Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/2917/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/2917/22 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Димерлія О.О. суддів: Крусяна А.В. , Танасогло Т.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДМС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року у справі № 420/2917/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В: 08 лютого 2022 року ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просила: - визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 242 від 17.12.2021 року «Про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянки Замбії ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДМС України в Одеській області під час розгляду звернення позивачки щодо надання захисту в Україні не прийняло до уваги її реальні побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності. Зокрема, у випадку повернення до Замбії, життю та свободі позивачці буде загрожувати небезпека, що суперечить статті 3 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод». Крім цього, позивачка зауважує, що ненадання документального доказу усних тверджень щодо побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 12 травня 2022 року прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 242 від 17.12.2021 року «Про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту». Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянки Замбії ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Увалюючи означене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ураховуючи приписи статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за № 3671-VІ заявнику може бути відмовлено в оформленні документів лише у випадку очевидно необґрунтованої заяви, тобто в якій взагалі відсутні посилання на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування, а не через необґрунтованість таких побоювань. В свою чергу, оцінка обґрунтованості побоювання стати жертвою переслідування повинна здійснюватися органом ДМС в порядку статей 9, 10 означеного Закону за № 3671-VІ, які не підлягають застосуванню до цих правовідносин. Судом попередньої інстанції вказано, що заява громадянки Замбії ОСОБА_1 не є очевидно необґрунтованою, не носить характер зловживання, оскільки позивачка вперше звернулася щодо надання захисту в Україні, а прийняттям рішення, в якому зазначено про відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідач фактично вирішив заяву по суті без оформлення документів для вирішення цього питання. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ГУ ДМС України в Одеській області подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Так, посадовими особами установлено, що громадянка Замбії ОСОБА_1 не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Окрім цього, перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання ОСОБА_1 додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Також, суб`єкт владних повноважень наголошував на дотриманні процедури розгляду заяви громадянки Замбії ОСОБА_1 в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Серед іншого, скаржник вказує, що суд першої інстанції під час прийняття рішення щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду дійшов необґрунтованого висновку. На думку ГУ ДМС в Одеській області, посилання позивачки на незнання української мови та законодавства України, а також на неможливість звернення за правовою допомогою не повинні прийматися судом в якості поважності причин пропуску строку звернення до суду. Позивачка ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до вимог ст.304 КАС України. В силу приписів пунктів 1,3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Зокрема, колегією суддів установлено, що 29.11.2021 року громадянка Замбії ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за №308. Як слідує зі змісту матеріалів особової справи №2021OD0305, позивачка, серед іншого, зазначала про неможливість повернення до батьківщини з причин, які включають численні напади і відсутність належної безпеки та свобод для жінок. В серпні 2021 року відбулись президентські вибори, які призвели до загибелі багатьох людей і поранених між правлячою та опозиційною партіями.(а.с.69-71) 17.12.2021 року ГУ ДМС в Одеській області складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав очевидної необґрунтованості заяви позивачки.(а.с.128-142) 17 грудня 2021 року, на підставі вказаного висновку, ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ за №242, яким відмовлено позивачці в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до приписів п.4,6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) та п.4.3, 4.4 Правил наказу МВС від 07.09.2011 року за №649.(а.с.143) Не погодившись із означеним рішенням суб`єкта владних повноважень позивачка звернулася до адміністративного суду з даною позовною заявою. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті. Пунктом 13 статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Згідно до приписів частин першої і другої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У відповідності до частини першої статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Частиною другого вказаної статті визначено, що заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. Статтею 8 Закону № 3671-VI передбачено порядок попереднього розгляду заяв іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, частиною першою статті 8 Закону № 3671-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону № 3671-VI). Згідно із частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються: 1) за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, 2) а також якщо заяви носять характер зловживання: - якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, - а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Згідно до частини сьомої статті 8 Закону № 3671-VI у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення, зокрема, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову може бути оскаржене в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (далі - Правила № 649). Пунктом 4.1. розділу IV визначено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13). У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел. Відповідно до пункту 4.3. вказаного розділу на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень: а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Предметом оскарження у цій справі є рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 242 від 17.12.2021 року «Про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту». Слід зазначити, що спір у цій справі виник у зв`язку із проходженням позивачкою процедури набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, регламентованої статтями 5-10 Закону № 3671-VI. Зі змісту положень статей 5-10 Закону № 3671-VI слідує, що така процедура включає наступні стадії: 1) на першій стадії центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про прийняття або відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) на другій стадії за результатами попереднього розгляду заяв приймаються рішення про оформлення або відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 3) на третій стадії центральний орган ДМС приймає остаточне рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 1 до 3 місяців з моменту отримання особової справи та висновку. Наведені типи рішень органів ДМС стосуються різних питань, приймаються на різних стадіях розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, за різною процедурою та потребують дій з боку різних посадових осіб територіального органу ДМС. На стаді попереднього розгляду заяв, власне на якій виникли спірні правовідносини у цій справі, відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається органом ДМС виключно з таких підстав: 1) за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, 2) а також якщо заяви носять характер зловживання або якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, 3) а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, якщо зазначені умови не змінилися. Слід зазначити, що аналіз процедури попереднього розгляду заяв, визначеної статтею 8 Закону № 3671-VI, здійснювався Верховним Судом у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 420/3258/19. У справі № 420/3258/19 Верховний Суд переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій та надаючи оцінку правомірності оскаржуваного наказу органу ДМС про відмову заявникам в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначив, що процедура розгляду таких заяв за Законом № 3671-VI складається з наступних стадій: попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону); розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону); прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10 Закону). На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії, яка визначена статтею 8 Закону № 3671-VI, приймається виключно в тому випадку, якщо заява є очевидно необґрунтованою, тобто в якій взагалі відсутні посилання на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і які можуть бути оцінені як підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також у випадку, коли заявник видає себе за іншу особу, або повторно звертається із аналогічною заявою вже після того, як йому вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Водночас слід враховувати, що оцінка обґрунтованості та реальності наведених заявником побоювань стати жертвою переслідувань в країні своєї громадянської належності, повинна здійснюватися міграційними органами вже на стадії після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначених висновків Верховний Суд дійшов виходячи із аналізу положень статті 8, частини другої статті 9 Закону № 3671-VI і пункту 5.1 Розділу V Правил №

649. У цій справі оскаржуване рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 242 від 17.12.2021 року прийнято відповідачем на підставі приписів п.4,6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) та п.4.3, 4.4 Правил наказу МВС від 07.09.2011 року за №649, за очевидної необґрунтованості заяви позивачки. Судова колегія вказує, що така підстава для відмови, як очевидна необґрунтованість заяви, ураховуючи положення пункти 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, має місце у разі очевидної відсутності у заявника умов, за яких останній може вважатися біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту або встановлення факту очевидної відсутності в особи підстав претендувати на статус біженця чи додатковий захист. Отже, заява уважається очевидно необґрунтованою лише в тих випадках, коли вона очевидно не відповідає критеріям міжнародного захисту, а саме у ній взагалі відсутні посилання заявника на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і які можуть бути оцінені як підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Як убачається зі змісту наявної у матеріалах справи заяви-анкети ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у ній шукач захисту (позивачка) повідомляє, що не може повернутися до Замбії, адже є проблеми з безпечним перебуванням в країні громадянської належності після проведення останніх виборів, які відбулися у серпні 2021 року. Зокрема, у країні відбуваються безладдя, поліцейські перевищують свої повноваження, присутнє насильство на адресу мирних громадян.(а.с.49) З огляду на наведене позивачка висловила побоювання щодо загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через можливість застосування щодо неї нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. З тексту оскаржуваного наказу №242 від 17.12.2021 року слідує, що позивачці було відмовлено оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказаний наказ прийнято на підставі Висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17 грудня 2021 року. Як слідує зі змісту означеного Висновку, посадовими особами ГУ ДМС в Одеській, зазначено про те, що заявниця не змогла належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пп.1,13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Так, твердження шукача захисту носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, заявниця не змогла повідомити обставини, які б вказували, що причини її виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, особа не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку добровільного повернення на Батьківщину. Під час проведення процедурних заходів, щодо уточнення та деталізації проблематики переслідування заявниця надала твердження, які суттєво відрізняються від інформації, вказаної у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виявлені розбіжності, які істотно знижують рівень довіри до клопотання. За матеріалами справи з`ясовано, що в особи відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у відповідності до п.1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, згідно до вимог ст. 3,14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та положень п. 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. На підставі вищевикладеного, фахівці міграційної служби дійшли висновку, що заява громадянки Замбії ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, тобто не містить умов, передбачених приписами пп.1,13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З цього приводу, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що питання стосовно оформлення позивачці документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вирішувалося ГУ ДМС в Одеській області у межах процедури, визначеної статтею 8 Закону № 3671-VI, - попереднього розгляду заяв. Варто зауважити, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту мають процесуальний характер. На цій стадії мова йде про рішення щодо прийнятності заяви, а не про розгляд заяви по суті. Розгляд питання про можливість оформлення документів є другим процедурним фільтром, за допомого якого відсікаються від подальшої процедури неприйнятні заяви. Завдання цієї процедури - відкинути заяви, що очевидно не можуть бути і не будуть задоволені, без розгляду по суті. При розгляді питання про оформлення документів відбувається більш глибокий аналіз прийнятності заяви, що дозволяє виявити неочевидні з першого разу причини, з яких заява може бути визнана неприйнятною. Необхідно брати до уваги, що такі рішення про відмову в оформленні документів мають суб`єктивну оцінку. А тому необхідно звертати увагу на коректність такої оцінки. Особливо це стосується використання працівником територіального органу ДМС інформації по країні походження, повноти та точності такої інформації, достовірності джерел, наявності посилань на джерела та обґрунтованості висновків, що робляться на підставі дослідженої інформації по країні походження. Таким чином, прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лише попередньою стадією розгляду заяви позивачів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не вирішенням питання про надання такого статусу по суті. Оцінка обґрунтованості та реальності наведених заявником побоювань стати жертвою переслідувань в країні своєї громадянської належності повинна здійснюватися міграційними органами після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою. У той же час, у висновку ГУ ДМС України в Одеській області за результатами розгляду заяви позивача, на підставі якої приймалось спірне рішення, робиться аналіз обґрунтованості тих побоювань, про які вказувала позивач. Тобто відповідач фактично вирішив заяву по суті без оформлення документів для вирішення цього питання. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що на цій стадії не визначається чи є особа біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлюється виключно коректність процедури. Вирішальне значення має дотриманні такої процедури, зокрема, щодо встановлення факту очевидної відсутності в особи підстав претендувати на статус біженця чи додатковий захист, або факту звернення за захистом раніше та зловживання. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що прийняте відповідачем на стадії попереднього розгляду заяви позивача рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає скасуванню як таке, що прийняте всупереч положенням законодавства, які регламентують порядок і підстави прийняття таких рішень. Щодо доводів скаржника про необґрунтованість висновку суду попередньої інстанції стосовно наявності поважності причин пропуску позивачкою строку звернення до суду із даним позовом, судова колегія зазначає про таке. У відповідності до положень частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.1 ст.12 Закону №3671-VІ, строк для оскарження рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 242 від 17.12.2021 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», становить п`ять днів з дня письмового повідомлення про таке рішення. Позивачкою зазначено, що 24.12.2021 року нею отримано повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 17.12.2021 року №5/1-741 про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(а.с.8) У свою чергу, з даним позовом позивачка звернулася до суду Одеського окружного адміністративного суду - 08.02.2022 року, тобто з пропуском, визначеного ч.1 ст.12 Закону №3671-VІ, строку звернення до суду. Разом із позовною заявою позивачкою подано заяву про поновлення строків на звернення до суду, обґрунтовуючи її тим, що ОСОБА_1 не володіє в достатній мірі мовою судочинства та є юридично необізнаною, чим ускладняється можливість своєчасно скористатись правом щодо звернення до суду за захистом порушених прав та свобод. Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Положеннями частини першої статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Колегія суддів зауважує, що процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені у нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обрахунку його початку, але й природу спірних правовідносин, з приводу захисту прав, свобод та інтересів у яких особа звертається до суду. Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини. У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що положення статті 6 Конвенції містять гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права" (рішення від 4 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36). Як установлено апеляційним судом за результатами вивчення матеріалів особової справи №2021OD0305, рідною мовою ОСОБА_1 є англійська.(а.с.69-71) Оскільки позивачка не володіє в достатній мірі мовою судочинства, дана обставина, на думку судової колегії, створює перешкоди, труднощі для своєчасного звернення до суду в межах 5-ти денного строку, визначеного положеннями ч.1 ст.12 Закону №3671-VІ. Ураховуючи те, що рівень доступу до суду, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві, беручи до уваги природу спірних правовідносин у цій справі, на переконання суду апеляційної інстанції, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність поважних підстав для поновлення позивачці строку звернення до суду із цим позовом. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції, в системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, та не впливають на висновки суду, викладені в рішенні суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи відповідача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано усіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає. З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДМС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року у справі № 420/2917/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Суддя-доповідач Димерлій О.О. Судді Крусян А.В. Танасогло Т.М.