Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/3077/21

від 22.08.2022НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.08.2022 року м.Дніпро Справа № 908/3077/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Кузнецова В.О., Чередка А.Є. секретар судового засідання Абадей М.О. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 (суддя Сушко Л.М.) у справі № 908/3077/21 кредитор: ОСОБА_2 , с.Новоолександрівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕРЕЯ-Д", м. Запоріжжя арбітражний керуючий: Венська О.О. про банкрутство ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Запорізької області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Верея-Д. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.11.2021 відкрито провадження у справі № 908/3077/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Верея-Д, 69005, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 6, код ЄДРПОУ 40727130. Визнані грошові вимоги кредитора - ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 до боржника на суму 76 700,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 8 309 561,58 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Венську Оксану Олександрівну /свідоцтво № 174 від 24.04.2013 року, адреса: 49000, м. Дніпро, а/с

162. Зобов`язано розпорядника майна у строк до 20.12.2021 надати господарському суду відомості про результати розгляду вимог кредиторів, письмовий звіт про надіслання всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами в порядку ч. 5 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, скласти реєстр вимог кредиторів та подати господарському суду реєстр вимог кредиторів до 20.12.2021. Попереднє засідання суду призначено на 20.12.2021 о/об 11-15. 11.11.2021. за №67589 у встановленому законодавством порядку оприлюднено повідомлення про відкриття справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Верея-Д, код ЄДРПОУ 40727130. До господарського суду в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства заяв з грошовими вимогами до боржника не надійшло. Ухвалою суду від 20.12.2021. зобов`язано розпорядника майна організувати проведення зборів кредиторів у відповідності до ст. 48 Кодексу України з процедур банкрутства, вирішити питання відносно подальшого руху справи та відповідні протоколи надати суду. Встановлено дату проведення перших загальних зборів кредиторів та засідання комітету кредиторів до 11.01.2022. Встановлено дату підсумкового засідання суду 20.01.2022. о/об 12-45 год. Зобов`язано розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю Верея-Д проаналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках; надати письмові докази про розмір активу та пасиву Товариства з обмеженою відповідальністю Верея-Д, наявну дебіторську заборгованість. 20.01.2022. до Господарського суду Запорізької області від розпорядника майна надійшов звіт за наслідками процедури розпорядження майном. До звіту, зокрема доданий висновок за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Верея-Д на предмет наявності ознак приховуваного, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, документи за наслідком проведеної інвентаризації майна підприємства-боржника. Також, 20.01.2022. від розпорядника майна надійшло клопотанням про припинення процедури розпорядження майном боржника, визнання Товариство з обмеженою відповідальністю Верея-Д банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором арбітражного керуючого Венську О.О. Постановою Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 у справі №908/3077/21 затверджено звіт арбітражного керуючого Венської О.О. про нарахування основної грошової винагороди за виконання повноважень розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Верея-Д" за період з 11.11.2021р. по 18.01.2022р. у розмірі 42 435,48 грн. Припинено процедуру розпорядження майном боржника. Припинено повноваження розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Верея-Д" арбітражного керуючого Венської О.О. Визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Верея-Д". Відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Венську О.О., яку зобов`язано вчинити певні дії. Скасовано арешти та інші обмеження по розпорядженню, накладені на майно банкрута. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Так, Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р.. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. За змістом статей 55, 129 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Разом з тим, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, може бути піддана легітимним обмеженням, і ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм ГПК України. У процедурі оскарження судових рішень першої інстанції процесуальним законом встановлено виправдані обмеження, спрямовані на забезпечення оперативності господарського процесу, попередження виникнення правових колізій та дотримання принципу юридичної визначеності, що є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Такі обмеження знаходять свої відображення у положеннях ГПК України щодо прийнятності апеляційної скарги, зокрема, у статтях 254, 256, 260, 261 цього Кодексу стосовно строку на апеляційне оскарження, можливості та підстав для його поновлення, наслідків визнання цих підстав неповажними. Застосування таких процесуальних запобіжників задля дотримання принципу юридичної визначеності узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги (рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010, "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини" від 12.07.2001, "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії" від 19.12.1997 та інші). Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Апеляційний суд зауважує, що суб`єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Коло осіб (в позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції визначено приписами статей 254, 255 ГПК України. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства. Відповідна правова позиція сформована суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі №Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі №916/3206/17, від 03.06.2020 у справі №910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі №904/7965/16, від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14, та підтримана Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2020 у справі №910/4475/19. За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до статті 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Названою статтею визначено, що: - сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут); - кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19, особа набуває статусу конкурсного кредитора (сторони, учасника провадження у справі про банкрутство) з повним обсягом процесуальної дієздатності (в тому числі правом оскарження судових рішень) за сукупності таких умов: - подання до господарського суду письмових заяв з вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (частина перша статті 23 Закону про банкрутство, частина перша статті 45 КУзПБ); - розгляд господарським судом заяв конкурсних кредиторів у попередньому засіданні суду (частина шоста статті 23, стаття 25 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45, стаття 47 КУзПБ); - визнання вимог таких кредиторів, що формалізується у судовому рішенні господарського суду - ухвалі (частина шоста статті 23, стаття 25 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45, стаття 47 КУзПБ). Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в провадженні у справі про банкрутство - норм ГПК та КУзПБ. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення в апеляційному порядку, звужено до учасників такої справи, якими згідно зі статтею 1 КУзПБ є кредитори у справі. Можливість реалізації повного обсягу процесуальної дієздатності особами, які подали письмові заяви з вимогами до боржника, зокрема правом на оскарження судових рішень, пов`язана з фактом набуття такою особою статусу кредитора (сторони) у справі про банкрутство шляхом постановлення судом ухвали про визнання (повністю або частково) вимог кредитора до боржника. При поданні апеляційної скарги на судове рішення, ухвалене у справі про банкрутство до набуття особою статусу кредитора (учасника) у цій справі, початок перебігу строку на апеляційне оскарження такого рішення має обраховуватися з дати постановлення ухвали суду про визнання кредиторських вимог цієї особи. Подібний підхід у застосуванні положень щодо порядку обчислення строку на апеляційне оскарження судового рішення наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 902/560/20, від 29.04.2021 у справі № 904/5874/19. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 30.09.2021 у справі № 903/718/20 вкотре підтримав раніше викладену ним правову позицію, що законодавством про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний, порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття статусу учасника провадження у справі про банкрутство, який (статус) наділяє такого учасника повним обсягом процесуальної дієздатності, в т. ч. правом оскаржувати судові рішення, оскаржувати дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника тощо. Набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 913/444/18). За приписами частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. Нормами цієї статті передбачено, що за результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, тобто чітко визначений порядок формалізації конкурсного кредитора як учасника провадження у справі про банкрутство. Таким чином, порядок набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство є чітким, зрозумілим та однозначним, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування. Отже, лише після вчинення всіх передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 45, стаття 47 Кодексу України з процедур банкрутства) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України) (пункт 56.16 постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19). Аналогічний за змістом правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15. У даній справі № 908/3077/21 судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області в порядку ч. 1 ст. 45 КУзПБ з заявою з грошовими вимогами до боржника протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство не зверталась й відповідні вимоги до реєстру вимог кредиторів ТОВ Верея-Д не включались та не визнавались, отже скаржник не має статусу конкурсного кредитора у даній справі про банкрутство. Натомість, з поданих до суду апеляційної інстанції клопотання та доданих до нього документів вбачається, що 17.08.2022 ОСОБА_1 сформувала заяву з вимогами до боржника (поточні вимоги). Згідно ч. 4 ст. 60 КУзПБ у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд своєю ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги поточних кредиторів погашаються в порядку черговості, визначеної статтею 64 цього Кодексу. Однак, в матеріалах справи відсутні докази розгляду судом вказаної заяви. Так само, апелянтом не надано доказів визнання судом заявлених ОСОБА_1 грошових вимог до боржника та набуття нею статусу поточного кредитора, що пов`язується з прийняттям судом ухвали про повне або часткове визнання її вимог. При цьому необхідно звернути увагу на те, що апеляційна скарга на постанову була подана 10.02.2022, тобто ще задовго до звернення ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області з заявою з вимогами до боржника. Колегія суддів враховує, що правом оскаржувати судові рішення у справі про банкрутство наділені лише учасники такої справи, а оскільки ОСОБА_1 не набула статусу кредитора у справі № 908/3077/21 про банкрутство ТОВ Верея-Д, то остання не наділена процесуальним правом на оскарження судових рішень у справі про банкрутство за відсутності необхідного для цього обсягу процесуальної дієздатності. Водночас, слід наголосити, що другою групою осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, стаття 254 ГПК України визначає осіб, які не брали участі у справі, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі №904/897/19, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги. Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги. Пунктом 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги. Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України. Наведений висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16; у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 903/718/20. Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, зобов`язання ТОВ «Верея-Д» перед ОСОБА_2 виникли на підставі Договору поруки від 15.11.2018, згідно п. 2.5. якого, у разі не виконання Поручителем зобов`язань Боржника за Основним Договором Поручитель зобов`язується виконати їх у строк/термін, зазначений у письмовій вимозі Кредитора, шляхом перерахування безготівкових коштів на банківський рахунок Кредитора, зазначений у вимозі для виконання своїх зобов`язань за цим договором поруки. Відповідно до п. 2.6. Договору Кредитор має право звернути стягнення на все майно Поручителя згідно з нормами чинного законодавства України. В мотивувальній частині постанови Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 у справі № 908/3077/21 суд першої інстанції зазначив, що згідно проведеної інвентаризації, у боржника наявна кредиторська заборгованість у розмірі 8 309 561,58 грн., в той же час вартість активів Товариства з обмеженою відповідальністю Верея-Д, а саме: квартири АДРЕСА_2 (згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12.11.2021.) становить 5400000,00 грн. На рахунку боржника в АТ АКБ Конкорд наявні грошові кошти у сумі 1,81 грн. Станом на 18.01.2022. жодних заяв від осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, до розпорядника майна не надходило. Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи судом встановлено факт неоплатності боржника, як того вимагає ст. 205 ГК України. Жодних доказів можливості відновлення платоспроможності боржника суду не надано. В резолютивній частині постанови від 20.01.2022 суд вирішив, серед іншого, визнати банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Верея-Д"; відкрити ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців. Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 63 КУзПБ після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні. Тобто, реалізація майна ТОВ «Верея-Д» як банкрута відбуватиметься шляхом проведення аукціону, при цьому єдиним активом підприємства, за рахунок якого можливе задоволення кредиторських вимог, є квартира АДРЕСА_2 . З матеріалів справи слідує, що право власності на згадане нерухоме майно було зареєстровано за ТОВ «Верея-Д» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.09.2021 № 60139370, яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. (т. 2 а.с. 29-30). При цьому законність дій щодо набуття майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 банкрутом наразі оспорюється ОСОБА_1 та є предметом розгляду в рамках кримінального провадження № 12021100060001732, в якому триває досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, де ОСОБА_1 має статус потерпілої. З фабули КП № 12021100060001732 вбачається, що група осіб, діючи умисно, протиправно, шляхом обману, заволоділа майном ОСОБА_1 , а саме: квартирою за адресою АДРЕСА_3 , чим спричинили шкоди останній (т. 2 а.с. 111-112, т. 3 а.с. 194) Наведене зумовлене тим, що ОСОБА_1 набула право власності на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2010, про що 11.03.2011 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно зроблено відповідний запис (т. 2 а.с. 14-18, т. 3 а.с. 189-193). В свою чергу, на підставі Висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України від 16.11.2021, 18.11.2021 Міністерство юстиції України видало наказ № 4171/5 «Про задоволення скарги», яким задовольнило скаргу ОСОБА_1 від 03.11.2021 та скасувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.09.2021 № 60139370, на підставі якого право власності на квартиру було зареєстровано за ТОВ «Верея-Д» (т. 2 а.с. 36-39, т. 3 а.с. 195-198). При цьому законність наказу Міністерство юстиції України № 4171/5 від 18.11.2021 перевірялася в судовому порядку у справі № 640/35568/21, за наслідком чого, останній не скасований судом та є чинним станом на день прийняття даної постанови. Згідно пояснень ОСОБА_1 , наказ № 4171/5 від 18.11.2021 виконаний не був, та відновлення запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, за яким остання значилась власником квартири за адресою АДРЕСА_3 , на даний час ще не відбулося через здійснену процедуру його оскарження та наявну судову заборону. Крім того, ОСОБА_1 подала до Господарського суду Запорізької області позовну заяву до ОСОБА_3 , ТОВ «Верея-Д», треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кравченко С.В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар І.О., про визнання довіреності неукладеною та витребування майна (квартири АДРЕСА_2 ) з чужого незаконного володіння. Отже, наявність дійсного спору щодо майнових прав на нерухоме майно, яка за результатом проведеної інвентаризації є єдиним активом банкрута, за рахунок якого може бути задоволено кредиторські вимоги, при чинному наказі Міністерство юстиції України № 4171/5 від 18.11.2021 про скасування запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про зареєстроване право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 за ТОВ «Верея-Д», правомірність набуття яким квартири оскаржується апелянтом, свідчить про те, що оскаржуваною постановою Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 у справі №908/3077/21, в її мотивувальній частині, вирішено питання про майнові права та інтереси ОСОБА_1 , без урахування вищенаведених фактичних обставин та без її залучення до участі у справі. Крім того, за наслідком визнання ТОВ «Верея-Д» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, створюється потенційна можливість реалізації активів боржника, до яких наразі належить лише спірна квартира, в порядку проведення аукціону, що також може вплинути на обсяг прав та обов`язків ОСОБА_1 щодо згаданого нерухомого майна, адже згідно ч. 17 ст. 39 КУзПБ провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню, тобто в даному випадку є неможливим зупинення проведення всіх дій в ліквідаційній процедурі (в тому числі заходів з продажу квартири), до вирішення спору щодо права власності на неї. За таких умов в їх сукупності, суд апеляційної інстанції вбачає наявність правових та фактичних підстав для висновку, що місцевим господарським судом в постанові від 20.01.2022 у справі № 908/3077/21 вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_1 , яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції, а отже й про наявність в неї процесуального права на апеляційне оскарження прийнятого судового рішення. Переглядаючи по суті оскаржувану постанову в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що загальні передумови для визнання боржника банкрутом визначені в Господарському кодексі України, а конкретизовані передумови, а також порядок та процедура визнання банкрутом юридичної особи за загальною процедурою банкрутства визначені в Кодексі України з процедур банкрутства, чинному на час вирішення місцевим судом у цій справі питання про визнання Боржника банкрутом та постановлення ним оскаржуваного рішення. Згідно з частиною четвертою статті 205 Господарського кодексу України у разі неспроможності суб`єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. У частині першій статті 209 цього кодексу зазначено, що у разі нездатності суб`єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов`язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб`єкт (боржник) відповідно до частини четвертої статті 205 цього Кодексу визнається неспроможним. Статтею 1 КУзПБ передбачено, що банкрутство - банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури. Згідно з частиною першою статті 58 КУзПБ у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов`язаний здійснити ліквідацію боржника. Цей строк не може перевищувати 12 місяців. Таким чином, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, у зв`язку з чим з`ясувати його актив і пасив та співставити відомості щодо обох величин. Рішення суду не може ґрунтуватись лише на клопотанні комітету кредиторів. В даному випадку апеляційний суд звертається до правової позиції Верховного Суду, що неодноразово викладалась в постановах: від 17.05.2018 у справі № 916/4932/15, від 14.08.2019 у справі № 911/2672/17, від 19.09.2019 у справі № 910/9136/18, 09.10.2019 у справі № 910/12349/18, від 23.01.2020 у справі № 924/1155/18 в частині застосування за аналогією подібних норм, викладених в Законі про банкрутство. Частиною першою статті 6 КУзПБ передбачено, що відповідно до цього Кодексу щодо боржника - юридичної особи застосовуються такі судові процедури: розпорядження майном боржника; санація боржника; ліквідація банкрута. За визначеною КУзПБ процедурою здійснення провадження у справі про банкрутство в процедурі ліквідації передує, зокрема, процедура розпорядження майном, зміст якої, відповідно до частини першої статті 44 КУзПБ, полягає у запровадженні системи заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Відповідно до до ч. 3 ст. 44 КУзПБ розпорядник майна зобов`язаний: розглядати заяви кредиторів з грошовими вимогами до боржника, що надійшли в установленому цим Кодексом порядку; вести реєстр вимог кредиторів; повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог; вживати заходів для захисту майна боржника; проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства; скликати збори і комітет кредиторів та організовувати проведення їх засідань; надавати державному реєстратору в електронній формі через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості, необхідні для ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства; надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, а також здійснювати розкриття кредиторам інформації щодо фінансового стану боржника та ходу провадження у справі; не пізніше двох місяців з дня відкриття провадження у справі про банкрутство провести інвентаризацію майна боржника та визначити його вартість; за можливості проведення санації боржника розробити план санації боржника та подати його на розгляд зборам кредиторів; виконувати інші повноваження, передбачені цим Кодексом. За змістом наведених норм КУзПБ апеляційний суд доходить висновку, що визнаючи боржника банкрутом, суд повинен встановити його неплатоспроможність шляхом здійснення аналізу повноти проведених розпорядником майна заходів, що передбачені у процедурі розпорядження майном, та дослідити надані розпорядником майна належні та допустимі докази на підтвердження повноти проведених ним заходів та виконаних обов`язків, наведених, зокрема, у частині третій статті 44 КУзПБ, у процедурі розпорядження майном. Розмір пасиву боржника підлягає визначенню відповідно до затвердженого судом в порядку ст. 47 КУзПБ реєстру вимог кредиторів. Звіт розпорядника майна про фінансово-майновий стан божника має містити відомості про актив боржника; такий звіт має бути предметом розгляду зборів кредиторів (комітету кредиторів), на підставі якого кредитори приймають рішення про введення наступної судової процедури, у подальшому відомості про фінансово-майновий стан боржника (актив) має бути предметом розгляду у судовому засіданні у справі про банкрутство. Якщо встановлення пасиву боржника відбувається у попередньому засіданні суду, то остаточна правова оцінка активу і пасиву боржника та можливість відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом надається у підсумковому засіданні суду з огляду на перебування провадження у справі у процедурі розпорядження майном боржника. Отже, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність. У зв`язку з чим, при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та при відкритті ліквідаційної процедури суд в обов`язковому порядку повинен з`ясувати як актив, так і пасив боржника та порівняти їх дані і показники (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 910/15831/16). Згідно з частиною третьою статті 49 КУзПБ у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює одне з таких судових рішень: ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом; ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому цим Кодексом; постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство. За змістом положень частини четвертої статті 49 КУзПБ суд, здійснюючи судовий розгляд у підсумковому засіданні у справі про банкрутство, приймає рішення про введення наступної судової процедури щодо боржника, які визначені положеннями частиною першою статті 6 КУзПБ із застосуванням судового розсуду. Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими КУзПБ, ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Отже, завдання підсумкового засідання суду на стадії розпорядження майном полягає в з`ясуванні ознак неплатоспроможності для визначення наступної судової процедури і подальшого здійснення провадження у справі, виходячи з клопотання комітету кредиторів, однак остаточна їх оцінка надається судом, який здійснює провадження у справі про банкрутство. Постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом, належних і допустимих доказів у конкретній справі, які господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури в суді повинен бути доведений факт неплатоспроможності боржника, як того вимагає норма частини четвертої статті 205 Господарського кодексу України. Відповідні висновки щодо застосування аналогічних норм права неодноразово викладалась Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі № 908/2229/16, від 24.05.2018 у справі № 927/754/16, від 21.06.2018 у справі № 904/8201/16, від 26.07.2018 у справі № 916/1839/17, від 21.05.2019 у справі № 910/23633/16, від 07.08.2019 у справі № 910/7103/17, від 19.09.2019 у справі №910/9136/18, від 05.11.2019 у справі № 926/767-б/15, від 23.01.2020 у справі № 924/1155/18. Як вже було зазначено раніше, в мотивувальній частині постанови 20.01.2022 суд першої інстанції дійшов висновку про неоплатність боржника на підставі того, що згідно проведеної інвентаризації, у боржника наявна кредиторська заборгованість у розмірі 8309561,58 грн, в той час як вартість активів Товариства з обмеженою відповідальністю Верея-Д, а саме: квартири № 123 в буд. 5 по вул. Драгомирова Михайла в м. Києві (згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12.11.2021.) становить 5 400 000,00 грн. Колегія суддів зазначає, що в жодній з наявних в матеріалах справи інформаційній довідці та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо вартості спірного майна, в тому числі, станом на 12.11.2021, оскільки такі не були внесені у відповідний розділ реєстру (т. 1 а.с. 49, 113, 157, т. 2 а.с. 29-30, 44-45, т. 3 а.с. 199-203). Таким чином, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Апеляційний суд зауважує, що як вбачається з Висновку про вартість майна, складеного 02.02.2022 оцінювачем Душинським Є.І. (кваліфікаційне свідоцтво ФДМУ та МІБ МФ № 6766 від 14.03.2009), ринкова вартість об`єкту оцінки квартири № 123, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Драгомирова Михайла, 5, становить 19 867 190,00 грн, що у свою чергу значно перевищує розмір заборгованості ТОВ «Верея-Д» перед єдиним Кредитором - Речицьким О.Ю. (т. 3 а.с. 146-183). При цьому слід наголосити, що оцінка проведена станом на 02.02.2022, в той час, як місцевий господарський суд керувався непідтвердженими даними про вартість квартири станом 12.11.2021. Однак, враховуючи економічні процеси та явища в країні, стан ринку нерухомості, за 3 місяця не могло відбутися такого суттєвого здорожчання об`єктів нерухомого майна, про що також свідчить аналітика та статистичні дані щодо динаміки змін цін, показників попиту/пропозиції на подібного типу майно, які містяться у загальновідкритому доступі в мережі інтернет (т. 3 а.с. 204-269). З огляду на недоведеність зазначеної в постанові вартості нерухомого майна станом на 12.11.2021, колегія суддів визнає обгрунтованими доводи апелянта про безпідставність висновків суду, що вартість квартири є нижчою за розмір кредиторської заборгваності. Належних доказів, що спростовували б достовірну вартість квартири № 123 в буд. 5 по вул. Драгомирова Михайла в м. Києві, яка визначена у Висновку про вартість майна сертифікованим суб`єктом оціночної діяльності (сертифікат № 39/20 від 27.01.2020, виданий Фондом державного майна України), матеріали справи не містять. За таких умов, апеляційний суд не погоджується з твердженнями суду, наведеними в оскаржуваній постанові, позаяк, встановлені обставини можуть свідчити про те, що активи боржника ТОВ «Верея-Д» переважають над пасивами, і це відповідно ставить під сумнів його неоплатність. Отже, суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок Господарського суду Запорізької області про існування фактичних та правових підстав для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури через неможливість боржника відновити платоспроможність, зокрема, внаслідок недостатності активів, за рахунок яких було б можливо погасити кредиторські вимоги без процедури ліквідації. В свою чергу, колегія суддів зазначає, що неможливість подання Висновку про вартість майна до суду першої інстанції зумовлена об`єктивними чинниками, оскільки ОСОБА_1 не була залучена судом та не приймала участі у справі, відповідно й не могла надати докази з причин, які визнаються судом поважними. Поряд з викладеним апеляційний суд враховує, що скаржник оскаржує судове рішення у справі також з підстав неналежності вчинених арбітражним керуючим дій з проведення аналізу господарсько - фінансової діяльності боржника. Так, аналіз господарської дільяності боржника має проводитися у відповідності з Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затвердженими наказом Міністерства економіки України 19.01.2006 №

14. Згідно п. 3.2. Розділу ІІІ Методичних рекомендацій визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі. У ході визначення ознак дій з доведення до банкрутства аналізується рівень забезпечення зобов`язань кредиторів за період проведення аналізу. Рівень забезпечення зобов`язань кредиторів характеризується такими показниками: забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов`язань); забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів до суми зобов`язань боржника); розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства та сумою його зобов`язань). У разі встановлення, що вищезазначені показники погіршилися протягом періоду, який аналізується, з`ясовується причина погіршення цих показників шляхом перевірки фінансово-господарських договорів підприємства. Економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може вважатися такий фінансово-економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану, зокрема, підписання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) договорів. Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у ТОВ «Верея-Д» визначено наступні види діяльності: КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний), КВЕД 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами, КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, КВЕД 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами, КВЕД 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, КВЕД 46.41 Оптова торгівля текстильними товарами. Натомість, фактичні обставини справи свідчать про те, що ТОВ «Верея-Д» виступила поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_5 перед ОСОБА_2 , що виникли внаслідок укладення між останніми в рамках кримінального провадження № 12012040640000342 Договору про розстрочку погашення спричинених матеріальних збитків та моральної шкоди у кримінальному провадженні (т. 1 а.с. 8-9), а також, укладення 15.11.20218 Додаткової угоди № 1 до Договору поруки, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б. та зареєстрованої в реєстрі за № 932 (т. 1а.с. 10). При цьому ОСОБА_5 , в інтересах якого ТОВ «Верея-Д» було укладено Договір поруки, не було взято жодних майнових зобов`язань, внаслідок укладення Договору поруки (т. 1 а.с. 11-12), і, відповідно до відомостей, зазначених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, останній не був ані учасником, ані керівником, ані кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Верея-Д». Відтак, ОСОБА_2 став кредитором ТОВ «Верея-Д» внслідок обставин, що жодним чином не пов`язані з його господарською/підприємницькою дільністю, а відтак арбітражному керуючому належало дослідити, а суду перевірити, чи наявні були у ТОВ «Верея-Д» будь-які підстави (економічні, юридичні, фактичні тощо) брати на себе зобов`язання за Договором поруки, невиконання зобов`язань за яким в подальшому й стало підставою для ініціювання провадження у справі про банкрутство. Разом з тим, арбітражним керуючим розпорядником майна ТОВ «Верея-Д» не було розглянуто питання щодо можливості оспорення згаданих правочинів боржника в порядку ст. 42 КУзПБ, ст. 20 Закону про банкрутство або ж на загальних підставах, з огляду, зокрема, на їх суперечливість цілям та меті підприємницької діяльності (отримання прибутку чи іншої майнової вигоди), непов`язаність з видами господарської діяльності та укладення в інтересах особи, що не є пов`язаною з боржником. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах. Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet V. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним, з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі. Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46). Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року). Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Постанова Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 у справі №908/3077/21 цим вимогам в повній мірі не відповідає. Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В свою чергу, як передбачено ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на все вищевикладене, постанова Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 у справі №908/3077/21 прийнята за неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а отже підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області на стадію розпорядження майном боржника. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У відповідності до ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст. ст. 123, 129, 236, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 у справі № 908/3077/21 задовольнити. Постанову Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 у справі №908/3077/21 скасувати. Справу № 908/3077/21 передати для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області на стадію розпорядження майном боржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 01.09.2022 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя В.О. Кузнецов Суддя А.Є. Чередко

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/3077/21

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше