Постанова 4824 № 367/3252/15-ц

Справа № 367/3252/15-ц Головуючий в суді І інстанції Мікулін А.В. Провадження № 22-ц/824/6706/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В., за участі секретаря Примушка О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Кабінет Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: КП «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави Україна, уповноваженим органом якої є Кабінет Міністрів України, звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: КП «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив: визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217584, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0043 площею 0,1000 га з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 , витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0043 площею 0,1000 га вартістю 36 671,20 грн. Позовна заява мотивована тим, що за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення прокуратурою області виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою Київської області земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд. Зокрема, рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 . Відповідно до зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЛ № 217584 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0043, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096601177. На підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2010 року ОСОБА_2 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 , а остання на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2010 року - ОСОБА_1 . Вартість земельної ділянки становить 36 671,20 грн. Прокурорською перевіркою встановлено, що спірна земельна ділянка є об`єктом державної власності, знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель, що підтверджено інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені згідно з планово-картографічними матеріалами. Прокурор вказував, що відповідно до проекту землеустрою, який затверджено зазначеним вище рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 01 січня 2009 по 01 січня 2011 року за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалась. На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» перебувала в постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 18 Київського лісництва. За інформацією з Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167,00 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 грудня 2001 року № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2001 року № 59/1493, київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» перейменовано на київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», а державне комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» - на КП «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-1946, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Прокурорською перевіркою також встановлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав. На думку прокурора, земельну ділянку в приватну власність ОСОБА_2 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель. Крім того, вказував, що зазначена земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилася за межами населеного пункту Гостомель, без вилучення у постійного користувача передана в приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, у зв`язку з чим рішення селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V є незаконним. Прийнятим рішенням Гостомельськоїселищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V порушено право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення. Прокурор вказував, що оскільки право власності до ОСОБА_2 перейшло на підставі рішення, яке є протиправним, тому виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217584 має бути визнаний недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню її власнику. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217584, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0043 площею 0,1000 га з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 . Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0043 площею 0,1000 га вартістю 36 671,20 грн. Не погоджуючись із цим рішенням, Гостомельська селищна рада подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. Обґрунтовувала доводи апеляційної скарги тим, що прокурор пропустив строк для звернення до суду та звернувся в інтересах не належного позивача. Вказувала, що відсутні межі національного природного парку «Голосіївський» та підстави про розпорядження землями державної власності. Крім того зазначала, що відсутні підстави витребування з володіння ОСОБА_1 земельної ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 липня 2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постановою Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року рішення Апеляційного суду Київської області від 28 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року постанову Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року в мотивувальній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішення селищної ради, державного акту на право власності на земельну ділянку змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог по суті - залишено без змін. Разом з тим, в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки, постанову Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року скасовано, а справу лише в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Задовольняючи позовні вимоги про витребування земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави з порушенням вимог чинного законодавства поза волею уповноваженого органу, тому наявні підстави для її витребування з володіння ОСОБА_1 . Також судом встановлено, що Прокуратурі Київської області стало відомо про допущені Гостомельською селищною радою Київської області порушення при винесенні оскаржуваного рішення від 11 березня 2010 року №1298-50-V лише після проведення прокурорської перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за дотриманням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51, тому прокурором позовна давність не пропущена. Однак, колегія суддів, не може повністю погодитися зі всіма висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови Центрального комітету Компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони міста Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на час його створення становила 14 167,00 га, вказані землі передано без вилучення з Держлісфонду України. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17 грудня 2001 року на виконання рішення Київської міської ради № 59/1493 від 02 жовтня 2001 року, Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» перейменовано на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», а державне комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» - на КП «Святошинське лісопаркове господарство». Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . За вищевказаним рішенням селищної ради 14 травня 2010 року на ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЛ № 217584 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0043 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпені за № 011096601177. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11 червня 2010 року ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0043, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 У подальшому за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 30 серпня 2010 року ОСОБА_3 відчужила цю земельну ділянку ОСОБА_1 . Відповідно до Указу Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01 травня 2014 року змінено межі Національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу Національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. Цим Указом Кабінет Міністрів України зобов`язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. Згідно із постановою про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51 постановлено провести перевірку у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Бучанського району Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га. На запит прокуратури Київської області № 05/1-437вих-15 від 04 березня 2015 року про надання інформації про те, чи входять земельні ділянки, в тому числі ділянка з кадастровим номером 3210945900:01:101:0084, до земель національного природного парку «Голосіївський», листом управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області № 0-1017-0.4-315/2-15 від 20 березня 2015 року було повідомлено, що у зв`язку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку «Голосіївський» управління не має можливості надати інформацію про входження земельних ділянок з указаними у листі кадастровими номерами до меж парку «Голосіївський». На день прийняття рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» спірна земельна ділянка перебувала в постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилася у кварталі № 18 Київського лісництва. Судом також встановлено, що будь-якого погодження на вилучення з постійного користування спірної земельної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало та уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав. Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього. Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Аналіз змісту ст.388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, яке вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акту. Відповідно до роз`яснень викладених у п.п.21,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Такі ж роз`яснення викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Добросовісність набуття майна в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлене законом. Отже відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11 червня 2010 року ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0043, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . У подальшому за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 30 серпня 2010 року ОСОБА_3 відчужила цю земельну ділянку ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, придбаної за відплатним договором. Однак, продавець земельної ділянки ОСОБА_2 не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, оскільки набув на неї права власності всупереч закону з огляду на порушення прав держави, оскільки спірна земельна ділянка розташована на землях, які віднесені до земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку «Голосіївський» і згідно ч.4 ст.84 ЗК України належать до земель державної власності, а Кабінет Міністрів України є її розпорядником в силу вимог ст.ст.13,149 ЗК України і вибула з володіння власника не з їхньої волі іншим шляхом. Судом першої інстанції встановлено, що оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави з порушенням вимог чинного законодавства поза волею уповноваженого органу, тому наявні підстави для витребування із володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету міністрів України земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:101:0043 пл. 0,1000 га вартістю 36 671,20 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених ст. 388 ЦК України підстав для витребування земельної ділянки з володіння відповідача на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на наступне. У справі, що переглядається, позов прокурора задоволено повністю, визнано розпорядження Гостомельської селищної ради Київської області, яким передано земельну ділянку у власність ОСОБА_2 , недійсним, визнано недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2 , та витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Апеляційну скаргу подала Гостомельська селищна рада Київської області. ОСОБА_1 не реалізував своє право на подання апеляційної скарги, приєднання до апеляційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідача свідчить про його повну згоду з оскарженим судовим рішенням. Аналіз аргументів апеляційної скарги свідчить, що Гостомельська селищна рада Київської області не навела переконливих доводів того, яким чином оскаржене судове рішення, яким задоволено позовні вимоги прокурора, порушує права та інтереси селищної ради за умови, що інший відповідач не оскаржив судові рішення суду першої інстанції, тобто погодився з судовим рішенням. Колегія суддів вважає, що відсутність у ОСОБА_1 інтересу у збереженні земельної ділянки у власності, не оскарження ним рішення суду першої інстанції характеризує певним чином ставлення ОСОБА_1 до результату розгляду спору та свідчить про те, що витребування у нього земельної ділянки не становитиме для нього надмірний тягар. Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Згідно положень частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. За таких обставин у даній справі, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_1 є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності. В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»). ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року). Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Основною рисою земель лісового фонду є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Планування використання земель лісового фонду здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням. Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна земельна ділянка відносяться до земель державного лісового фонду, яка не може передаватися у приватну власність, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність підстав для витребування земельної ділянки. Доводи апеляційної скарги про пропуск прокурором строку для звернення до суду та звернення в інтересах не належного позивача, колегія суддів оцінює критично, з огляду на таке. Статтею 45 ЦПК України (в редакції 2004 року що діяла на час звернення прокурора до суду із позовом) передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. І лише в разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, провадження № 14-101 цс 18; від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, провадження № 14-168 цс 18; від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, провадження № 14-339 цс

18. Відмовляючи в застосуванні строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що Прокуратурі Київської області стало відомо про допущені Гостомельською селищною радою Київської області порушення при винесенні оскаржуваного рішення від 11.03.2010 року №1298-50-V тільки після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16.05.2014 року №51. Проте, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Тому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що матеріальним позивачем по справі є не прокурор, а Кабінет Міністрів України, тому необхідно було встановити, з якого моменту не прокурор, а саме Кабінет Міністрів України довідався про порушення свого права. Крім того, суд першої інстанції, дійшовши висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом, не встановив коли саме Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення свого права власності або про особу, яка його порушила. Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, зазначала, що «строк позовної давності має відліковуватись не з моменту винесення органом державної влади розпоряджень, що порушують права позивача, а з моменту, коли дані про порушення були або об`єктивно могли бути виявлені»; «у органів виконавчої влади (до яких відносяться і Кабінет Міністрів України) відсутня законодавча можливість самостійного встановлення факту порушення інтересів держави, у зв`язку із чим вказане у позові порушення вимог законодавства і на даний час залишається не усунутим». Таким чином, Кабінет Міністрів України в силу положень ст. 19 Конституції України та згідно з повноваженнями, передбаченими Земельним кодексом України, Законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», не мав можливості та повноважень самостійно дізнатися про порушення Інтересів держави, які стали підставою для звернення до суду прокурора у цій справі, інакше, як з часу отримання позовної заяви прокуратури області або з моменту поінформованості органом місцевого самоврядування законного власника земель - держави в особі Кабінету Міністрів України. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, коли Кабінету Міністрів України стало відомо раніше часу отримання позовної заяви прокуратури області про оспорюване рішення Гостомельської селищної ради. Також в матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо інформування органом місцевого самоврядування законного власника/розпорядника спірної землі про розпорядження нею та оформлення на неї права приватної власності за першим набувачем чи про припинення речового права лісогосподарської установи на постійне користування землями державного лісового фонду. В позовній заяві прокурор зазначив, що прокуратура довідалася про допущені порушення лише після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року №51. З позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор звернувся в травні 2015 року. Як пояснив в судовому засіданні апеляційної інстанції представник Кабінету Міністрів України, про порушене право Кабінету Міністрів України стало відомо із позовної заяви першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України, з моменту отримання копії даного позову. Вказані обставини відповідачами не спростовані. Аналогічних висновків щодо моменту обізнаності КМУ у справах з ідентичних правовідносин дійшов Верховного Суд у постановах від 09.10.2019 року у справах №367/3246/15, від 30.10.2019 року у справах №367/3240/15. Таким чином, колегія суддів вважає, що Кабінет Міністрів України дізнався про порушене право 20 травня 2015 року (дата звернення прокурати із позовною заявою до суду першої інстанції, що свідчить, що позивачем не було пропущено трирічного строку позовної давності. Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки, апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржуване рішення в мотивувальній частині щодо наведених правових підстав для задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в частині щодо витребування земельної ділянки - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину в частині щодо задоволення позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року в мотивувальній частині щодо наведених правових підстав для задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування земельної ділянки змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року в резолютивній частині щодо задоволення вказаних позовних вимог по суті залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: