Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/4859/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 листопада 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/4859/21 Головуючий в І інстанції: Радчук А.А. Дата та місце ухвалення рішення: 04.06.2021 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шеметенко Л.П. судді Стас Л.В. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року № 649, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядок та спосіб передбачений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся 28.01.2020 року до ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (зареєстровано 31.01.2020 року). За результатом розгляду вказаної заяви ГУДМС в Одеській області було надано відповідь від 03.02.2020 року за № А-226/6/5101-20/5100.5.1/1262-20, в якій зазначено, що процедура розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розглядалась двічі. Перше звернення надійшло до територіального підрозділу ДМС та було зареєстровано 31.05.2013 року. За результатами всебічного розгляду заяви, на підставі рішення ДМС від 18.09.2015 року № 680-15, позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення ДМС було оскаржено у судових інстанціях та у відповідності до ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.03.2016 року за судовою справою № 815/6265/15 (K800/6069/16) позивачу було відмовлено у відкритті касаційного провадження. Друге звернення відбулось 12.07.2016 року та за результатом його розгляду територіальним підрозділом ДМС було прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ від 12.07.2016 року № 131). Зазначене рішення було оскаржене у судових інстанціях та у відповідності до ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.04.2017 року за судовою справою № 815/3528/16 (K800/14217/17) позивачу було відмовлено у відкритті касаційного провадження. Додатково, Головним управлінням проведено аналіз змісту заяви позивача від 28.12.2019 року. За результатами інформовано, що викладені елементи (критерії) у заяві повністю співпадають (ідентичні) із матеріалами особової справи, які вже двічі розглядались органом ДМС та судовими інстанціями, що унеможливлює подальший розгляд. 24.09.2020 року позивач повторно звернувся до ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (дата заяви 21.09.2020 року). Листом від 20.10.2020 року за № А-1990/6/5101-20/5100.5.1/11097-20 ГУДМС в Одеській області повідомлено, що звернення від 24.09.2020 року вх. № A-1990/6/5101-20 уважно розглянуто, інформовано, що відповідні роз`яснення були направлені на адресу позивача листом Головного управління від 03.02.2020 року № A-226/6/5101-20/5100.5.1/1262-20. 25.01.2021 року повноважним представником позивача на адресу ГУДМС в Одеській області було направлено адвокатський запит, в якому останній просив надати інформацію, яке рішення було прийняте міграційною службою відносно ОСОБА_1 за його заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з якою він звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у вересні 2020 року. За результатом розгляду запиту, відповідачем було надано відповідь від 27.01.2021 року № 5100.5.1-750/51.3-21, в якій зазначено, що 24.09.2020 року на адресу територіального органу ДМС надійшло звернення громадянина Акімі ОСОБА_2 . У зворотному порядку на адресу особи було надіслано відповідь від 20.10.2020 року № A1990/6/5101-20/5100.5.1/11097-20, в якій повідомлялось, що попередні заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, елементи переслідування, перебування на території України, повернення до Афганістану були всебічно розглянуті, при чому, Головне управління здійснило посилання на іншу аргументовану відповідь, що була надіслана на адресу особи, лист від 03.02.2020 року № А-226/6/5101-20/5100.5.1/1262-20. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо розгляду поданої заяви, позивач звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що 24.09.2020 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак, відповідач розглянув заяву позивача від 24.09.2020 року не у відповідності до спеціальної процедури передбаченої Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 року. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач повинен був або прийняти заяву позивача до розгляду, або, у разі неможливості прийняти заяву, у відповідності до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», направити позивачу відповідне повідомлення, у формі, затвердженій у додатку 3 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач фактично не розглянув заяву ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність відповідача при розгляді заяви ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядок та спосіб передбачений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є протиправною, а тому, з метою повного захисту порушеного права позивача, необхідно зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядок та спосіб передбачений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» з урахуванням висновків суду, що є належним та достатнім способом захисту в даному випадку. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене. Статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. У разі якщо державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена із сім`єю, і заявляє про намір бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про це повідомили інші особи, які не є її законними представниками, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та орган опіки і піклування. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органом опіки і піклування зобов`язаний вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім`ю. Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Вимога про подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, установлена частиною другою цієї статті, а також вимога щодо строку подання такої заяви, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, не поширюються на випадки, коли такі заяви подаються законними представниками дітей, розлучених із сім`єю. За правилами ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття. Заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитиною, розлученою із сім`єю, подається одним з її законних представників. Заява про визнання недієздатної особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подається її законним представником, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис. Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються також по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви. Відомості, що подаються заявником, інформація про факт подання заяви про визнання особою, яка має право на захист в Україні, є конфіденційною інформацією. Одночасно з оформленням документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім`єю, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вживає всіх можливих заходів для розшуку батьків або інших законних представників особи, яка не досягла вісімнадцяти років. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. Згідно ч.ч. 1, 4, 6, 7 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-V центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду заяви позивача про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, яка зареєстрована Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області 24.09.2020 року, відповідачем не було прийнято цю заяву до розгляду, при цьому, відповідач не прийняв, ані рішення про відмову в прийнятті такої заяви, ані рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, на заяву позивача Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області був направлений лист від 20.10.2020 року «Щодо звернення за міжнародним захистом» з посиланням на відповідні роз`яснення, які надані листом від 03.02.2020 року. В свою чергу, у листі від 03.02.2020 року, який направлений позивачу за його заявою від 28.01.2020 року про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідачем вказано, що викладені елементи (критерії) у заяві повністю співпадають (ідентичні) із матеріалами особової справи, які вже двічі розглядались органом ДМС та судовими інстанціями, що унеможливлює подальший розгляд. Проте, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не визначено такої підстави для не розгляду поданої до міграційної служби заяви з проханням надати захист в Україні, як повторність звернення із такою заявою. Стаття 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», на яку посилається відповідач у направленому позивачу листі, так само не містить підстав для не розгляду заяв з проханням надати захист в Україні та взагалі регулює питання добровільного повернення іноземців та осіб без громадянства. Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Однак, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду заяви позивача міграційною службою прийнято не було, що визнається відповідачем. У відзиві на позовну заяву та поданій апеляційній скарзі, обґрунтовуючи підстави для не розгляду поданої позивачем заяви та не прийняття за її результатами будь-якого рішення, відповідач послався на те, що заява позивача з проханням надати захист в Україні подана позивачем з порушенням порядку звернення із такою заявою, а саме направлена до відділу. Проте, колегія суддів не погоджується із вказаними доводами відповідача, оскільки у направлених позивачу листах відсутні будь-які посилання на невідповідність поданої позивачем заяви формі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також порушення позивачем порядку звернення із такою заявою. Також, у направлених позивачу листах, відповідач не посилається на неможливість розгляду заяви позивача в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та відповідно на здійснення її розгляду згідно Закону України «Про звернення громадян». Колегія суддів зазначає, що в направленому позивачу листі на його заяву від 24.09.2020 року йдеться посилання на попередній лист від 03.02.2020 року за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з якого вбачається, що відповідач не розглянув заяву позивача лише з підстав неодноразового звернення за захистом, що суперечить вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Фактично відповідачем взагалі не надано оцінки заяві позивача згідно вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само заява позивача не розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки у листі міграційної служби відсутні будь-які посилання на законні підстави для надання цієї відповіді та не розгляду заяви позивача по суті поставлених у ній питань. Водночас, згідно ч. 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що у своїй заяві від 21.09.2020 року, яка зареєстрована відповідачем 24.09.2020 року, позивач вказав на те, що співробітники ГУДМС в Одеській області відмовляються приймати у нього заяву про визнання біженцем та особою, що потребує додаткового захисту. На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що листи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 03.02.2020 року та від 20.10.2020 року «Щодо звернення за міжнародним захистом» не підтверджують факту розгляду заяв позивача про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, які ним подані у 2020 році, а тому, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність відповідача. При цьому, колегія суддів зазначає, що фактично за матеріалами справи відповідачем не розглянуто дві заяви позивача про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Так, як вже зазначалось судом, позивач 28.01.2020 року (зареєстровано відповідачем 31.01.2020 року) подав заяву про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, на яку останньому направлено лист від 03.02.2020 року з посиланням на те, що викладені елементи (критерії) у заяві повністю співпадають (ідентичні) із матеріалами особової справи, які вже двічі розглядались органом ДМС та судовими інстанціями, що унеможливлює подальший розгляд. У зв`язку з не розглядом цієї заяви, позивач повторно 24.09.2020 року (дата заяви 21.09.2020 року) звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, на яку відповідач направив лист від 20.10.2020 року з посиланням на роз`яснення надані у листі від 03.02.2020 року. Тобто, ані заява від 28.01.2020 року (зареєстровано відповідачем 31.01.2020 року), ані заява від 24.09.2020 року (дата заяви 21.09.2020 року) про визнання позивача біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, не розглянуті відповідачем з одних і тих же підстав, яким надано оцінку судом у даній справі. Водночас, враховуючи, що у заявленому позові позивач просив зобов`язати відповідача розглянути його заяву від 24.09.2020 року (дата заяви 21.09.2020 року) про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно в межах заявлених вимог зобов`язав відповідача повторно розглянути цю заяву. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 25.11.2021 р. Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька