Постанова Львівський апеляційний суд № 454/1664/20

Справа № 454/1664/20 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А. Провадження № 22-ц/811/737/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів Ванівського О.М., Крайник Н.П., при секретарі Ждан К.О. з участю представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до фізичних осіб підприємців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 за участю третьої особи: ОСОБА_6 про визнання договору оренди недійсним, усуненню перешкод в користуванні майном, зобов"язання звільнити приміщення та привести в попередній стан, відшкодування заподіяних збитків та стягнення судових витрат, - В С Т А Н О В И В : В червні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до фізичних осіб підприємців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 за участю третьої особи ОСОБА_6 про визнання договору оренди недійсним, усуненню перешкод в користуванні майном, зобов"язання звільнити приміщення та привести в попередній стан , відшкодування заподіяних збитків та стягнення судових витрат, Позов мотивовано наступним, що вона - ОСОБА_3 є співвласником нежитлового приміщення 1/2 ідеальної частини вбудованих нежитлових приміщень №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7 (торговий зал, кухня, три коридори, кладова, котельня) загальною площею 95,6 кв.м., що становить 147/1000 частини будівлі, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності позивачці належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 11 жовтня 2013р. приватним нотаріусом Сокальського нотаріального округу Сироїд Г.І. після смерті батька ОСОБА_7 . Іншим співвласником майна (1/2 ідеальної частини) є мати померлого відповідач ОСОБА_6 . Отже розпорядження майном нежитловим приміщенням, повинно здійснюватися у відповідності до законів України та Цивільного кодексу України, а саме ст. 369 ЦК України, відповідно до якої співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Іншої домовленості ніж користування майном спільно у співвласників не було, майно в натурі між співвласниками не розділено. В супереч встановлених домовленостей між співвласниками відповідачка через свого представника ОСОБА_1 без згоди позивачці та його повідомлення уклав договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2020р. з ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 строком до 12 травня 2021р., з істотною умовою - щомісячною орендною платою до 01 числа у розмірі 1грн. Позивачка вважає такі дії третьої особи є незаконними та такими, що порушують законні права, як власника позивачки. Даний договір оренди позивач вважає недійсним, який за своєю природою є фіктивним з метою приховування прибутку та доходу від іншого співвласника. Оскільки майно є комерційним, яке знаходиться в центрі АДРЕСА_1 , яке передано представником для ведення підприємницької діяльності - торгівля не продовольчими товарами. Представник ОСОБА_1 усвідомлюючи, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_6 та позивачки ОСОБА_3 , передбачаючи настання невигідних для довірителя ОСОБА_6 і позивачки ОСОБА_3 наслідків та свідомо допустив їх настання, шляхом передачі в оренду спільного майна не маючи на це повноважень від всіх власників майна особам ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 на завідомо невигідних умовах фактично безкоштовно за 12 грн. на рік передав чуже майно. Даний правочин був укладений в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Відповідачі ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 без згоди співвласника незаконно провели переобладнання приміщення, встановили перегородки в приміщення, встановили рекламу на фасаді приміщення. Позивачка зверталась до ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 про негайне звільнення приміщення та подала заяву до Сокальської поліції про вчинення злочину відносно незаконного проникнення до володіння особи, що кваліфікуються ч.1 ст. 62 КК України, відповідачі на звернення позивачки не реагують, приміщення добровільно не звільняють. В зв`язку з чим позивачці також завдано матеріальної шкоди в розмірі 8840 грн. На підставі наведеного, ОСОБА_3 просить позов задовольнити. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2022 року позов задоволено частково. Визнано договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2020 року укладений між ОСОБА_6 через представника ОСОБА_1 з фізичними особами підприємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строком до 12 травня 2021 року - недійсним. Усунуто позивачці ОСОБА_3 перешкоди в користуванні майном - нежитловим приміщенням ( торговий зал, кухня, три коридори, кладова, котельня) загальною площею 95,6 кв.м., що становлять 147/1000 частини будівлі , яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Зобов"язано фізичних осіб підприємців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнити нежитлове приміщення ( торговий зал, кухня, три коридори, кладова, котельня) загальною площею 95,6 кв.м., що становлять 147/1000 частини будівлі, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та привести його в попередній стан. Стягнуто з фізичних осіб підприємців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 2522 грн. 40 коп. солідарно. В інших позовних вимогах відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Не погоджується з посиланням позивачки на зловмисну домовленість представника з відповідачами, так як скаржник уклав договір від імені ОСОБА_6 саме в її інтересах, жодних несприятливих наслідків для довірителя не виникло. Разом з тим, стверджує, що позивачкою у даному спорі повинна бути потерпіла сторона, а саме особа від імені якої діяв представник, тобто ОСОБА_6 . За наведеного вважає, що позов подано неналежним позивачем. Окрім цього, в процесі розгляду справи, від ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що добре знала про умови оспорюваного договору та про відповідність умов договору її внутрішній волі. Зазначає, що спірним нежитловим приміщенням ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 користуються на підставі договору оренди, укладеного від імені співвласника, тобто на законних підставах. Окрім цього, зазначає, що належним відповідачем у даній справі має бути ОСОБА_6 , оскільки саме від її імені укладено договір, вона була стороною договору. Звертає увагу на те, що із п.1.3. оспорюваного договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2020 року, строк оренди становить 1 рік та визначається з 12.05.2020 року по 12.05.2021 року. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, а дані правовідносини не допускають правонаступництва. Просить рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника в підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив з тих обставин, що оскаржуваний договір оренди від 01.05.2020 року є недійсним, який за своєю природою є фіктивним з метою приховування прибутку та доходу від іншого співвласника. Суд прийшов до висновку про доведеність з сторони позивачки про те, що представник третьої особи ОСОБА_1 усвідомлюючи, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_6 та позивачки ОСОБА_3 , передбачаючи настання невигідних для довірителя ОСОБА_6 і позивачки ОСОБА_3 наслідків та свідомо допустив їх настання, шляхом передачі в оренду спільного майна не маючи на це повноважень від всіх власників майна особам ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 на завідомо невигідних умовах фактично безкоштовно за 12 грн. на рік передав чуже майно, а також, що відповідачі ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 без згоди співвласника позивачки ОСОБА_3 незаконно перебувають в приміщенні, незаконно провели переобладнання приміщення, встановили перегородки в приміщення, встановили рекламу на фасаді приміщення. З такими висновками колегія суддів не погоджується з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником 147/2000 частини будівлі, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 844,2 кв.м. Окрім цього, ОСОБА_6 також є власником 147/2000 частини будівлі, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 844,2 кв.м. На підставі договору Оренди ОСОБА_6 передала ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 в користування частину належного їй нежитлового приміщення, площею 23,3 кв.м., що становить приблизно 1/4 частини від цілого приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . У відповідності до ст. ст. 10, 11, 60 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За змістом ч. 1 ст. 369 ЦК України усі учасники спільної сумісної власності спільно володіють та користуються спільним майном, тобто за загальним правилом мають одержати реальну можливість володіти та користуватися спільним майном у натурі. Інше правило може бути встановлено за домовленістю між ними. З огляду на це, кожен із співвласників може вимагати доступу до володіння та користування усім спільним майном. Відповідно до вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно положення ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. […] Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. […] Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою». За відсутності рішення щодо виділення майна в натурі, неможливо встановити факт порушення прав позивачки, а саме щодо безпідставного зайняття приміщень належного позивачці фізичними особами підприємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також, що ОСОБА_1 укладаючи оскаржуваний договір оренди від імені одного з співвласників спірного приміщення ОСОБА_6 , розпорядився майном позивачки. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. ВС роз`яснив, що тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов застосовується для захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 зроблено висновок, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 не довела, що фізичні особи підприємці ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично здійснюють користування нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке не було їм надано на підставі договору оренди, що ними зайнято приміщення площею більшою ніж 23,3 кв.м., які їм були надані іншим співвласником частини спірного приміщення. Частиною спірного нежитлового приміщенням ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_8 користуються на підставі договору оренди укладеного від імені співвласника. Тобто майном вони користуються законно. Також, ОСОБА_3 звертаючись до суду з даним позовом, визначила коло особі, відповідачів та третіх осіб. ОСОБА_6 в даній справі була визначена ОСОБА_3 як третя особа, не врахувала те, що остання є особою в чиїх інтересах було укладено спірний договір оренди нежитлового приміщення, а тому колегія суддів вважає, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_6 було неправильно визначено коло осіб відповідачів, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. ВС, роз`яснив, що необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень. Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Під час розгляду справи судом не встановлено, що ОСОБА_1 укладаючи оскаржуваний позивачкою договір, від імені ОСОБА_6 створив несприятливі для останньої наслідки. Більше того, позивачкою у спорі щодо визнання правочину такими, що вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК України) може бути саме особа, в інтересах якої було укладено її представником правочин ОСОБА_6 . На згадані обставини суд першої інстанції уваги не звернув і прийшов до передчасного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2022 року та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до фізичних осіб підприємців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 за участю третьої особи: ОСОБА_6 про визнання договору оренди недійсним, усуненню перешкод в користуванні майном, зобов"язання звільнити приміщення та привести в попередній стан, відшкодування заподіяних збитків та стягнення судових витрат. Згідно ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2022 року скасувати та ухвалити нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_3 до фізичних осіб підприємців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 за участю третьої особи: ОСОБА_6 про визнання договору оренди недійсним, усуненню перешкод в користуванні майном, зобов"язання звільнити приміщення та привести в попередній стан, відшкодування заподіяних збитків та стягнення судових витрат відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 3783,60 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 29 серпня 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник