Постанова Київський апеляційний суд № 754/13919/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 754/13919/20 Головуючий у суді першої інстанції: Скрипка О.І. Номер провадження: 22-ц/824/1740/2022 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 серпня 2022 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., при секретарі - Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про повернення надмірно стягнутих коштів (безпідставно набутого майна), - В С Т А Н О В И В: В Деснянський районний суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про повернення надмірно стягнутих коштів (безпідставно набутого майна). В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 20212 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 13 травня 2011 року і до досягнення дітьми повноліття, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. На виконання вказаного рішення суду, 30 січня 2015 року було видано виконавчий лист, на підставі якого, 17 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження № 46553299. Постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Дніпровський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) Гевел О.О. від 13 червня 2018 року звернуто стягнення на заробітну плату, тому, стягнення аліментів відбувається за місцем його працевлаштування, шляхом вирахування відповідної суми з заробітної плати. Позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 його син ОСОБА_3 досяг повноліття. В зв`язку з чим, він (позивач) 24 травня 2019 року через свого представника звернувся до органу примусового виконання судових рішень із заявою про стягнення аліментів за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Листом від 17 червня 2019 року, Дніпровський РВ ДВС м. Києв ГТУЮ у м. Києві в особі головного державного виконавця Фещенко І.І. зазначив про відсутність правових підстав для задоволення заяви та зміни стягуваних з нього аліментів. Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року визнано неправомірними дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Фещенко І.І. щодо стягнення з нього після досягнення старшою дитиною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 повноліття, аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей та зобов`язано державного виконавця, у якого перебуває у провадженні виконавче провадження № 46553299, здійснити перерахунок його заборгованості та здійснювати їх стягнення за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на старшу дитину ОСОБА_3 , до його повноліття. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року виконавчий лист в частині стягнення з нього аліментів на користь відповідача на утримання сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з 13 травня 2011 року, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку визнано таким, що не підлягає виконанню з 17 січня 2019 року. Через свого представника, 17 січня 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до органу примусового виконання судових рішень із заявою про долучення до матеріалів справи та виконання вищевказаної ухвали суду. Дана заява була розглянута та задоволена. Згідно вимоги виконавця від 06 лютого .2020 року в рамках виконавчого провадження його роботодавця - СБУ, зобов`язано змінити суму щомісячних відрахувань з 1/3 частини всіх видів доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на 1/6 частину всіх видів доходів, щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 . Також, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року було складено розрахунок заборгованості від 01 вересня 2020 року станом на 01 вересня 2020 року, відповідно до якого, заборгованість складає 18 653,63 грн. На думку позивача, внаслідок вищезазначених обставин, з нього за період з 01 березня 2019 року по 01 лютого 2020 року, на користь відповідача надмірно стягнуто грошові кошти в розмірі 18 653,63 грн. у вигляді аліментів на утримання спільної дитини, як неповнолітньої, яка на вказаний період вже набула повноліття. Позивач через свого представника, 16 вересня 2020 року звернувся до відповідача із претензією щодо повернення безпідставно набутого майна, яка була йому повернута за закінченням терміну зберігання. Посилаючись на викладені обставини, позивач вважає, що вказана сума була набута відповідачем без належної правової підстави, а підстава набуття аліментів на утримання сина ОСОБА_3 фактично відпала 17 січня 2019 року, а тому є необхідність повернення йому цієї суми. Відповідачем не вчинено жодних дій з метою повернення йому безпідставно отриманих коштів, які стягувались на її користь на утримання неповнолітньої дитини, яка вже набула повноліття. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 18 653,63 грн., а також здійснити розподіл судових витрат. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального та процесуального права просив рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та здійснити розподіл судових витрат. На обґрунтування доводі апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилався на те, що судом першої інстанції не з`ясовано чи була відповідна правова підстава для стягнення з нього на користь відповідача аліментів в рамках виконавчого провадження № 46553299 у розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку та доходів у період з 17 січня 2019 року до 01 лютого 2020 року. Апелянт вважає, що підстави для відмови у задоволенні позовних вимог судом зазначені без урахування підстави позову. Судом першої інстанції не було взято до уваги, що підставою позову визначено набуття відповідачем майна позивача без належної правової підстави, або за такою, що відпала, а не обставини утримання повнолітньої дитини. Також зазначив, що висновки суду про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження стягнення грошових коштів саме на сина ОСОБА_3 з 17 січня 2019 року, не можуть бути покладені в обгрунтування відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, оскільки першочергово судом мало бути враховано наявність або відсутність правових підстав для стягнення з нього грошових коштів у розмірі 1/3 частини від всіх його доходів та заробітку на утримання лише однієї дитини, у період з 17 січня 2019 року до 01 лютого 2020 року. Позивач стверджує, що висновки суду першої інстанції, які зводяться до відсутності порушеного його права не узгоджуються із матеріалами справи та не відповідають на питання щодо підстав для наявності від`ємної заборгованості (надмірного стягнення) в межах виконавчого провадження № 46553299. Вказав, що у спірних правовідносинах судом не було застосовано ст. 1212 ЦК України за наявності підстав для цього, оскільки стягнення грошових коштів з позивача у розмірі 1/3 частини від всіх його доходів та заробітку на утримання лише однієї дитини у період з 17 січня 2019 року до 01 лютого 2020 року відбувалось на правовій підставі (згідно виконавчого листа), яка відпала з 17 січня 2019 року з урахуванням вимог ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року. Зазначені вище обставини, на думку ОСОБА_1 , вказують на наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги мають бути задоволені в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечила, посилаючи на їх необґрунтованість та безпідставність. Просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, так як вважає його обґрунтованим та ухваленим відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції своє рішення обґрунтовував тим, що доводи позивача не знайшли підтвердження під час судового розгляду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня .2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання двох дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 13 травня 2011 року і до досягнення дітьми повноліття, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (том 1 а.с. 7-8). Вказане рішення суду набрало законної сили 10 липня 2012 року. На виконання рішення суду, 30 січня 2015 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист (том 1 а.с. 9). На підставі вказаного виконавчого листа, державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Вікуловою І.І., 17 лютого 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 46553299 (том 1 а.с. 10). В подальшому, державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Гевел О.О., 13 червня 2018 року було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (том 1 а.с. 11). Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , син боржника - ОСОБА_3 досяг повноліття. З матеріалів справи вбачається, що 24 травня 2019 року представник позивача звернувся з заявою до Дніпровського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві в якій, посилаючись на досягнення сином позивача повноліття та вважаючи, що з 18 січня 2019 року стягнення аліментів має здійснюватися в розмірі 1/6 частини на користь стягувача, на утримання неповнолітньої доньки, просив здійснити вирахування рівної частки аліментів, що припадала на сина ОСОБА_3 , який досяг повноліття, та проводити стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 1/6 частини всіх видів доходів щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (том 1 а.с. 14). Листом від 17 червня 2019 року, головний державний виконавець Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Фещенко І.І. повідомила позивача про те, що у виконавчому документів зазначено про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання двох дітей щомісячно у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 травня 2011 року і до досягнення дітьми повноліття, а тому відділ немає правових підстав для зміни розміру аліментів, визначених рішенням суду (том 1 а.с. 15). Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Фещенко І.І. задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Фещенко І.І. щодо стягнення з ОСОБА_1 після досягнення старшою дитиною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 повноліття, аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей, починаючи з 13 травня 2011 року у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) боржника щомісячно. Зобов`язано державного виконавця Фещенко І.І., у провадженні якої перебуває виконавче провадження № 46553299, здійснити перерахунок заборгованості боржника ОСОБА_1 по аліментах, що підлягають стягненню за рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2012 року, та здійснювати їх стягнення за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на старшу дитину - ОСОБА_3 до його повноліття. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року визнано таким, що не підлягає виконанню з 17 січня 2019 року виконавчий лист № 2-3737/11, виданий Дніпровським районним судом міста Києва в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з 13 травня 2011 року, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За правилами ч. 1 ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Положеннями ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Статтею 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 (провадження № 14-445цс18). Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. З наведеної норми вбачається, що з моменту досягнення ОСОБА_3 повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягнення аліментів на його утримання за вищевказаним виконавчим листом припинилось, а розмір аліментів на утримання неповнолітньої доньки сторін повинен був визначатись державним виконавцем відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 СК України та ч.ч. 3, 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» і подальше стягнення аліментів відбувалось на утримання доньки сторін. Проте, частка доходу позивача, що підлягала стягненню в якості аліментів, не була зменшена, що і було предметом подальшого судового розгляду. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що наведені обставини спростовують доводи позивача про неправомірне стягнення з нього аліментів на утримання повнолітнього сина, оскільки такого стягнення не відбувалось. Також, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року встановлено: «Здійснюючи виконавчі дії у виконавчому провадженні № 46553299 після досягнення ОСОБА_3 повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 , державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Фещенко І.І. не виконала вимоги ч. 3 ст. 183 СК України та ч.ч. 3,4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» . В порушенні вимог ч. 3 ст. 183 СК України, після досягнення повноліття найстаршою дитиною сином - ОСОБА_3 не здійснювала стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на сина ОСОБА_3 , який досяг повноліття. Внаслідок не проведенням державним виконавцем таких розрахунків, були порушені майнові права боржника у виконавчому провадженні, оскільки з нього неправомірно продовжується стягнення аліментів в розмірі 1/3 частини на доньку ОСОБА_4 ». Вказане судове рішення, на яке сам позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, спростовує його позицію щодо продовження стягнення з нього аліментів на утримання сина з моменту його повноліття. Крім того, обґрунтовуючи наявність переплати аліментів на утримання сина внаслідок їх безпідставного стягнення після досягнення сином повноліття в розмірі 18 653,63 грн., позивач посилається на розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 01 вересня 2020 року. В той же час, з даного розрахунку вбачається, що він виконаний на підставі виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з лютого 2019 року в розмірі 1/6 частини всіх видів доходів і у позивача наявна переплата з аліментів саме на утримання доньки ОСОБА_4 в зв`язку зі зменшенням розміру частки доходу, яка підлягає стягненню. Отже, будь-яких доказів та розрахунків державного виконавця про те, що в період з 17 січня 2019 року з позивача на користь відповідача стягувались аліменти на утримання сина ОСОБА_3 після досягнення ним повноліття, позивачем суду не надано. А питання щодо стягнення з 17 січня 2019 року з позивача аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини вирішено в судовому порядку та шляхом проведення відповідного розрахунку державного виконавця. Відтак, відсутні будь-які правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми в розмірі 18 653,63 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема, достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Враховуючи викладене, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що у спірних правовідносинах судом не було застосовано ст. 1212 ЦК України є необґрунтованими, так як кошти, які просить стягнути позивач не є безпідставно набутими в розумінні ст. 1212 ЦК України. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з ухваленим рішенням суду та висновків суду першої інстанції не спростовують. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин, при вирішенні вказаної цивільної справи, Деснянським районним судом міста Києва правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384 389 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар