Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/1836/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/1836/22 пров. № А/857/7364/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Довгополова О.М., Ільчишин Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області, на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року (суддя Мачульський В.В., час ухвалення не зазначений, місце ухвалення м.Луцьк, дата складання повного тексту не зазначена), в адміністративній справі №140/1836/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановив: У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0049510705, прийняте ГУ ДПС у Волинській області 08.09.2021 року; 2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0049210705, прийняте ГУ ДПС у Волинській області 07.09.2021 року; 3) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0049780705, прийняте ГУ ДПС у Волинській області 10.09.2021 року; 4) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 22977,2 грн.. Відповідач з позовними вимогами не погодився, в суді першої інстанції подав відзив на позов. Просив у задоволенні позову відмовити повністю. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області №0049210705 від 07.09.2021 року, №0049510705 від 08.09.2021 року та №0049780705 від 10.09.2021 року. Стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2977,20 грн.. З цим рішенням суду першої інстанції від 07.04.2022 року не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає те, що суд помилково вважає неправомірним наказ на проведення перевірки, залишивши поза увагою факти, встановлені під час перевірки. Наказ на проведення перевірки платником не оскаржувався. Вважає апелянт, що доводи позивача щодо протиправності наказу про проведення фактичної перевірки, та як наслідок порушення порядку проведення фактичної перевірки, не узгоджуються із положеннями законодавства та обставинами справи, водночас стверджуючи, що фактична перевірка проведена відповідачем на підставі та у межах повноважень, визначених відповідними нормами податкового законодавства. При цьому звертає увагу апелянт, що у разі використання електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів квитанція платіжного термінала не є розрахунковим документом у розумінні Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Закону України "Про захист прав споживачів". Обгрунтування апелянта полягають також у тому, що спірні податкові повідомлення-рішення від 07.09.2021 року, від 08.09.2021 року та від 10.09.2021 року винесено правомірно, оскільки контролюючим органом за результатами проведення фактичних перевірок господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 в кафе за адресою: АДРЕСА_1 ; в кафе за адресою: АДРЕСА_2 ; в кафе за адресою: АДРЕСА_3 , було встановлено порушення пунктів 1, 2, 11, 12 ст.3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Ці порушення були зафіксовані відповідними актами фактичних перевірок. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 07.04.2022 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Позивач подав до суду апеляційної скарги відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскарженого відповідачем рішення суду, яке скасуванню не підлягає. Натомість апеляційну скаргу відповідача на вказане рішення суду вважає безпідставною. Також позивачем подано до суду апеляційної інстанції клопотання про підтвердження понесення витрат на правову допомогу, в якому просить позивач в разі відмови у задоволенні апеляційної скарги стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10000 грн.. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з урахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказу №2216 від 28.07.2021 та направлень №2211/03-20-07-05, 2212/03-20-07-05 (а.с. 43, 44 т.1) було проведено фактичну перевірку кафе за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює свою діяльність ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 02.08.2021 №6199/03-20-07-05/ НОМЕР_1 (бланк №001051) (а.с. 51-55 т.1). В ході перевірки встановлено порушення п. 1, 2 ст.3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі Закон №265/95-ВР), а саме: розрахункова операція з реалізації пива Стелла Артуа алк. 0,5л. по ціні 48,00 гри., Стелла Артуа б/a 0,5л. по ціні 60,00 грн., еспрессо джелато по ціні 50,00 грн., піца Формаджі преміум по ціні 159,00 грн., на загальну суму 317,00 грн., проведена без застосування реєстратора розрахункових операцій, без роздрукування та надання покупцю відповідного розрахункового документа (фіскального чека); п.11 ст.3 Закону №265/95-ВР, у зв`язку із тим, що незабезпечено проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій ф/н 3000910177 підакцизних товарів із використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості (чек РРО №9718 від 26.06.2021-віскі Ред Лейбл 50мл. - 70,00 грн.); п.12 ст.3 Закону №265/95-ВР, а саме: порушення встановленого законодавством порядку ведення обліку товарних запасів за місцем, їх реалізації, а саме: під час проведення перевірок суб`єктом господарювання не надано документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходились у місці продажу (господарському об`єкті) на загальну суму 23520,00 грн.. 16.08.2021 ФОП ОСОБА_1 подано до ГУ ДПС у Волинській області заперечення на акт перевірки (а.с. 55-60 т.1), за результатом розгляду якого ГУ ДПС у Волинській області факти наведені в запереченні визнано такими, що не спростовують висновків перевірки, а відтак акт перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення (а.с. 34-39 т.1). На підставі вищевказаного акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення рішення від 07.09.2021 №0049210705, яким за порушення п. 1, 2, 11, 12 ст.3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг №265/65-ВР від 06.07.1995 із змінами та доповненнями, застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 57267,39 грн. за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів (а.с. 40 т.1). ФОП ОСОБА_1 29.09.2021 подано до Державної податкової служби України скаргу на податкове повідомлення рішення від 07.09.2021 №0049210705 (а.с. 62-70 т.1), яку рішенням ДПС України від 20.01.2022 №1091/6/99-0006030206 залишено без задоволення, залишивши без змін оскаржене ППР (а.с. 150-152 т.1). Крім того, судом встановлено, що на підставі наказу №2217 від 28.07.2021 та направлень (а.с. 78, 79 т.1) було проведено фактичну перевірку кафе за адресою: АДРЕСА_2 , де здійснює свою діяльність ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 02.08.2021 №6201/03-20-07-05/ НОМЕР_1 (бланк №001053) (а.с. 86-89 т.1). В ході перевірки встановлено порушення Закону №265/95-ВР, а саме: п. 1, 2 ст.3 - розрахункова операція з реалізації пива Чернігівське світле алк. 0,5л. по ціні 38,00 грн., Йоданка 0,5л. по ціні 30,00 грн., Мохіто б/a по ціні 70,00 грн. на загальну суму 138,00 грн., проведена із застосуванням реєстратора розрахункових операцій на неповну суму покупки, а саме через РРО проведено лише пиво Чернігівське світле алк. 0,5л. за ціною 38,0 грн.; п. 11 ст. 3 - незабезпечено проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій ф/н3000910160 підакцизних товарів із використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості (чек РРО №6902 від 28.07.2021- пиво Чернігівське світле 0,5л. - 38,00 грн.; п. 12 ст. 3 - порушення встановленого законодавством порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а саме: під час проведення перевірок суб`єктом господарювання не надано документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходились у місці продажу (господарському об`єкті) на загальну суму 31970,00 грн.. 20.08.2021 ФОП ОСОБА_1 подано до ГУ ДПС у Волинській області заперечення на акт перевірки (а.с. 90-93 т.1), за результатом розгляду якого ГУ ДПС у Волинській області факти наведені в запереченні визнано такими, що не спростовують висновків перевірки, а відтак акт перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення (а.с. 97-102 т.1). На підставі вищевказаного акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення рішення від 10.09.2021 №0049780705, яким за порушення п. 1, 2, 11, 12 ст.3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг №265/65-ВР від 06.07.1995 із змінами та доповненнями, застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 78830,51 грн. за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів (а.с. 103-104 т.1). ФОП ОСОБА_1 29.09.2021 подано до Державної податкової служби України скаргу на податкове повідомлення рішення від 10.09.2021 №0049780705 (а.с. 105-112 т.1), яку рішенням ДПС України від 20.01.2022 №1085/6/99-00060301081 залишено без задоволення, залишивши без змін оскаржене ППР (а.с. 113-115 т.1). Крім того, судом встановлено, що на підставі наказу №2215 від 28.07.2021 та направлень (а.с. 117, 118 т.1) було проведено фактичну перевірку кафе за адресою: АДРЕСА_3 , де здійснює свою діяльність ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 03.08.2021 №б/н (бланк №001058) (а.с. 122-125 т.1). В ході перевірки встановлено порушення Закону №265/95-ВР, а саме: п. 1, 2, 12 ст.3 - а саме встановлено, що в закладі використовується платіжний термінал для безготівкового розрахунку з покупцями, згідно анкети заявки №8323VOA від 27.07.2021р. ПАТ КБ Приватбанк до перевірки надано виписки банку. За період з 27.07.2021 сума розрахункових операцій проведених з використанням платіжного терміналу за реалізований товар - 21638,0 грн. Згідно фіскальних звітних чеків РРО (Z-звітів) з 27.07.2021 розрахункові операції в безготівковій формі (форма оплати безготівка) по РРО ф/н 3000910189 не проводились. Таким чином розрахункові операції проведені в безготівковій формі з використанням електронного платіжного засобу (платіжного терміналу), з`єднаного або поєднаного з реєстратором розрахункових операцій, на загальну суму 21638,0 грн. проведені без застосування РРО та без роздрукування та надання покупцям розрахункових документів встановленої форми (фіскальних чеків) на повну суму проведених операцій. 20.08.2021 ФОП ОСОБА_1 подано до ГУ ДПС у Волинській області заперечення на акт перевірки (а.с. 126-129 т.1), за результатом розгляду якого ГУ ДПС у Волинській області факти наведені в запереченні визнано такими, що не спростовують висновків перевірки, а відтак акт перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення (а.с. 134-138 т.1). На підставі вищевказаного акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення рішення від 08.09.2021 №0049510705, яким за порушення п. 1, 2, 12 ст.3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг №265/65-ВР від 06.07.1995 із змінами та доповненнями застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 26579 грн. за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів (а.с. 139-140 т.1). ФОП ОСОБА_1 29.09.2021 подано до Державної податкової служби України скаргу на податкове повідомлення рішення від 08.09.2021 №0049510705 (а.с. 141-149 т.1), яку рішенням ДПС України від 12.01.2022 №483/6/99-00-06-03-02-06 залишено без задоволення, залишивши без змін оскаржене ППР (а.с. 71-75 т.1). Вважаючи вищевказані прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними і такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із даним позовом. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Пунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового Кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно із пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Як слідує з наявних у матеріалах справи наказів Головного управління ДПС у Волинській області від 28 липня 2021 року за №№ 2215, 2216, 2217 «Про проведення фактичної перевірки», підставами перевірки вказано пп.20.1.9, 20.1.10, 20.1.11 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, пп.80.2.2. 80.2.5. 80.2.7 п.80.2 ст.80, п.80.8 ст.80, пп.522 п.52 Підрозділу 10 Розділу XX ПК України від 02.12.2010 №2755-VI, а саме, фактичні перевірки проводяться з метою здійснення контролю за дотриманням порядку здійснення розрахункових та касових операцій, оформлення роботодавцем трудових відносин з працівниками (найманими особами), наявності ліцензій, виробництва та обігу підакцизних товарів. За змістом пп.80.2.2, 80.2.5, 80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які регламентували порядок проведення фактичної перевірки, слідує, що: фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить ПРО можливі порушення платником податків законодавства, КОНТРОЛЬ за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп.80.2.2, п.80.2 ст.80 ПК України); - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (пп.80.2.5, п.80.2 ст.80 ПК України); - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (пп.80.2.7, п.80.2 ст.80 ПК України). Тобто, фактична перевірка може проводитися у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами- лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального. Вказані підстави проведення перевірки є нормативними (правовими) і однозначно мають бути зазначені в наказі про проведення фактичної перевірки. Водночас саме лише посилання не на одну конкретну, а на декілька нормативних підстав (на статті чи їх частини, зазначені в кодексі) не дають контролюючому органу право проводити фактичні перевірки, оскільки у даному випадку відповідачем не зазначено підстав для проведення фактичної перевірки згідно наведених вимог Податкового кодексу України та не видається можливим ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення фактичної перевірки. Ним також не визначено, яка інформація свідчить про порушення законодавства або про їх можливі порушення і в якому порядку вона була отримана. У вказані категорії справ підлягає дослідженню, які саме порушення допустив платник податків, що могло б бути підставою для проведення фактичної перевірки на підставі пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, а також встановленню наявність у спірному наказі посилань на конкретні фактичні підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, що узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 19.11.2020 року у справі №160/7971/1915, від 18 квітня 2022 року у справі №440/6887/208. Згідно із п.80.5 ст.80 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Положення статті 81 ПК України визначають, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки. Суд враховує, що підставою проведення фактичних перевірок у спірних правовідносин є зазначення контролюючим органом підпунктів 80.2.2, 80.2.5, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПУ України. Попри те, суд першої інстанції вірно зауважив, що накази ГУ ДПС у Волинській області Про проведення фактичної перевірки від 28.07.2021 №2215, №2216 та №2217 не містять посилання на будь-які повідомлення/інформацію про порушення позивачем законодавства, чи інші підстави, що спричинили необхідність призначення фактичної перевірки позивача. Крім того, вказані накази не містять жодної інформації щодо того, в рамках яких заходів відповідачем встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) встановлена податковим органом. Колегія суддів констатує, що в межах даної справи відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття спірних наказів слугувала інформація про порушення мною вимог законодавства у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, які надають податковому органу право реалізувати контролюючі функції. В контексті зазначення суб`єктом владних повноважень правових підстав для здійснення контролюючих заходів слід звернути увагу на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 (справа №1-6/2018), яким сформовано правову позицію щодо верховенства права, а саме - основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища. Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, згідно якої, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119). Вказані обставини свідчать про протиправність означених вище наказів відповідача про призначення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 на зазначених у них господарських одиницях, оскільки такі не містять конкретного визначення фактичних підстав для її призначення, в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів були встановлені факти сумнівності. Судом не враховується посилання відповідача на практику Верховного Суду від 21.01.2021 року у справі №460/1239/19, яка полягала в тому, що не зазначення підстав у наказі на проведення перевірки не свідчить про незаконність наказу або перевірки, оскільки відповідно до п.81.1 статті 81 ПК України в наказі на перевірку достатньо зазначити підставу для проведення перевірки, визначену ПК України, враховуючи, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Так, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.07.2021 року (справа №825/951/17) вказано, що можливість проведення фактичної перевірки, зокрема за підставами, вказаними у підпункті 80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, пов`язується із наявністю в податковому органі інформації про можливі порушення з боку суб`єкта господарювання вимог податкового законодавства. У постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №640/21528/19, від 15.06.2021 у справі №826/28170/15, від 16.09.2021 у справі №120/1431/20-а вказано, що дослідженню підлягають порушення, які допустив платник податку, що могло б бути підставою для проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 ПК України, а також встановленню наявності підстав для проведення фактичної перевірки, крім посилання на правові норми, що їх регулюють. З огляду на викладене вище суд дійшов першої інстанції дійшов правильного висновку, що накази №2215 від 28.07.2021, №2216 від 28.07.2021, №2217 від 28.07.2021 «Про проведення фактичної перевірки» свідчить про те, що фактична перевірка була проведена суб`єктом владних повноважень не на підставі, поза межами та не у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Окрім того, відповідно до п.80.7 ст.80 ПК України, фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб господарювання або його представника, та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. З Акта (довідки) фактичної перевірки бланк №001051 від 02.08.2021 видно, що фактична перевірка здійснена у присутності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які перебувають на посаді адміністратора. Судом враховується, що відповідно до наказу №2 від 28.07.2021 ОСОБА_2 призначена на посаду адміністратора та приступає до виконання обов`язків 29.07.2021 (а.с. 61 т.1). Наказом №4 від 28.07.2021 ОСОБА_3 призначена на посаду адміністратора та приступає до виконання обов`язків 29.07.2021 (а.с. 26 т.1). Вказане підтверджується графою дата початку роботи/ №наказу/труд договору п.1.5 Акту №001051 від 02.08.2021 та не заперечується відповідачем. Тобто, лише з 29.07.2021 року вказані особи перебували з ФОП ОСОБА_1 у трудових відносинах, що унеможливлювало проведення перевірки у присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Відповідно до Акта (довідки) фактичної перевірки бланк №001053 від 02.08.2021 фактична перевірка була здійснена у присутності ОСОБА_4 , яка перебуває на посаді адміністратора та ОСОБА_5 , який перебуває на посаді бармена. Встановлено, що ОСОБА_4 відповідно до наказу №2 від 28.07.2021 призначена на посаду адміністратора та приступає до виконання обов`язків лише 29.07.2021 (а.с.93 т.1), що підтверджується графою дата початку роботи/№наказу/труд договору п.1.5 Акту №001053 від 02.08.2021, в той час як перевірка була проведена 28.07.2021. Відповідно до Акта (довідки) фактичної перевірки бланк №001058 від 03.08.2021 фактична перевірка була здійснена у присутності ОСОБА_6 , яка перебуває на посаді адміністратора та ОСОБА_7 , який, відповідно до акту є довіреною особою. Однак, відповідно до повідомлення про прийняття працівника на роботу (а.с. 25 т.1), наказу №2 від 28.07.2021 (а.с. 93 т.1) ОСОБА_6 приступає до виконання своїх обов`язків лише 29.07.2021. Також матеріали перевірки не містять доказів стосовно повноважень ОСОБА_7 бути представником під час проведення перевірок, права ознайомлюватися та підписувати від його імені будь-які документи, які стосуються проведення перевірок. При таких обставинах суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведене унеможливлювало проведення перевірки у присутності вказаних осіб, оскільки наведені вище особи перебували з ФОП ОСОБА_1 у трудових відносинах лише з 29.07.2021, а перевірка була проведена 28.07.2021, відповідно дані особи не були уповноваженими на представництво інтересів позивача. Судом також враховується, що згідно із пп.20.1.11 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право: проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій. Товари, отримані службовими (посадовими) особами контролюючих органів під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів. Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами контролюючого органу та посадовими особами суб`єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції, що визначено п.80.8 ст.80 ПК України. Підпункт 14.1.264 п.14.1 ст.14 ПК України передбачає, що хронометраж процес спостереження за веденням господарської діяльності платника податків, який здійснюється під час проведення фактичних перевірок та застосовується контролюючими органами з метою встановлення реальних показників щодо діяльності платника податків, яка здійснюється на відповідному місці її провадження. Таким чином, контролюючий орган наділений повноваженнями проводити контрольні розрахункові операції перед початком фактичної перевірки. Проте, порядок проведення контрольної розрахункової операції має свої особливості і повинен відбуватися у порядку та у спосіб, визначені законодавством. Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Так, на думку суду, ініціюючи та проводячи контрольну розрахункову операцію, відповідна посадова особа ДПС діє від імені держави в особі державного органу, що у свою чергу зумовлює використання для проведення такої операції державних коштів. Зі змісту Актів (довідок) фактичної перевірки №001051 від 02.08.2021, №001053 від 02.08.2021 та №001058 від 03.08.2021 вбачається, що посадовими особами ГУ ДПС у Волинській області перед початком фактичної перевірки здійснено контрольні закупки (контрольні розрахункові операції) на суму 317,00 грн., 138,00 грн. та 34,00 грн. відповідно, проте не надано жодних доказів здійснення контрольної розрахункової операції. Проте, суду не надані належні та допустимі докази, як от акт про повернення товару позивачу та використання для таких цілей державних коштів в ході проведення контролюючого заходу, що унеможливлює визнання судом реалізації позивачем відповідних товарів та свідчить про безпідставність застосування до позивача штрафу за порушення, передбачене Законом №265/95-ВР. З цього приводу суд першої інстанції обґрунтовано наголосив, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення фактичної перевірки, порядку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Як зазначає Верховний Суд у своїй постанові від 08.10.2019 у справі №826/11217/18, процедурні порушення при призначенні перевірки мають наслідком протиправність прийнятого керівником податкового органу наказу про проведення перевірки. Враховуючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем за наслідками фактичних перевірок на підставі актів перевірок, які є недопустимими доказами, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню. Відносно доводів апеляційної скарги стосовно недопустимості відомостей, отриманих внаслідок аналізу інформації, що міститься в СОД РРО та безпідставності штрафу за реалізацію товару без зазначення коду товарної підкатегорії згідно УКТ ЗЕД, колегією суддів враховується, що на підставі положень пп.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України аналіз даних СОД РРО є предметом камеральної перевірки. Проте варто наголосити, що жодної камеральної перевірки стосовно позивача ні в період з 28.07.2021 по 03.08.2021 року, ні 26.06.2021 року не проводилося і будь-які акти камеральної перевірки суду не надані. Вказане підтверджує необґрунтованість доводів апеляційної скарги у відповідній частині. Відносно доводів апеляційної скарги щодо невідповідності відомостей, відображених в акті фактичної перевірки №001051 від 02.08.2021 року та апеляційній скарзі, наявним в матеріалах справи доказам, а саме, в ході перевірки встановлено порушення Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»: порушено п.1, 2 ст.3 - розрахункова операція з реалізації пива «стелла Артуа алк.» ціна за плашку по ціні 48,00 гри., «Стелла Артуа б/а» 0,5л. по ціні 60,00 грн., еспрессо джелато по ціні 50,00 грн., піца «Формаджі преміум» по ціні 159,00 грн., на загальну суму 317,00 грн., проведена без застосування реєстратора розрахункових операцій, без роздрукування та надання покупцю відповідного розрахункового документа (фіскального чека)», колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки до Акту (довідки) фактичної перевірки №001051 від 02.08.2021 року було додано розрахунковий документ (фіскальний чек) №300910177 від 28.07.2021 року 15:34 год, із змісту якого вбачається, що розрахункова операція на суму 48 грн (купівля пива Стелла 0,5) проведена через реєстратор розрахункових операцій із наданням покупцю розрахункового документ встановленої форми та змісту. Наведене вище свідчить про невідповідність фактів, зазначених в апеляційній скарзі, фактичним обставинам справи, а тому вказані доводи відповідача суперечать наявним в матеріалах справи доказам. Приймаючи до уваги те, що акти фактичних перевірок складені внаслідок недотримання чинного законодавства за описаних вище обставин і такі не можуть слугувати підставою для прийняття податковим органом рішень щодо застосування до позивача штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та їх скасування. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції приймаються до уваги висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Апеляційний суд також враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн. При цьому вказав, що докази понесених ним витрат у зв`язку із розглядом справи будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку ч.7 ст.139 КАС України. 11.08.2022 на адресу суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів, що підтверджують понесення витрат на правову допомогу, а саме: копію квитанції №0.0.2613996523.1; копію акта прийому-передачі послуг від 08.08.2022; копію договору про розподіл гонорару від 25.07.2022; докази надіслання клопотання з додатками відповідачу. Вирішуючи по суті заяву (клопотання) позивача про відшкодування відповідних судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що вказане клопотання є частково обґрунтованим, з врахуванням наступного. Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Статтею 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Згідно ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до п.4 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Тобто, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво, та інші види адвокатської діяльності. Згідно п.9 ст.1 цього Закону, представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є, зокрема: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України №3477- IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V). У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями). Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору. Надаючи оцінку наданим суду доказами понесених позивачем витрат на професійну правничу (правову) допомогу, колегією суддів враховується, що згідно копії акта прийому-передачі послуг за договором про надання правової допомоги, складеного за участі ОСОБА_1 як Клієнта з однієї сторони та Адвокатів Сафулька С.Ф., Симчука Н.В., з другої сторони, про наступне: адвокатами згідно умов Договору про надання правової допомоги №1/29-06/2022 від 29 червня 2022 року надано Клієнту правову допомогу при розгляді справи №140/1836/22 у Восьмому апеляційному адміністративному суді. Клієнт підтверджує, що не має жодних претензій до Адвокатів щодо наданих послуг, їх якості, кількості, способу виконання, наслідків та оплати за надані послуги. Сторони погоджують, що до вартості наданих послуг за Договором про надання правової допомоги №1/29-06/2022 від 29 червня 2022 року входить також оплата послуг Адвокатів щодо представництва інтересів Клієнта у Восьмому апеляційному адміністративному суді до закінчення розгляду справи №140/1836/22 за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень незалежно від кількості підготовлених та поданих суду та іншим учасникам справи документів, необхідних для належного та повного захисту права та інтересів Клієнта в суді апеляційної інстанції. Послуги Адвокатів підлягають оплаті Клієнтом в сумі 10000,00 грн. Сума коштів в розмірі 10000,00 грн. сплачена Клієнтом. В матеріалах справи наявна копія договору про надання правової допомоги №1/29-06/2022 від 29 червня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 як Клієнтом та Адвокатами Сафульком С.Ф., Симчуком Н.В., згідно із підпунктом 1.5 якого правова допомога надається шляхом: надання усних консультацій та роз`яснень з приводу діючого законодавства та існуючої судової практики по справі; збору інформації, необхідної для надання правової допомоги, в тому числі шляхом направлення адвокатських запитів; підготовка та роз`яснення правової позиції у справі; складання процесуальних документів (відзиву на апеляційну скаргу, заперечень, пояснень і т.д.); представництва та захисту інтересів Клієнта у Восьмому апеляційному адміністративному суді при розгляді справи, обумовленої п.1.1. даного Договору (а.с. 85 т.2). Копією банківської квитанції №0.0.2613996523.1 від 19.07.2022 підтверджується сплачення ОСОБА_1 коштів одержувачу ОСОБА_8 у розмірі 10000,00 грн.. Як видно із копії договору про розподіл гонорару від 25.07.2022, отриманого згідно Договору 1/29-06/2022 про надання правової допомоги від 29.06 2022, укладеного між Адвокатами Сафульком С.Ф. та ОСОБА_8 , сторони домовились про наступний розподіл вказаного гонорару: адвокат Симчук Н.В. отримує 5000 грн, з перерахованих Клієнтом на банківський рахунок адвоката Симчука Н.В., вказаного в п. 1 цього Договору; адвокат Сафулько С.Ф. отримує 5000 грн на свій банківський рахунок шляхом перерахунку з банківського рахунку адвоката Симчука Н.В., вказаного в п.1 цього Договору. Надаючи оцінку наданим доказам щодо понесених позивачем ОСОБА_1 витрат на надану правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000,00 грн, колегія суддів зауважує, що такий розмір не є у вказаному обсязі співмірним та обґрунтованим зі складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), а являється завищеною, оскільки предмет спору в даній справі не є складним та не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних. Крім того, матеріали справи не містять детального опису виконаних робіт, затраченого часу щодо надання стороні позивача професійної правничої допомоги. Водночас, взявши до уваги принцип співмірності, заяву відповідача, у якій викладено заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних правовідносин, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, колегія суддів вважає, що обсяг наданої стороні позивача професійної правничої допомоги у вказаній справі складає 1500 грн, із затраченим часом не більше півтори години по 1000 грн за годину (послуги: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 63 т.2), який хоча за обсягом складає 20 аркушів, проте наведені у ньому доводи фактично є тотожним доводам позовної заяви), який відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), співмірності із складністю справи та обсягу виконаних адвокатом робіт. З врахуванням встановленого та наведених правових норм колегія суддів вважає, що фактична вартість витрат позивача на професійну правничу (правову) допомогу складає підтверджений розмір у 1500 грн. в суді апеляційної інстанції і такий розмір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року в адміністративній справі №140/1836/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (код ЄДРПОУ 44106679) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 1500 (однієї тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді О. М. Довгополов Н. В. Ільчишин