Постанова Запорізький апеляційний суд № 332/3461/20

Дата документу 21.03.2025 Справа № 332/3461/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №332/3461/20 Головуючий у 1-й інстанції: Сінєльнік Р. В. Провадження №22-ц/807/525/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Онищенко Ульяни Юріївни на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з 01 квітня 2016 року по 01 грудня 2020 року позивач надавав відповідачам послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані відповідачі. Між сторонами виникли фактичні правовідносини. Позивач надавав у вищезазначену квартиру послуги з постачання гарячої води. Оплату за надані послуги відповідачі в повному обсязі не здійснювали, у зв`язку із чим мають заборгованість за період з 01 квітня 2016 року по 01 грудня 2020 року у розмірі 81 550, 93 грн. Претензій щодо якості теплової енергії за вказаний період не надходило. Просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку суму заборгованості у зазначеному вище розмірі, а також судовий збір у розмірі 2102 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 березня 2017 року по 01 грудня 2020 року в сумі 67847,51 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 1748,79 грн, а саме по 582,93 грн з кожного. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Онищенко Ульяна Юріївна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року. Стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не встановив хто є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та дійшов необґрунтованого висновку про те, що заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у вказану вище квартиру має бути стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , як з власників житла, не врахувавши, що ОСОБА_1 з 2004 року не проживала за вищевказаною адресою. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд зауважує, що апеляційну скаргу Концерн «МТМ» отримало 20 січня 2025 року, в електронному кабінеті зареєстрованого в підсистемі «Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника Запорізького апеляційного суду (т. 2 а.с. 58). Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 302 800 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028 грн (3028 грн Х 100 = 302 800 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 81 550, 93 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п. 1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягаєз наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає в повній мірі. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , які надає позивач. Проте, належним чином не виконують зобов`язання щодо їх сплати, що підтверджується наданим позивачем розрахунком та не спростованим відповідачами, тому є підстави для стягнення заборгованості за період з 01 квітня 2016 року по 01 грудня 2020 року в розмірі 81 550, 93 грн. Доказів того, що споживачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зверталися до Концерну «Міські теплові мережі» із заявою та підтверджуючими документами про їх відсутність за місцем реєстрації, суду надано не було. Вирішуючи клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, судом першої інстанції було враховано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки визначені статтями 257, 258 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Таким чином, станом на дату подачі позовної заяви (17 грудня 2020 року) строк позовної давності в частині стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії з 01 березня 2017 року не сплив та продовжився на строк дії карантину. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Відповідно до довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради за вих. №3863_01-71 від 24 грудня 2020 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , з 10 лютого 1989 року по теперішній час (т.1 а.с.11). Відповідачі ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 30 жовтня 1998 року по теперішній час, ОСОБА_2 зареєстрований за зазначеною адресою з 10 лютого 1989 року по теперішній час та є побутовими споживачами послуг, які надає Концерн «Міські теплові мережі», що підтверджується довідками Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради за вих. №3863_01-71 від 24 грудня 2020 року (т.1 а.с.11-13). На квартиру відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою щодо заборгованості за надані послуги та розрахунком основного боргу (т.1 а.с.6). З детального розрахунку заборгованості за період з 01 квітня 2016 року по 01 грудня 2020 року вбачається, що за вказаний період заборгованість склала 81 550, 93 гривень (т.1 а.с. 7-8), про що зазначено також в довідці щодо заборгованості за надані послуги (т. 1 а.с.6). Відповідно довідки Концерну «Міські теплові мережі» щодо заборгованості за надані послуги від 17 грудня 2024 року, заборгованість за період з 01 квітня 2016 року по 01 грудня 2020 року склала 81 550, 93 гривень, заборгованість за період з 01 березня 2017 року по 01 грудня 2020 року складає 67 847, 51 грн (т.1 а.с.19). Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29.01.2009 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01 січня 2009 року, виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «Міські теплові мережі» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерн «Міські теплові мережі» (п. 1.2. Рішення). Зазначені рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29 січня 2009 року та № 200 від 28 квітня 2011 року було офіційно надруковано у офіційному засобі масової інформації Запорізької міської ради - газеті «Запорізька січ». Отже, Централізоване опалення будинку АДРЕСА_2 здійснюється Концерном «Міські теплові мережі». Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року (далі Закон №1875), який діяв в період виникнення спірних правовідносин і втратив чинність з 01 травня 2019 року, а також Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII від 09 листопада 2017 року (далі Закон №2189), який набрав чинності 01 травня 2019 року, правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, мають ознаки зобов`язання, в силу яких споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживач (індивідуальний) - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Згідно з абз. 8 п. 2 Правил «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормальної температури повітря у приміщеннях квартири, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання. Відповідно до частин 1,3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Послуги з опалення квартири та постачання гарячої води не відносяться до тих, які не надаються виключно мешканцям житла, а одночасно забезпечують утримання житла в належному стані, тож відповідачі в даному випадку є споживачами житлово-комунальних послуг, які надаються за вказаною адресою. Відповідно до ч.3 ст. 20 Закону України № 1875 від 24.06.2004 року, який діяв на період виникнення зобов`язань споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст. 32 Закону № 1875). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Згідно статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності та дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Відсутність укладеного договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов`язанні оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59 цс13, в Постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 904/2238/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі № 904/7377/17, відповідно до якого «укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком, а сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період». Отже, відсутність між сторонами договору на надання послуг з централізованого опалення не є підставою для несплати за надані Концерном «Міські теплові мережі» послуги, оскільки обов`язок оплати випливає з закону. У цій справі між Концерном «МТМ» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 як споживачами склалися фактичні договірні відносини, за якими у житло за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані відповідачі, надавалися житлово-комунальні послуги, нарахування плати за які здійснювалися Концерном «МТМ». Як передбачено п. 18, 20 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, за ч. 1 ст. 612 ЦК України. Вимогами ст. 541 ЦК України визначено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Таким чином відповідачі є солідарними боржниками у дані справі. Обов`язок споживача сплачувати за житлово-комунальні послуги закріплений у Житловому кодексі Української РСР (ст. ст. 67, 68). Відповідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу. Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, спроживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг та власники зобов`язані вносити плату за їх використання. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 10 лютого 1989 року, ОСОБА_3 з 30 жовтня 1998 року, що підтверджується довідками Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 28 грудня 2020 року за №3894_01-71 (а.с.11-13), а тому мають солідарний обов`язок нести витрати по її утриманню та несуть відповідальність за сплату наданих послуг. Сам факт реєстрації відповідачів у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 не заперечувався. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до положень статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Вищезазначена квартира, в якій зареєстрований відповідач, підключена до мережі централізованого опалення та постачання гарячої води. Доказів, які б свідчили про те, що у спірній квартирі проживають або зареєстровані інші особи, матеріали справи не містять. Матеріали справи не містять також доказів того, що відповідач у встановленому законом порядку відмовився від надання послуг Концерном «Міські теплові мережі», доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати. Суд першої інстанції врахувавши фактичні обставини справи, вимоги закону, повно та всебічно надавши оцінку всім доказам у справі вірно виходив з того, що квартира відповідача підключена до мережі централізованого опалення і постачання гарячої води, безперервну роботу і обслуговування якої забезпечує позивач. Ці послуги у зазначений період надавалися і споживалися відповідачами, з приводу неналежної якості послуг або їх відсутності відповідачі до позивача не зверталися. Відповідачі зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , факт отримання вказаних послуг не спростований, а тому є споживачами послуг, докази того, що у квартирі відсутнє (відключене у встановленому порядку) централізоване опалення чи гаряче водопостачання відсутні, за спожиті послуги відповідно до особового рахунку позивачем нараховувалась помісячна плата, однак відповідачі оплату за спожиту теплову енергію в повному обсязі не здійснювали. Як вбачається з позовної заяви Концерн «МТМ» просить солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 квітня 2016 року по 01 грудня 2020 року в сумі 81 550, 93 грн (а.с.1-5). Згідно з наданого позивачем розрахунку заборгованості та довідки щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за особовим рахунком № НОМЕР_1 на 01 грудня 2020 року у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 перед Концерном «МТМ» виникла заборгованість за надані вищезазначені послуги період з 01 квітня 2016 року по 01 грудня 2020 року в сумі 81 550, 93 грн, за період з 01 березня 2017 року по 01 грудня 2020 року в сумі 67 847, 51 грн (т. 1 а.с.6,7-8, т. 2 а.с.19). Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості відповідачами до суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідачів за надані послуги. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за надані послуги за опалення та гарячу воду, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачам, матеріали справи не містять. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України). Цивільним кодексом Українивизначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності. Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність визначена статтею 258 ЦК України. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові. Із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи відповідачем заявлено про застосування позовної давності. З виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 та наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з 01 квітня 2016 року по 01 грудня 2020 року у відповідачів у зв`язку з несвоєчасною сплатою нарахувань за комунальні послуги виникла заборгованість у розмірі 81 550, 93 грн (т. 1 а.с.6). З розрахунку заборгованості також встановлено, що з квітня 2016 року по грудень 2020 року відповідачі не проводили жодної оплати вартості наданих їм послуг, а тому в них виникла заборгованість за даний період у розмірі 81 550, 93 грн (т.1 а.с.7-8). З позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся до суду 17 грудня 2020 року (згідно штампу з відміткою суду) (а.с.1-5). Тобто загальний строк позовної давності мав би застосовуватись за період з 17 грудня 2017 року по 17 грудня 2020 року, за який нарахована заборгованість у сумі 81 550, 93 грн. Судом першої інстанції обґрунтовано враховано заяву відповідача про застосування позовної давності, оскільки відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Крім того, вирішуючи даний спір суд першої інстанції правильно врахував також інше законодавством. Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 «з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та наступними постановами КМУ з цього ж питання. Постановами Кабінету Міністрів України неодноразово було продовжено дію адаптивного карантину на території України, який постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2», відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). В даному випадку перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача Концерн «МТМ» за період з 01 березня 2017 року по 01 грудня 2020 включно складає 67 847, 51 гривень. Водночас у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за централізоване опалення солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2016 року по лютий 2017 року, слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позивачем позовної давності. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01 березня 2017 року по 01 грудня 2020 року ( відповідно до позовних вимог) включно, яка складає 67 847, 51 гривень, а відтак підстав для покладання на відповідачів солідарного обов`язку зі сплати послуг за період з 01 квітня 2016 року по 28 лютого 2017 року немає, у зв`язку з пропуском строку позивачем позовної давності. Доводи апеляційної скарги, що відповідачі не є споживачем послуг не заслуговують на увагу, оскільки відповідачами не надано доказів, що у вказаній квартирі вони не проживають, що квартира відключена від мереж теплопостачання, не надано відповідний акт, оформлений відповідно до Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, який має бути затверджений постійно діючою міжвідомчою комісією, створеною органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі мають солідарне зобов`язання перед позивачем по оплаті комунальних платежів з централізованого опалення. Доводи ОСОБА_1 щодо неотримання нею наданих Концерном «МТМ» послуг з опалювання у спірний період, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані. Отже, суд вважає доведеним факт постачання позивачем до квартири, в якій зареєстровані відповідачі послуг централізованого опалення, за які вони сплату не проводили в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача, такий правовий висновок зробив Верховний суд у постанові від 02.10.2019 року у справі № 522/16724/16. Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування розрахунку чи розміру заборгованості відповідачами суду не надавалися. Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що вона не є споживачем послуг позивача, оскільки з 2004 року не проживає в зазначеній квартирі, а проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , тому у неї відсутні зобов`язання щодо сплати заборгованості за період з 01 квітня 2016 року по 01 грудня 2020 у розмірі 81 550, 93 грн, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до відповіді з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради №3863_01-71 від 24 грудня 2020 року, ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_4 з 10 лютого 1989 року (т.1 а.с.11). Крім того, доказів того, що вона зверталася до Концерну «Міські теплові мережі» із заявою в якій просила б врахувати, що вона не проживає за місцем реєстрації суду не надано. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі в цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов`язків, визначених статтями 4, 43 та 49 ЦПК України, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі (зокрема третіх осіб) є те, що сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом, та на сторони поширюються усі наслідки судового рішення. Отже, в матеріалах справи містяться відповідні докази щодо місця реєстрації ОСОБА_1 в квартирі в якій виникла заборгованість з наданих житлово комунальних послуг. Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 є споживачем за адресою: АДРЕСА_1 . Апеляційний суд встановив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відповідно до підпунктів «б» «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Онищенко Ульяни Юріївни залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 21 березня 2025 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.