Постанова Північний апеляційний господарський суд № 920/291/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" серпня 2022 р. Справа№ 920/291/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Кропивної Л.В. Зубець Л.П. при секретарі судового засідання Алчієвій І.В. учасники справи у судове засіданні не з`явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі № 920/291/21 (суддя: Трофименко Т.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 про визнання договорів такими, що припинили свою дію ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного Твариства «Про Кредит Банк» про визнання договорів такими, що припинили свою дію. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дія договорів іпотеки, які укладались в забезпечення виконання грошових зобов`язань по кредитних договорах, які припинили свою дію виконанням, також припинена. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі № 920/291/20 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано договір іпотеки № С-713/09.04-ІД2 від 20.09.2004 про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 таким, що припинив свою дію у зв`язку з припиненням зобов`язання, забезпеченого іпотекою. Визнано договір іпотеки № С-713/09.04-ІДІ від 20.09.2004 про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_2 таким, що припинив свою дію у зв`язку з припиненням зобов`язання, забезпеченого іпотекою. Стягнуто з АТ "ПроКредит Банк" на користь ОСОБА_1 4540,00 грн судового збору. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив про відсутність у ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості перед АТ «ПроКредит Банк» за Рамковою угодою № С-713/09.04 від 20.09.2004 та Договорами про надання траншу № 15.6991/С-713/09.04 від 15.10.2007, № 15.6978/С-713/09.04 від 15.10.2007, № 15.7700/С-713/09.04 від 04.04.2008 остаточно встановлено у рішенні Господарського суду Сумської області від 07.04.2021 у справі № 920/1357/20, яке набрало законної сили у встановленому порядку, а тому вказані обставини відповідно до вимог ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню. Наголосив, що оскільки забезпечені іпотекою зобов`язання за Рамковою угодою № С-713/09.04 від 20.09.2004 та Договорами про надання траншу № 15.6991/С-713/09.04 від 15.10.2007, № 15.6978/С-713/09.04 від 15.10.2007, № 15.7700/С-713/09.04 від 04.04.2008 виконано в повному обсязі, тобто, припинилися шляхом їх виконання, то зобов`язання за договорами іпотеки № С-713/09.04-ІД2 від 20.09.2004 та № С-713/09.04-ІДІ від 20.09.2004, які є похідними від кредитного договору, також припинились відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне Твариство «Про Кредіт Банк» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі № 920/291/20 і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Свої доводи обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи, у справі не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Звертає увагу на те, що позивачем не надано до матеріалів справи первинних документів, які б свідчили про сплату боргу за Договором про надання траншу №15.6991/С-713/09.04 від 15.10.2007 в розмірі 36810,20 доларів США, Договором про надання траншу №15.6978/С-713/09.04 від 15.10.2007 в розмірі 77011,45 доларів США. Зауважує, що наявність судових рішень, якими встановлено факт повного виконання позивачем, як боржником за кредитними договорами та поручителів за договорами поруки, інших судових рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором ще не свідчить про припинення зобов`язань за цими договорами. Наголошує, що право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2021, апеляційна скарга у справі № 920/291/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Владимиренко С.В., Мартюк А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі № 920/291/20; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі № 920/291/20 призначено до розгляду на 17.01.2022; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. 05.01.2022 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що судовими рішеннями в інших справах було встановлено, що боргові зобов`язання по кредитним правовідносинам повністю погашені. Розгляд справи відкладався, склад суду, що здійснював розгляд даної апеляційної скарги, неодноразово змінювався. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 р. № 133/2022 передбачено продовження строку дії воєнного стану з 05 години 30 хв. 26 березня строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, тобто до 25 травня 2022 року. Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинити здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом. Відповідно до п. 2 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 «Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 № 10 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» визнано таким, що втратили чинність пункти 1, 2, 6 наказу Голови суду від 03.03.2022 № 10 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі № 920/291/21 відкладено на 29.08.2022. У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Владимиренко С.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2022, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Зубець Л.П., Кропивна Л.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 справу № 920/291/21 за апеляційної скаргою Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 прийнято до провадження визначеним складом суду. Представники учасників справи в судове засідання 29.08.2022 не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись у передбаченому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи зворотніми повідомленнями про вручення поштових відправлень. При цьому, 29.08.2022 від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами. За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, які повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як було вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.09.2004 між Закритим акціонерним товариством "ПроКредит Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (кредитор) та суб`єктом підприємницької діяльності Татарченком Андрієм Вікторовичем (позичальник) укладено Рамкову угоду № С-713/09.04, відповідно до умов якої та договорів про надання траншу, банк відкриває позичальнику кредитну лінію терміном на 36 міс. для поповнення обігових коштів. Загальна сума заборгованості по даній угоді на дату надання траншу не повинна перевищувати 20 000 дол. США. На підставі та умовах Рамкової угоди № С-713/09.04 від 20.09.2004, Додаткової угоди №1 до рамкової угоди від 14.12.2004, Додаткової угоди №2 до рамкової угоди від 06.05.2005, Додаткової угоди №3 до рамкової угоди від 19.09.2005, Договору про зміну умов Рамкової угоди від 21.09.2006, Договору про зміну умов до Рамкової угоди від 15.10.2007, між АТ «ПроКредит Банк» та ФОП Татаренком А.В. укладено Договір про надання траншу № 15.6991/С-713/09.04, а саме 63500 дол. США на строк користування 48 міс. зі сплатою 14% річних. На підставі та умовах Рамкової угоди № С-713/09.04 від 20.09.2004, Додаткової угоди №1 до рамкової угоди від 14.12.2004, Додаткової угоди №2 до рамкової угоди від 06.05.2005, Додаткової угоди №3 до рамкової угоди від 19.09.2005, Договору про зміну умов Рамкової угоди від 21.09.2006, Договору про зміну умов до Рамкової угоди від 15.10.2007, між АТ «ПроКредит Банк» та ФОП Татаренком А.В. 15.10.2007 укладено Договір про надання траншу № 15.6978/С-713/09.04, а саме 85000 дол. США на строк користування 120 міс. зі сплатою 13,5% річних. На підставі та умовах Рамкової угоди № С-713/09.04 від 20.09.2004, між АТ «ПроКредит Банк» та ФОП Татаренком А.В. 04.04.2009 укладено Договір про надання траншу № 15.7700/С-713/09.04, а саме 50000 дол. США на строк користування 60 міс. зі сплатою 13,5% річних. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вищезазначеними Рамковою угодою та договорами траншу, 20.09.2004 між АТ «ПроКредит Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № С-713/09.04-ІД1, предметом якого є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_2 . Цього ж дня приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В.В. накладена заборона відчуження предмета іпотеки (кв. АДРЕСА_2 ). Зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №4859, зареєстровано в реєстрі накладення заборон за №48. Також, в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вищезазначеними Рамковою угодою та договорами траншу, 20.09.2004 між АТ «ПроКредит Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (іпотекодавці) укладено договір іпотеки № С-713/09.04-ІД2, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Цього ж дня приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В.В. накладена заборона відчуження предмета іпотеки (кв. АДРЕСА_1 ). Зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №4856, зареєстровано в реєстрі накладення заборон за №49. 15.10.2007 між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № С-713/09.04/1140-ІД, предметом якого є телятник цегляний літ. «В-І», загальною площею 1307,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Також, 04.04.2008 між банком та поручителями ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , а 25.02.2009 - з ОСОБА_3 , були укладені договори поруки. Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.11.2019 у справі №5021/1951/2011 стягнуто з Фізичної особи-підприємця Татарченка Андрія Вікторовича на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» борг по капіталу за Кредитним договором № 15.6991 від 15.10.2007 р. в розмірі 335 693 грн. 36 коп., борг по процентах в розмірі 35647 грн. 29 коп., комісію за управління кредитом в розмірі 11 203 грн. 80 коп., пеню в розмірі 5 674 грн. 09 коп.; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Татарченка Андрія Вікторовича на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» борг по капіталу за Кредитним договором № 15.7700 від 04.04.2008 р. в розмірі 331 897 грн. 24 коп., борг по процентах в розмірі 33 232 грн. 99 коп., комісію за управління кредитом в розмірі 22 841 грн. 53 коп., пеню в розмірі 3736 грн. 54 коп.; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Татарченка Андрія Вікторовича на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» борг по капіталу за Кредитним договором № 15.6978 від 15.10.2007 р. в розмірі 614 112 грн. 27 коп., борг по процентах в розмірі 52 535 грн., комісія за управління кредитом в розмірі 10 427 грн. 11 коп., пеню в розмірі 3200 грн. 07 коп.; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Татарченка Андрія Вікторовича на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» 14602 грн. 01 коп. державного мита, 222 грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. З постанови Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2018 (справа №2-2860/11) вбачається, що заочним рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 26.12.2011, з урахування ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 24.01.2012 про виправлення описки, стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором №15.6991 від 15.10.2007 в розмірі 388218,54 грн., із зазначенням про стягнення в солідарному порядку з фізичної особи - підприємця Татарченка А.В. з врахуванням рішення господарського суду Сумської області від 14.11.2011 про стягнення з фізичної особи - підприємця Татарченка А.В. на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованості за кредитом. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором №15.7700 від 04.04.2008 в розмірі 391408,40 грн., із зазначенням про стягнення в солідарному порядку з фізичної особи - підприємця Татарченка А.В. з врахуванням рішення господарського суду Сумської області від 14.11.2011 про стягнення з фізичної особи - підприємця Татарченка А.В. на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованості за кредитом. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором №15.6978 від 15 жовтня 2007 року в розмірі 680274,45 грн., із зазначенням про стягнення в солідарному порядку з фізичною особою - підприємцем Татарченком А.В. з врахуванням рішення господарського суду Сумської області від 14.11.2011 про стягнення з фізичної особи - підприємця Татарченка А.В. на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованості за кредитом, стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в дольовому порядку на користь ПАТ «ПроКредит Банк» судові витрати в сумі 1820 грн. 00 коп., тобто по 606 грн. 66 коп. з кожного. Також, 29.03.2011 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В. вчинено виконавчий напис №972 про стягнення в рахунок погашення заборгованості нерухомого майна, а саме телятника літ «В-І», який розташований за адресою: АДРЕСА_3 . 24.10.2017 старшим державним виконавцем Сумського районного відділу ДВС ГТУЮ у Сумській області Шаповаловим Є.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №972, виданого 29.03.2011, з якої вбачається, що державним виконавцем забезпечено повне фактичне виконання виконавчого документа шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - телятник літ. «В-І» цегляний загальною площею 1307,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Кошти перераховані стягувачу в сумі 5800,00 грн. та 1289770,00 грн. згідно п/д №3501 та №3500 від 18 жовтня 2017 року. Постановою Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2018 (справа № 2-2860/11) було встановлено, що боржником за кредитним договором ОСОБА_1 та поручителями ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на виконання рішення Зарічного районного суду м.Суми від 26.11.2011, рішення господарського суду Сумської області від 14.11.2011 та за рахунок продажу іпотечного майна було в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами внесено в загальній сумі 1 480 183 грн.30 коп., що на 20 281 грн.61 коп. перевищує розмір заборгованості за кредитними договорами, яка утворилась станом на 08.06.2011 і стягнута рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 26.11.2011, тому і виконавчі листи, видані на виконання цього рішення суду, були визнані такими, що не підлягають виконанню. З зазначених вище підстав, рішенням Господарського суду Сумської області від 18.03.2019 у справі № 5021/1951/2011 були визнані такими, що не підлягають виконанню виконавчі листи, видані на виконання рішення Господарського суду Сумської області від 14.11.2011. Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення 3% річних в сумі 17082,68 доларів США, 3 % річних в сумі 80254 грн 51 коп., інфляційних втрат в сумі 370215 грн 27 коп. за прострочення оплати суми заборгованості по капіталу за договорами про надання траншу, стягнутої з відповідачів за рішеннями Господарського суду Сумської області та Зарічного районного суду м. Суми. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що борг відповідачами у розмірі 1 461 721,39 грн сплачувався позивачу тільки починаючи з 26.10.2017, тому у позивача є всі підстави для стягнення з відповідачів 3% річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних втрат, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Позивач просив стягнути 3% річних та інфляційні у зв`язку із тим, що, на його думку, на день звернення до суду існує заборгованість ОСОБА_1 по договору надання траншу № 15.6991/С-713/09.04 від 15.10.2007 щодо сплати капіталу в розмірі 36810,20 доларів США, а по договору № 15.6978/С-713/09.04 від 15.10.2007 - 77011,45 доларів США. Позивач вказував на те, що в рішенні Зарічного районного суду була встановлена та обставина, що відповідачами починаючи з жовтня 2017 року в повному обсязі сплачена заборгованість лише за договором № 15.7700/с від 04.04.2018 та частково за договорами № 15.6991/С-713/09.04 від 15.10.2007 і № 15.6997/С від 15.10.2007. Рішенням Господарського суду Сумської області від 07.04.2021 у справі № 920/1357/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021, у задоволенні вказаного позову Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено повністю. Водночас, судом у вказаній справі встановлено, зокрема, таке: «На момент звернення до суду із даним позовом заборгованість відповідачів перед позивачем, стягнута на підставі вказаних судових рішень, а заборгованість по основному капіталу позивачем не доведена. Суд дійшов висновку про те, що заборгованість за судовими рішеннями існувала протягом тривалого часу та була погашена в 2018 році. Тому можливо застосувати до даних правовідносин ст. 625 ЦК України, так як наявність судового рішення, яке не виконано, не припиняє зобов`язань за договором та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Позивач, з урахуванням дати звернення із позовом до суду (31.12.2020) мав право заявити вимоги про стягнення з відповідачів 3% річних та індексу інфляції на суму боргу 86282 грн 14 коп. (по вказаній сумі не закінчився перебіг строку позовної давності) за період з 31.12.2017 по 20.02.2018. Позивач по вимогам про стягнення 3% річних та інфляційних на суму 1461721 грн 39 коп., які стягнуті рішеннями Господарського суду Сумської області та Зарічного районного суду м. Суми, самостійно визначив період нарахування - з 28.12.2015 до 26.10.2017, який є невірним з огляду на вище встановлене. Проте, період, за який є правомірним нарахування, позивач не заявив.». Таким чином, враховуючи заяву ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, встановлений судом пропуск позивачем строку позовної давності по нарахуванню 3 % річних та індексу інфляції на суму заборгованості у розмірі 1375439,25 грн, та помилкове визначення періоду нарахувань на суму 86282 грн 14 коп., суд у справі № 920/1357/20 відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 80254 грн 51 коп. - 3 % річних, 370215 грн 27 коп. - інфляційних втрат. Обґрунтовуючи позовні вимоги за цим позовом, позивач зазначає, що на виконання вказаних судових рішень були сплачені всі кошти в рахунок погашення заборгованості по кредитних договорах і стягувачем отримані грошові кошти в загальній сумі 1 475 937,30 грн. Враховуючи те, що договори іпотеки укладалися в забезпечення виконання грошових зобов`язань по кредитних договорах, які припинили свою дію виконанням, то і дія іпотечних договорів припинилась. У зв`язку з цим 05.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до АТ «ПроКредит Банк» із заявою, в якій просив подати заяви про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, а саме: обтяження №1316702 квартири за адресою: АДРЕСА_4 ; обтяження №1316708 квартири за адресою: АДРЕСА_5 , та подати заяви про виключення з Державного реєстру іпотек обтяження №1316695 квартири за адресою: АДРЕСА_4 та обтяження №1316706 квартири за адресою: АДРЕСА_5 . Однак, у задоволенні цієї заяви відповідачем було відмовлено. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає у відзиві, що станом на дату його подання у ОСОБА_1 наявний перед АТ «ПроКредит Банк» борг по капіталу за Договором про надання траншу № 15.6991/С-713/09.04 від 15.10.2007 в розмірі 36810,20 доларів США та по капіталу за Договором про надання траншу № 15.6978С-713/09.04 від 15.10.2007 в розмірі 77011,45 доларів США. Враховуючи те, що правовідносини сторін за Рамковою угодою № С-713/09.04 від 20.09.2004, договорами забезпечення не припинилися, з урахуванням того, що відсутні відповідно до статті 17 ЗУ «Про іпотеку» підстави для припинення договору іпотеки №С-713/09.04-ІД2 від 20.09.2004 та договору іпотеки №С-713/09.04-ІД1 від 20.09.2004, а іпотека є дійсною до припинення основного зобов`язання, тому відсутні підстави для задоволення позову. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Полженнями ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України) (надалі - ГК України). Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання за договором, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом його визнання на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (ст. 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац 3); іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель (абзац 7); майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника за основним зобов`язанням на підставі договору, закону або рішення суду (абзац 8); боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання (абзац 10). Як вірно встановлено судом першої інстанції, 20.09.2004 між АТ «ПроКредит Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № С-713/09.04-ІД1, предметом якого є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_2 . Цього ж дня приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В.В. накладена заборона відчуження предмета іпотеки (кв. АДРЕСА_2 ). Зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №4859, зареєстровано в реєстрі накладення заборон за №48. Відповідно до п. 1.3 договору іпотеки № С-713/09.04-ІД1, іпотека за цим Договором забезпечує повне виконання позичальником зобов`язань перед іпотекодержателем, що виникають із Рамкової угоди № С-713/09.04 від 20 вересня 2004 року, договору про надання траншу № С-713/09.04-ДТ1 від 20 вересня 2004 року та інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі Рамкової угоди, і є та/або будуть її невід`ємною частиною (надалі за текстом - Кредитний договір), за умовами яких позичальник зобов`язується перед іпотекодержателем повернути кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 20 000,00 доларів США, сплатити відсотки за його користування, можливі неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені Кредитним договором. Цей договір набуває юридичної сили з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором та цим договором. (п. 7.2 договору іпотеки № С-713/09.04-ІД1). Також, 20.09.2004 між АТ «ПроКредит Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (іпотекодавці) укладено договір іпотеки № С-713/09.04-ІД2, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Цього ж дня приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В.В. накладена заборона відчуження предмета іпотеки (кв. АДРЕСА_1 ). Зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №4856, зареєстровано в реєстрі накладення заборон за №49. Відповідно до п. 1.3 договору іпотеки № С-713/09.04-ІД2, іпотека за цим Договором забезпечує повне виконання позичальником зобов`язань перед іпотекодержателем, що виникають із Рамкової угоди № С-713/09.04 від 20 вересня 2004 року, договору про надання траншу № С-713/09.04-ДТ1 від 20 вересня 2004 року та інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі Рамкової угоди, і є та/або будуть її невід`ємною частиною (надалі за текстом - Кредитний договір), за умовами яких позичальник зобов`язується перед іпотекодержателем повернути кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 20 000,00 доларів США, сплатити відсотки за його користування, можливі неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені Кредитним договором. Цей договір набуває юридичної сили з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором та до повного виконання іпотекодавцями своїх зобов`язань за цим договором. (п. 7.2 договору іпотеки № С-713/09.04-ІД2). Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання. Таким чином іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов`язання. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Статтями 17, 18, 19 Закону України "Про іпотеку" встановлено підстави припинення іпотеки, істотні умови договору іпотеки і внесення змін і доповнень до іпотечного договору. Так, згідно з імперативними вимогами частини 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Застава (іпотека) є додатковим способом забезпечення виконання, а тому такі правовідносини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли матимуть юридичну силу основні зобов`язання. У ч. 1 ст. 598 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). У контексті наведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто при зверненні з позовом про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором на позивача покладений тягар доведення обставин повного припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з їх виконанням. Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача. Як вказано в ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16). Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - це передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації. Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19. Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин статтю 75 ГПК України у контексті спірних правовідносин та встановлених обставин справи. Так, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність у ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості перед АТ «ПроКредит Банк» за Рамковою угодою № С-713/09.04 від 20.09.2004 та Договорами про надання траншу № 15.6991/С-713/09.04 від 15.10.2007, № 15.6978/С-713/09.04 від 15.10.2007, № 15.7700/С-713/09.04 від 04.04.2008 остаточно встановлено у рішенні Господарського суду Сумської області від 07.04.2021 у справі № 920/1357/20, яке набрало законної сили у встановленому порядку, а тому вказані обставини відповідно до вимог ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню. При цьому, суд першої інстанції вірно врахував, що встановлений ст. 267 ЦК України строк позовної давності (три роки) для заявлення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 3% річних та індексу інфляції на суму боргу 86282 грн 14 коп. за період з 31.12.2017 по 20.02.2018, на що вказав у господарський суду у справі № 920/1357/20, наразі сплив, а відповідні вимоги відповідачем в окремому позові не заявлялися. Отже, оскільки забезпечені іпотекою зобов`язання за Рамковою угодою № С-713/09.04 від 20.09.2004 та Договорами про надання траншу № 15.6991/С-713/09.04 від 15.10.2007, № 15.6978/С-713/09.04 від 15.10.2007, № 15.7700/С-713/09.04 від 04.04.2008 виконано в повному обсязі, тобто, припинилися шляхом їх виконання, то зобов`язання за договорами іпотеки № С-713/09.04-ІД2 від 20.09.2004 та № С-713/09.04-ІДІ від 20.09.2004, які є похідними від кредитного договору, також припинились відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору. Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Разом з цим Північний апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Аналіз змісту цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічну правову позицію викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18; від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20). Слід зауважити, що Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). З урахуванням наведеного, надаючи правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, судова колегія, керуючись стандартом доказування «вірогідності доказів», погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не спростував більш вірогідними доказами факту відсутності наразі невиконаних кредитних зобов`язань у позивача (його поручителів) перед АТ «ПроКредит Банк» за Рамковою угодою № С-713/09.04 від 20.09.2004 та Договорами про надання траншу № 15.6991/С-713/09.04 від 15.10.2007, № 15.6978/С-713/09.04 від 15.10.2007, № 15.7700/С-713/09.04 від 04.04.2008. Доводи скаржника щодо наявності у позивача невиконаних кредитних зобов`язань перед відповідачем суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки вони спростовуються встановленими вище обставинами. Крім того, колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справи є важливими для визначення подібності правовідносин. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справах № № 695/3790/15-ц та 126/1056/15-ц, на які посилається скаржник, було зроблено внаслідок перегляду в касаційному порядку судових рішень, прийнятих за результатом розгляду справ з іншими фактичними обставинами та за іншого правового регулювання, а тому зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи, у справі не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі № 920/291/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі). Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі № 920/291/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі № 920/291/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерне товариство " ПроКредит Банк".

4. Справу № 920/291/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 06.09.2022. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді Л.В. Кропивна Л.П. Зубець