Постанова 4807 № 331/855/21

Дата документу 12.09.2022 Справа № 331/855/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/855/21 Головуючий у 1 інстанції: Солодовніков Р.С. Провадження № 22-ц/807/1829/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Дашковської А.В. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 у особі представника адвоката Сахно Оксани Володимирівни на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.11.2014 по 30.11.2020 в сумі 69 043,14 грн. В обґрунтування позову зазначив, що відповідачу у зазначений період надавались комунальні послуги, однак боржник не виконав належним чином свої зобов`язання по оплаті наданих послуг, в зв`язку з чим Концерн «МТМ» просить стягнути заборгованість в судовому порядку. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.11.2014р. по 30.11.2020р. в розмірі 69 043,14 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати у розмірі 2 270,00 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Сахно О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.11.2014 року по 30.11.2020 року в розмірі 69 043,14 грн залишити без задоволення. У скарзі апелянт зазначає, що повністю не погоджується зі стягненням заборгованості в заявленому позивачем розмірі. Разом з тим, заявлено про застосування позовної давності щодо нарахованої заборгованості. Від дня звернення позивача до суду (19 лютого 2021 року) позовна давність у три роки визначається, починаючи з 19 лютого 2018 року, отже, позовні вимоги, заявлені за період з 01 листопада 2014 року по 01 лютого 2018 року, знаходяться поза межами строків давності.На думку апелянта, заборгованість, яка б належала до стягнення з 19 лютого 2018 року по 30 листопада 2020 року має становити суму 35 252,81 грн., однак надати детальний розрахунок заборгованості апелянт не має можливості тому, що у нього відсутні первинні дані, спеціальні програми для нарахування та знання (формули) для обчислення заборгованості. Такі дані повністю доступні позивачеві. Крім того, наголошує на тому, що суд розглянув справу за його відсутності, хоча доказів про його повідомлення про судові засідання матеріали справи не містять, а копію позовної заяви він взагалі не отримував, а тому не був обізнаний про наявність цивільної справи та не міг належним чином заперечувати проти позову та, зокрема, подати відзив та заяву про застосування строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із п. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких відповідно до ч. 6 статті 19 ЦПК України належить нескладні справи та справи, ціна позову у яких не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Ціна позову у цій справі не перевищує такого розміру та за категорією спору не є складною. Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Концерну «МТМ» підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У відповідності до п. 3 ч. 3 статті 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції є розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує апеляційну скаргу такою підставою. Досліджуючи доводи апеляційної скарги в частині необізнаності відповідача про судову справу та її розгляд, апеляційний суд встановив наступне. Судом було відрито провадження у справі за позовом Концерну «МТМ» у спроще- ному провадженні з викликом учасників, а тому суд зобов`язаний був повідомляти їх про всі судові засідання. З Витягу з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи від 22.02.2021р. слідує, що інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 не знайдено. Відповідно до ч. 11 статті 128 ЦПК України, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Судом було спрямовано відповідачу позовну заяву, долучені до неї документи, ухвалу про відкриття провадження у справі та судову повістки про виклик у судове засідання на 22.03.2021р. на адресу, яку визначено позивачем у позовній заяві: АДРЕСА_1 , власником якої за матеріалами справи є відповідач ОСОБА_1 . Поштовий конверт із вказаними вкладеннями повернувся до суду без вручення відповідачу із зазначенням «адресат відсутній за вказаною адресою» ( а.с. 18-25). Розгляд справи було відкладено на 14.04.2021р. та судом знову спрямовано судову повістку відповідачу на адресу квартири, що є його власністю. Крім того, судом було здійснено повідомлення відповідача через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України у відповідності до приписів частини 11 статті 128 ЦПК України. За вказаних обставин, колегія вважає, що судом не було порушено норми процесуального права щодо належного повідомлення відповідача, а тому обов`язкові підстави, передбачені п. 3 ч. 3 статті 376 ЦПК України для скасування рішення суду відсутні. Щодо розгляду справи по суті, колегія встановила. Судом з`ясовано, що ОСОБА_1 є власником квартири відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і є споживачем послуг, які надаються позивачем (а.с. 24). Між сторонами виникли фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідачів від обов`язку оплати за надані такі послуги (вказане відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8916/17 від 7 липня 2020 р.). Факт надання відповідачу послуг підтверджується відкритим особовим рахунком № НОМЕР_1 , відповідно до якого Концерном «МТМ» надавалися послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Розрахунком суми заборгованості за послуги з теплопостачання встановлено, що за надані позивачем послуги у відповідача за період з 01.11.2014р. по 30.11.2020р. утворилась заборгованість в сумі 69 043,14 гривень (а.с. 2223), яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що квартира відповідача підключена до мереж централізованого опалення і постачання гарячої води, безперервну роботу і обслуговування якої забезпечує позивач. Ці послуги у зазначений період надавалися позивачем і споживалися відповідачем, з приводу неналежної якості послуг або їх відсутності відповідач до позивача не звертався. Факт отримання вказаних послуг не спростований, доказів того, що у квартирі відсутнє (відключене у встановленому порядку) централізоване опалення чи гаряче водопостачання не здобуто в ході розгляду справи. За спожиті послуги відповідно до особового рахунку позивачем нараховувалась помісячна плата, однак відповідач оплату за спожиту теплову енергію в повному обсязі не здійснював. За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позивачем доведено факт надання послуг відповідачу і наявності у останнього заборгованості у визначеному позивачем розмірі, а тому позов був задоволений. Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла наступного. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом. Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630, встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 Житлового кодексу України. Отже, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, встановила, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження факту погашення заборгованості, про стягнення якої просить позивач, та не доведено факту відсутності такої заборгованості. Враховуючи наведене, судова колегія доходить до висновку про те, що хоча договір між сторонами про надання послуг не укладався, Концерн «МТМ» надавав відповідачу як споживачу за вказаною адресою послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а відповідач такі послуги прийняв, від їх отримання не відмовлявся, а тому повинен нести обов`язок із сплати за комунальні послуги, надані Концерном «МТМ». Єдиним вагомим аргументом апеляційної скарги колегія вважає те, що відповідач не мав можливості через необізнаність про існування цивільної справи з приводу спору про заборгованість за послуги МТМ заявити про застосування позовної давності, на що він послався у заяві про перегляд заочного рішення та що є основним доводом апеляційної скарги. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц (провадження № 61-19795св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14, якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участь у такому розгляді, то це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Відповідно до наведених правових висновків апеляційний суд вправі вирішувати питання про застосування позовної давності за заявою відповідача, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участь у такому розгляді, проте у разі, якщо про застосування позовної давності відповідач заявив під час подання заяви про перегляд заочного рішення у справі. З матеріалів цієї справи вбачається, що відповідач не зареєстрований у квартирі, що є його власністю, до якої надавались послуги МТМ, але вся кореспонденція із суду направлялась саме за цією адресою та поверталась без вручення. Колегія наголошує на тому, що хоча повідомлення відповідача про судове засідання 14.04.2021р. було здійснено судом через оголошення на веб-сайті судової влади України, що за приписами ч. 11 статті 128 ЦПК України вважається належним повідомлення для проведення судового засідання, але таке повідомлення не зумовлює наявності у відповідача фактичної можливості подати до суду будь-які заяви по суті справи та клопотання, зокрема, про застосування строків позовної давності. Тому колегія вважає за можливе та необхідне з урахуванням наявності такого права у відповідача та характеру його повідомлення (не отримано копії позову та долучених документів), а також спираючись на вище наведену правову позицію Верховного Суду, вирішити таку заяву по суті на стадії апеляційного провадження в цій справі. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до ч. ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 255 цього Кодексу. Отже, виходячи із загального правила обчислення позовної давності, позивач кожного 21 числа місяця, наступного за тим, у якому було спожито послуги, вже був обізнаним про те, чи здійснив споживач оплату цієї послуги, а тому саме з цього часу у нього виникало право на витребування цієї заборгованості. З позовом до суду Концерн «МТМ» звернувся 19.02.2021р., тому за загальним правилом в межі позовної давності входить період з 19.02.2018р. по 19.02.2021р., у якому заборгованість розрахована станом на 30.11.2020р. Проте, при вирішенні питання щодо спливу позовної давності за інший період заборгованості, тобто яка виникла до 19.02.2018р., слід враховувати також інше чинне законодавство. Так, 30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон № 540-IX (наб- рав чинності 02.04.2020), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокре- ма, позовну давність) на строк дії карантину, введеного в Україні задля запобігання поширенню коронавірусної хвороби. Зокрема, внесеними до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу змінами було визначено, що під час дії карантину, строки, встановлені низкою статей цього Кодексу (зокрема, позовна давність), продовжуються на строк дії карантину. За загальним правилом, визначеним у статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі. З огляду на це, сплив строків до набрання чинності Законом № 540-IX разом із відсутністю норми про зворотну дію цього закону в часі дають підстави стверджувати, що строки, які спливли до 02 квітня 2020, не є продовженими. Між тим, строк позовної давності по заборгованості з оплати послуги Концерну «МТМ» за січень 2017р. мав сплинути 21 лютого 2020р., за лютий 2017р. 21 березня 2020р., за березень 2017р. 21 квітня 2020р., за квітень 2017р. 21 травня 2020р. тощо. Із наведеного вбачається, що позовна давність по заборгованості у період з листопада 2014 року по лютий 2017 року спливла до введення карантину, а тому на неї дія пункту 12 Перехідних положень до ЦК України щодо продовження строку позовної давності не поширюється. Разом з тим, сплив строку позовної давності щодо решти періоду заборгованості за березень 2017 року листопад 2020 року припадає на час дії карантину, який не закінчився у день подання позову Концерном МТМ 19 лютого 2021р. та продовжено в Україні до 01.10.2022р., тому на цю заборгованість поширюються приписи ст.12 Перехідних положень до ЦК України в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину. А тому ця заборгованість підлягала стягненню з відповідача. Визначаючи її розмір, колегія за табличним розрахунком позивача встановила, що у період з березня 2017 року по листопад 2020 року заборгованість склала 46 017,42 грн. Таким чином в межі строку позовної давності з урахуванням приписів пункту 12 Перехідних положень ЦК України та доводів апеляційної скарги, вкладається період з 01 березня 2017 року по 30 листопада 2020 року включно, а борг у цьому періоді становить 46 017,42 грн. З урахуванням вище встановлених обставин, колегія визнає апеляційну скаргу частково обґрунтованою, тому змінює рішення суду в частині періоду та розміру стягнутої заборгованості, стягнувши з відповідача заборгованість за комунальні послуги за період з 01 березня 2017 року по 30 листопада 2020 року у розмірі 46 017,42 грн. Змінюючи розмір стягнення, колегія вирішує питання щодо зміни розміру судового збору. Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних (100%) та апеляційних вимог (66,65%), сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 1 512,95 грн. ОСОБА_1 на теперішній час звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». За наведених обставин, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 512 ,95 грн підлягають компенсації Концерну «МТМ» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 у особі представника адвоката Сахно Оксани Володимирівни задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2021 року у цій справі змінити в частині періоду, розміру стягнутої заборгованості та судових витрат, виклавши його резолютивну частину у зв`язку з цим наступним чином. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 березня 2017 року по 30 листопада 2020 року в розмірі46 017,42 грн. (сорок шість тисяч сімнадцять гривень 42 копійки ). Компенсувати Концерну «Міські теплові мережі» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 512,95 грн. (одна тисяча п`ятсот дванадцять гривень 95 копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Постанова прийнята, складена та підписана 12 вересня 2022 року. Головуючий: С.В. Маловічко Судді: М.С. Гончар А.В. Дашковська