Постанова Волинський апеляційний суд № 161/23310/21

Справа № 161/23310/21 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/767/22 Категорія: 45 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 серпня 2022 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я., розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральних збитків, завданих кримінальним правопорушенням, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Полетила Павла Сергійовича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 травня 2022 року, В С Т А Н О В И В: В грудні 2021 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовомпро відшкодування моральних збитків, завданих кримінальним правопорушенням. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вони, будучи посадовими особами Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, в ході здійснення своїх службових обов`язків в АДРЕСА_1 , перебуваючи у форменому одязі із знаками розрізнення поруч із приміщенням Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, 28.08.2020 року близько 10:07, постраждали від дій ОСОБА_3 , який утримуючи в правій руці балончик сльозоточивої та дратівливої дії «Шип-1б», розпилив його вміст в ділянку обличчя кожного із них, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку кон`юктиви обох очей, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.05.2021 року, який ухвалою Волинського апеляційного суду від 19.10.2021 року залишено без змін, ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України. Вказують, що такими діями їм було завдано моральну шкоду. Таким чином, для відшкодування розумної та справедливої суми понесених ними, як потерпілими, представниками органу місцевого самоврядування Луцької міської ради, які виконували громадський обов`язок, щодо яких застосовані незаконні дії з метою припинення їх діяльності, як службових осіб, - моральних збитків у розмірі по 25000 грн кожному. Враховуючи наведене, просять суд стягнути з відповідача на користь кожного з них по 25000 грн моральних збитків, завданих вчиненим кримінальним правопорушенням. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральних збитків, завданих кримінальним правопорушенням, задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн моральних збитків, завданих кримінальним правопорушенням та 10000 (десять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн моральних збитків, завданих кримінальним правопорушенням та 10000 (десять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду,представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Полетило П. С. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд протиправно здійснив розгляд даної справи, оскільки у провадженні Луцького міськрайонного суду слухалась справа із спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, просить у зв`язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права рішення скасувати, та залишити позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без розгляду. Крім того, зазначає, що розмір моральної шкоди не є співмірним із завданою позивачам шкодою. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Справа розглядається в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи як малозначна відповідно до норм ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 28.08.2020 року о 08:00, інспектор контролю за благоустроєм Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Таберт Д. В., який працює на посаді відповідно до розпорядження Луцького міського голови № 874-рб від 01.10.2018 року, будучи службовою особою та у форменому одязі із знаками розрізнення, заступив на службу по виконанню своїх посадових обов`язків. 28.08.2020 року о 02:00, інспектор групи швидкого реагування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Гловацький М. А., який працює на посаді відповідно до розпорядження Луцького міського голови № 874-рб від 01.10.2018 року, будучи службовою особою та у форменому одязі із знаками розрізнення, заступив на службу по виконанню своїх посадових обов`язків. Відповідно до Розділу № 2 п. 11 Посадової інструкції, яка затверджена заступником міського голови керуючим справами виконкому Вербичем Ю. Г. 09.08.2017 року, інспектор відділу зобов`язаний припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах по них в межах передбачених повноваженнями департаменту та п. 28 забезпечувати при потребі правопорядок, охорону прав, свобод і законних інтересів громадян. В ході здійснення своїх службових обов`язків в АДРЕСА_1 , поруч із приміщенням департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, до ОСОБА_1 , підбіг ОСОБА_3 , перебуваючи у вказаному місці усвідомлюючи, що ОСОБА_1 , який знаходився у форменому одязі із знаками розрізнення, є службовою особою, діючи умисно, приблизно о 10:07 утримуючи в правій руці балончик сльозоточивої та дратівливої дії «Шип-1б», розпилив вміст цього балончика в область обличчя ОСОБА_1 , чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку кон`юктиви обох очей легкого ступеню, які згідно висновку судово-медичного експертизи № 677 від 03.09.2020 року за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень. В подальшому, діючи з єдиним злочинним умислом на заподіяння тілесних ушкоджень іншій службовій особі, ОСОБА_3 , перебуваючи у вказаному місці усвідомлюючи, що ОСОБА_2 , який знаходився у форменому одязі із знаками розрізнення, є службовою особою, діючи умисно, приблизно о 10:07, утримуючи в правій руці балончик сльозоточивої та дратівливої дії «Шип-1б», розпилив вміст цього балончика в область обличчя ОСОБА_2 , чим спричинив потерпілому, тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку кон`юктиви обох очей легкого ступеню, які згідно висновку судово-медичного експертизи № 678 від 03.09.2020 року за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень. Зазначені вище обставини були встановлені вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.05.2021 року в кримінальній справі № 161/23310/21, яким ОСОБА_3 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 350 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 19.10.2021 року апеляційну скаргу захисника Білоуса В. С. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 залишено без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.05.2021 року щодо нього без змін. Ухвалою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09.11.2021 року в кримінальній справі № 161/23310/21 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_3 на вищевказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій було відмовлено. Таким чином, вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.05.2021 року в кримінальній справі № 161/23310/21 набрав законної сили, є чинним, а тому, в силу приписів ч. 6 ст. 82 ЦПК України, має преюдиційне значення при розгляді даної справи. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За загальним правилом особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, тому поряд із компенсацією матеріальної шкоди позивач має право на компенсацію за заподіяну моральну шкоду. Під власне моральною шкодою маються на увазі душевні страждання, пов`язанні із заподіянням як фізичної, так і майнової шкоди, а також душевні страждання, не пов`язанні ні з тією, ні з іншою. Моральну шкоду, на відміну від майнової, не можна вимірювати у грошах, але це не означає, що вона не може бути компенсованою в будь-якій формі. Нічого дивного в тому немає, що людина, в котрої через чужу провину відібрали життєві радощі, задоволення, духовні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень. Можливою є, зокрема грошова компенсація, розмір якої визначений не за принципом еквівалентності, а виходячи з обставин конкретної справи, ступеня й характеру моральної шкоди, майнового стану потерпілих. Компенсацією за заподіяну моральну шкоду призначають для пом`якшення якоюсь мірою тяжких для потерпілих наслідків. Відшкодування монетизація уявлення потерпілого про заподіяні йому збитки. Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до роз`яснень, наданих в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, - обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Згідно п. 7 зазначеної Постанови, - заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. Суд вважає доведеним, що дії відповідача ОСОБА_3 у даному випадку були неправомірними і цими неправомірними діями кожному із позивачів було завдано моральну шкоду, між діями відповідача, що призвели до порушення законних прав позивачів та наслідками в вигляді завдання моральної шкоди, яка виразилася у перенесенні фізичного болю, моральних стражданнях у зв`язку з цим є причинно-слідчий зв`язок. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із ступеня завданих позивачам тілесних ушкоджень вони за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, ступеню та характеру перенесених позивачами моральних страждань, що були викликані перенесенням ними фізичного болю та виникненням побоювань за власну безпеку як службових осіб, які виконують громадський обов`язок. Так, у відповідності із ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте, розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року і вважає, що завдана позивачам моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення. Крім того, суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від: характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені. Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, з урахуванням конституційної значимості здоров`я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, а також характеру і обсягу моральних страждань, яких зазнали позивачі, а також враховуючи те, що неправомірні діяння були застосовані відносно останніх, як посадових осіб представників владного органу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на відшкодування завданої моральної шкоди на користь кожного із позивачів по 25000 грн. Доводи апеляційної скарги про не співмірність зазначених сум завданій шкоді нічим не обґрунтовані і є власним баченням ситуації, яка склалася, особою, що подала апеляційну скаргу. Вина відповідача встановлена вироком суду, а тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку кон`юнктиви обох очей, які були завдані неправомірними діями ОСОБА_3 позивачам, свідчать про фізичні страждання обох, що безперечно призвело і до моральних страждань потерпілих. Доводи апеляційної скарги щодо аналогічного позову, який перебуває на розгляді Луцького міськрайонного суду Волинської області, не заслуговують на увагу з огляду на те, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2022 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральних збитків, завданих кримінальним правопорушенням, залишено без розгляду за заявою позивача. Покликання в апеляційні скарзі на постанову Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №320/5807/19 є некоректним, оскільки в даній постанові на час ухвалення оскаржуваного рішення уже існувало рішення Варненського районного суду у даному спорі з тим самим предметом та з тих самих підстав. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд дав зазначену вище правову оцінку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність прийнятого ним рішення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Полетила Павла Сергійовича залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 травня 2022 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді