Постанова 4856 № 120/3250/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3250/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар П.А Суддя-доповідач - Граб Л.С. 07 вересня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. , за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляк Ю.В. позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Іванова Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив: -визнати бездіяльність Міністерства юстиції України щодо контролю за виконанням Додаткових заходів індивідуального характеру в частині виконання рішень Ленінського районного суду від 27.11.2006 і Замостянського районного суду від 01.03.2004 в невиконаних її частинах, протиправною; -зобов`язати Міністерство юстиції України з урахуванням РЄСПЛ від 17.07.2017 ініціювати судову процедуру з відновлення і повторного розгляду справи по рішенню Ленінського районного суду від 27.11.2006; -зобов`язати Міністерство юстиції України, з урахуванням раніше виплаченої ним частини заборгованості ДАК "Укрресурси" на загальну суму 1900147,03 грн. при виконанні трьох рішень РЄСПЛ, сплатити ОСОБА_1 залишок боргу в розмірі 2981555,14 грн., що встановлений Арбітражним керуючим ДАК "Укрресурси" та визнаний постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 у справі №46/436-б; -встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом подання звіту до суду. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.06.2022: -у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання строку звернення до суду непропущеним, відмовлено; -клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволено; -позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, залишено без розгляду. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтуванні вимог апеляційної скарги зокрема зазначено, що ОСОБА_1 звернувшись до суду з даним позовом, не подавав клопотання про поновлення строку, оскільки в даному випадку має місце триваюча бездіяльність стосовно скасованого рішення Ленінського районного суду від 27.11.2006 і невжиття ним дій для повторного розгляду цієї справи. Також апелянт вказав, що залишок невиплаченого боргу остаточно визначений постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 у справі №46/436-б. Враховуючи, що про порушення своїх прав позивач дізнався 06.12.2021, відтак вважає, що шестимісячний строк звернення до суду ним не порушений. Крім того зазначив, що його позов у цій справі стосується виплати коштів, які відносяться до структури заробітної плати, у зв`язку з чим за вимогами ч. 2 ст. 233 КЗпП України звернення до суду в цьому випадку не може обмежуватися будь-яким строком. 27.07.2022 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. 12.08.2022 ОСОБА_1 подав заперечення на відзив, в якому відмітив, що Міністерством юстиції України ні у відзиві на позов, ні на апеляційну скаргу, не наведено будь-яких спростувань у відповідь на доводи позовної заяви та апеляційної скарги. В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу представник відповідача заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги і просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив із того, що позивачем подано адміністративний позов поза межами строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст.122 КАС України, при цьому останнім не наведено належних підстав поважності пропуску такого, а відтак відсутні правові підстави для його поновлення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки-це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені-встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. За змістом частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У частині третій статті 122 КАС України закріплено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду-це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Питання застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у соціальних спорах було предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі №240/12017/19 (постанова від 31.03.2021), де Суд висловив наступну правову позицію щодо строків звернення до суду: "… для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів". Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 522/5974/17 та від 27 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.005964. При цьому, Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 9901/325/19 (провадження № 11-677заі19) вказала, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Такої ж позиції дотримався Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2018 року у справі №520/1353/17. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. При цьому, колегія суддів зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. В той же час, як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 №340/1019/19 поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова ). Таким чином, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Поряд з цим, як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. В свою чергу, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Так, судом першої інстанції встановлено, що предметом спору у цій справі є правовідносини, пов`язані із виданням ДАК "Укрресурси" наказу від 06.09.2017 року № 06/09/17-1Б про звільнення ОСОБА_1 та зміни дати звільнення і вчинення про це записів у його трудовій книжці, яка отримана позивачем 19.09.2017 року. На переконання позивача такі дії ДАК "Укрресурси" вчинені без дотримання відповідної процедури і порядку, які передбачені нормами трудового законодавства та порядку виконання рішення місцевого суду від 01.03.2004 та без належного контролю, координації і вжиття мір виконання з боку відповідача. Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, оскаржувана ОСОБА_1 протиправність бездіяльності Міністерства юстиції України пов`язана з обставинами видання ДАК "Укрресурси" наказу від 06.09.2017 року та вчинення записів у його трудову книжку, яку позивач отримав 19.09.2017. Відносно контролю за обов`язком повного розрахунку, то позивач у цій частині свої вимоги пов`язує із тим, що вся сума боргу, яка рахується за ДАК "Укрресурси" була встановлена на підставі низки рішень місцевого суду та визнана Господарським судом м. Києва як його кредиторські вимоги до компанії в сумі 3667621,26 грн., за відмінусуванням уже фактично сплаченою Міністерством юстиції України сумою в 1900143,03 грн. Таким чином, в даному випадку позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача в частині невжиття заходів контролю та координації щодо забезпечення йому належної виплати всієї суми заборгованості та завершення виконання рішення ЄСПЛ в невиконаній частині що стосується рішення місцевого суду від 01.03.2004. Із матеріалів справи, зокрема із копій судових рішень, які набули законної сили у спорах за участю позивача з приводу обставин виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 вбачається, що 17.07.2014 Європейським судом з прав людини прийнято рішення у справі № 25663/02 "Яворовенко та інші проти України", яким зобов`язано державу Україну упродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Згідно Додатку до вищезазначеного рішення, підлягало виконанню в тому числі і рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004. Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 у справі № 2-200/2004 зокрема зобов`язано ДАК "Укрресурси" змінити дату наказу № 25-а-к від 07.03.2002р. про звільнення ОСОБА_1 , виданого на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.01.2001 та провести з ним повний розрахунок. При цьому, як з`ясовано під час судового розгляду справи, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" виконувалось в примусовому порядку в межах виконавчого провадження ВП № 44360795, відкритого за постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Медведєва О.В. від 13.08.2014. Однак, виконавче провадження ВП № 44360795 постановою державного виконавця від 13.09.2016 закінчене у зв`язку з фактичним виконанням. Правомірність закінчення виконавчого провадження №44360795 підтверджена постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.10.2016 по справі №802/1462/16-а, яка набрала законної сили. В той же час, судом першої інстанції обгрунтовано враховано, що спірні правовідносини стосуються порядку видання ДАК "Укрресурси" наказу від 06.09.2017 року № 06/09/17-1Б про звільнення ОСОБА_1 та зміни дати звільнення у його трудовій книжці, які, як вважає позивач, здійснено неправильно. І як стверджує сам же позивач у позовній заяві, про даний факт він дізнався коли отримав трудову книжку з відповідними записами у ній 19.07.2017. Разом з тим, як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України, що полягає у нездійсненні належного контролю щодо визначення суми та сплати залишку непогашеного боргу повного розрахунку згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004р., пов`язується позивачем у взаємозв`язку із обставинами видачі наказу про його звільнення та внесення правильних записів у його трудову книжку і її видачі йому на руки, а відтак строк звернення до суду із такою повинен обраховуватися з дати коли останній отримав трудову книжку, тобто з 19.09.2017. Колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції в частині щодо безпідставності посилання ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 у справі №46/436-б, якою його визнано кредитором ДАК "Укрресурси" на суму боргу у розмірі 2 981 555, 14 грн., оскільки як встановлено судом, сума боргу у розмірі 2 981 555, 14 грн., яка визнана зазначеною вище постановою за своєю правовою природою є кредиторськими вимогами ОСОБА_1 до ДАК "Укрресурси", а отже її виплата не може бути здійснена в іншому порядку ніж це передбачено Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Порушення такої процедури відшкодування боргу призведе до порушення прав та законних інтересів інших кредиторів ДАК "Укрресурси". Відтак, постанова про визнання остаточної суми боргу ДАК "Укрресурси" перед позивачем не може виступати підставою для звернення до суду із даним адміністративним позовом. Суть даного позову стосується саме наказу від 06.09.2017 про звільнення ОСОБА_1 та вчинення записів у його трудову книжку, яку останній отримав 19.09.2017. Окрім іншого, колегією суддів з`ясовано, що в березні 2020 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом, в якому оскаржував бездіяльність Уповноваженого у справах Європейського Суду з прав людини Міністерства юстиції України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України з питань виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 року у справі №25663/02 "Яворовенко та інші проти України" (справа № 120/923/20-а). Зокрема, спірні правовідносини у справі 120/923/20-а були пов`язані з виданням ДАК «Укрресурси» наказу від 06.09.2017 про звільнення ОСОБА_1 та зміни дати звільнення і вчинення про це записів у його трудову книжку, яка отримана позивачем 19.09.2017. Тобто обставини, на які посилається позивач та обрахування строку ідентичні позову у справі №120/3250/22. Постановою Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 120/923/20-а встановлено, що обставини видання ДАК «Укрресурси» наказу від 06.09.2017 стали відомі позивачу ще у 2017 році. Зазначено, що питання законності наказу ДАК «Укрресурси» № 06/09/17-1Б про звільнення ОСОБА_1 позивач ставив у позовній заяві по справі №120/1592/19-а у травні 2019 року. Проте ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.07.2019 провадження у цій частині закрито. Таким чином, суд касаційної інстанції в рамках розгляду справи № 120/923/20-а дійшов висновку, що у травні 2019 року позивачу вже було відомо про начебто порушення його прав, за захистом яких він звернувся у березні 2022, а відтак погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про неповажність підстав для поновлення процесуального строку. При цьому, як звернуто увагу відповідачем у даній справі, позовні вимоги до Міністерства юстиції України у справі №120/3250/22 по суті не відрізняються від позовних вимог до Уповноваженого у справах ЄСПЛ Міністерства юстиції та обґрунтовані тими ж доказами. Отже, у 2020 році ОСОБА_1 вже було відомо про порушення на його думку прав, відповідно до наказу ДАК «Укрресурси» від 06.09.2017. Проте, в зв`язку з порушенням строку звернення до суду його позов залишений без розгляду. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску такого. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 118, 122, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 12 вересня 2022 року. Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.