодексу України та зважаючи на зміст заяви ТОВ Фірма «СТІВ» від 13.11.2020, Миколаївською міською радою було прийнято рішення від 09.06.2021 №5/65 «Про відмову ТОВ Фірмі «Стів» у наданні в оренду земельної ділянки по вул. Шосейній, 12/4 у Заводському районі м. Миколаєва», яким вирішено:

1. Відмовити ТОВ Фірмі «СТІВ» у наданні в оренду земельної ділянки площею 14 кв.м. (кадастровий номер 4810136300:01:005:0031) для обслуговування торговельного кіоску по вул.Шосейній 12/4. 1.1 Зобов`язати ТОВ Фірму «СТІВ» звільнити земельну ділянку та повернути територіальній громаді м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки у стані, придатному для подальшого використання. Миколаївська міська рада звертає увагу, що оскаржуване позивачем рішення №5/65 від 09.06.2021 було прийняте радою в межах наданої компетенції та відповідно до приписів чинного законодавства України. Апелянт вказує, що у даній справі використання відповідачем земельної ділянки без отримання передбачених законодавством документів на землю та оформлення належним чином права власності або користування земельною ділянкою виключає можливість посилання на наявність правомірних очікувань в контексті застосування Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку заявника апеляційної скарги, в даному випадку мова йде про самовільне зайняття землі, а не про користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї (за наявності права на таке користування). Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 призначено розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2021 по справі №915/1046/21 на: 28.02.2022 року о 10-30 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду. 27.01.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ Фірма «СТІВ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Позивач вказує, що твердження апелянта стосовно надання спірної земельної ділянки за Договором оренди від 03.07.2003 для розміщення тимчасової споруди не підтверджено жодними доказами, адже цей договір оренди не містить застережень з цього приводу. Позивач зазначає, що відсутність у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 задоволено клопотання Миколаївської міської ради про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №915/1046/21 поза межами приміщення суду; розгляд справи №915/1046/21 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2021 призначено на 28.02.2022 року о 10-30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2022 відкладено розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2021 по справі №915/1046/21. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2022 розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2021 по справі №915/1046/21 призначено на 13.09.2022 року о 12-30 год. В судове засідання представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення, а також довідка про розміщення оголошення на веб-сайті «Судова влада». Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші). Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 13 червня 2003 року між Миколаївською міською радою, як орендодавцем, та Приватним підприємцем Тесельком В.М., як орендарем, було укладено Договір оренди земельної ділянки загальною площею 14 кв.м., у тому числі 7 кв.м. для розміщення та обслуговування торговельного кіоску по вул. Фрунзе, ріг вул. Галини Петрової на 5 років. 11.11.2008 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Теселько В.М. (орендар) укладено Договір оренди землі № 6068, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі Рішення від 18.09.2008 № 27/69 продовжує ФОП Тесельку Володимиру Миколайовичу оренду земельної ділянки, яка була надана рішенням міської ради від 13.06.03 №12/14, для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску по вул. Фрунзе ріг вул. Галини Петрової без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно /Заводський район/. В подальшому між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Теселько В.М. (орендар) було укладено Договори про зміни № 239-11 від 05.03.2012 року та № 342-14 від 30.12.2014 року, якими, зокрема, продовжувався строк дії договору до 13.06.2014 та до 13.06.2017 відповідно. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.08.2020 у справі №915/775/20 було встановлено, що вищенаведений Договір оренди землі № 6068 припинив свою дію 13.06.2017 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Рішення суду набрало законної сили 10.11.2020. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2008 року у справі № 17/284/08 було визнано за ФОП Теселько В.М. право власності на торговельний кіоск Літ. А, загальною площею 6,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Фрунзе ріг вул. Галини Петрової (арк. 21). 05.10.2018 року між Теселько В.М. (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «СТІВ» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу, який підписано сторонами, посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2066. Відповідно до п. 1.1 Договору продавець передає у власність (продає) покупцю належне йому на праві приватної власності, а покупець приймає у власність (купує) нежитлове приміщення торговельний кіоск, яке розташоване за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Шосейна (колишня назва вулиці Фрунзе), будинок 12/4 (дванадцять дріб чотири), (надалі предмет договору або нежитлове приміщення) та зобов`язується сплатити продавцю обумовлену цим договором грошову суму за продане йому нежитлове приміщення. Згідно з п. 1.3, п. 1.4 предмет договору складається з: торгівельного кіоску за літ. А, загальною площею 6, 30 кв. м. Вказане нежитлове приміщення торговельний кіоск розташоване на земельній ділянці, яка має площу 0,0014 га та кадастровий номер: 4810136300:01:005:0031, що підтверджується відомостями зазначеними у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4804899872018, виданому 06.07.2018 року державним реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Гордієнко І.В. Земельна ділянка перебуває у комунальній власності, що підтверджується вищезазначеним витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Право власності на торгівельний кіоск (реєстраційний номер 1590546848101) 05.10.2018 року зареєстровано за ТзОВ Фірма «СТІВ» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Земельна ділянка (кадастровий номер 4810136300:01:005:0031) зареєстрована в Державному земельному кадастрі, що підтверджується Витягом з ДЗК про земельну ділянку. В подальшому 13.11.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «СТІВ» звернулося до Миколаївської міської ради з заявою про видачу рішення про виділення земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомості (а.с. 24). Рішенням Миколаївської міської ради № 5/65 від 09.06.2021 «Про відмову ТОВ Фірмі «Стів» у наданні в оренду земельної ділянки по вул. Шосейній, 12/4 у Заводському районі м. Миколаєва» Миколаївська міська рада вирішила: «

1. Відмовити ТОВ Фірмі «Стів» у наданні в оренду земельної ділянки площею 14 кв.м (кадастровий номер 4810136300:01:005:0031) для обслуговування торговельного кіоску по вул. Шосейній,12/4. Підстава: висновок департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 24.11.2020 № 1448/12.01-19. 1.1. Зобов`язати ТОВ Фірму «Стів» звільнити земельну ділянку та повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки у стані, придатному для подальшого використання». Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (частини 1, 2 статті 83 ЗК). Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. За змістом статей 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Відповідно до пункту 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. У п.34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин. Відповідно до пункту 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України. Так, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії. Разом із тим відповідно до частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків). Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно з положеннями статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. За відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення відповідачем тимчасової споруди за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради, не можна визнати законним. Вказана позиція узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 по справі №918/633/16. Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. За приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.Як зазначалося раніше, Миколаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Теселько В.М. (орендар) було укладено договори про зміни № 239-11 від 05.03.2012 року та № 342-14 від 30.12.2014 року, якими, зокрема, продовжувався строк дії договору до 13.06.2014 та до 13.06.2017 відповідно. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.08.2020 у справі №915/775/20 було встановлено, що Договір оренди землі № 6068 припинив свою дію 13.06.2017 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Рішення суду набрало законної сили 10.11.2020. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2008 року у справі № 17/284/08 було визнано за ФОП Теселько В.М. право власності на торговельний кіоск Літ. А, загальною площею 6,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Фрунзе ріг вул. Галини Петрової (арк. 21). 05.10.2018 року між Теселько В.М. (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «СТІВ» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу, який підписано сторонами, посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2066. Разом з тим, посилання позивача на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що кіоск, який знаходиться на спірній земельній ділянці, є тимчасовою спорудою судовою колегією не приймаються, оскільки умови укладеного між Миколаївською міською радою та ФОП Теселько В.М. свідчать, що земельна ділянка надавалась в оренду саме для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Зазначений договір передбачав, що земельна ділянка передається в оренду без будівль, споруд та інших об`єктів; на земельній ділянці знаходиться торговельний кіоск; цільове призначення земельної ділянки (1.11.3 УКЦВЗ) землі роздрібної торгівлі та комерційних послуг. Відповідно до п.п.л) п.9.4 Договору у разі відчуження споруд, розташованих на земельній ділянці, наданій в оренду, Орендар зобов`язаний повідомити про це міську раду у 10-денний термін з дня відчуження, демонтувати споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням без відшкодування Орендодавцем витрат Орендаря, ут.ч. вартості майна. Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з посиланнями суду першої інстанції на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 20.03.2019 №910/6186/17, оскільки в даному випадку не йдеться мова про користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї, а посилання позивача та суду на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомості є безпідставними та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи. За встановленими у даній справі обставинами у попереднього власника торговельного кіоску (ФОП Теселька В.М.) право оренди земельної ділянки, на якій розміщено кіоск, закінчилося і новий договір оренди з Радою ним не укладався. У той же час від однієї до іншої особи за правилами ст. 120 Земельного кодексу України не може перейти право оренди земельної ділянки, яке було відсутнє у попереднього землекористувача станом на час відчуження ним споруди, що розташована на земельній ділянці. За таких обставин, встановивши, що на момент вчинення правочину щодо відчуження кіоску у попереднього його власника право на земельну ділянку належним чином оформлено не було, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог на підставі ст. 377 Цивільного кодексу України. За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, що передбачено статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям. Отже, втручання у майнове право на використання земельних ділянок відповідно до їхнього цільового призначення повинно бути законним. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що прийняттям оспорюваного рішення відповідач порушує право власності на нерухоме майно позивача. Як уже зазначалося, земельна ділянка, на якій розміщено належний позивачу кіоск, надавалася попередньому земелкористувачу для обслуговування тимчасово розміщеного кіоску. Сам по собі факт визнання ФОП Теселько В.М. права власності на цей кіоск, подальше його відчуження та реєстрація права власності на цей кіоск за позивачем у Державному реєстрі речових прав як нежитлового приміщення, жодним чином не змінює статусу належного позивачеві кіоску, як тимчасової споруди та не є підтвердженням того, що вказаний кіоск є об`єктом нерухомості в розумінні діючого законодавства. За таких обставин, прийняте відповідачем у справі Рішення про відмову у наданні позивачу в оренду земельної ділянки та її звільнення не є втручанням у право власності ТОВ Фірма «СТІВ», оскільки Рада, як власник земельної ділянки розпорядилася нею в межах своєї компетенції, а позивач при цьому не позбавлений права демонтувати належну йому тимчасову споруду. З огляду на вищевикладене та обставини даної справи, враховуючи повноваження Миколаївської міської ради, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про обґрунтованість прийнятого рішення №5/65 від 09.06.2021 органом місцевого самоврядування, а також прийняття вказаного рішення в межах повноважень та відповідно до приписів чинного законодавства України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ТОв Фірма «СТІВ». Крім того, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу на наступне. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В силу приписів ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18). Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У даній справі позивач обрав спосіб захисту у вигляді визнання протиправним та скасування рішення Ради про відмову у наданні земельної ділянки в оренду та звільнення земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції, в контексті способу обраного позивачем способу захисту, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції прав людини та основоположних свобод. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)). Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача. У конкретних спірних правовідносинах, які склались між сторонами, зважаючи на формулювання позовних вимог у цій справі, а також встановивши обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено яким чином його права чи інтереси можуть бути поновлені внаслідок прийняття судового рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення Миколаївської міської ради від 09.06.2021 № 5/65. В даному випадку скасування рішення Миколаївської міської ради не буде ефективним способом захисту, враховуючи положення чинного законодавства, а також обставини справи, оскільки фактично суть та зміст позову зводиться до того, що позивач має право оренди земельної ділянки у зв`язку з наявністю на ній належного йому нерухомого майна. Саме по собі скасування оспорюваного рішення не відновить і не надасть права оренди позивачеві. Проте зазначене не було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення. Судова колегія зазначає, що недоведеність позивачем наявності в нього права оренди земельної діялнки на підставі ст.120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу, неефективність обраного способу захисту виключає задоволення позовних вимог у даній справі. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає помилковими висновки суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міської ради від 09.06.2021 №5/65. Відповідно до ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, апеляційна скарга Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2021 по справі №915/1046/21 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги розподіляються пропорційно задоволеним вимогам. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2021 по справі №915/1046/21 задовольнити. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2021 по справі №915/1046/21 скасувати. Відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міської ради від 09.06.2021 №5/65 «Про відмову ТОВ Фірмі «СТІВ» у наданні в оренду земельної ділянки по вул.Шосейній, 12/4 у Заводському районі мМиколаєва». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „СТІВ (54025, м.Миколаїв, пров.Парусний, 1, кв.36, інд.код: 20863648) на користь Миколаївської міської ради (54001, Миколаївська область, вул.Адміральська, 20, інд.код: 26565573) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3405,00 грн. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати наказ. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 16.09.2022 року. Головуючий суддя: Н.М. Принцевська Судді: А.І. Ярош Г.І. Діброва

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4872 № 915/1046/21

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше