Постанова 4811 № 465/5343/18

Справа № 465/5343/18 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С. Провадження № 22-ц/811/597/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П., при секретарі Ждан К.О. з участю представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про припинення права власності та визнання права власності,- В С Т А Н О В И В : В вересні 2018 року позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності та визнання права власності. Позов мотивують тим, що будинок АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності. Вищезазначений будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0588 га, кадастровий номер 4610136900:07:002:0102, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідачці належить уся земельна ділянка. Згідно з рішенням Франківського районного суду м.Львова від 05.09.2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до позивачів встановлено на частину земельної ділянки площею 138,6 кв.м. платне право сервітуту для них обох для проходу, проїзду та ремонту належних їм приміщень у житловому будинку та до вбиральні "У" і гаражу "Б", співвласниками яких вони є. Вказують, що вони законно набули право власності на будинку по 23/200 часток кожний, який розташований на земельній ділянці, належній відповідачці, відтак право власності на 23/100 часток земельної ділянки, на їхню думку, повинно бути припиненим і визнано за ними. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про припинення права власності та визнання права власності відмовлено. Рішення суду 01 березня 2022 року оскаржила ОСОБА_3 , представник ОСОБА_4 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає безпідставним посилання суду на те, що рішенням у справі №465/2628/14-ц встановлено факт належності ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Також звертає увагу, що суд безпідставно застосував строк позовної давності, оскільки такий може бути застосовано лише за наявності заяви про застосування такого. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2021 року та ухвалити нове, яким задоволити позов в повному обсязі. 22 липня 2022 року від ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги. Звертає увагу, що після звернення до суду в березні 2021 року з заявою про застосування строку позовної давності, позивачі просили поновити їм строк. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 підлягає до часткового задоволення із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що звернення позивачів із позовом про припинення права власності ОСОБА_1 та визнання права власності за ними 26 серпня 2018 року відбулось із пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачем. З таким висновком колегія суддів не погоджується з наступних підстав. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Судом встановлено, що згідно договору дарування від 10.10.1997 року ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар 27/50 частин цегляного житлового будинку разом з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходяться у АДРЕСА_1 . Відповідно до копії витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності володіє житловим будинком АДРЕСА_1 . Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №134676999 від 17.08.2018 року та №289909154 від 13.12.2021 року ОСОБА_1 на праві спільної часткової приватної власності належить 27/50 частки земельної ділянки кадастровий номер 4610136900:07:002:0102 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Франківського районного суду м.Львова від 16.02.2015 року та 23/50 частки цієї земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.03.2015 року. Відтак, відповідачка є власником всієї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та співвласником житлового будинку за вказаною адресою. Спадкоємцями майна ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 - на 1/2 частки; ОСОБА_4 - на 1/4 частки; ОСОБА_5 - на 1/4 частки, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за №1023 та виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Чорним І.О. 18.06.2018 року. Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №93681144 від 04.08.2017 року ОСОБА_5 на праві спільної часткової приватної власності належить 23/200 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивачі ж володіють лише частиною будинку, а на частину земельної ділянки площею 138,6 кв.м., згідно рішення Франківського районного суду м.Львова від 05.09.2017 у справі №465/7803/15, яке в подальшому залишено без змін апеляційним судом Львівської області, встановлене платне сервітутне землекористування для проходу, проїзду та ремонту належних їм приміщень в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачі по справі є фактичними користувачами земельної ділянки на якій перебуває будинок, частка його їм належить. Щодо іншої частини земельної ділянки, їм встановлено платний сервітут для проходу, проїзду та ремонту належних їм приміщень в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Нормами ст. 378 ЦК України передбачено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Нормами ст. 143 ЗК України передбачено підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, а саме, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б)неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві. Відповідачка є власником всієї спірної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та співвласником житлового будинку за вказаною адресою. Правовстановлюючі документи на підставі яких відповідачка набула право власності за земельну ділянку не є скасованими і позивачі з позовами про їх скасування до суду не зверталися. Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Звернувшись до суду з даним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не навели жодних норм права на підставі яких можна позбавити права власності відповідачку щодо спірної земельної ділянки з можливістю визнання за позивачами права власності на таке ділянку. Враховуючи встановлені обставини справи, а також те, що позивачами не доведено наявності порушеного права з сторони відповідачки, колегія суддів вважає відсутніми підстави для задоволення даного позову. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), сформулювала висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. 03 березня 2021 року ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про застосування строків позовної давності. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є недоведеними, відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності. На згадані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності, у зв`язку з чим рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про припинення права власності та визнання права власності. Керуючись ст.ст. 367, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2021 року - скасувати і ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про припинення права власності та визнання права власності- відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 30 серпня 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник