Постанова 4815 № 564/638/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2022 року м. Рівне Справа № 564/638/21 Провадження № 22-ц/4815/860/22 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: Гордійчук С.О., Хилевича С.В., секретар судового засідання Ковальчук Л.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Михайлова Володимира Олександровича на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2022 року (ухвалене у складі судді Грипіч Л.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики,- в с т а н о в и в : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення коштів за договором позики. В обґрунтування позовних вимог вказує, що 19 січня 2016 року він передав ОСОБА_2 в якості позики грошові кошти в сумі 13000 доларів США на придбання квартири по АДРЕСА_1 . Факт передачі коштів підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 19.01.2016 року. Згідно домовленості, ОСОБА_2 зобов`язався повернути йому вказані грошові кошти у строк до 31 грудня 2020 року. Проте, ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав та коштів не повернув, а тому 18.02.2021 року він звернувся до нього з письмовою вимогою про сплату боргу в сумі 13000 доларів США. У відповідь на вимогу ОСОБА_2 вказав, що борг визнає, але повернути гроші не може та запропонував для погашення заборгованості передати йому придбану за позичені кошти квартиру, яка належить на праві спільної часткової власності йому та його колишній дружині ОСОБА_3 , за умови згоди двох співвласників. З наданих відповідачем документів вбачається, що квартира куплена під час перебування відповідачів у шлюбу, тобто є їх спільною власністю, як подружжя, що підтверджується рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 08.11.2018 року у справі №564/2046/18. У зв`язку з цим, просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 13000 доларів США боргу за розпискою, а також судові витрати по справі. Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2022 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) доларів США. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір по справі в сумі 4094 грн.. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, представник ОСОБА_4 - адвокат Михайлов В.О. оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі, зокрема, зазначає, що про наявність боргової розписки від 19.01.2016 року, ОСОБА_4 дізналася лише після отримання копії позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Наголошує, що жодної згоди, у тому числі усної чи письмової, своєму колишньому чоловіку ОСОБА_2 на отримання грошової позики, ОСОБА_4 не надавала. ОСОБА_4 жодного разу не брала участі в сімейних нарадах родини ОСОБА_5 і не могла знати про наявність розписки. Крім того, на той час, подружжя відповідачів не потребувало додаткових грошових коштів на придбання квартири, оскільки такі грошові кошти були у них наявні без додаткових позик. Зауважує, що за договором купівлі-продажу квартири, купівля останньої здійснена за 138054 грн. 75 коп., що станом на 20.01.2016 року складало 5 557,75 доларів США, а не 17500 доларів США, що є предметом розписки від 19.01.2016 року. Заперечує щодо показів свідків на стороні ОСОБА_2 , оскільки вони заінтересовані у результатах розгляду справи, а тому їх свідчення не можуть вважатися об`єктивними. Пояснює, що фактично, написанням штучної "родинної" розписки від 19.01.2016 року, ОСОБА_2 , який повністю визнає борг, намагається перекласти частину грошової відповідальності на колишню дружину ОСОБА_4 .. Оскільки ОСОБА_2 уклав договір позики без згоди ОСОБА_4 та без її відома, в особистих інтересах, а не в інтересах сім`ї, то за частиною четвертою статті 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя не в інтересах сім`ї, не створює обов`язки для другого з подружжя. Тому, ОСОБА_4 не зобов`язана солідарно нести відповідальність за невиконання умов договору позики, який штучно укладений ОСОБА_2 .. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, який відмовити ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про солідарне стягнення коштів за договором позики у повному обсязі. У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник позивача просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду - без змін. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про її часткове задоволення, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на те, що ОСОБА_2 позовні вимоги визнав, рішення суду не оскаржує, а ОСОБА_3 фактично оскаржує його в частині заявлених до неї вимог, апеляційний суд не перевіряє законність рішення у частині позову до ОСОБА_2 .. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачі несуть солідарну відповідальність за борговою розпискою ОСОБА_2 від 19.01.2016 року. З таким висновком колегія суддів погодитися не може. Судом встановлено, що 10 січня 2013 року відповідачі зареєстрували шлюб, який рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 01 червня 2017 року було розірвано. Від шлюбу мають неповнолітнього сина. Також відповідачі в період шлюбу набули у спільну сумісну власність подружжя квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_2 .. Заочним рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2018 року у справі №564/2046/18 про поділ спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину заначеної квартири. Предметом спору у даній справі є боргові зобов`язання ОСОБА_2 за розпискою від 19.01.2016 року, яка написана останнім у період шлюбу з колишньою дружиною ОСОБА_3 .. Так, 19 січня 2016 року було складено письмову розписку відповідно до умов якої ОСОБА_2 19 січня 2016 року отримав від ОСОБА_1 13000 доларів США на придбання квартири по АДРЕСА_1 , продажна вартість якої складає 17500 доларів США. Позику зобов`язався повернути до 31 грудня 2020 року, у разі неповернення позики у вказані строки, зобов`язався сплатити ОСОБА_1 3 % від суми неповернутої позики за кожен місяць, а також сплатити штраф у розмірі 500 доларів США. Розписка підписана ОСОБА_2 у присутності свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які також її підписали. Позивач ОСОБА_1 , як позикодавець, звернувся до відповідачів з вимогою про солідарне стягнення заборгованості за розпискою, оскільки вона була укладена позичальником під час шлюбу та в інтересах сім`ї, а саме на купівлю квартири по АДРЕСА_1 . Разом з цим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову в частині вимог до ОСОБА_3 , з огляду на таке. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України). Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України. Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Указаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати ВС у справі №638/18231/15-ц, постанова від 30 червня 2020 року. Таким чином, умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший ж подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163 цс 12, а також викладений у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі №752/7501/18. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що ОСОБА_3 знала про позику колишнього чоловіка та відповідно надавала письмову згоду на неї. У борговій розписці від 19.01.2016 року вона незазначена, відтак кошти у борг не отримувала. При цьому, апеляційний суд критично ставиться до показів свідків, які допитані місцевим судом, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_9 є батьками позичальника, а ОСОБА_8 його рідною сестрою, а позивач (позикодавець) є чоловіком останньої, що свідчить про те, що вони мають юридичну зацікавленість у вирішенні спору. Тому, покази зазначених осіб не можуть братися судом до уваги та бути покладені в основу судового рішення. ОСОБА_3 стверджує, що у неї з колишнім чоловіком були наявні кошти на купівлю житла, а тому ніяких позик вони не потребували. Вважає, що спірна розписка носить штучний характер і складена з метою фактичного позбавлення її частки у майні, що було набуте у шлюбі. Колегія суддів не вбачає жодних беззаперечних, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що об`єктивно боргова розписка була складена в інтересах сім`ї, а кошти отримані за нею були використані в інтересах обох з подружжя ОСОБА_5 . При цьому, однією із ключових обставин є те, що боргові зобов`язання ОСОБА_2 не були предметом дослідження у справі №564/2046/18 про поділ майна подружжя і останній не оскаржував ухваленого судом рішення. Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі № 372/1558/16-ц вказав на правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що наявна в матеріалах справи розписка не дає підстав для висновку, що договір позики укладено в інтересах сім`ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, оскільки доказів про надання дружиною згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання спірних будинку й земельної ділянки за одержані в борг за розпискою грошові кошти, не надано. Аналогічні мовити викладені Верховним Судом у постанові від 17 серпня 2022 року у справі №553/679/21. Встановивши, що при укладенні договору позики, оформленого розпискою, не було отримано згоди ОСОБА_3 на його укладення, а правочин виходить за межі дрібно-побутового, використання коштів в інтересах колишнього подружжя ОСОБА_5 та цільового використання коштів позивачем не доведено, апеляційний суд приходить до обґрунтованого переконання про відсутність підстав для солідарного стягнення боргу за договором позики. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 вказаним вимогам закону не відповідає, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню, з ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Михайлова Володимира Олександровича задовольнити частково. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики відмовити. У решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5 460 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 15 вересня 2022 року. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Гордійчук С.О. Хилевич С.В.