Постанова 4813 № 500/3741/19

Номер провадження: 22-ц/813/4275/22 Справа № 500/3741/19 Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.09.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С.О., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського маськрайонного суду Одеської області від 08.02.2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Ізмаїльського маськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, посилаючись на те, що 15.03.2019 року о 10 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом автомобілем марки «VOLVO», державний номер НОМЕР_1 по вул. Хотинська з боку вул. Грецька на пepexpecті з вул. Бендерська в м. Ізмаїлі Одеської області, не виконав вимогу дорожнього знаку «Надати дорогу», внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Hyundai», державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.03.2019 року було встановлено, що відповідач своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. В наслідок ДТП автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень, завдано матеріальний збиток на суму 155264,74 грн. як визначено згідно із експертним автотоварознавчого дослідження, складеного експертом Пастир Ю.І. №60-19 від 06.04.2019 року. Сума збитків у poзмірі 98019,80 грн. була відшкодована страховою компанією ЗАТ СК «УНІКА (Кредо-Класик)», однак залишок у poзмірі 57244,94 грн. не було погашено ні відповідачем, ні страховою компанією. Kpiм того, позивач поніс витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку у poзмірі 2000 грн, що підтверджується квитанцією №60 від 06.04.2019 року. Також, позивач зазначає, що йому завдана моральна шкода, яка полягає у завданні йому негативних наслідків в результаті ДТП, в душевних стражданнях, пов`язаних з пошкодженням його майна, відмови відшкодувати шкоду в добровільному порядку, яку він оцінює у 10000 грн та просить стягнути з ОСОБА_1 . З огляду на зазначене, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача матеріальну шкоду у poзмірі 59244,94 грн. моральну шкоду у poзмірі 10000 грн, та судові витрати у poзмірі 768,40 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ізмаїльського маськрайонного суду Одеської області від 08.02.2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків « НОМЕР_3 », на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 01 липня 1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків « НОМЕР_5 », суму матеріальної шкоди у розмірі 56264,74 (п`ятдесят шість тисяч двісті шістдесят чотири гривні сімдесят чотири копійки) гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків « НОМЕР_3 », на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 01 липня 1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків « НОМЕР_5 », суму моральної шкоди у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків « НОМЕР_3 », на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 01 липня 1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків « НОМЕР_5 », суму витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень та судовий збір у розмірі 665,86 (шістсот шістдесят п`ять гривень вісімдесят шість копійок) гривень. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 06.09.2021 року ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, відповідно до якої відповідач просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Обгрунтовуючи апеляційну скаргу позивач вказує, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення допустив численні порушення норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що вказана в експертному дослідженні сума матеріальної шкоди є значно завищеною, а саме експертне дослідження не може вважатись належним та допустимим доказом підтвердження шкоди. Апелянт також наголошує, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення хворів на COVID-19, тому не був присутнім під час ухвалення оскаржуваного рішення. ОСОБА_1 категорично заперечує щодо стягнення з нього моральної шкоди та наголошує, що за кермом пошкодженого транспортного засобу перебувала особа - не власник автомобілю. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.09.2021 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського маськрайонного суду Одеської області від 08.02.2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. 12 вересня 2022 року справу було призначено до розгляду. Відповідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що 15.03.2019 року о 10 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом автомобілем марки «VOLVO», державний номер НОМЕР_1 по вул. Хотинська з боку вул. Грецька на пepexpecті з вул. Бендерська в м. Ізмаїл Одеської області, не виконав вимогу дорожнього знаку «Надати дорогу», внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Hyundai», державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . В результаті ДТП пасажир автомобіля марки «Hyundai» отримала легкі тілесні ушкодження, транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.03.2019 року (а.с.4). Зазначеною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави у poзмірі 340 грн. Відомості про те, що дана постанова суду оскаржувалась сторонами суду надано не було. Постанова набрала законної чинності 02.04.2019 року. Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 ОСОБА_2 є власником автомобіля «Hyundai», державний номер НОМЕР_2 (а.с.23). Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 ОСОБА_1 є власником автомобіля «VOLVO», державний номер НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами адміністративної справи №500/2043/19 (провадження №3/500/617/19). Отже, судом встановлено, що з вини ОСОБА_1 сталася ДТП, в результаті якої автомобіль «Hyundai», державний номер НОМЕР_2 , належний ОСОБА_2 та під керуванням ОСОБА_3 отримав механічні пошкодження. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА», згідно із полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/9060267 від 12.06.2018 року страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000 грн, франшиза - 1000 грн. (а.с.100). ОСОБА_3 повідомила ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» про дорожньо-транспортну пригоду та з метою отримання страхового відшкодування за пошкодження транспортного засобу ОСОБА_2 звернувся до страховика з відповідною заявою про страхове відшкодування 18.03.2019 року. (а.с. 103, 105). Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Hyundai», державний номер НОМЕР_2 , відповідно до висновку №60/19 експертного автотоварознавчого дослідження ПП ОСОБА_5 становить 155264,74 грн. (а.с. 5-17). Відповідно до страхового акту, складеного 25.04.2019 року, виплата страхового відшкодування підлягає у сумі 99000 грн. (а.с.130). 25.04.2019 року ПрАТ «СК «УНІКА» видано наказ №00293878 про виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 . Згідно із розрахунку суми збитків в poзмірі 99000 грн. шляхом перерахування безготівкових коштів по системі «Аваль-Експрес» (а.с. 128). Як вбачається з платіжного доручення №084638 від 02.05.2019 року ПрАТ «СК «УНІКА» сплачено страхове відшкодування у розмірі 99000 грн. (а.с.131).

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Зазначеним вимогам судове рішення районного суду відповідає в повній мірі. Між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування майнової шкоди. Судова колегія виходить з такого. Так, згідно ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про страхування»). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Правовідносини щодо відшкодування матеріальної шкоди завданої власнику транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якою застрахована врегульовані Цивільним кодексом України та Законом України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон 1961-IV). Частинами першою та другою статті 16 ЦК визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до ч.1-3 ст. 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) ; збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала ( ч.1 ст. 1166 ЦК ). Статтею 1187 ЦК у частинах першої та другою врегульовано, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частинами першою та третьою статті 1192 ЦК визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно ч.1 ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Велика Палата Верховного Суду постановою від 04.07.2018 року (справа №755/18006/15-ц, провадження №14-176 цс 18) відступивши від висновку ВСУ, викладеного у постанові № 6-2587цс/15 від 23.12.2015 року, зазначила, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Відповідно до ст. 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до вимог ст. 28 Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди. Згідно п. 33.1.4 Закону У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Відповідно до п. 33.3 Закону водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна. Пунктами 34.1, 34.2, 34.3 Закону регламентовано, що страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Страховик керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку (п. 36.1 Закону). Як зазначено у п. 36.2 Закону страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо за рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК-9060267, цивільна відповідальність ОСОБА_1 застрахована в ПрАТ «СК «Уніка». Згідно з цим полісом на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю 200 000 грн, за шкоду, заподіяну майну 100 000 грн, розмір франшизи 1000,00 грн. Як вбачається з платіжного доручення №084638 від 02.05.2019 року ПрАТ «СК «УНІКА» сплачено страхове відшкодування у розмірі 99000 грн. (а.с.131). Отже, страховик виконав свої зобов`язання перед позивачем, виплатив йому суму страхового відшкодування у порядку та у спосіб, передбачений Законом. Страхова компанія компенсує матеріальний збиток, а різницю між збитком та вартістю відновлювального ремонту компенсує винна особа. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 10 березня 2020 року у справі №761/2941/17, від 04 грудня 2019 року у справі №359/2309/17, 11грудня 2019року у справі № 227/2996/16-ц; від 07лютого 2019 року у справі № 645/3746/16-ц тощо. Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Hyundai», державний номер НОМЕР_2 , відповідно до висновку №60/19 експертного автотоварознавчого дослідження ПП ОСОБА_5 становить 155264,74 грн. (а.с. 5-17). Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що на користь позивача має бути стягнута різниця між фактичним розміром шкоди, страховою виплатою і витратами, які необхідні для повного відновлення транспортного засобу. Щодо порушень, наявних у висновку експертного дослідження №60/19, що наданий позивачем колегія суддів виходить з наступного. Висновком експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля "Hyundai Accent», номерний знак НОМЕР_2 , за № 60/19 від 06 квітня 2019 року, складеним на замовлення позивача, судовим експертом Пастир Ю.І., вартість матеріального збитку складає 155264,74 грн. Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Аналогічні приписи містить стаття 81 ЦПК України. Відповідно до ч.1, 2ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. За змістом ст. 78 допустимими є докази, одержані без порушення порядку, встановленого законом. При цьому обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Так, Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів. Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. У відповідності до ст. 4 Закону професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна. Згідно приписів ст. 5 Закону суб`єктами оціночної діяльності є суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону. У відповідності до ст. 12 Закону звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Судом було встановлено, що дослідження проведено судовим експертом Пастир Ю.І., який має вищу технічну освіту, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.2 "Визначення вартості колісних транспортних засобів, розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу" Свідоцтво № 67, видане Міністерства юстиції України 18.10.2017 року, стаж експертної роботи за експертною діяльністю з 1999 року, строк дії свідоцтва до 18.10.2020 року. Колегія суддів вважає належним та допустимим доказом розміру спричиненої власнику автомобіля "Hyundai Accent», номерний знак НОМЕР_2 , майнової шкоди у зв`язку із пошкодженням у ДТП автомобіля вищезазначений висновок. Колегія суддів наголошує, що представник відповідача, будучи не згодним з висновком, не надав суду жодних доказів щодо невірності, неповноти або наявності суперечності матеріалам справи або сумніви в його правильності, тим самим висновок експертного автотоварознавчого дослідження не спростовано, крім того, у разі незгоди з вартістю матеріального збитку, завданого автомобілю позивача, сторона відповідача мала можливість заявити клопотання щодо проведення судової експертизи, чого зроблено не було. Суд може призначити експертизу за наявності одночасно двох обов`язкових умов необхідності наявності спеціальних знань для встановлення обставин та відсутності взагалі висновку або сумнівності наданого стороною висновку експерта, який у даній справі не спростовано за ознаками сумнівності або відсутності спеціальних професійних знань судового експерта Пастир Ю.І. Крім того, Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) дійшов висновку, що «визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами). Для усунення розбіжностей при визначенні матеріального збитку, суд повинен був у порядку, визначеному процесуальним законом, роз`яснити сторонам про необхідність призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, а також наслідки непризначення відповідної експертизи та положення щодо належності та допустимості доказів». Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про безпідставність вимог позивача, яфкий є власником пошкодженого майна але на момент ДТП не знаходився за кермом автомобіля, колегія суддів виходить з наступного. Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння. Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує. Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини. Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно. Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Згідно зч.2ст.1187 ЦК України, під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо). Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеного у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 344/10730/15-ц, провадження № 61-5079 св

18. Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником пошкодженого майна, на момент вчинення ДТП транспортним засобом управляла дружина позивача на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб. Що стосується стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне. За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди було враховано вимоги розумності та справедливості, ступінь та глибину душевних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку із втратою власного майна через неправомірні дії відповідача. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо невідповідності вказаної суми колегія вважає необґрунтованими, оскільки на підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів. Отже, з таким висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд погоджується, оскільки він є обґрунтованим і законним, а посилання в апеляційній скарзі на безпідставне стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 грн. не ґрунтується на доказах та не спростовує висновків суду першої інстанції. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ізмаїльського маськрайонного суду Одеської області від 08.02.2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди- залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 12 вересня 2022 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: С.О. Погорєлова А.П. Заїкін