Ухвала КАС ВС № 580/2672/20

УХВАЛА 06 вересня 2022 року м. Київ справа № 580/2672/20 адміністративне провадження № К/990/23662/22 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у справі №580/2672/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому з урахуванням заяви про зміну (доповнення) предмету позову, просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 37520,91грн; - стягнути вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що становить 37520,91грн; - стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати належних позивачу при звільненні сум коштів з 30.10.2019 по день фактичного розрахунку; - стягнути з відповідача судові витрати, а саме на правничу допомогу; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за 1 місяць; - зобов`язати відповідача подати суду звіт про виконання рішення суду в місячний термін з дня набрання ним законної сили, а в частині, що допущена до негайного виконання, у місячний термін з дня ухвалення рішення. 09 лютого 2022 року рішенням Черкаського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 37520,91грн. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що становить без вирахування податків і зборів 37520,91 грн (тридцять сім тисяч п`ятсот двадцять гривень дев`яносто одну копійку), а також зобов`язати виплатити середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні, що становить без вирахування податків і зборів 70447,42 грн (сімдесят тисяч чотириста сорок сім гривень сорок дві копійки) У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції Офісом Генерального прокурора подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 31 серпня 2022 року. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає зазначити наступне. В касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідачем зазначено, що касаційна скарга в частині оскарження судових рішень щодо стягнення вихідної допомоги та одночасного середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення до фактичного розрахунку подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Покликаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що є необхідність відступити від правового висновку щодо застосування статті 44 КЗпП України в частині наявності права на виплату вихідної допомоги при звільненні прокурора відповідно до відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 560/3971/19 та застосованого судами у цій справі в оскаржуваних судових рішеннях. На обґрунтування зазначеної підстави скаржник зазначає, що ні Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, ні Закон України «Про прокуратуру», ні стаття 44 КЗпП України не передбачають можливості виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ. Необхідно зауважити, що у разі оскаржень рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Однак скаржником не зазначено належного обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, у касаційній скарзі відсутні доводи на спростування мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції, а інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів та незгоди з висновком судів попередніх інстанції. Заявник лише наводить низку нормативно-правових актів щодо проходження прокурорами атестації, без належної аргументації щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цій справі у системному зв`язку з обґрунтуванням доводів відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №560/3971/19. Суд зауважує, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену зокрема у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 26 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.006923. Підстав відступу від неї у цій справі Суд не знаходить. Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, відповідачем у касаційній скарзі також зазначено, що касаційна скарга в частині оскарження судових рішень щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновку щодо застосування норм права, а саме статей 116, 116 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 та постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 524/1714/16-а. При цьому, відповідач лише акцентує увагу на висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які застосовані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови у цій справі, не аргументуючи їх правомірність/неправомірність застосування, а також лише вказує на те, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, однак не наводить обґрунтувань конкретних порушень норм права та неправильність їх застосування. Таким чином, касаційна скарга не містить посилань на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник не зазначив конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та не навів аргументи в обґрунтування своєї позиції. Отже, подаючи касаційну скаргу скаржником не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначеної пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду, незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права. Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у справі №580/2672/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Шевцова