Постанова 4813 № 522/14625/21

Номер провадження: 22-ц/813/6288/22 Справа № 522/14625/21 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.09.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Князюка О.В., Цюри Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року, постановленого під головуванням судді Свяченкої Ю.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, - в с т а н о в и в: У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000 грн. щомісячно, починаючи з дати подачі позову та до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути судові витрати у розмірі 5600 грн. на правничу допомогу. В обґрунтування вимог позивачка зазначила, що 24 червня 2006 року між сторонами був зареєстрований шлюб, який за рішенням суду 27 листопада 2015 року розірваний. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Неповнолітня дитина знаходиться на її утриманні, відповідач свої батьківські обов`язки виконує, але матеріальну допомогу надає нерегулярно, відповідач є здоровою людиною, інших утриманців окрім сина не має, таким чином має матеріальну можливість утримувати дитину, у зв`язку з чим просила визначити аліменти у твердій грошовій сумі. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, у розмір 3000 грн. за один місяць, починаючи з 01 грудня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . При виконанні рішення суду врахувати, що відповідачем ОСОБА_3 сплачено позивачу ОСОБА_2 в серпні місяці 2021 року 2000 грн.; вересні місяці 2021 року 2000 грн.; жовтні місяці 2021 року 2000 грн.; листопаді місяці 2021 року 2000 грн.; грудні місяці 2021 року 2000 грн., які зарахувати, як сплату аліментів або частини аліментів. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги,посилаючись на неповне з`ясування та встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд невірно зазначив дату початку стягнення аліментів, невірно застосував вимоги ст. 182 СК України, не допустив рішення суду в межах платежу за 1 місяць до негайного виконання, також суд безпідставно відмовив у стягненні витрат на правову допомогу. ОСОБА_3 до суду був наданий відзив, в якому він зазначив про те, що перебуває у неоплачуваній відпустці на невизначений термін, у зв`язку з воєнним станом. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 та стягуючи з ОСОБА_3 аліменти з 01 грудня 2021 року, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем за період з серпня місяця по грудень місяць 2021 року була сплачена щомісячна сплата у розмірі 2000 грн., тому суд стягнув аліменти, починаючи з грудня місяця 2021 року та до повноліття дитини. Однак, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується, з наступних підстав. Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч.3 ст. 51 Конституції України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Частиною 1 ст. 12 цього Закону передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1)стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Водночас, відповідно до частини 1 статті 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Відповідно до пунктів 15, 17 Постанови Пленуму «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року, у відповідності із статтею 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198,199 СК України, і своїх повнолітніх дочку, сина. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною 3 статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття183 цього кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 84 СК України) і виплачуються щомісячно. Згідно з ч.1 ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 18 травня 2012 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції (а.с. 8 т. 1). Неповнолітня дитина ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю, та знаходиться на її утриманні. Згідно з довідки, яка видана ТОВ «БВК «Пик-Строй» від 29 вересня 2021 року № 0П00-000010 вбачається, що ОСОБА_3 працює в ТОВ «БВК «Пик-Строй» з 01 жовтня 2011 року на посаді інженера із загальним доходом за період з березня місяця по серпень місяць 2021 року у сумі 60680 грн. (а.с. 61 т. 1). Також ОСОБА_3 має на утриманні батьків пенсійного віку батька ОСОБА_5 та мати ОСОБА_6 (а.с. 44, 47, 49 т. 1). За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями частин 1, 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності відповідача утримувати свою дитину та вважає обґрунтованим висновок щодо стягнення з відповідача аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини. Проте, колегія суддів вважає, що суд в порушення вимог ч. 1 ст. 191 СК України, безпідставно стягнув з ОСОБА_3 аліменти з 01 грудня 2021 року, оскільки аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом 04 серпня 2021 року (а.с. 1-5 т. 1). Крім того, суд у порушенням вимог закону не зазначив, що стягненню підлягають аліменти у визначеному судом розмірі, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, так як мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно врахувавши щомісячну сплату відповідачем 2000 грн. за період з серпня місяця по грудень місяць 2021 року, дійшов помилкового висновку про стягнення аліментів, саме з 01 грудня 2021 року, не взявши до уваги, що позивачка звернулася до суду з позовом 04 серпня 2021 року, та аліменти повинні стягуватися саме з 04 серпня 2021 року, з дня звернення позивачем до суду. Також, судом помилково не було зазначено, що сума стягнутих аліментів повинна становити не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім того, судом помилково не було зазначено, що рішення суду в межах платежу за 1 місяць необхідно допустити до негайного виконання. При цьому, оскільки позивачем в порушення вимог частини 1 статті 81 ЦПК України не надано до суду доказів того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання дитини саме у розмірі 5000 грн., колегія суддів приймає до уваги, що відповідач працює та має заробітну плату щомісячно 10 168 грн., а тому колегія суддів вважає висновки суду про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 3000 грн. є такими, що відповідають вимогам закону, з огляду на таке. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років встановлено:з 1 січня 2021 року - 2395 гривень, з 1 липня 2021 року - 2510 гривень, з 1 грудня 2021 року - 2618 гривень. Колегія суддів з урахуванням викладених обставин, керуючись принципами розумності і справедливості, врахувавши стан здоров`я та матеріальне становище дитини, платника аліментів, вважає за необхідним визначити розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на утримання дитини у розмірі 3000 грн. щомісячно. Аліменти саме у такому розмірі будуть достатніми для забезпечення мінімальних потреб дитини та не ставлять у скрутне становище платника аліментів. При цьому сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів (частина 1 статті 192 СК України). Відмовляючи ОСОБА_2 у стягненні витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості суми, з підстав відсутності необхідних доказів. Проте, колегія суддів з такими висновками суду не погоджується, з огляду на таке. Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Тищенко С.Ю., представник ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовом в інтересах позивачки, просив крім іншого, відшкодувати витрати на правову допомогу, понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи, зазначивши, що розмір понесених позивачем витрат, на підставі укладеного договору складає 5600 грн. Згідно вимог ст.ст. 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Як вбачається з матеріалів справи, 26 липня 2021 року між адвокатом Тищенко С.Ю. та Головчановою О.С., був укладений договір про надання правової допомоги (а.с. 53 т. 2). З розрахункової квитанції №1 від 21 липня 2021 року вбачається, що юридичні послуги за договором від 26 липня 2021 року складають 5600 грн. (а.с. 54 т. 2). Від сторони відповідача заперечень щодо розміру понесених судових витрат до суду надано не було та не доведено неспівмірності даних витрат. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні витрат на правову допомогу, що призвело до порушення норм процесуального права. Приймаючи до уваги, вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , а також про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам. З урахуванням задоволення позовних вимог в розмірі 3000 грн., що складають 60% від заявлених позовних вимог, також підлягають стягненню 60% від заявленої правничої допомоги, що складає (5600:100х60) 3360 грн. Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому з ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанціях пропорційно задоволенню позовних вимог, а саме у розмірі 1362 грн. (908 грн. + 908 грн. х 150% = 2270 грн. : 100% х 60%.). З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року скасувати. Прийняти постанову. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 3 000 гривень щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3360 гривень. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1362 гривні. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 13 вересня 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ О.В. Князюк ______________________________________ Т.В. Цюра